У процесі розвитку суспільства при плануванні будівництва нових підприємств держава керується певними загальними інтересами, які часто не узгоджуються з чинниками розміщення окремого виробництва. Державою розробляються певні правила територіальної організації промисловості, сільського господарства, транспорту, сфери послуг. Ці своєрідні рекомендації стосовно розміщення нових підприємств відображають політику держави щодо вдосконалення територіальної структури національної економіки. їх ще називають принципами розміщення господарства. Серед них, зокрема, такі:

1) вирівнювання соціально-економічного розвитку всіх регіонів країни, більш активне освоєння нових або пожвавлення розвитку депресивних (відсталих) районів;

2) обмеження розвитку великих міст (мал. 1), активізація розвитку малих і середніх міст.

Деякі з принципів розміщення господарства не узгоджуються з чинниками розміщення виробництва й призводять спочатку до зростання собівартості продукції та послуг (затрат у розрахунку на одиницю продукції або послуги). Однак у країнах із ринковою економікою через надання пільгових кредитів, зниження податків тощо підприємців заохочують споруджувати нові господарські об’єкти саме там, де зацікавлена держава. Наприклад, найвигідніше побудувати сучасне машинобудівне підприємство у великому місті, де в достатній кількості наявні висококваліфікована робоча сила, надійні транспортні шляхи. Однак державі необхідно забезпечити роботою та підвищити рівень життя населення малого міста. Тоді за рахунок власних коштів вона створює сприятливі умови для будівництва промислового об’єкта саме в ньому. У перспективі це дасть позитивний економічний результат як суспільству, що подбало про жителів малого міста, так і самому підприємству, що із часом за підтримки держави буде добре забезпечене кваліфікованими кадрами, транспортними магістралями тощо.

На сьогодні в Україні існують значні проблеми в територіальній структурі національного господарства. Ряд областей (Чернігівська, Хмельницька, Рівненська, Волинська, Тернопільська, Закарпатська) і до сьогодні залишаються промислово малорозвиненими, що зумовлює високу гостроту проблеми зайнятості населення (мал. 2).

2. Форми просторової організації національної економіки

Вивчення просторової організації національної економіки є одним із найважливіших завдань економічної географії. Вона характеризується різними формами певним чином взаєморозміщених і поєднаних територіально елементів господарства або окремих виробництв, які перебувають у певній взаємодії. Елементами просторової організації є промислові пункти, центри, комплекси, вузли, агломерації, райони (мал. 3), сільськогосподарські зони, транспортні магістралі, економічні райони.

Найпростішим елементом територіальної організації промисловості є промисловий пункт. Це невеликий населений пункт, де є одне промислове підприємство. Якщо таких підприємств декілька, то поселення називають промисловим центром. Він може бути однопрофільним (лісовиробничим, металургійним тощо) або багатопрофільним. Наявність тісних взаємозв’язків свідчить про промисловий центр як промисловий комплекс.

Мал. 1. Однією з проблем великих міст є дорожні затори. Перше місце у світі за автомобільними чергами посідає місто Пекін. Китайська столиця, оточена шістьма кільцевими дорогами, давно не дивує своїх водіїв постійними заторами.

Мал. 2. Центр зайнятості в Тернополі. На одне робоче місце тут в окремі роки претендує до 90 осіб.

Мал. 3. Елементи просторової організації промислового виробництва.

Під промисловим комплексом розуміють поєднання взаємопов’язаних (технологічно, через комбінування і кооперування) підприємств на певній території. Економічний ефект тут досягається за рахунок спільного використання транспортної, енергетичної систем, природних і трудових ресурсів. Промисловий комплекс, який охоплює одне велике місто або декілька порівняно близько розташованих промислових центрів і пунктів, вважають промисловим вузлом. Якщо він сформувався в межах міської агломерації, де промислове виробництво відіграє містоутворюючу роль, то його називають промисловою агломерацією.

Скупчення промислових алгомерацій, вузлів, центрів та пунктів на певній території утворюють промислові райони. Виникають вони в основному в регіонах, багатих на різні природні ресурси, особливо мінеральні, що зумовлює значний розвиток різних видів економічної діяльності та виробництв.

Елементи просторової організації національної економіки зображують на економічних картах, які поділяють на загальні та галузеві. Передусім ви ознайомитесь із загальноекономічними картами, на яких за допомогою певних умовних знаків показано промисловість, сільське й лісове господарство та транспорт (мал. 4).

Промислові центри на загальноекономічних картах найчастіше зображують способом значків. Тобто на місці населеного пункту, у якому розміщені великі промислові підприємства певних виробництв, ставлять позначення у формі кола, поділеного на сектори. Розмір кола виражає загальний обсяг виробництва, а сектор певного кольору — частку конкретного виробництва в ньому.

Лінійними знаками на загальноекономічних картах зображено найважливіші шляхи сполучення, що забезпечують економічні зв’язки між промисловими містами, районами. Зафарбування зображуваної території певними кольорами (спосіб якісного фону) відображає спеціалізацію сільськогосподарського виробництва в цій місцевості, а також площі, вкриті лісами.

Деякі тематичні економічні карти присвячені окремим видам економічної діяльності. Інші можна вважати загальними, оскільки на них зображено комплекс показників, що характеризують певний сектор економіки (сільське господарство, транспорт, освіту). Економічні карти також можуть бути присвячені одній вузькій темі (тепловій електроенергетиці, посівам зернових культур тощо).

Мал. 4. Фрагмент загальноекономічної карти Європи.

ЗАКРІПЛЮЄМО ЗНАННЯ