Інші види товарів жителі краю переставали створювати, розраховуючи на те, що їх привезуть з інших районів або міст, де для їх виготовлення є більш сприятливі умови, а тому — менші затрати часу й коштів на виробництво (мал. 1). Такий процес закріплення певних видів господарської діяльності за територіями (населеними пунктами, районами, регіонами, країнами) називають територіальним, або географічним поділом праці.

2. Міжнародний поділ праці

Найвищою просторовою формою територіального поділу праці є міжнародний поділ праці (МПП), який полягає в спеціалізації окремих країн на виробництві певних видів продукції і послуг та подальшому обміні ними.

Міжнародний поділ праці сприяє формуванню певної міжнародної спеціалізації. Наприклад, для Саудівської Аравії таким напрямом спеціалізації є нафтова промисловість, для Швейцарії — виробництво годинників, для Фінляндії — виробництво паперу (мал. 2), для Мальдівської Республіки — надання послуг з оздоровлення та відпочинку іноземних туристів.

Для того щоб могла виникнути й розвинутися певна міжнародна спеціалізація, потрібні умови, які цьому сприяють. По-перше, країна, яка бере участь у міжнародному поділі праці, повинна мати деякі переваги, принаймні перед частиною держав, щодо виробництва відповідної продукції. Серед таких переваг можуть бути великі запаси природних ресурсів для виробництва, вигідне розміщення на перетині транспортних шляхів та ін. По-друге, повинні існувати країни, які мають потребу в цій продукції. По-третє, витрати на доставку продукції до місця продажу повинні бути вигідними країні-виробнику.

Ступінь залучення будь-якої держави до міжнародного географічного поділу праці значною мірою залежить від рівня розвитку її національної економіки. Тому найбільш розвинені країни посідають провідні місця в сучасному міжнародному поділі праці, особливо у випуску високотехнологічної, дорогої продукції — складних машин і обладнання, товарів тривалого користування (холодильників, пральних машин тощо), програмного забезпечення.

Країни Африки, Океанії, значна частина держав Азії та Латинської Америки виділяються в МПП здебільшого сировинною спеціалізацією, тобто постачають до інших держав корисні копалини, деревину, продукцію сільського господарства. Часто така спеціалізація є успадкованою від часів колоніального минулого цих країн.

3. Світовий ринок і світове господарство

Розвиток міжнародного поділу праці заклав підґрунтя для виникнення світового ринку. Світовий ринок — це сукупність національних ринків окремих країн, що пов’язані між собою міжнародними економічними відносинами. Його становлення відбувалося в процесі вдосконалення внутрішніх ринків держав.

Так, у період розвитку мануфактурного виробництва в Європі (XVI—XVIII ст.) ринки міст поступово ставали тісними для найбільших виробників. Тому власники надлишкової товарної продукції шукали можливість продавати її за межами міста, де вона вироблена. Так виникає національний ринок, що включає в себе внутрішній ринок країни, який орієнтується і на іноземних покупців.

Мал. 2. На підприємстві з виробництва паперу у Фінляндії.

Мал. 3. Один із перших парових двигунів Джеймса Ватта (1788 р.) в музеї Великої Британії.

Подальше розширення виробництва активізувало пошук інших ринків. Частину продукції почали продавати за межами країни-виробника. Ринок, де існують відносини купівлі-продажу товарів двох і більше країн, зазвичай розглядають як міжнародний ринок.

Вирішальне значення для формування міжнародного ринку, активізації міжнародної торгівлі мало зародження й становлення машинно-фабричного (промислового) виробництва після першої промислової революції. Вона тривала від останньої третини XVIII до останньої третини XIX ст. Упродовж цього часу було здійснено перехід від ручної праці до машинного виробництва на основі використання парового двигуна (мал. 3), від мануфактури до фабрики. Основним джерелом енергії для виробничих процесів стали вугілля й водяна пара, які замінили м’язову силу людини або свійської тварини, що використовувалася в давні та середньовічні часи.

Дуже швидко парові двигуни було встановлено на засобах транспорту — паровозах і пароплавах, що дало змогу налагодити регулярні торговельні зв’язки. До того ж у другій половині XIX — на початку XX ст. було збудовано Суецький і Панамський канали, що істотно покращило транспортно-торговельні взаємозв’язки між країнами світу (мал. 4).

Завдяки машинно-фабричному виробництву продуктивність праці суттєво підвищилася, а тому для реалізації виробленої продукції вже недостатньо було ринку сусідніх держав. Розвиток транспорту створив можливості доставки товарів до найвіддаленіших частин світу. Це, у свою чергу, сприяло розширенню міжнародної торгівлі до світових масштабів. До того ж вона почала набувати регулярного, а не епізодичного, як раніше, характеру. Регулярність торговельних зв’язків призвела до зникнення в різних державах світу неконкурентних виробництв, сприяла прискореному розвитку напрямів спеціалізації.

У 1870-х рр. машинне виробництво стало визначальним чинником зростання обсягів виробленої продукції та почало витісняти традиційні виробництва у світовому масштабі. Це сприяло остаточному оформленню світового ринку і світового господарства як сукупності національних економік окремих країн, що взаємодіють між собою на підставі міжнародного поділу праці.

Отже, вирішальну роль у формуванні світового ринку та світового господарства відіграли поява й розвиток машинно-фабричного виробництва, транспорту і світової торгівлі.

Ще більшому зміцненню міжнародних економічних зв’язків сприяв перехід на межі XIX—XX ст. до нової технологічної організації виробництва на основі використання електрики. Цей перехід вчені назвали другою промисловою революцією. Промислове виробництво поступово повністю стає машинним, розширюється асортимент продукції, формуються нові види промисловості. Електроенергетика, машинобудування та хімічна промисловість стали визнаними лідерами промислового виробництва.

Мал. 4. Суецький канал і сьогодні має важливе значення для здійснення міжнародних торговельних обмінів.

ЧИ ВІДОМО ВАМ, ЩО...

Перший досвід використання електричної енергії для суспільних потреб на території України мав місце в Києві в 1878 р. Відомий російський інженер О. Бородін застосував для освітлення київських залізничних майстерень чотири електричні світильники. У 1886 р. електричні світильники використовувалися в Києві вже для освітлення саду Шато де Флер (нині територія стадіону «Динамо») та деяких маєтків заможних киян.