§ 15. Географія світового сільського господарства

Ви дізнаєтесь:

• про розміщення зернових і технічних культур у світі

• про особливості географії та виробництва продукції тваринництва у світі

Пригадайте:

• групи зернових і технічних культур

• три головні «хліби» людства

• напрямки тваринництва

Регіони світу спеціалізуються на вирощуванні різних сільськогосподарських рослин. Завдяки цьому відбувається обмін продукцією, і жителі країн помірного поясу можуть споживати тропічні фрукти, пити каву та какао, а країн тропічних і екваторіальних широт — отримувати культури, поширені в інших регіонах, та вироблену з них продукцію.

1. Географія найважливіших зернових культур.

Як і в Україні, найбільше значення в рослинництві світу мають зернові культури. У 2015 р. їх світовий збір перевищив 2500 млн т (у тому числі зернобобових — майже 500 млн т).

У країнах Європи, Австралії, ряді регіонів Азії та Північної Америки традиційно найбільше значення має пшениця (мал. 1). Цій цінній культурі необхідні родючі ґрунти і тепле літо. Зараз основні посіви пшениці майже збігаються з межами зон степів і лісостепів (у Північній півкулі — помірного поясу, у Південній — субтропічного).

Світове виробництво пшениці у 2016 р. досягло рекордних показників — 742 млн т. Провідними виробниками цієї культури є Китай, США, Індія, Росія, Франція, Канада, Україна та ін. Найбільше пшениці на одну особу виробляють такі країни, як Австралія, Канада, Франція та Україна.

Світове споживання пшениці також залишається дуже високим. Причиною цього є зростання кількості населення, у першу чергу в Індії та країнах Африки.

Найбільшими постачальниками пшениці на світовому ринку є Північна Америка, Європа, Австралія, окремі країни Азії (див. таблицю 1).

Основними імпортерами пшениці є країни Північної Африки, Азіатсько-Тихоокеанського регіону та Близького Сходу.

Мал. 1. Рослинництво світу.

Таблиця 1

НАЙБІЛЬШІ ЕКСПОРТЕРИ ПШЕНИЦІ (2014 р.)

Таблиця 2

НАЙБІЛЬШІ ВИРОБНИКИ КУКУРУДЗИ (2014 р.)

Рис має менше територіальне поширення, ніж пшениця. Його вирощують у більшості регіонів світу, але найбільше він поширений у районах мусонного клімату (Східна, Південно-Східна та Південна Азія) (мал. 2). Тут збирають по два й навіть по три врожаї на рік, що забезпечує найвищий вихід рослинницької продукції з одиниці площі (це важливо при значній густоті населення та обмежених посівних площах). Крім Азії, рис вирощують на узбережжі Гвінейської затоки, на Мадагаскарі, у США, Бразилії, країнах Південної Європи. Світове виробництво рису в останні роки залишається на рівні 470—480 млн т. Основні світові виробники — Китай, Індія (разом вони дають половину річного збору врожаю), Індонезія, Бангладеш, В’єтнам, Таїланд. Загалом на ці шість країн припадає понад 75% зібраного врожаю рису. Середньорічна врожайність «білого зерна» у світі складає 4,3 т/га. Найбільшими експортерами рису є Індія, Таїланд, В’єтнам, США.

Батьківщина кукурудзи — тропічна частина Північної Америки. Слід відзначити, що «хлібом» цю культуру можна вважати дещо умовно: більша частина її зерна йде на виробництво комбікормів для тварин. Своє харчове значення кукурудза зберігає переважно в Латинській Америці та на Близькому Сході (країни Південно-Західної Азії). В інших регіонах вона має велике значення і як фуражна культура, у тому числі в птахівництві. Розміщення посівів кукурудзи відрізняється нерівномірністю у зв’язку з підвищеними вимогами цієї культури до кліматичних умов. Більше половини врожаю дають країни Америки, у тому числі США — понад третину. Значними її врожаї є також у Китаї та Бразилії (див. таблицю 2).

Мал. 2. У Південно-Східній Азії поширена розсадна система рисівництва. Вона забезпечує економію насіння та сприяє підвищенню врожаїв.

Мал. 3. Досвід розвинених країн доводить, що сільське господарство може приносити великі доходи, а один працівник здатний забезпечити продуктами харчування до 70 співгромадян.

2. Географія найважливіших технічних культур.

Найбільше значення серед технічних культур мають волокнисті, олійні й цукроносні рослини. Із волокнистих безумовним лідером є бавовник. Для цієї культури потрібне жарке й довге літо та багато вологи. Тому основні райони його вирощування — субтропічний, тропічний і субекваторіальний пояси (переважно в Північній півкулі). Основна частина бавовнику вирощується з використанням систем іригації. Провідні виробники бавовнику — Китай (приблизно 25 % світового обсягу), Індія, США, Пакистан, Узбекистан. Разом ці країни виробляють понад 70% усієї культури (див. таблицю 3).

Лідерами в поставках бавовни-волокна на зовнішній ринок є США, Індія, Пакистан, Узбекистан, Бразилія, Австралія.

Кожна олійна культура також має свої зони поширення. Соя — рослина китайського походження, вона досить вибаглива до тепла і вологи, тому найбільше поширена в субтропічному поясі. Загальний обсяг врожаю сої у світі у 2016 р. склав 334 млн т. Близько половини збору припадає на Північну Америку (у тому числі США — 34%), ще третина — на Південну, а на Азію — менше ніж 20 %. Соя є важливим товаром на світовому ринку. Експортується майже 1/4 всього збору. Головні експортери — США, Бразилія, Аргентина, найбільший імпортер — Китай.

В екваторіальному і частково субекваторіальному поясах Африки та Азії головною олійною культурою є олійна пальма. Виробництво пальмової олії у світі швидко зростає. Лідерами є Індонезія та Малайзія, їхня частка від загального виробництва становить 53 і 35 % відповідно. На узбережжях та островах Тихого океану культивують кокосову пальму. Маслинове дерево — олійна культура Середземномор’я.

Таблиця 3

НАЙБІЛЬШІ ВИРОБНИКИ БАВОВНИКУ (2014 р.)

Пальмова олія є недорогою сировиною для виробництва різної харчової продукції, потреба в якій постійно збільшується. Значна її частина йде на виготовлення масложирової, кондитерської, молочної продукції. Використовується рафінована дезодорована пальмова олія, яка не містить фосфоровмісних речовин, вільних жирних кислот, барвників. Проте все ж таки безпека споживання продукції на основі пальмової олії досі викликає сумніви.

Основні виробники ріпаку — Канада, Китай та країни ЄС. Цікаво, що Китай є і найбільшим імпортером цієї культури. Понад половину світового експорту забезпечує Канада.

До найважливіших цукроносних культур належать цукрова тростина і цукровий буряк. Цукрова тростина — це теплолюбна й вологолюбна рослина, що зростає протягом кількох років. Її вирощують у субтропіках, тропічних та екваторіальних широтах, де впродовж семи-восьми місяців середня температура не опускається нижче за +15 °С і достатньо вологи. Великі господарства вирощують ці культури із широким застосуванням машин, значної кількості добрив, часто проводиться зрошення. Майже половина світового виробництва цукрової тростини припадає на Бразилію та Індію.

Цукровий буряк поширений у помірному поясі. Серед його виробників зараз немає явних лідерів. Основну частину цієї культури вирощують п’ять країн: Росія, Франція, США, Німеччина, Україна.

Цікавою є географія тонізуючих культур — какао, чаю і кави. їхні плантації найбільш характерні для країн, що розвиваються, із жарким кліматом. Отже, ці рослини часто вирощують далеко від районів, де їх найбільше споживають.

Мал. 4. Із Кот-д'Івуару кожного року експортують понад 1 млн т какао-бобів, а з Гани — до 700 тис. т. На відміну від Кот-д'Івуару, методи вирощування в Гані інтенсивні, фермери широко застосовують техніку, добрива і засоби захисту рослин.

Так, какао-боби вирощують та експортують насамперед африканські країни: Кот-д’Івуар, Гана та Нігерія, а також Індонезія та Малайзія (Азія). Роль латиноамериканських країн, особливо Бразилії та Домініканської Республіки, також є досить великою. Примітно, що на ці сім країн припадає понад 3/4 усього збору какао-бобів (мал. 4).

Серед виробників та експортерів чаю першість належить азіатським країнам — Індії, Китаю, Шри-Ланці, а також Кенії (Африка). Саме вони і формують ціну на цей популярний напій. Головні споживачі — країни Європи (насамперед Велика Британія), Росія, а також США та Австралія.

Кавові зерна — плоди тропічного чагарнику, що походить з Ефіопії (Африка). Головними їх виробниками є Бразилія, Колумбія, В’єтнам, Індонезія, Індія, Мексика, Кот-д’Івуар.

Тонізуючі культури посідають важливе місце у світовій торгівлі. Найбільше це стосується кави і какао, плантації яких здебільшого орієнтовані на експорт. Бразилія вивозить приблизно половину зібраної кави, Колумбія, Мексика, Індія, Індонезія — до 80%, ще більше — В'єтнам та Гватемала. Головні країни — виробники какао-бобів також значну частину збору спрямовують на зовнішні ринки.

3. Географія тваринництва.

Кількість видів тварин, одомашнених людиною, у сотні разів менша за кількість видів культурних рослин. Тому майже кожному прирученому виду відповідає власна структурна ланка тваринництва. На сьогодні найважливішими з них є скотарство, свинарство, вівчарство і птахівництво.

Найпоширенішим у структурі тваринництва світу є скотарство — розведення великої рогатої худоби, а також зебу і буйволів. Скотарство дає людству майже все молоко та третину м’яса, а також шкіру.

Усього у світі налічується понад 1,4 млрд голів великої рогатої худоби. За розмірами її поголів’я лідирує Індія (209 млн голів). Проте скотарство тут малопродуктивне і через релігійні вірування місцевих жителів — індуїзм і буддизм — має суто молочний напрямок. Друге місце посідає Бразилія (208 млн голів). У цій країні скотарство має товарний характер, значна частина продукції (у першу чергу м’яса) вивозиться за кордон. На третьому місці — Китай.

Мал. 5. В окремих районах м'ясного скотарства (США, Австралія, Канада, Бразилія, Аргентина, Уругвай) формується міжгосподарська спеціалізація: одні ферми займаються вирощуванням телят, інші — інтенсивною відгодівлею дорослих тварин. Це відбувається на основі наукових досягнень, із використанням високоякісних кормів, у спеціальних умовах утримання і за ретельного догляду за тваринами.

Молочне та молочно-м’ясне скотарство характерні для розвинених країн Європи та приміських територій США. Натомість м’ясний напрямок переважає у країнах, які мають великі природні пасовища. Крім Бразилії, це Аргентина, Австралія, Канада, США (у центрі й на заході). У цих країнах сформувалися спеціалізовані райони скотарства. Вони є і значними експортерами цієї продукції (мал. 5).

Приблизно стільки ж, як яловичини, у світі виробляється і свинини, хоча поголів’я свиней помітно менше (0,95 млрд голів). Майже половина припадає на Китай. Свинарство поширене також у розвинених країнах. Найбільшими експортерами свинини є європейські країни та Китай. Свинарство практично відсутнє в країнах, де живуть індуїсти (релігія забороняє їм вживати м’ясо), іудеї та мусульмани (для них свиня — нечиста тварина).

У мусульманських країнах, особливо тих, де клімат посушливий (райони Північної Африки, Південно-Західної і Центральної Азії), потреби в м’ясі задовольняє в основному вівчарство, яке розвивається переважно в посушливих і гірських районах. Найбільше у світі поголів’я овець мають Китай, Австралія, Індія, Іран, Нова Зеландія, Велика Британія. У розвинених країнах їх вирощують передусім заради вовни. Саме в цих країнах сформувалися спеціалізовані райони вівчарства. Світове поголів’я овець (у середньому — 1,2 млрд голів) зазнає помітних коливань залежно від попиту на вовну.

Птахівництво, перш за все розведення курей, розвивається швидкими темпами, особливо в розвинених країнах. Тут воно набуло характеру промислового виробництва, причому чітко виділяються яєчний і м’ясний напрямки. Найбільше поголів’я свійської птиці зосереджене в Азії (приблизно 40%), де лідером є Китай (перше місце у світі). Найбільшими експортерами курятини є США, Франція, Нідерланди.

Перспективним напрямком тваринництва є марикультура — штучне вирощування живих організмів у морському середовищі. Так, Франція на «морських фермах» розводить устриць і мідій. Найбільше поширення марикультура має в Японії.

4. Зональність світового сільського господарства.

На прикладі України вам уже знайомі сільськогосподарські культури і напрямки скотарства, на яких спеціалізуються країни помірного поясу. Частина з них характерна і для субтропічного поясу. У тропічному, субекваторіальному й екваторіальному поясах серед зернових найбільше значення має рис, серед технічних — бавовна, цукрова тростина, олійна та кокосова пальми, гевея, тонізуючі культури. У скотарстві зональність проявляється менш чітко.

Головне

• Основна роль у рослинництві належить зерновим культурам. Найбільші врожаї зернових збирають у Китаї, США, Індії, Росії, Франції, Україні.

• Серед технічних культур найбільше значення мають волокнисті, олійні, цукроносні.

• У структурі тваринництва світу переважають скотарство, свинарство, вівчарство й птахівництво.

• Майже все молоко й третину м’яса дає скотарство. Найбільші поголів’я великої рогатої худоби — в Індії, Бразилії, Китаї, США.

Запитання та завдання для самоперевірки

1. Розкажіть про значення «трьох хлібів» людства та відмінності в їх географії. 2. Визначте особливості розміщення найважливіших цукроносних культур (використовуйте матеріал підручника та карти атласу). 3. Чому основна частина тонізуючих культур надходить на світовий ринок? 4. Визначте особливості географії скотарства (використовуйте матеріал підручника та карти атласу). Чим їх можна пояснити? 5. Де і чому сформувалися спеціалізовані райони вівчарства? 6. Доведіть, що для світового сільського господарства характерна зональність. 7. Визначте за картою на мал. 1 (с. 75) країни з найбільшим збором основних продовольчих культур. 8. Порівняйте спеціалізацію рослинництва Бразилії та Франції.

Практична робота 3

Визначення основних технічних культур, що їх вирощують у помірному й тропічному кліматичних поясах, та обґрунтування встановлених відмінностей

1. Пригадайте групи технічних культур та основних представників кожної з них.

2. З'ясуйте райони походження культур, що вирощують у помірному й тропічному кліматичних поясах, та їхні вимоги до природного середовища.

3. Опишіть географію цих культур та обґрунтуйте встановлені відмінності.

4. Позначте на контурній карті райони вирощування цих культур.

скачать dle 11.0фильмы бесплатно