Політичні та демографічні проблеми
- 7-01-2022, 15:53
- 486
9 Клас , Географія 9 клас Бойко
§ 44. ПОЛІТИЧНІ ТА ДЕМОГРАФІЧНІ ПРОБЛЕМИ
• Пригадайте, які проблеми людства ви знаєте.
• Чому, на вашу думку, виникають глобальні проблеми?
ПРОБЛЕМА ВІЙНИ І МИРУ. Упродовж багатьох століть на розвиток людського суспільства впливали дві протилежні політичні тенденції — створення світових імперій і формування національних держав. Друга тенденція почала домінувати в Новий час і остаточно перемогла у XX ст. Боротьба цих двох напрямів світового політичного розвитку призводить до конфліктів між країнами, що їх часто вирішують за допомогою воєн, які двічі у ХХ ст. переростали у світові. Саме світові війни, що призвели до колосальних людських і матеріальних втрат у більшості країн, показали, що політичні проблеми світу слід розв’язувати мирним шляхом і об’єднаними зусиллями. Для цього після Першої світової війни було створено Лігу Націй, а після Другої світової — Організацію Об’єднаних Націй. Діяльність ООН спрямована переважно на розв’язування проблеми миру і роззброєння, відвернення нової світової війни.
У другій половині ХХ ст. було створено ядерну зброю й ракетну техніку, нагромаджено хімічні й біологічні засоби масового знищення людей. Тоді виникла реальна загроза винищення цілих країн і континентів у разі розв’язання третьої світової війни. Світові запаси зброї достатні для багаторазового знищення всього живого на Землі. Для контролю над ядерною зброєю у 1970 р. набув чинності міжнародний «Договір про нерозповсюдження ядерної зброї» (ДНЯЗ). Згідно з ним ядерними державами було визнано США, Францію, Велику Британію, Китай і тодішній Радянський Союз (тепер Росію як його правонаступницю). Нині учасниками ДНЯЗ є майже всі країни світу, не приєдналися — Індія, Пакистан, КНДР (які не входять до офіційного «клубу ядерних держав», але визнали, що мають ядерну зброю) та Ізраїль (імовірно має). Таким чином, фактично ядерною зброєю володіють близько десятка країн світу.
Водночас приблизно 30 країн входять до групи так званих латентних ядерних держав, що не мають ядерної зброї, але здатні її створити. Вони утримуються від набуття ядерного статусу через політичну і військову недоцільність. Це країни, у яких розвинена ядерна енергетика і провадяться наукові ядерні дослідження (Аргентина, Бразилія, Канада, Німеччина, Швеція, Швейцарія, Республіка Корея, Японія та ін.). Одну з таких країн — Іран — світове співтовариство підозрює в розробленні ядерної зброї. Водночас чотири країни, що володіли свого часу ядерною зброєю, відмовилися від неї: Південна Африка (провела єдине випробування ядерної бомби, після чого згорнула програму її виробництва), Україна, Білорусь і Казахстан (мали ядерну зброю, що залишилася після розпаду СРСР, яку за домовленістю було вивезено до Росії). Наприкінці XX ст., коли припинилася «холодна війна» між двома суспільними світовими системами, зникла загроза світового ядерного конфлікту.
ПОЛІТИЧНІ Й ЕТНІЧНІ РЕГІОНАЛЬНІ КОНФЛІКТИ. На сьогодні небезпека криється в регіональних конфліктах (між державами й народами в певних регіонах) і локальних протистояннях (у межах окремих держав). Останні також часто набувають регіонального характеру, тому що в них утягуються сусідні держави (нерідко саме через їхнє втручання ці конфлікти й розпочинаються). Більшість нинішніх регіональних конфліктів виникає на етнічному й релігійному підґрунтях. Особливо часто вони спалахують у смузі, що тягнеться від Балканського півострова через Близький Схід, Кавказ до Центральної і Південної Азії. Там протистояння, спричинене національно-етнічним самовизначенням народів, підсилюється їх належністю до різних віросповідань. Це смуга неодноразових і тривалих зіткнень християн з мусульманами (у країнах колишньої Югославії, на Кавказі, Кіпрі, у Лівані), мусульман з юдеями (арабо-єврейський конфлікт у Палестині), мусульман-шиїтів з мусульманами-сунітами (Сирія, Ірак), мусульман з індуїстами (на півночі Індії), індуїстів з буддистами (у Шрі-Ланці), буддистів з мусульманами (у М’янмі). Згасання чи «замороження» одних конфліктів чергується з появою інших (війна в Сирії, у яку втягнулися США, держави Західної Європи й Росія). Збройним протистоянням супроводжується боротьба курдів за національно-політичне самовизначення (етнічна територія цього 30-мільйонного народу перетнута кордонами чотирьох держав — Туреччини, Сирії, Іраку й Ірану). Триває воєнний етнічно-релігійний і політичний конфлікт в Афганістані.
Мал. 187. Карта конфліктів, що тривають у світі (оновлюється за аналізом англомовних ЗМІ; http://googlemapsmania.blogspot.com/2017/04/mapping-world-at-war.html)
Ареною міжетнічного протистояння став регіон Африки на південь від Сахари, у якому проживає багато племен і народів. Причиною спалахів насильства є не лише колоніальне минуле і штучні кордони молодих держав. Узурпація влади в руках керівництва держави чи верхівки якогось племені, боротьба за воду, пасовища чи інші ресурси — аж ніяк не повний перелік причин, що призводять до кривавих сутичок і воєн.
МІЖНАРОДНИЙ ТЕРОРИЗМ. Регіональні конфлікти, релігійне протистояння й етнічні війни часто стають причиною міжнародного тероризму, який «розширює» географію конфліктів і залучає до них інші країни й народи. Задля досягнення політичної чи економічної мети терористи не гребують захопленням заручників, масовим убивством невинних людей, організацією інших протиправних дій на території різних держав. Їх виконавцями доволі часто стають релігійні екстремісти й фанатики, дії яких зазвичай спрямовані проти мирного населення розвинених держав. Значна частина терористичних актів у різних куточках світу спрямована проти туристів. Організатори злочинів не приховують, що в такий спосіб намагаються зменшити, а то й зупинити потоки туристів, які для країн є відчутним чинником економічного зростання. Туреччина, Єгипет, Ізраїль, Індонезія, США, Іспанія, Франція, Велика Британія, Бельгія, Німеччина — і це не повний перелік країн, які відчули на собі наслідки терористичних актів. Міжнародний тероризм набуває нових форм і можливостей в умовах глобалізації, сучасних міжнародних інформаційних, економічних і фінансових зв’язків. Небезпекою для світу є можливий доступ терористичних організацій до зброї масового знищення. У світі є країни, уряди яких явно чи приховано підтримують терористичні організації, надають їм свої території для створення баз, заохочують політику тероризму у міжнародних відносинах.
Світ у просторі й часі
Смертоносні збройні конфлікти
Загалом у світі від насилля та політичної нестабільності тією чи іншою мірою потерпають 1,2 млрд осіб. Незалежно від кількості збройних конфліктів (у межах 40-60 за рік), кількість людей, що гине в них, зростає. У 2015 р. їх жертвами стали майже 170 тис. осіб.
ГІБРИДНІ ВІЙНИ. У ХХІ ст. виникло поняття гібридної війни. Так називають війну, основним інструментом якої є не прямі воєнні дії держави-агресора, а створення нею у державі-жертві внутрішніх конфліктів із подальшим їх використанням для досягнення політичних цілей. Метою країни-агресора є послаблення уряду іншої країни, зміна напряму її політичного розвитку чи скасування ухвалених нею рішень. Складниками гібридної війни є інформаційна й економічна війни, підтримка сепаратизму й тероризму на території іншої держави, сприяння створенню там збройних формувань (повстанців, партизанів, ополченців) та їх озброєння. Водночас сторона-агресор публічно заявляє про свою непричетність до конфлікту.
Активно вдається до гібридної війни Росія, насамперед щодо пострадянських країн. Засобами тиску на них є створені за її участі зони «заморожених» чи відкритих збройних конфліктів: Придністров’я — на території Молдови, Абхазія і Південна Осетія — Грузії, Донбас — України, Нагірний Карабах — Азербайджану. Уряди низки країн підозрюють Росію в застосуванні методів гібридної війни — у спробах впливати на внутрішню і зовнішню політику держави через втручання у вибори (зокрема шляхом кібератак), фінансуванні окремих політиків, підготовку державних переворотів (лише у 2016-2017 рр. такий «російський слід» було виявлено у США, Франції, Чорногорії).
Розв’язання глобальних політичних та етнічних проблем потребує рішень і кропіткої роботи всього світового співтовариства. Воно можливе лише за умови ліквідації чи хоча б зменшення гостроти першопричин цих проблем. До таких причин належать: тоталітарні режими і фанатичні очільники держав, утиски етнічних і релігійних меншин, соціально-економічна відсталість країн і народів. ООН, міжнародні регіональні організації (такі як ОБСЄ — Організація з питань безпеки і співробітництва в Європі), окремі держави докладають чимало зусиль для розв’язання міжнародних суперечок мирними засобами (ухвалення рішень на спеціальних засіданнях і самітах, схиляння учасників конфлікту до переговорів, посередництво між ними, залучення міжнародних миротворчих сил). Інколи міжнародні організації чи групи країн застосовують методи силового тиску на державу-агресора (запровадження економічних і політичних санкцій, як це було у випадках з Лівією, Іраном, Росією; проведення воєнних операцій силами НАТО чи спеціально створених коаліцій держав — у колишній Югославії, Іраку, Афганістані).
Мал. 188. Діти — найбеззахисніші жертви збройних конфліктів
Активну участь у врегулюванні міжнародних конфліктів бере Україна (посередництво, відправка контингентів миротворчих сил тощо). Сьогодні Україна сама потребує активного заступництва міжнародного співтовариства для припинення російської агресії й деокупації Криму і територій на Донбасі.
ДЕМОГРАФІЧНІ ПРОБЛЕМИ. Глобальну демографічну кризу визначають два протилежні процеси: старіння націй у країнах з високим рівнем економічного розвитку та постсоціалістичних країнах і демографічний вибух (швидке неконтрольоване зростання кількості населення) у країнах, що розвиваються. Ще один аспект демографічної проблеми — так званий міський вибух. Це прискорена і невпорядкована урбанізація, здебільшого у країнах, що розвиваються. Таке явище супроводжується появою міських нетрів — кварталів, де в занедбаних або нашвидкуруч збудованих житлах селиться біднота. Цей процес називають хибною урбанізацією.
Подолання глобальної демографічної кризи вимагає проведення країнами демографічної політики, утілення якої залежатиме від конкретних проблем. Наприкінці XX ст. — на початку ХХІ ст. (до 2016 року включно) у країнах Європи, США, Канаді, Австралії, Японії та деяких країнах, що розвиваються (Куба, Уругвай), природний приріст не перевищував 5 ‰ на рік, а в низці європейських країн цей показник був від’ємним. Зниження показників народжуваності призводить до зменшення кількості населення працездатного віку, депопуляції (зменшення загальної кількості) у майбутньому і значного зростання частки літніх людей. Новий тип вікової структури спричиняє проблеми економічного, політичного і культурного характеру. Тому головним напрямом демографічної політики цих країн є пошук шляхів стимулювання народжуваності. Такою є демографічна політика й України, яка впродовж чверть століття має від’ємний природний приріст населення.
У великій групі країн Африки, Південної і Південно-Західної Азїї, Океанії, низці країн Центральної і Південної Америки зберігаються традиції високої народжуваності і відповідно середньорічний природний приріст становить 15-25 ‰, а в країнах Тропічної Африки — близько 30 ‰. Це зумовлює швидке зростання кількості населення, що в багатьох країнах цих регіонів призводить до загострення соціально-економічних проблем: надто повільне підвищення рівня доходів населення або його зниження, швидкі темпи розвитку хибної урбанізації, збільшення кількості безробітних, недоїдання і голод, зростання чисельності неграмотних, погіршення медичного обслуговування. У такій ситуації необхідні розумні кроки щодо обмеження народжуваності, пошук шляхів розв’язання нагальних соціальних проблем.
Глобальність демографічних проблем полягає в тому, що вони не можуть бути локалізовані в якомусь певному регіоні, а надмірне зростання кількості населення в окремих країнах може спричинити помітні зміни на геополітичній арені всього світу. Зокрема, унаслідок масових міграцій населення — «нового великого переселення народів» — із країн, що розвиваються, в економічно розвинені країни.
ЗАПИТАННЯ І ЗАВДАННЯ
1. Які проблеми називають глобальними? У які групи їх об'єднують?
2. Покажіть на карті країни, що володіють ядерною зброєю. Яку загрозу для світу несе ядерна та інша зброя масового знищення?
3. Чим небезпечний тероризм? Наведіть приклади країн, що постраждали від терористичних актів.
4. Користуючись мал. 187, наведіть приклади «гарячих точок» у Європі та світі.
5. Розкажіть про способи врегулювання міжнародних конфліктів.
6. Чому країни в різних частинах світу мають різні демографічні проблеми?
Як глобальні демографічні проблеми проявляються на території України?
ШУКАЙТЕ В ІНТЕРНЕТІ
У 2002 і 2017 рр. в Україні на офіційному рівні було проголошено курс на євроатлантичну інтеграцію та прагнення до вступу держави у військово-політичну організацію НАТО. За інтернет-джерелами з'ясуйте, як змінювалося упродовж цього часу ставлення населення України до такого зовнішньополітичного вибору. Чим зумовлені зміни в його настроях? Які гарантії та ризики може отримати Україна в разі вступу до цієї організації?
Коментарі (0)