Національний склад населення України: особливості й регіональні відмінності (відповіді)

Запитання та завдання
1. Що таке етнічні землі в Україні?
Українська етнічна територія — території, на яких у різні історичні періоди відбувалося формування українського етносу. Ядро української етнічної території завжди було розташоване в межах сучасної території України.
2. Охарактеризуйте поняття «національна меншина»? Представники яких націй проживають в Україні?
Національні меншини — національною меншиною вважається фізичний масив (група) людей некорінного етнічного статусу, які живуть у сучасному для себе етносередовищі. Національна меншина включає осіб, які мають громадянство і, за визначенням, не відіграють провідної ролі в суспільстві.
В Україні живуть представники понад 100 націй. Найчисельнішими з них є росіяни, євреї, білоруси, молдовани, болгари, поляки, угорці, румуни, греки, татари, вірмени, роми та ін.
3. Що таке діаспора? У яких країнах світу є українська діаспора?
Діаспора — етнічна, в першу чергу релігійна (конфесійна) та мовно-культурна спільнота або сукупність індивидів, які існують та зберігаються за межами свого материнського регіону, і котрі усвідомлюють свою генетичну або духовну з ним єдність.
Країна - Чисельність, тис. осіб - Місця компактного проживання
Італія - 240 - Рим, Неаполь.
Білорусь - 159 - Берестейська (40,0 тис.), Гомельська (30,9 тис.) області, Мінськ (27,4 тис.)
Чехія - 152 - Прага, Плзень, Карлови Вари, Брно, Млада Болеслав
Німеччина - 128 - Баварія, Баден-Вюртемберг, Гессен, Північний Рейн-Вестфалія, Нижня Саксонія.
4. Підготуйте повідомлення (презентацію) про одну з етнографічних груп населенняУкраїни (на вибір). Розкрийте особливості їхньої культури, мови, традиції та звичаї.
Гуцули — етнографічна група українців, нащадки найстародавнішого племені літописних уличів[1], що живуть у Карпатах: Івано-Франківська, Чернівецька і Закарпатська області України (Верховинський, південна частина Косівського й Надвірнянського районів Івано-Франківської області, Путильський та південна частина Вижницького району Чернівецької області й у більшій частині Рахівського району Закарпатської області). Територія Гуцульщини в Україні — 6,5 тис. км², та на півночі Румунії в — Мармарощині та південній Буковині.
Традиційна гуцульська культура часто представляється барвистою та вишуканою майстерністю їх одягу, скульптурою, архітектурою, деревообробкою, металообробкою (особливо латуні), килимарством, керамікою, та декоруванням яєць (див. писанки). Поряд з іншими традиціями, відомі також, їх пісні і танці, які відрізняють і підкреслюють їх культуру, серед народів різних країн, які населяють гуцули.
Гуцульське суспільство традиційно ґрунтується на лісовому господарстві та лісозаготівлях, а також розведенні великої рогатої худоби та вівчарстві; ще, гуцулам приписують створення породи коней, відомої як гуцульські поні. Одним з головних атрибутів гуцульських чоловіків, є їх бартка, маленький топірець на довгій ручці. Вони використовують унікальні музичні інструменти, у тому числі трембіту, а також кілька видів сопілок, дримбу, цимбали які застосовуються для створення унікальних народних мелодій та ритмів.
Гуцули — неперевершені майстри різьблення, випалювання та інкрустації по дереву. Широко відомі їх гончарні вироби (кахлі, посуд), зразки художнього ткацтва, килимарства, мідного і срібного литва. Вироби гуцульського народного мистецтва відзначаються високою художньою майстерністю, багатством оригінальних форм, декоративною різноманітністю.
Чоловічий одяг включав білу сорочку власного виробу, вишиту спереду, пущена по штанях — «портіницях», з чорного або фарбованого на червоно сукна — зимою білих вовняних «ґачах», підперезаних широким ременем «чересом» — із різними прикрасами-витисками й «дармовисами». Поверх сорочки надягали «кептар», які були фактично кожушками без рукавів, нашиті кольоровими: сап'яном із мідними та мосяжними капелями й ґудзиками, часто прикрашені кольоровою волічкою.
Жіночий костюм у гуцулів був ще більш барвистим і складним ніж чоловічий. Не було прийнято покривати голови у дівчат, вони уплітали у коси жовті «поплітки» з мосяжними «бовтицями». Елементом жіночих прикрас було також чільце.
***
Сіврюки, також Севрюки — діалектно-етнографічна група східних слов'ян, котра успадкувала культурні традиції сіверян. Севрюки фіксуються джерелами 15—17 ст. у районі Новгорода-Сіверського, Чернігова, Рильська, Путивля. Основним заняттями севрюків були землеробство, бортництво, мисливство. Номенклатура місцевих бортних «знамен» (знаків власності на бортних деревах), зафіксована в переписних матеріалах 17 ст., дає можливість реконструювати деякі мовні особливості севрюків Однак у цілому характер їхньої етнографічної самобутності, за браком відповідного археологічного, іконографічного та описового матеріалу, і досі залишається не з'ясованим. Зникнення сіврюків як етнографічної спільноти стало наслідком інтенсивних міграційних процесів, які відбувалися на Сіверщині впродовж 17—18 ст.
5. Підготуйте картографічний проект «Біографія моєї родини». Для цього з’ясуйте, звідки родом ваші батьки, бабусі й дідусі, прабабусі й прадідусі, інші родичі. Позначте на контурній карті населені пункти, де народилися й жили члени вашої родини.
Самостійно.скачать dle 11.0фильмы бесплатно