Войти
Закрыть

Читання та практичне використання топографічних карт

8 Клас

• Читання топографічних карт. З попередніх параграфів ви знаєте, що географічний зміст топографічних карт передається за допомогою топографічних умовних знаків і, знаючи їх, можна навчитися читати карту. Отож читати карту - означає вміти орієнтуватися в умовних знаках, розглядати їх у взаємозв’язку один з одним і сформувати правильне уявлення про характер місцевості, що на ній зображено. Окрім цього, за допомогою топографічних карт можна визначати напрямки, відстані, площі, географічні та прямокутні координати й абсолютні та відносні висоти точок. Читати карту, щоб вивчити місцевість, бажано в певній послідовності. Спочатку потрібно знайти інформацію про масштаб і висоту перерізу рельєфу. Масштаб потрібний для окомірного (приблизного) та точного визначення відстаней і площ географічних об’єктів. Так, на карті масштабом 1:50 000 (1 см на карті відповідає 500 м на місцевості) можна визначити приблизну протяжність населеного пункту або ширину річки, площу лісового масиву тощо. Висота перерізу рельєфу вказує, через скільки метрів проведено горизонталі, що важливо для розуміння характеру рельєфу. Важливою є інформація про рік проведення зйомки й створення карти. Після цього за допомогою умовних знаків визначають загальний характер місцевості, зображеної на карті. Далі розпочинається детальне вивчення карти залежно від завдання, яке стоїть перед дослідником. • Використання топографічних карт. Визначення відстаней. За допомогою топографічних карт можна досить точно обчислювати відстані на місцевості. Прямі відрізки між двома точками на топографічній карті вимірюються за допомогою лінійки, циркуля або смужки паперу. Відстань, виміряну лінійкою, переводимо в реальну за допомогою масштабу, розміщеного під нижньою рамкою карти....
0 Переглянути

Вимірювання висот та кутів нахилу на топографічній карті

8 Клас

• Визначення висоти місцевості. Горизонталі, якими відображено рельєф на топографічних картах, мають такі властивості: це замкнуті криві лінії; вони не можуть перетинатися; що менша відстань між горизонталями на карті даного масштабу, то крутіший схил на місцевості та навпаки. Ви пам’ятаєте, що в залежності від масштабу карти й характеру рельєфу висоти перерізу бувають 5, 10, 20, 40, 50 і 100 м. Якщо відома висота точки, то позначкою горизонталі буде число, кратне висоті перерізу. На мал. 39, а горизонталь нижче позначки 167,5, отже, позначкою горизонталі буде найближча знизу до 167,5 ціла цифра, кратна висоті перерізу рельєфу. Позначка точки між горизонталями визначається знаходженням проміжних значень величини за наявними відомими значеннями позначок горизонталей (мал. 39, б). • Переріз, закладення рельєфу. Рельєф, зображений горизонталями, обов’язково доповнюється абсолютними позначками та бергштрихами. Такий спосіб найпростіший для використання, він дозволяє геометрично максимально точно передати форму рельєфу та відобразити його особливості. На мал. 40 показано побудову горизонталей на невеликій ділянці, для якої рівнинну поверхню можна прийняти за площину. Висота перерізу рельєфу - це відстань між сусідніми горизонталями по прямовисній лінії (h). Закладання - це відстань між сусідніми горизонталями в плані (а). • Визначення кута нахилу за допомогою графіка закладень. Важливою характеристикою рельєфу є опис та визначення крутизни схилу. Це вертикальний кут, утворений напрямом схилу й горизонтальною площиною. Напрямом схилу називають лінію, проведену через точку перпендикулярно до горизонталей, що визначає найбільшу крутизну схилу в даному місці....
0 Переглянути

Способи зображення рельєфу на топографічних картах

8 Клас

• Зображення нерівностей рельєфу. Як ви вже знаєте, на топографічних картах тривимірний рельєф зображують способом ізоліній, які називаються горизонталями. Також ці зображення доповнюють способом відмітки висот та умовними позамасштабними знаками. Горизонталі - це криві замкнуті лінії, точки яких мають однакову висоту над рівнем моря. Ці лінії можна розглядати і як сліди перетину нерівностей місцевості площинами, паралельними поверхні моря, від якого починається відлік висот. Виходячи із цього, відстань h по висоті між січними поверхнями називають висотою перерізу (мал. 36). • Позначення висоти місцевості. Визначити висоту будь-якої точки земної поверхні на топографічній карті можна за значенням горизонталей. Адже вздовж горизонталі абсолютна висота місцевості залишається незмінною. Абсолютні висоти підписані на окремих горизонталях, біля вершин окремих пагорбів, а також біля окремих об’єктів, наприклад, розгалужень доріг, колодязів, джерел. Тому, знаючи абсолютну висоту, легко вирахувати й відносну висоту будь-якого пункту на карті. На берегових лініях річок, озер, водосховищ ставлять позначки врізів води, які показують абсолютну висоту водної поверхні в даній точці (мал. 37)....
0 Переглянути

Зближення меридіанів. Вимірювання кутів орієнтування на топографічній карті

8 Клас

• Зближення меридіанів. Оскільки меридіани на земній кулі не паралельні між собою, дирекційні кути та дійсні азимути відрізняються між собою на кут зближення меридіанів (γ) (мал. 33). Зближення меридіанів має додатне значення для всіх точок зони, розміщених на схід від осьового меридіана (східне зближення), і від’ємне для всіх точок, розміщених на захід (західне зближення). На багатьох картах часто вказують значення зближення меридіанів (його ще називають Гаусове зближення) і поправки напрямку. Зв’язок між дирекційним кутом та дійсним азимутом виражається формулою: А = α ± у, де А - дійсний азимут, α - дирекційний кут, γ - кут зближення меридіанів. Також, зважаючи, що географічні меридіани є кривими лініями, які сходяться до полюсів, і вони не паралельні, то прямий і зворотний азимути однієї і тієї ж довгої лінії в різних її точках відрізняються між собою на 180° плюс зближення меридіанів початкової і кінцевої точок лінії, тобто Азв = Апр ± 180° ± γ. Формули, що виражають залежність між азимутами та дирекційними кутами, такі: А = α + γ, А = Ам + δ, Ам = α - (δ - γ), а = Ам + (δ - γ). Між румбами та азимутами є певна залежність, яка проілюстрована в табл. 4. Така ж залежність між румбами й магнітними азимутами та дирекційними кутами....
0 Переглянути

Розграфлення та номенклатура топографічних карт. Кути орієнтування

8 Клас

• Розграфлення та номенклатура топографічних карт. З попередніх параграфів ви вже знаєте, що топографічні карти створюють для зображення великих територій і видають багатоаркушевими серіями. Поділ карти на окремі аркуші називають розграфленням. Розмір аркушів та їхня кількість залежать від масштабу карти: що більший масштаб, то меншу територію на ньому можна показати й тим більша кількість аркушів необхідна для її зображення. Для того щоб зрозуміти адресу аркуша, використовують особливу систему умовних позначень - номенклатуру аркушів топографічних карт. Вона залежить від масштабу карти та географічного положення зображеної території. В основі поділу вітчизняних топографічних карт на окремі аркуші лежить міжнародна карта масштабу 1:1 000 000. Для отримання аркушів карт більшого масштабу здійснюється поділ базового аркуша на ціле число аркушів, кількість яких залежить від масштабу карти. Відповідно змінюється їхня номенклатура. Один аркуш отримують шляхом розграфлення земної кулі меридіанами на 6-градусні колони (зони) та паралелями - на 4-градусні ряди. Аркуш має вигляд трапеції розміром: 4° - за широтою і 6° - за довготою та обмежений з півночі на південь частинами паралелей, а із заходу на схід - меридіанів (мал. 29 і QR-код). Усі аркуші топографічних карт мають визначену систему позначень - номенклатуру. Шестиградусні смуги - колони - позначають цифрами від 1 до 60 (усього 60 колон). Рахують колони із заходу на схід, починаючи від 180° довготи:...
0 Переглянути

Системи координат на топографічних картах

8 Клас

• Визначення географічних координат. У практичній діяльності людини часто виникає потреба визначити на карті розташування окремих об’єктів. На топографічній карті це можна зробити за допомогою географічних та прямокутних координат. З курсу географії за 6-й клас ви знаєте, що географічні координати - це кутові величини (географічна широта та довгота), які визначають положення певної точки на земній кулі. На топографічній карті є сітка паралелей і меридіанів, за якою можна досить точно визначити географічні координати певної точки. Їхнє визначення відбувається з точністю до секунд або десятих частин мінути. Меридіани й паралелі є сторонами рамок аркушів карт. Географічні координати кутів рамки підписано на кожному аркуші карти. Рамка має шкали, що поділені на мінути за довготою і широтою. При цьому кожна мінута розділена крапками на 6 частин, кожна з яких відповідає 10 секундам довготи та широти. Отже, щоб визначити географічну широту точки на карті, потрібно через цю точку провести лінію, яка паралельна верхній або нижній рамці карти, і визначити за шкалою широти відповідні градуси, мінути та секунди....
0 Переглянути

Топографічна карта й план

8 Клас

• Топографічна карта. З попереднього параграфа ви знаєте, що результатом топографічного вивчення поверхні Землі є створення топографічної карти - детального узагальненого зображення ділянок суші з мінімальними спотвореннями та за допомогою певної системи умовних знаків. Топографічну карту можна розглядати як просторову модель земної поверхні з притаманними їй властивостями. Топографічні карти великих територій створюють багатоаркушевими серіями (багатоаркушеві карти). Такі серії карт складаються з окремих аркушів, на яких відображено порівняно невелику територію. Кожен аркуш має вигляд трапеції та обмежений з півночі на південь частинами паралелей, а із заходу на схід - меридіанів. Аркуш є відображенням невеликої ділянки земної поверхні, що дає змогу мінімізувати спотворення, які, звичайно, також є, проте дуже незначні й на них можна не зважати. Що менша територія земної поверхні охоплюється, то меншими будуть спотворення. При створенні топографічної карти відбирають найважливіші об’єкти, що є на цій місцевості. Топографічні карти за змістом належать до загальногеографічних і відрізняються від інших карт насамперед масштабом і системою умовних знаків (мал. 25). Це - детальні, однакові за змістом, оформленням і математичною основою географічні карти. Вони відображають головні природні й соціально-економічні об’єкти: рельєф, водні об’єкти, споруди, рослинний світ, адміністративні кордони, населені пункти, промислові підприємства й сільськогосподарські угіддя, транспортні шляхи та іншу різноманітну географічну інформацію. За допомогою цих карт можна прокласти оптимальний маршрут подорожі певною місцевістю, а також зорієнтуватися на ній....
0 Переглянути

Фігура та розміри землі

8 Клас

• Фігура та розміри Землі. Земля, попри поширене уявлення, не є абсолютно кулястою. Дослідження нашої планети показали, що вона сплюснута біля полюсів та розтягнута по екватору. Тому за математичну поверхню приймається поверхня еліпсоїда обертання, тобто тіла, що виходить від обертання еліпса навколо його малої осі. Причиною відхилення від кулястої форми є дія відцентрової сили, яка виникає під час обертання Землі навколо своєї осі. На полюсі відцентрова сила дорівнює нулю, на екваторі, де радіус обертання є найбільшим, вона інтенсивніша. Через це речовина «відпливає» від полюсів до екватора: на полюсі земна поверхня осідає, а на екваторі піднімається. Ось чому фігура Землі перетворюється в еліпсоїд обертання - геометричне тіло, утворюване обертанням еліпса навколо його малої осі (мал. 21). Розміри еліпсоїда обертання характеризуються довжиною великої півосі а, малої півосі b і «стисненням» α, де α = (a - b) /a. Через неоднорідність речовинного складу та розподілу маси Земля має невелике сплющення й на екваторі. Крім того, у Південній півкулі між паралелями 50-60° поверхня Землі вища, а в Північній півкулі, на таких самих широтах - нижча за поверхню еліпсоїда. Південний полюс на 30 метрів нижчий, а Північний - на стільки ж вищий від тієї самої поверхні еліпсоїда. Отже, справжня геометрична форма Землі неправильна і її назвали геоїдом, що дослівно означає «землеподібний» (мал. 22). Поверхня геоїда складна й не виражається математичною поверхнею, її також не можна показати математичною формулою....
0 Переглянути

Способи зображення об’єктів на тематичних картах

8 Клас

• Способи картографічного зображення. Для зображення різних географічних об’єктів на картах використовують спеціальні графічні символи, або елементи картографічного зображення, - умовні позначення карти (умовні знаки). Такі символи стають умовним позначенням тоді, коли їм надають певного змістового значення. За допомогою них карта інформує про розміщення об’єктів, дає їхні кількісні та якісні характеристики. Вони є особливою штучною умовною мовою карт, яка дозволяє не тільки передавати певну інформацію про об’єкти картографування, а й показувати їхнє просторове розміщення. Графічні символи створюються за допомогою різних зображувальних, засобів. Це, наприклад, точки, лінії, штрихи та колір. За їхньою допомогою створюють різні за складністю рисунка та особливостями використання графічні символи: значкові - фігурні або геометричні знаки невеликої форми, однакових ширини й довжини, які використовують для зображення об’єктів точкової локалізації (мал. 18, а); лінійні - знаки, витягнуті в довжину з невеликим потовщенням (лінії, стрічки, смуги, стрілки), якими зображують об’єкти лінійної локалізації (мал. 18, б); заповнювальні - знаки з рівномірним зафарбовуванням (штрихуванням) виділених частин території, які використовують для виділення великих за площею територій або їхніх частин (мал. 18, в); буквені та цифрові - це можуть бути окремі букви, цілі або скорочені слова, числа для позначення різних об’єктів (мал. 18, г). Графічні символи розрізняються також за формою (кружок, трикутник, стилізований рисунок), розміром (різний діаметр або товщина лінії), структурою (кружок, розділений на сектори), орієнтуванням (прямокутники, видовжені зліва направо та зверху вниз)....
0 Переглянути

Математична основа карт. Картографічні проєкції

8 Клас

• Математична основа географічних карт. Географічні карти мають свої властивості: усі вони побудовані за певними математичними закономірностями. Так, у процесі їхнього створення використовують власну систему умовних знаків і застосовують картографічну генералізацію, а математичною основою створення карт є масштаб і картографічні проекції. Ви вже вивчали раніше, що кожна карта створена в певному масштабі. Він визначає ступінь зменшення розмірів об’єктів навколишнього світу на картографічних творах. Застосування масштабу пов’язане з бажанням передати на невеликому за площею аркушу паперу просторове розміщення об’єктів на значно більшій за розмірами території. Ступінь зменшення розмірів зображуваної території буде тим більшим, чим більшою є вона сама. Застосовують різні форми позначення масштабу на карті: числовий, іменований та лінійний (мал. 15). Окрім того, масштаби, ураховуючи ступінь зменшення, поділяють на великі, середні та дрібні. Відмінні за масштабом карти мають різні точність і детальність зображення, ступінь генералізації і різноманітне призначення (мал. 16)....
0 Переглянути
Вперед
1 ... 208 209 210 211 212 213 214 215 216 ... 452
Назад

Навігація