Також, скориставшись голодом, більшовики здійснили масове пограбування храмів під приводом використати культові речі для закупівлі продовольства за кордоном.Натомість жодної копійки з награбованого на допомогу голодуючим не було витрачено.

Голод 1921-1923 рр. мав значний вплив на антибільшовицький селянський повстанський рух в Україні. Саме від другої половини 1921 р. кількість селянських виступів стрімко зменшилася. Сучасні дослідники вважають, що в цей час уперше застосували терор голодом як засіб придушення опозиційних сил. Кількість померлих від масового голоду 1921-1923 рр. в Україні дорівнює 1,5-2 млн осіб.

• Які особливості голоду 1921-1923 рр. в УСРР?

3. Упровадження непу в Україні

Здійснювана владою політика «воєнного комунізму» мала катастрофічні наслідки. Усвідомлення цього спричинило перегляд більшовицьким керівництвом свого курсу.

У березні 1921 р., за наполяганням В. Леніна, на Х з’їзді РКП(б) ухвалили спеціальну резолюцію «Про заміну розкладки натуральним податком». Відповідно до неї, Всеукраїнський центральний виконавчий комітет ухвалив закон про заміну продрозкладки продподатком, а Раднарком УСРР визначив його розміри. На 1921 р. він у республіці становив 117 млн пудів замість установлених до цього розкладкою 160 млн пудів. Надлишки продовольства селяни, вперше за радянської влади, могли безперешкодно продавати.

У червні 1921 р. стосовно нового курсу вперше було використано назву — «нова економічна політика» (скорочено — неп).

Основні заходи нової економічної політики

Запровадження непу в Україні у 1921 р. фактично не відбулося. Голод і вилучення хлібних запасів для відправки голодуючим у Росію відтермінувало установлення продподатку. Хоча неп в УСРР був впроваджений пізніше, він сприяв швидкому господарському відновленню України. Найбільш швидко відроджувалося сільське господарство. Навесні 1925 р. посівні площі в Україні становили 95% рівня 1913 р., а валовий збір зерна досяг показників останніх передвоєнних років.

Щоб збільшити товарність, влада сприяла розвитку різноманітних форм споживчої і виробничої кооперації. Станом на 1925 р. різноманітними формами виробничої кооперації було охоплено 30 % селянських господарств.

Разом із цим, на селі продовжували діяти колективні господарства або колгоспи у формах комун, артілей та товариств спільного обробітку землі. Усі вони передбачали об’єднання засобів виробництва та власності їхніх членів. На 1925 р. у колгоспи об’єднали 1,2 % господарств, причому переважно бідняцьких.

У жовтні 1925 р. відбувся пленум ЦК РКП(б), на якому започаткували курс на колективізацію. Від 1926 р. в Україні розпочалися перші практичні заходи з її здійснення. У цей період вона була добровільною, до колгоспів залучали селян різноманітними пільгами. Як наслідок, кількість колективних господарств в УСРР зросла більш ніж удвічі. На 1928 р. було колективізовано менше 4% площі селянського землекористування. Проте переважна більшість селянства не поспішали вступати до колгоспів.

Будівля Держпрому УСРР

У промисловості перехід до непу передбачав залишити в державному управлінні лише великі підприємства, а середні й дрібні передати в оренду. Так, в УСРР в оренду приватним підприємцям (зокрема колишнім власникам) та організаціям (кооперативам, артілям тощо) було здано 5,2 тис. підприємств. Раніше націоналізовані підприємства підпорядковувалися галузевим главкам (головним комітетам) Української ради народного господарства (УРНГ) й не мали жодної самостійності в господарській діяльності. Запровадження непу спричинило ліквідацію главків й об’єднання державних підприємств у так звані трести за галузевим чи територіально-галузевим принципом. Вони організовували свою діяльність на основі самоокупності й отримання прибутку. На початок 1922 р. Українській раді народного господарства підпорядковувались уже 24 трести, які об’єднували близько 450 підприємств усіх галузей.

Успіхи розвитку відбудови дали змогу реалізувати план ГОЕЛРО (електрифікація країни), що його прийняли у 1920 р. Ним передбачалося будівництво Дніпрогесу, найбільшої гідроелектростанції в Європі. А загалом в Україні спорудили 50 електростанцій.

Запровадження непу вивело з підпілля підприємницьку діяльність. З’явилася так звана нова буржуазія (непмани) — орендарі, маклери, комісіонери, торговці-гуртовики, промисловці тощо. Влада не приховувала свого негативного ставлення до непманів, але певний час терпіла їх. Проте, коли стало зрозумілим, що відбудова успішно завершується, ставлення влади до них почало змінюватися на гірше. У 1923-1924 рр. уряд зіштовхнувся з проблемою закупівлі зерна. Селяни відмовлялися продавати його державі через існуючі «ножиці цін» — заниження цін на сільськогосподарську продукцію, кількість якої зростала, та високими цінами на промислову продукцію, якої не вистачало. Висока вартість промислової продукції була зумовлена неефективністю роботи державних підприємств. Влада намагалася вийти з цієї ситуації адміністративним способом, регулюючи ціни як на промислову продукцію, так і на сільськогосподарську. На першу знижували, на другу — підвищували. Але такі заходи позначалися на приватному виробництві. Випускати нерентабельну продукцію могли собі дозволити лише державні підприємства, що перекладали збитки на бюджет. Приватні підприємства почали зазнавати труднощів і згортати свою діяльність. Це свідчило про те, що більшовицьке керівництво не бажало опановувати мистецтво ринкового регулювання.

Карикатура на непманів

У 1926 р. влада запровадила грабіжницький одноразовий податок на непманів. Після цього приватне підприємництво стало майже неможливим. Подальший наступ на непманів призвів до того, що в 1927-1928 рр. приватний капітал фактично зник у всіх легальних формах підприємницької діяльності.

• Які основні заходи непу сприяли відновленню господарства країни?

4. Суспільно-політичне життя

За системи влади, існуючої в тогочасній радянській Україні, вищим носієм її проголошувався пролетаріат. Повноту влади від місцевого до загальнодержавного рівня мали, як декларувалося радянськими конституціями, створювані його представниками ради. В УСРР вищим серед них був Всеукраїнський центральний виконавчий комітет (ВУЦВК), який у період між Всеукраїнськими з’їздами рад був у першу чергу найвищим законодавчим, розпорядчим та контролюючим органом державної влади УСРР, також він мав і виконавчі функції, однак вищим виконавчим органом був Раднарком. Проте ради були лише фасадом, що приховував диктатуру комуністичної партії, яка повністю контролювала фактично всі сфери суспільного життя. Обійняти будь-яку відповідальну посаду в радянських органах могли лише члени компартії. Остання поступово втрачала ознаки політичної й перетворювалася на державну організацію, на якій фактично трималася вся система радянської влади.

Роль верховного органу як РКП(б), так і КП(б)У відігравали партійні з’їзди. На них обиралося їхнє вище керівництво — Центральні комітети (ЦК), що складалися з партійно-державних керівників різних рівнів. Саме вони здійснювали більшовицьку політику в державі. Оскільки від 1921 р. засідання (пленуми) ЦК в повному складі відбувалися раз на два місяці, у перервах між ними вагоме значення мали політбюро та оргбюро.

У 1922 р. в РКП(б) запровадили посаду Генерального секретаря ЦК, яку посів Й. Сталін. Ця посада давала можливість впливати на кадрові призначення у регіональні організації. Скориставшись цим після смерті В. Леніна, Сталін повів боротьбу за владу у партії. Головним його суперником був Л. Троцький, який мав авторитет у партійних колах.

Й. Сталін подбав про те, щоби на відповідальні пости в партії та державі були призначені віддані йому люди. Так він домігся усунення з України X. Раковського, який був опонентом Сталіна і прихильником Троцького. У квітні 1925 р. посаду першого секретаря ЦК КП(б)У зайняв висуванець Й. Сталіна — Л. Каганович. У результаті такої кадрової перестановки Й. Сталін здобув підтримку КП(б)У. Впорядкувавши регіональні кадри, Сталін розгорнув боротьбу за вище керівництво.

Боротьба з фракціями і опозицією поєднувалася із відмовою від непу. Закінчилася боротьба за владу в 1928-1929 рр., коли Й. Сталін здобув диктаторські повноваження в партії та державі.

• Завдяки чому Й. Сталіну вдалося встановити свою одноосібну владу?

Висновки

• На початок 1920-х рр. господарство УСРР перебувало у повній руйнації. Ширився антибільшовицький повстанський рух. Але завдяки голоду 1921—1923 рр. та заходам непу більшовикам удалося втримати владу.

• Неп забезпечив відновлення сільського господарства і промисловості, створививши умови для подальшого розвитку.

• Запровадження непу не стало свідченням того, що компартійно-радянське керівництво відмовилося від курсу на побудову комунізму.

Запитання і завдання

1. Що зумовлювало важке господарське становище УСРР на початку 1920-х рр.? Якими були особливості відбудови народного господарства республіки в цей період? 2. Якими були причини запровадження непу, його мета й основні заходи? 3. Складіть характеристику голоду 1921-1923 рр. в Україні за планом: 1) причини; 2) політика влади; 3) територія, охоплена голодом; 4) кількість голодуючих; 5) міжнародні організації, що надавали допомогу голодуючим; 6) наслідки та результати. 4. У травні 1921 р. В. Ленін телеграфував до керівників УСРР: «Питання життя і смерті для нас — зібрати в Україні 200-300 мільйонів пудів», проте навіть за допомогою збройної сили в цей період змогли зібрати з українських селян і надіслати до Росії лише 522 тис. пудів хліба. Це настільки обурило вождя більшовиків, що він запропонував мобілізувати в охопленому голодом Поволжі півмільйона молоді до армії та відправити її в Україну збирати хліб із «ненажерливих багатих селян». Як ви оцінюєте такий план Леніна із подолання голоду на Поволжі? Як цей план показує ставлення більшовицького керівництва до України? 5. Обговоріть у групах. Політика непу була «всерйоз і надовго» чи стала «тимчасовим відступом для нового комуністичного штурму»? 6. Проведіть дискусію. Яка роль непу для збереження радянської влади? Чим неп відрізнявся від політики «воєнного комунізму»?