§ 17. Українська Соціалістична Радянська Республіка.

• Коли відбулася перша війна УНР з більшовицькою Росією?

• Яку політику втілювали у життя більшовики у 1918 р. в Україні?

• Хто очолив більшовицький уряд в Україні?

1. Формування державної системи УСРР. Український націонал-комунізм.

Упродовж зими-весни 1919 р. на усій території України, крім Надзбруччя, була встановлена більшовицька влада. 6 січня 1919 р.

Тимчасовий робітничо-селянський уряд України, котрий був формою більшовицької окупаційної влади, оприлюднив декрет, проголосивши Україну Українською Соціалістичною Радянською Республікою (УСРР). 10 березня 1919 р. III Всеукраїнський з’їзд Рад прийняв Конституцію УСРР. Згідно з її положеннями, УСРР стала «організацією диктатури трудящих експлуатованих мас пролетаріату і бідного селянства». Вищим органом законодавчої влади визначався Всеукраїнський з’їзд Рад, а між з’їздами — Всеукраїнський Центральний Виконавчий Комітет (ВУЦВК), головою котрого призначили Григорія Петровського. Саме ВУЦВК сформував уряд — Раду Народних Комісарів, який очолив Християн Раковський. Водночас із Раднаркомом діяла партійна влада, яку уособлював Центральний Комітет більшовицької партії України (ЦК КП(б)У). Зазвичай особовий склад уряду і партійної верхівки становили одні й ті ж самі люди.

Хоча Україна де-юре і мала статус незалежної республіки, де-факто вона не була суверенною державою. Державний апарат УСРР створювали як продовження відповідних структур більшовицької Росії. Вільне обрання рад на її території надовго відклали. Натомість виникали надзвичайні органи влади — революційні комітети (ревкоми), комітети бідноти (комбіди), створення яких було прерогативою більшовицької партії. У ці структури людей призначала головно центральна влада, відтак контролювати їхню діяльність населення не могло.

Прапор УСРР у 1919 р.

Більшовики відразу ж дали зрозуміти, що не збираються ділитися владою зі жодною із лівих українських партій, які визнали радянську форму влади і чимало зробили для її поширення в Україні. Проте, з огляду на ситуацію, що склалася в Україні, до співпраці залучали представників інших політичних сил, зокрема до ВУЦВК увійшли члени утвореної в 1919 р. Української партії лівих соціалістів-революціонерів (УПЛСР), об’єднаних навколо газети «Борьба», Української партії соціалістів революціонерів (УПСР, боротьбистів), друкованим органом яких була газета «Боротьба». Ці політичні партії продовжували відстоювати ідеї націонал-комунізму, наївно сподіваючись на створення у майбутньому комуністичної незалежної України. Частина членів КП(б)У прагнули надати більшовицькій владі в Україні національного характеру. Їхні погляди були відображені у творі Сергія Мазлаха і Василя Шахрая «До хвилі».

1. Коли було проголошено УСРР?

2. Який статус мала Україна де-юре, а який де-факто? Чому?

3. Які партії відстоювали націонал-комуністичні ідеї?

Мовою джерела. Сергій Мазлах, Василь Шахрай «До хвилі»:

«Україна може бути лише самостійною!.. Для робітниче-селянської України, розуміється. Як і для Совітської Росії — ми так гадаємо... Поруч з радістю поширення революції є ще інші нотки: Росія вертається у свої довоєнні межі... Революція є спробою завоювання продукційних сил ... на поліпшення життя працюючих мас, на усунення протиріч між капіталом і працею шляхом знищення капіталу... Пролетаріат яко найнижчий клас в державі не може дійти до свого права іншим шляхом окрім демократії... Поки не вирішимо національного питання, пока одна нація пануватиме, а інша мусить коритись, до тих пір ще немає соціалізму, навіть при соціалізуванні засобів виробництва... Відносно України, т. Ленін ...може бути зараз лише дві відповіді: 1) або самостійна Україна — тоді повинен бути і «свій» уряд і «своя» партія; 2) або Україна - се «Південна Росія».

1. Проаналізуйте документ, визначте риси націонал-комунізму.

2. Політика «воєнного комунізму».

Як і в більшовицькій Росії, економічна політика українського більшовицького уряду називалася «воєнним комунізмом». Її почали здійснюватися в Україні з 1919 р., і вона передбачала впровадження системи надзвичайних заходів для управління економікою з метою утвердження при владі. Складовими елементами «воєнного комунізму» були: одержавлення економіки, припинення товарно-грошових відносин, запровадження продрозкладки, тобто примусового вилучення продовольства у селянства, зрівняльної оплати праці, загальної трудової повинності, скасування комунальних платежів, оплати за проїзд у громадському транспорті тощо. Фактично йшлося про насильницький злам існуючої в Україні економічної системи, яка ґрунтувалася на товарно-грошових відносинах. їх намагалися замінити централізованим управлінням, введенням прямого, без посередництва грошей, продуктообміну, здійснювати який мали чиновники через запровадження мобілізацій та примусової праці. В уявленні багатьох більшовиків, як рядових, так і вищих керівників, це й був комунізм - справедливий суспільний лад для трудящих, де не було ні багатих, ні бідних, а усі ставали рівними.

Здійснюючи політику «воєнного комунізму», влада націоналізувала в Україні більшість промислових підприємств і транспорт. Приватні заводи і фабрики мали дотримуватися цін, що встановлював Раднарком РСФРР. Запровадили державну монополію на торгівлю найважливішими товарами — цукром, чаєм, сіллю, вугіллям, металом тощо. Одержавлення промисловості остаточно розладнало ринковий механізм, ліквідувало приватну ініціативу, звело до мінімуму товарно-грошові відносини. Така система прискорювала економічний безлад. Майже повністю був припинений видобуток вугілля, не працювало більшість заводів і фабрик, у скрутному становищі опинився залізничний транспорт через відсутність палива та грошей. Промислові товари і речі широкого вжитку зникли з ринку. Гроші знецінилися, розвивалися примітивні форми мінової торгівлі.

Світлина часів «воєнного комунізму»

Не кращим було становище у сільському господарстві, де більшовики заборонили оренду землі, використання найманої праці, пробували запровадити колективні форми господарювання (комуни). Намагаючись забезпечити продовольством міста і армію, влада ввела продрозкладку, тобто селян примусово зобов’язали здавати запаси зерна та інших продуктів за державними, украй низькими цінами.

Натомість ринкову торгівлю цими товарами заборонили і розглядали як спекулятивну. Тобто у селян фактично конфісковували товар. Для вилучення продовольства створювали спеціальні «продовольчі загони» (продзагони). У липні 1919 р. в Україні діяло 46 таких загонів чисельністю 1,5 тис. бійців, сформованих переважно з робітників Москви, Петрограда та інших міст. За такої аграрної політики ринковий обмін між містом і селом із звичної, буденної операції перетворився на криваву битву за хліб, яку більшовики вважали частиною класової боротьби, необхідної для перемоги соціалістичної революції. Проте від запровадження продрозкладки хліба у містах майже не додалося. Було зібрано лише 8 млн пудів зерна замість запланованих 140 млн. Однак, щоб одержати таку мізерну для українського ринку кількість зерна, владі довелося утримувати великий продовольчий апарат управління з десятків тисяч осіб. Отже, впровадження політики «воєнного комунізму» призвело до господарської розрухи, формування адміністративних методів управління.

1. Назвіть причини впровадження політики «воєнного комунізму».

2. Визначте сутність «воєнного комунізму».

3. Які наслідки політики «воєнного комунізму» на селі?

Мовою джерела. «Держава і революція». В. Ленін:

«Диктатура є влада, яка спирається на насильство, не зв’язана ніякими законами. Держава - це ми, ... робітники, ми, комуністи... Про національну культуру взагалі можуть говорити тільки клерикали або буржуа. Трудящі маси можуть говорити тільки про інтернаціональну (міжнародну) культуру всесвітнього робітничого руху. Тільки така культура означає повну, справжню рівноправність націй, відсутність національного гніту, здійснення демократії. Тільки єдність і злиття робітників усіх націй у боротьбі проти капіталу веде до розв’язання національного питання».

1. Опираючись на документ, визначте сутність більшовизму.

Мовою джерела. З промови Л. Троцького:

«Поступливість, слабкодухість історія ніколи нам не пробачить. Якщо дотепер ми знищили сотні й тисячі, то нині настав час створити організацію, апарат, який, якщо доведеться, зможе знищити десятки тисяч. У нас нема часу, нема змоги вишукувати справжніх, активних наших ворогів. Ми змушені стати на шлях знищення фізичного всіх класів, усіх груп населення, звідки можуть вийти можливі вороги нашої влади... знищуючи масово ... інтелігенцію, ми знищуємо і необхідних нам спеціалістів, учених, інженерів, лікарів...»

1. У чому автор документа вбачає місію більшовиків?

3. Антибільшовицький рух. Холодноярська республіка. Червоний терор.

Утвердившись вдруге при владі в Україні, більшовики продовжили попередню політику, яку не сприймало населення і яка посилила антибільшовицький опір. «Воєнний комунізм» та методи його впровадження викликали незадоволення серед населення і сприяли розгортанню потужного повстанського руху. Очільник Раднаркому України X. Раковський заявляв, що упродовж березня-червня 1919 р. в Україні відбулося 328 антибільшовицьких повстань під національно-визвольними гаслами проти комісарів та їхнього терору. Політика «воєнного комунізму» швидко підірвала бойовий дух більшовицьких військ в Україні, основою яких були селяни.

У травні 1919 р. спалахнуло одне з найбільших антибільшовицьких повстань на чолі із генералом Никифором Григор’євим, у минулому отаманом військ УНР, а після переходу на бік більшовиків — героєм взяття Одеси і кавалером ордена Червоного Прапора. Приводом до повстання стало обурення бійців його дивізії, які, звільнивши Одесу від військ Антанти, повернулися додому для відпочинку і побачили, що продзагони пограбували їхні села. Н. Григор’єв засудив політику «комісарів» і закликав формувати повстанські загони, а сам повів військо (15 тис. осіб) на Катеринослав, Полтаву. Під його контролем опинилися Миколаїв, Умань, Черкаси. Наприкінці травня 1919 р. владі все ж таки вдалося придушити це повстання. Водночас військо отамана Зеленого (справжнє ім’я та прізвище — Данило Терпило) захопило майже весь південь Київщини, пароплави на Дніпрі, перетворивши їх на плаваючі фортеці, що блокували підвіз боєприпасів та підкріплень більшовикам. Основною силою повстанського руху були селяни. Виникла низка самоврядних селянських республік, більшість із яких прийняли українські національні символи. У них встановили власну адміністрацію, організували збройні загони та не допускали на свою територію червоногвардійців. Однією з найпотужніших була Холодноярська республіка з центром у Мотрониному монастирі під Чигирином. Полк гайдамаків Холодного Яру від лютого 1919 р. виступив на підтримку Директорії і брав участь у низці антибільшовицьких повстань. Очолили повстанців (15 тис. осіб) брати Василь, Петро та Олекса Чучупаки, а після їхньої загибелі у протистоянні з більшовиками — інші отамани.

Влада приборкувала протести з небаченою жорстокістю, назвавши свою політику «червоним терором». її здійснювала Всеукраїнська надзвичайна комісія по боротьбі з контрреволюцією, спекуляцією та службовими злочинами (ВУЧК), яку в народі прозвали «чрезвичайка». Людей карали не лише за їхні погляди, а й за належність до «експлуататорських класів». Один із очільників ВУЧК Мартин Лаціс інструктував підлеглих: «Не шукайте в справі звинувачувальних доказів: чи повстав він проти Рад із зброєю або на словах... ви повинні його запитати, до якого класу він належав, яка у нього освіта і яка його професія. Ці питання повинні визначити долю звинуваченого, і в цьому зміст і суть «червоного терору». Жертвами більшовицького насилля стали, зокрема: художник Олександр Мурашко, поет Григорій Чупринка, композитор Микола Леонтович. Режим, назвавши себе робітничо-селянським, страчував тисячі незгодних із його політикою робітників і селян. Правові норми чекісти не брали до уваги. На першому місці у встановленні вини підозрюваного стояла «революційна доцільність». Політика «червоного терору» свідчила про слабкість більшовицького режиму в Україні та відсутність його підтримки з боку населення.

1. Коли відбулося повстання, кероване Н. Григор’євим? Визначте його причини.

2. Назвіть райони наймасовіших виступів селян. Хто їх очолив?

3. Визначте сутність політики «червоного терору».

Коли в Україні розгорнулося антибільшовицьке повстання під проводом Н. Григор’єва,...

в Туреччині почалась війна за незалежність.

Тема практичної: Більшовизм та український націонал-комунізм: порівняльна характеристика. Опрацюйте матеріал параграфа та цитати з писемних джерел. Дайте письмові відповіді на запитання: 1. Які політичні партії підтримували ідеї більшовизму, а які — націонал-комунізму? 2. Яку мету ставили перед собою більшовики і націонал-комуністи? В яких документах це було юридично закріплено? 3. Визначте спільне й відмінне у поглядах більшовиків і націонал-комуністів.

Сергій Мазлах, Василь Шахрай «До хвилі»: http://diasporiana.org.ua/wp-content/uploads/books/1058/file.pdf

Фільм «Козаки Холодного Яру проти ЧК 01»: https://www.youtube.com/watch?v=PHDxsbJ4Y0g

Підсумуйте свої знання

1. Запам’ятайте дати і події, пов’язані з ними:

- 6 січня 1919 р. — проголошено Українську Соціалістичну Радянську Республіку (УСРР);

- 10 березня 1919 р. — прийнято Конституцію УСРР;

- травень 1919 р. — спалахнуло повстання під проводом Н. Григор’єва.

2. Поясніть значення понять: Рада Народних Комісарів, ревкоми, комітети бідноти (комбіди), борьбисти, боротьбисти, націонал-комуністи, «воєнний комунізм», «червоний терор».

3. Підготуйте історичну довідку на тему: «Зміст, методи, наслідки «воєнного комунізму».

4. Заповніть таблицю «Антибільшовицький рух у 1919 р. в Україні».

скачать dle 11.0фильмы бесплатно