7. Український національний рух на Буковині й у Закарпатті

Буковина. 25 жовтня 1918 р., у дні розпаду Австро-Угорської імперії, у Чернівцях утворився Український крайовий комітет, на чолі якого став Омелян Попович — депутат австрійського парламенту. З листопада комітет організував масове віче за участю 10 тис. українців, яке висловилося за приєднання Північної Буковини до Української держави. Перемовини між Українським крайовим комітетом і Румунською національною радою 6 листопада завершилися тим, що сторони погодилися розділити Буковину за етнічним принципом на Північну (українську) та Південну (румунську). Протягом кількох днів у Північній Буковині було створено поліцію, судові органи, Українську національну раду Буковини, крайову адміністрацію та Чернівецький магістрат.

Скориставшись передислокацією січових стрільців з Буковини до Львова, румунські збройні сили вже 11 листопада захопили Чернівці, а за тиждень окупували й анексували всю Буковину та Північну Бессарабію, незважаючи на опір місцевого населення та офіційний протест УНР.

У серпні 1920 р. за рішенням Паризької мирної конференції Буковину було закріплено за Румунією, незважаючи на протести обох Українських держав.

Хотинське повстання. Румунська окупаційна влада відразу ж заповзялася повертати поміщикам землю, вести відверто антиукраїнську політику. Українці відповіли повстаннями. Найбільшим стало Хотинське повстання в січні лютому 1919 р. Воно охопило майже 100 сіл Хотинського та частини Сорокського повітів. 23 січня повстанці захопили Хотин і створили свій орган управління - Хотинську Директорію, висловили бажання приєднатися до України, розпочали формування повстанської армії, яка досягла 30 тис. бійців. Проти повстанців було кинуто регулярну румунську армію. Артилерійським вогнем зруйнували 22 села. Усього в ході повстання та його придушення загинуло від 11 до 15 тис. осіб. Під тиском каральних сил 4 тис. повстанців і 50 тис. біженців відступили на лівий берег Дністра.

Закарпаття. Після проголошення незалежності Угорщини Закарпаття залишилося під владою угорської адміністрації. Розгортання національно-визвольного руху спонукало Угорську республіку в грудні 1918 р. визнати за ним статус автономної провінції під назвою «Руська країна».

Коли навесні 1919 р. в Угорщині було встановлено червоний режим, у боротьбу проти неї вступили Румунія та Чехословаччина. Ліквідувавши комуністичну загрозу, Чехословаччина окупувала західну, Румунія — південно-східну частину Закарпаття (Покуття). Паризька мирна конференція визнала цей переділ. У травні 1919 р. в Ужгороді Центральна Руська народна рада ухвалила постанову про приєднання до Чехословаччини.

Наступ польських військ навесні 1919 р. У квітні 1919 р. на польсько-українському фронті співвідношення сил змінилося на користь Польщі. Сюди було перекинуто 100-тисячну армію під командуванням польського генерала Ю. Галлера. Вона була сформована на кошти Антанти з військовополонених поляків, які воювали в німецькій та австро-угорській арміях. Оскільки армії бракувало офіцерів, командні посади посіли французькі офіцери. Франція надала армії гармати, іншу зброю, військове спорядження.

За рішенням Верховної ради Антанти ця армія була призначена для відсічі передбачуваного більшовицького наступу. Однак польське командування зміцнило армією Ю. Галлера свої сили на польсько-українському фронті.

У середині травня польські війська перейшли в загальний наступ. До початку червня вони окупували майже всю Галичину, за винятком невеликого трикутника між Збручем і Дністром. Під захист армії мусив переїхати до м. Чорткова й уряд ЗУHP (30 УHP).

Скориставшись ситуацією, у наступ перейшла й Румунія. 23 травня її війська перетнули кордон та окупували Коломию й Покуття аж до Дністра. Для виснажених боями із сильнішим противником і підупалих духом галичан трикутник між Збручем і Дністром виглядав як «трикутник смерті»: одній стороні загрожували озброєні до зубів і чисельніші польські сили; за Дністром стояла румунська армія; за Збручем, притиснувши до річки армію УНР, знаходилися Червона й Біла армії.

Поразки в боях і політична боротьба в уряді загрожували розпадом армії та урядовою кризою. Ці обставини спонукали УНРаду наділити президента Є. Петрушевича надзвичайними повноваженнями «уповновласненого диктатора». Це означало поєднання обов’язків президента та голови уряду. Він тепер особисто визначав політичний курс і воєнні плани ЗУНР.

8. Чортківська офензива

Ситуація, у яку потрапили західноукраїнський уряд та його армія, була критичною.

У цей момент поляки повірили, що опір українців зламано. Тому кілька дивізій армії Ю. Галлера було перекинуто до західних кордонів Польщі. На деякий час бої припинилися. Командувач УГА генерал М. Омелянович-Павленко негайно ж скористався паузою для перегрупування армії й переконав політиків і військових у доцільності проведення наступальної операції — Чортківської офензиви, що тривала протягом 7-28 червня 1919 р. Маючи у своєму складі 19 тис. старшин і рядових, УГА прорвала польський фронт і повела навальний наступ на Чортків-Теребовлю-Тернопіль, Бугач-Бережани-Галич. Під керівництвом нового командувача армії, призначеного Є. Петрушевичем 9 червня, генерала з Наддніпрянщини Олександра Грекова (1875-1958), УГА відвоювала майже половину території, окупованої польськими військами із середини травня. Офензива підняла хвилю патріотизму. До армії прагнули записатися 90 тис. охочих. Через нестачу зброї до УГА було взято лише 15 тис. добровольців. На підступах до Львова наступ зупинився через брак зброї та набоїв.

Чортківська офензива (від нім. offensive — наступ) — найуспішніша наступальна операція УГА, проведена 7-28 червня 1919 р.

Меморіал воїнам УГА, установлений на честь 90-річчя Чортківської офензиви (на території міського цвинтаря). м. Чортків, Тернопільська область

Чортківська офензива, здійснена незначними силами проти набагато чисельнішого противника за недостачі набоїв, відсутності стратегічних резервів, продемонструвала високий вишкіл і моральну силу воїнів УГА.

Запитання та завдання

1. Поясніть значення понять «Листопадовий зрив», «етнічний принцип визначення кордону», «виділ УНРади», «Гуцульська республіка», «Хотинська Директорія», «уповновласнений диктатор», «Чортківська офензива».

2. Покажіть на історичній карті «трикутник смерті», напрями головних ударів у польсько-українській війні.

3. Визначте роль, яку відіграли в процесі державотворення УНРада, Український крайовий комітет Буковини, Генеральна команда, Центральний військовий комітет.

4. Визначте покроково рішення та дії на шляху формування Західноукраїнської держави та Української галицької армії.

5. Опишіть події польсько-української війни протягом квітня-червня 1919 р.

6. Опишіть історичну картину проголошення ЗУНР.

7. Визначте комплекс причин, що призвели до польсько-української війни.

8. Складіть історичний репортаж про події, пов’язані зі злукою УНР і ЗУНР.

9. Розкрийте процес розгортання та придушення національного руху в Буковині та Закарпатті. Доведіть на їхньому прикладі, що без армії немає держави.

10. Які імена ви згадуватимете 22 січня у День Соборності України, ушановуючи пам’ять героїв Української революції?