5. Масові репресії

Важливим елементом контролю над суспільством за тоталітарного режиму є страх. Він досягався розгулом масового терору проти явних і уявних противників сталінського режиму.

Масові репресії в Україні почалися раніше, ніж в інших радянських республіках. Першого удару в Україні завдали по старій інтелігенції, особливо тих, хто раніше співпрацював з українськими урядами й небільшовицькими партіями. Хоча насправді опозиція сталінському режимові внаслідок тотального контролю була незначною, розпочалися судові процеси із викриттям неіснуючих таємних організацій. Це потрібно було, щоб довести наявність в СРСР ворогів, які загрожують суспільному й державному ладу. Перший такий процес відбувся у 1924 р. Жертвами його стала українська інтелігенція.

На початку 1929 р. прокотилася нова хвиля арештів діячів української науки, культури й автокефальної церкви. Через рік у Харкові над ними відбувся судовий процес. До різних термінів ув’язнення засудили 45 осіб. Серед підсудних були Сергій Єфремов, заступник голови Української Центральної Ради, колишній міністр закордонних справ УНР Андрій Ніковський, колишній прем’єр-міністр УНР Володимир Чеховський тощо. Їм інкримінували створення контрреволюційної організації під назвою «Спілка визволення України», яка начебто збиралася повалити радянську владу в Україні, організувавши збройне повстання.

Для знищення опозиції у ВКП(б) від середини 1933 до листопада 1936 р. відбувалися тривалі кампанії генеральної чистки. У КП(б)У станом на весну 1937 р. перебувало 297 тис. кандидатів і членів, тобто на 254 тис. осіб менше, ніж на початок 1933 р.

Водночас із чисткою в партії в УСРР розгорнулася й інша, більш глибока кампанія масових репресій проти можливих противників режиму. Жертвами органів держбезпеки в цей період стали практично всі відомі владі учасники Української революції 1917 р., які перебували в СРСР. У концтаборах опинилися більшість представників нової генерації української культури, переважно — робітничо-селянського походження. У липні 1933 р. після кампанії цькування наклав на себе руки палкий прибічник українізації М. Скрипник.

Убивство відомого діяча ВКП(б) С. Кірова 1 грудня 1934 р., причетним до якого, на думку декотрих дослідників, міг бути Й. Сталін, дало привід останньому розгорнути нову кампанію терору для зміцнення своєї влади.

Через декілька годин після цієї трагічної події було схвалено закон про запровадження «спрощеного порядку» розгляду справ про терористичні акти й терористичні організації. З цього часу слідство мало вестися прискореним порядком і закінчуватися за 10 днів.

9 березня 1930 р. в оперному театрі Харкова розпочався суд у вигаданій радянськими спецслужбами справі «Спілки визволення України»

Перший «кіровський» процес розпочався 13-15 грудня 1934 р. в Києві. Його учасниками стали колишні діячі українського визвольного руху. Працівники органів держбезпеки сфабрикували справу вигаданого «Об’єднання українських націоналістів».

Після пленуму ЦК ВКП(б) у лютому-березні 1937 р., де заарештували М. Бухаріна й О. Рикова, репресії переросли в масові. Для того щоб полегшити працівникам органів держбезпеки виявлення «ворогів», їм дозволили застосовувати фізичні методи впливу на допитуваних. Завдяки цьому кількість «викритих» «контрреволюційних організацій» та їхніх учасників стрімко зростала. Серед найбільших були «Український національний центр», «Українська військова організація», «Польська організація войскова», «Білогвардійський центр у Києві». Усього в 1930-1941 рр. в Україні було «викрито» понад 100 «центрів», «блоків» та «організацій».

Репресій у період «великого терору», як згодом назвали ці події дослідники, зазнало також компартійно-радянське керівництво республіки. Майже повністю знищили вище керівництво КП(б)У. Із 62 членів ЦК КП(б)У, обраного ХІІІ з’їздом республіканської партійної організації в червні 1937 р., репресували 56 осіб. З 11 членів Політбюро ЦК КП(б)У знищили десять, а з дев’яти членів Оргбюро — усіх, із першим секретарем ЦК С. Косіором включно. Унаслідок цього склад керівних органів республіки повністю змінився. Новим першим секретарем ЦК КП(б)У в 1938 р. призначили М. Хрущова.

Усього від 1929-го до 21 червня 1941 р. жертвами масових репресій стали 739 920 громадян України. Але до цієї статистики не входять ті, хто був висланий в адміністративному порядку, «розкуркулені» та члени їхніх сімей тощо. Загальна кількість репресованих так остаточно і не з’ясована. Ймовірно, вона становить декілька мільйонів.

• Якою була мета масових репресій?

6. «Сталінська» конституція

У лютому 1935 р. VII з’їзд рад ухвалив рішення про підготовку нової Конституції СРСР. Зокрема, передбачалося демократизувати виборчу систему, замінивши багатоступеневі, відкриті, нерівні вибори на прямі, рівні з таємним голосуванням. У грудні 1936 р. VIII надзвичайний з’їзд рад СРСР затвердив нову Конституцію СРСР. Відповідно до неї, декларувалася побудова в країні соціалістичного суспільства. Запроваджувалися прямі вибори при таємному голосуванні до всіх органів влади. Селянам надавалися рівні з робітниками права обирати й бути обраними. Ліквідувалися так звані «позбавленці» — особи, позбавлені виборчих прав за приналежність до «експлуататорських класів». Замість з’їздів рад різного рівня запроваджувалися сесійні засідання місцевих, республіканських і союзної рад, що давало змогу більш оперативно ухвалювати рішення. У новій конституції 1936 р. закріплювалася панівна роль комуністичної партії, яка визначалася керівним осередком усіх громадських і державних організацій.

За зразком союзної, XIV з’їзд рад УСРР затвердив у січні 1937 р. нову конституцію республіки, яка офіційно стала називатися Українська Радянська Соціалістична Республіка (УРСР). Найвищим органом влади в республіці ставала Верховна Рада УРСР. Найвищим виконавчо-розпорядчим органом була Рада народних комісарів (РНК).

12 грудня 1937 р. відбулися вибори до Верховної Ради СРСР. В Україні під час них проголосувало 97 % зареєстрованих виборців. У виборчих бюлетенях був лише один список кандидатів від «блоку комуністів і «безпартійних».

Конституція СРСР 1936 р. проголошувала також свободи зборів, друку, совісті, недоторканність особи, житла й листування, право звинувачуваного на захист, відкритість судового процесу. Однак в умовах «великого терору» ці права й свободи перетворювалися на глузування радянської влади з громадян країни.

• Які головні риси «сталінської конституції»?

Висновки

• У 1929-1938 рр. у соціальному складі населення радянської України відбулися значні зміни, спричинені перш за все розгортанням індустріалізації та колективізації.

• У цей період відбувалося формування партійно-бюрократичної номенклатури, яка стала панівною верствою радянського суспільства.

• Життєвий рівень населення республіки під впливом здійснення форсованої індустріалізації та суцільної колективізації знижувався.

• Репресії проти політичних й ідеологічних опонентів як засіб утримання влади здійснювалися більшовиками фактично завжди. Однак у період сталінщини вони набули масового характеру, поширившись на всі верстви населення від самих компартійно-радянських керівників до людей, що не брали дієвої участі в суспільно-політичному житті.

Запитання і завдання

1. Кількість якої групи населення УСРР у 1929-1938 рр. зростала найшвидше? 2. Яка верства населення УСРР була позбавлена владою внутрішніх паспортів? 3. Що таке номенклатура? 4. Порівняйте життєвий рівень населення України в період непу та в 1929-1938 рр. 5. Обговоріть у групах. Чи досягли сталінські репресії своєї мети? 6. У чому полягали суперечності між радянською дійсністю й «сталінською» конституцією 1936 р.? 7. Складіть розгорнутий план «Суспільно-політичне життя України в 1929-1938 рр.». 8. За додатковою інформацією підготуйте повідомлення про жертви масових репресій у тогочасній радянській Україні. 9. На думку деяких дослідників, номенклатура була «становим хребтом» компартійно-радянської державності. Чи поділяєте ви цю точку зору? Обґрунтуйте свою позицію.