§ 4. Повсякденне життя: на фронті та в тилу

1. Сприйняття війни

Центральною темою Першої світової, як і будь-якої іншої війни, є насилля. Мається на увазі передусім фізичне насилля, що практикували чи якого зазнавали солдати. Перша світова війна була війною кулеметів, артилерії, танків і газових атак. Але до такої індустріалізованої форми ведення війни більшість солдатів була абсолютно не готова, адже їх готували до рукопашного бою. Багато солдатів не розуміло, що відбувається, коли змушені були переживати снарядний шок. У російській армії було знову запроваджено (після скасування в 1905 р.) фізичні покарання солдатів. Тільки враховуючи цей досвід насилля (тобто масового нехтування людським життям, виснаження людських ресурсів), можна пояснити феномен дезертирства чи розпад колись великих і, здавалося б, непохитних імперій. Марнування ресурсів, безлад, жорстокість, з якою європейці воювали між собою, - усе це підірвало й старі міфи про європейську вищість.

Погляд сучасника

Малюнок німецького офіцера Ернста Маркуса - учасника боїв на території Волині

Сельскі листоноші отримали пошту з центральної пошти в Підкаміню (тепер смт Бродівського р-ну Львівської обл.), де було оголошеня про загальну мобілізацию. Там були афіші, котрі були вивішані на видних місцях села, в котрих голосило, що усі мущини, котрі служили у війску і котрим ще не сповнило 42 роки, підлягают мобілізациї і до 24-х годин мают зголосити у своїх кадрах. Був день субота і в годині 10 рано було усьо оголошено. В 10 годині по усіх селах почали дзвонити дзвони на гвавт так, як на пожар сумно-сумно, і люди, котрі були на полях, бігли до села. Що за новина, пожару не видно, а дзвони дзвонят протяжно в одну сторону? Припинилася уся робота. Я пас коні, а Тато мої косили пшеницю і Тато кинули косу і пішли розвідати, що таке є. Но довго не були. Повернули назад і почали далі косити. Вони знали, що їм треба іти на войну, а косити є ще багато.

...Другого дня, в неділю рано, виїхали фіри коло церкви, котрі були заказані вітом і шандарами. Усі мобілізовані з мішками, торбами вийшли під церкву.

...В той час над’їхали фіри з Половец, котрі везли мобілізованих і почав плач і лемент жінок і дітей. І хто був, той плакав, бо там відходили тати, чоловіки, брати і сини. Там поїхали мої Тато. Ми їх проводжали - Мама і нас два сини: я, на ім’я Михаїл, і брат молодший Микола. Мені було 10 років, братови - 7 років. Усьой караван возів з плачем від’їхав до Бродів. Остало сумне село. ...Тато мої були в Перемишлі і там, коли уже були ізпотребляні усі харчові запаси і з’їли усі коні, і люди були змучені, товді здали Перемишель. А хто був живий, то пішов в плін. І мої Тато пішли в плін. Опинилися Они в Полтавській об[ласти]. Там їх узяв багатий козак в село Заіченці Хорольского уєзду. Робили у Федора Яковлевича Куліка. Там їх робило 3-х пленних.

Минуле і сучасне Волині та Полісся. Перша світова війна на Волині та Волинському Поліссі: науковий збірник. Вил. 58. Луцьк. 2016. С. 15-16.

Війна мала й господарський вимір, вплинула на повсякденний досвід мільйонів людей. У тилу її сприймали крізь призму щоденних труднощів, пов’язаних з браком продуктів і речей першої потреби. Незважаючи на заходи влади, яка намагалася регулювати споживання, багато товарів під час війни зникло з продажу. Але й під час війни були люди, які жили в достатку - відвідували театри, концерти, спортивні змагання й танцювальні майданчики і навіть їздили на курорти. Ближче до лінії фронту ціною й мірилом війни були матеріальні знищення (насамперед житлових будівель), міграції та примусові виселення. На фронті життєві радощі і смуток визначали звістки від рідних, сусідство смертей і поранень, стан здоров’я, побутові умови. Сприйняття війни великою мірою залежало й від загального розуміння її сенсу, від різниці між уявною на початку перемогою та пізнішою реальністю.

Запитання і завдання

1. Поміркуйте, як сучасники сприймали Першу світову війну. Від чого це залежало? Які відчуття й емоції викликає у вас подане свідчення учасника тих подій?

2. Назвіть особливості Першої світової війни порівняно з попередніми війнами. Чому під час війни фактично зникла відмінність між фронтом і тилом?

2. Людина на фронті: «будні» окопної війни

Ідучи на фронт, солдати мріяли про перемогу, але кожен думав і про те, як вижити в горнилі війни, уникнути поранення і не потрапити в полон. Однак час показав, що таких щасливців було небагато. Попри це, кожен солдат намагався облаштувати свій побут, знайти дрібні життєві радощі, які підтримували його в моменти відчаю і давали надію.

Найпершою реальністю, до якої солдат мусив звикнути, була смерть. За деякий час її починали сприймати як щось природне, що може статися з кожним у будь-який момент. Значно важче було звикнути до страждань поранених. А кількість поранених під час Першої світової війни суттєво перевищувала кількість загиблих. До кінця війни в усіх арміях вона сягнула 20 млн осіб. Найчастіше поранення були результатом артилерійських обстрілів, вогню піхоти, штикових атак, повітряних бомбардувань, застосування отруйних газів і вогнеметів. У 1917-1918 рр. німецький конструктор Гуґо Шмайссер розробив зброю, що давала змогу вести автоматичний вогонь на відстані до 200 м. Поранення виникали й під час долання різних перешкод (боліт, рік, окопів, загороджень з колючого дроту), а взимку - через тривалі морози.

Погляд сучасника

17.Х.[1914] Вечір. Цілий день острілювали нас... Воно гарно виглядає, як ґранат вдарить в землю! Здається, що се вулькан вибухає. І страшно, і заразом так гарно! Нині маєм вже трох вбитих і кількох ранених. Гарний початок! Се впрочім не робить великого вражіня на мене. Кулі свищуть, а я сховавсь за вал, скуливсь та дрімаю. Очікую чогось страшного, чогось такого, про що боюсь погадати.

21 .X. Р[ів] стрілецький]. Нині вже третій день лежимо в «яриках». До стрілянини ми вже попривикали. Коло нас гремить, а ми собі байдуже. Спимо спокійно. Нічо нас не вражає. Трупів минаєм, мов якісь колоди. І не в гадці нам, що за хвилю і нам може лягти прийдеть ся. Ми стали живими автоматами без души.

[22 жовтня]. О 2-гій год. ідем вперід! Мовчки сунемо... Тяжка мрака ловить кождий підозрілий звук. Минаєм полонину. Продираємось густим лісом. Нараз глухий грокіт. Градом посипались московські «дум-дум». Несамовито пристанув кождий. Роздавсь крик: «Вперід!», «Вперід, хлопці!», «Впері-ід!». Кождий кидаєсь перед себе. Біжу з гуртком кілька кроків. Стаю. Крізь гущу годі продертись. Дивлюсь: нічого не бачу. Темно, мов в пеклі. Товариші стратили «чуте». Погубились в непроходимім лісі. З-за густих, колючих хащів годі рушитись. Стріляти неможливо: власного кріса не бачиш. До того перед нами Мадяри. Продертись до них годі. Взад вертати? Ніколи! Щож робить? Ні нашим помочи, ні себе спасти. Попались в клітку. Нікуда рушитись. Стрілянина змагаєсь. Шалений лоскіт й тріск над головою. Дощем паде галузя з смерік. Град трісок летить на нас. Зойк ранених сердце роздирає. Від пекельного гуку дрожить воздух. Страшна борба сьвітів. Сказились елементи. Чи в пекло ми попались?

Петрій І. Щоденник Володимира Стефанишина як джерело до історії легіону УСС у 1914-1915 роках // Вісник Львівського університету. Серія: книгознавство, бібліотекознавство та інформаційні технології. Львів, 2011. Вип. 6. С. 267.

В умовах окопної війни було легко захворіти на ревматизм і так звану траншейну стопу (відмороження стоп унаслідок тривалої дії на них холоду й вологи при вимушеній малорухомості), запалення сечового міхура й легень, розлади кишкового тракту, туберкульоз. Ці хвороби подекуди призводили серед солдатів до більшої кількості смертей, ніж реальні бойові дії. Грізним був тиф - хвороба брудних рук і браку гігієни. Величезною проблемою на всіх фронтах стали воші, які поширювали тиф. Аби запобігти епідеміям, воюючі держави були змушені вдатися до масового щеплення солдатів, полонених і цивільних осіб. Одним з найбільших викликів для медичних служб на фронтах були також психічні хвороби.

Січовий стрілець пише листа

Український хлопчик Славко Луцишин, санітар у шпиталі австро-угорської армії. 1915 р.

У перші два роки війни в усіх державах, що воювали, спостерігалося небувале патріотичне піднесення. Кількість дезертирів в окремих арміях тоді була невелика, особливо на Західному фронті. Солдати воювали з великою мотивацією до війни, підтримуваною пропагандою. Значно більше дезертирств зафіксовано у турецькій і російській арміях. До листопада 1918 р. з турецької армії втекло близько 0,5 млн вояків, а з російської до кінця 1916 р. - близько 1,5 млн. Особливо цей процес набув розмаху після Лютневої революції 1917 р. Російський солдат мав дуже слабке почуття зв’язку з державою, за яку мусив воювати. У 1918 р., коли цілі затяжної війни стали для солдатських мас зовсім не зрозумілими й накопичилася втома від воєнних дій, дезертирство набуло масового характеру в усіх арміях. Траплялися навіть солдатські бунти. Одні залишали окопи в пошуках засобів для виживання, інші не бачили у війні жодного сенсу.

Запитання і завдання

1. Уявіть та схарактеризуйте повсякдення солдата на передовій у роки Першої світової війни. Поміркуйте про причини дезертирства в імперських арміях наприкінці війни.

2. Як науково-технічні досягнення змінили сприйняття війни солдатами на фронті? Чи є можливою й виправданою людяність на фронті?

3. Влада й організація життя в тилу

Держави, які розпочинали війну, не планували докорінно змінювати систему господарювання, позаяк уважали, що перемога буде швидкою й накопичених ресурсів для її досягнення вистачить з надлишком. Але вже через кілька тижнів після початку війни довелося визнати, що економіка таки потребує перебудови відповідно до потреб фронту. Значну частину цивільного населення мобілізували до війська, іншій визначили роль - як їх називали - солдатів внутрішнього фронту. Людські та матеріальні потреби, яких вимагала ця війна, сягнули немислимого раніше рівня. Відомі з історії воєн межі між фронтом і тилом у Першій світовій зникли через потужну мобілізацію державних засобів, яка вимагала взаємодії військових і цивільних інституцій.

Під час війни значно зросло втручання державних органів в економіку, було обмежено також громадянські свободи (зокрема, свободу пересування, недоторканність житла, зібрань, страйків, запроваджено цензуру). Парламенти надали урядам надзвичайні повноваження. Неминучою під час війни була централізація влади з одночасною перевагою військової влади над цивільною і виконавчої - над законодавчою. Виникла потреба у створенні цілком нових урядових або урядово-приватних інституцій, які реалізували воєнні цілі. Приватним, кооперативним і державним закладам уряди визначали виробничі плани, асортимент товарів і ціни. Було встановлено повний державний контроль над транспортом. Військо мало безумовний пріоритет на залізниці.

Війна потребувала величезних фінансових і матеріальних ресурсів. Якщо на початку війни воєнні видатки Німеччини становили чверть бюджету, то наприкінці вони перевищили його половину. Воєнний бюджет Великої Британії наприкінці війни становив близько 80 % державних видатків і 52 % валового внутрішнього продукту. Важливими джерелами фінансування війни стали зовнішні та внутрішні позички й кредити. Усе це, своєю чергою, вело до зростання цін та інфляції. У перші роки війни найбільшим кредитором була Британія, а згодом - США. У найгіршому фінансовому становищі перебувала Росія, населення якої найменше довіряло державі й неохоче брало участь у купівлі облігацій.

Воєнна економіка залежала від робочої сили. Частка робітників, зайнятих у воєнній промисловості, постійно зростала. Наприкінці війни в Росії, Італії й Німеччині вона значно перевищувала половину від загалу зайнятих у промисловості робітників. У Німеччині втручання держави в трудові відносини в напрямі мілітаризації ринку праці було найбільшим. Було запроваджено примус до праці (у тому числі частини жінок), знижено вікову межу (до 16 років), подовжено робочий час, заборонено страйки та інші форми робітничих протестів. До роботи на воєнну економіку залучали полонених і дезертирів, населення окупованих територій. Колоніальні імперії використовували ресурси колоній та домініонів.

Гострим було питання сировини. У результаті заборонено експорт матеріалів, які використовували для воєнних цілей, запроваджено режим економії й виробництво замінників. Експерименти та дослідження у промислових лабораторіях привели до важливих відкриттів і винаходів, що зрештою й продовжило війну. Найбільше в цьому напрямі досягли німці: азот почали отримувати з повітря (це дало змогу замінити селітру, яку використовували у виробництві амуніції), сірку - з гіпсу, а гліцерин - із цукру. Було започатковано виробництво синтетичних мастил і гуми, бавовну замінили на льон і коноплі. Важливим джерелом сировини були окуповані території, де реквізували церковні дзвони, мідне покриття дахів, кухонне начиння, предмети з олова й латуні, білизну й теплий одяг.

Австрійці знімають мідне покриття з даху Латинського кафедрального собору у Львові. 1916 р.

Війна суттєво знизила якість життя людини. Невід’ємним його атрибутом стали брак товарів широкого вжитку, продуктів, довжелезні черги, де нерідко траплялися конфлікти. Влада намагалася регулювати обсяги споживання запровадженням карток. У Німеччині картки з’явилися вже на початку 1915 р., передусім на хліб, жири, молоко та м’ясо. Узимку 1916—1917 рр. ситуація з продуктами суттєво погіршилася. Особливо драматичною вона була в містах на півночі Російської імперії. Вихід знаходили в замінниках (у тому числі сурогатах продуктів), налагодженні натурального домашнього господарства, активно діяв і «чорний ринок». Другим після продуктів клопотом для тисяч людей була відсутність достатньої кількості палива. Траплялося, що в містах зневірені люди вирубували парки і сквери. У роки війни мешканцям дошкуляла злочинність. Війна створила сприятливі умови для поширення грізних пандемій, зокрема тифу й так званої іспанки.

Погляд історика

Хід і результати Першої світової війни визначалися низкою чинників першорядного значення.

По-перше, наявністю високорозвиненої промисловості з досконалою системою управління, здатної взяти на облік всі наявні ресурси, підпорядкувати їх інтересам фронту й потребам тилового забезпечення, забезпечити мільйонні армії зброєю, боєприпасами та іншим спорядженням.

По-друге, спроможністю сільського господарства забезпечити величезні військові контингенти продовольством і товарами широкого вжитку.

По-третє, можливостями транспорту вчасно і в належних обсягах доставляти військам необхідне спорядження.

По-четверте, впорядкованістю державного і громадського управління, що базується на цивілізованих началах і має широку підтримку населення.

Реєнт О., Сердюк О. Перша світова війна і Україна. Київ, 2004. С. 457.

Погляд сучасника

Що таке війна - про це у Відні ніхто не мав анінайменшого уявлення, і нікому навіть на гадку не спадало, що під час війни може статися, що не буде й скибки хліба.

Одного чудового дня на шпальтах усіх газет з’явилися статті про те, що зернята фруктів містять повно рослинної олії. Відтак зернятка яблук і груш, а також кісточки слив не треба викидати, а збирати, чистити, вичавлювати й використовувати для приготування їжі. Ідея просто геніальна - маленька олійниця в кожному домі. От тільки де їх узяти - всі оті яблука, груші, сливи?...

Якось прийшов я додому досить пізно. Матері не було. Вона стояла в черзі по хліб під крамничкою неподалік. Я пішов їй на зміну, щоб стояти до ранку. Худющий як тріска та ще й з бородою. Мені було двадцять один, а на вигляд - щонайменше в три з половиною рази більше.

Галичина з Великої війни / упоряд. А. Паславська, Т. Фоґель, В. Кам’янець. Львів, 2014. С. 213, 215.

Запитання і завдання

1. Визначте роль тилу в роки Першої світової війни. Яких заходів у той час треба було вжити владі, щоб держава була здатна вести війну?

2. Як вплинула війна на якість життя людей? З якими повсякденними проблемами стикалися мешканці під час війни?

4. Жінка на війні

Початок Першої світової війни, а також попередній емансипаційний досвід дали можливість жінкам вийти за межі власного дому і стати частиною суспільних процесів. Воєнна економіка потребувала вмілих і водночас дешевих робочих рук. На кінець війни частка жінок, зайнятих здебільшого в промисловості й сфері послуг, від усіх працівників становила: в Австралії - 37 %, Великій Британії - 36 %, Франції - 40 %, Росії - 43 %. Поглибилася фемінізація таких професій, як секретарка, продавчиня, учителька, медсестра. Натомість надалі рідкістю були жінки у правничих та інженерних професіях. Однак робітники, особливо на великих заводах, були не надто задоволені фемінізацією. Керовані чоловіками профспілки навіть ухвалювали рішення не допускати жінок до праці. Це виникало не так з переконання, що тільки чоловіки здатні утримувати сім’ї, як зі страху, що жінки займуть місця праці, а чоловіків відправлять на фронт.

Те, що жінки під час війни набували суспільно значимих ролей (часто з необхідності), мало безпосередній вплив на зміну їхнього становища в сім’ї, державі, органах місцевого самоврядування, у громадському й політичному житті. Війна активізувала феміністичні рухи, феміністична література здобула нових читачок. Дехто трактував це як початок жіночої революції. Таку революцію анонсувала Гертруда Атертон - американка, яка мешкала в Німеччині. Вона стверджувала, що чоловіки, вибираючи війну, втратили орієнтири, не панують над своїми емоціями та психікою. Задля порятунку людства феміністки на чолі з Атертон закликали жінок до активності в політичному й громадському житті. Це свідчило про те, що політика перестає бути винятково чоловічим заняттям.

Саме в роки війни уряди багатьох держав надали жінкам виборчі права. З’явилися й діячки, які домагалися права на військову службу нарівні з чоловіками. Перші жіночі збройні підрозділи було створено в 1917 р. у британських збройних силах. Але й до того в багатьох арміях можна було зустріти на службі поодиноких жінок. Крім регулярних армій, жінки воювали у складі національних збройних формувань, як-от у легіоні Українських січових стрільців чи польських легіонах. Історики налічують щонайменше 37 січових стрільчинь. Найвідоміші з них Олена Степанів, Ганна Дмитерко, Софія Галечко. У деяких арміях було створено допоміжні підрозділи, у яких жінки служили як медсестри, кухарки, інструкторки, секретарки. Щоправда, чоловіки в той час сприймали появу жінок у війську здебільшого неприхильно. Суспільна активність жінок під час війни здебільшого виявлялася в благодійній і культурно-освітній праці.

На заводі боєприпасів у Великій Британії. 1917 р.

Плакат «Ти можеш допомогти американському Червоному Хресту»

Ірена Кузь у легіоні УСС. 1915 р.

У результаті змін, що були зумовлені війною, частина жінок звільнилася від обмежень з боку батька, чоловіка, родини, набуваючи впевненості у власних силах. Почали змінюватися й уявлення жінок про суспільні ролі, зросла їхня активність у прагненні самостійно обирати життєвий шлях. Нові тенденції знайшли відображення в одязі жінок: з одного боку, він ставав більш зручним, вільним і практичним, а з другого - підкреслював жіночість. Не обходилося й без крайнощів, коли «визволені» жінки намагалися копіювати чоловічі манери. Утім емансипація стосувалася відносно невеликої кількості жінок. Більшість з них продовжувала жити в традиційному світі, у якому ключову роль чоловіка не піддавали найменшому сумніву.

Погляд сучасника

Я не узнаю зовсім кличу суфражисток, і не бачу потреби боротьби з українськими мущинами. Що ж говорити про якесь поневолення жінки, про рівноправність і т. п. Так прав ніхто нікому добровільно не дає. Всі права треба собі самому брати. Але без виконування обов’язків ніхто не може мати претензії на якісь права. Ось наша селянка використала воєнний час і станувши на висоті виконування усіх обов’язків, наложених на неї воєнними обставинами, в один мент добула й усі права, які доси були привілеями лише голови родини. А хто ж боронить нашій інтелігентній жінці вилізти з запічка, скинути з себе пута, теж взятися до громадської праці, якої всюди повно, куди оком глянути? Тож цей «страшний мущина» на війні, руки свобідні... Чому не інтересуються відновою і відбудовою освітного і господарського життя по наших селах?

Львівська національна наукова бібліотека України ім. В. Стефаника НАН України. Відділ рукописів, ф. 243, од. зб. 2, арк. 202-204 (зі щоденника І ванни Блажкевич).

Погляд історика

Велика війна відкрила перед жінками нові можливості, давала змогу (але не гарантувала) виявлення своєї особистості. Для декого з жінок шлях до війська був способом втечі від традиційного суспільного устрою, але закінчення війни часто повертало їх до реалій старої буденності... Феномен участі жінки у війні складний у силу панівних гендерних уявлень... з одного боку, і особливостей сприйняття фронтової дійсності - з другого. Жінки були готові до подвигу, але не були готові до перебування в армії. Те, з чим довелося зіштовхнутися на війні, виявилося для них несподіванкою. Інший бік цього явища - неоднозначне ставлення чоловіків та громадської думки загалом до присутності жінки у війську, особливо на передовій. Неприродним (однак реальним) здавалося словосполучення «жінка-солдат», жінка, яка несе смерть.

Байдак М., Бежук О. Українське жіноцтво в роки Першої світової війни: спектр суспільних ролей // Українські жінки у горнилі модернізації / під заг. ред. О. Кісь. Харків, 2017. С. 79.

Запитання і завдання

1. Назвіть зміни, які відбулись у становищі жінок під час Першої світової війни. Обґрунтуйте або аргументовано спростуйте думку про те, що війна пришвидшила емансипацію жінок.

2. Спираючись на наведені тексти, поміркуйте про труднощі, з якими стикалися жінки під час війни. Як самі жінки ставилися до нових можливостей?

5. Національне питання в ході війни

Перша світова війна була не тільки війною держав, а й війною народів-націй. Історики зауважили, що, попри руйнування, голод, смерть і страждання, війна внутрішньо укріпила народи, які брали в ній участь. Вона зробила стійкішою ідентичність бельгійців, прискорила формування національної свідомості серед мешканців Італії, зміцнила (навіть попри поразку у війні) національну єдність німців та угорців. Так само для українців, хоча й розділених лінією фронту, ця війна поступово перетворювала питання національної єдності з теоретичного в практичне завдання, прискорювала формування модерної української нації. Але це була складна справа, бо її здійснення залежало від того, що відбуватиметься з Російською й Австро-Угорською імперіями, а також від того, як національні й соціальні концепції, створені в XIX ст., буде втілено на практиці.

Серед держав, які розпочали війну, були багатонаціональні імперії - Російська, Австро-Угорська, Османська. Однак більшість їхніх народів питання про державну незалежність не ставили руба. Вони залишалися на старих позиціях: домагатися національної автономії або самоврядування в межах наявного політичного організму. Якщо незалежницькі наміри й були, то тільки серед невеликої частини політиків. Жоден з народів імперій спочатку не передбачав розгортання масштабної збройної боротьби проти «своїх» держав. Зрештою, жоден з них не мав для цього й достатніх сил. Характер мобілізації в серпні 1914 р. і самої війни виключав, принаймні в першій фазі війни, будь-яку незалежницьку діяльність.

Оскільки деякі нації було розділено кордонами ворогуючих держав, то на багатьох фронтах дійшло навіть до братовбивчих боїв, як-от серед українців, поляків, румунів, італійців, французів. Українці служили в російській, австро-угорській, а також в угорській армії гонведів, поляки - у російській, австро-угорській і німецькій, а румуни - у румунській, російській і австро-угорській арміях. Однак побоювання Берліна, Петербурга, Стамбула, Будапешта і Відня стосовно національних рухів виявилися безпідставними аж майже до кінця війни. Лише тоді, коли імперії були виснажені, ослабла й солідарність з «власною» армією, династією та державою, а тому почали чутися голоси національних еліт, які вимагали національних держав.

Виразніше заявити про державотворчі плани національні еліти змусили сумніви в життєздатності імперій. Це було дуже складне відчуття - переконати себе в тому, що величезні й могутні держави можуть розвалитися на очах. Найважливішими підставами і спонуками так думати стали Лютнева революція в Росії (1917 р.) і послідовна позиція американського президента Будро Вілсона. Саме він підтримував прагнення народів до власних національних держав в ім’я саморозвитку і захисту перед «червоною революцією». Ця політика знайшла вираження у «14 пунктах» Вілсона (їх було виголошено перед Конгресом 8 січня 1918 р.), у яких окреслено бачення міжнародного устрою після світової війни.

У зіткненні імперій шанси на державотворення шукали слов’янські народи: чехи, словаки, поляки, хорвати, серби, словенці, українці. Однак майже до кінця війни їхні національні лідери не мали ясних образів майбутнього: на кого робити ставку, кому сприяти, а кому шкодити. Серед південних слов’ян кружляли ідеї то Великої Хорватії, то Великої Сербії, то югославської автономії у складі монархії Габсбурґів, то окремого Королівства сербів, хорватів і словенців. Не було ясності й у відносинах між чехами і словаками. Німецькі інтелектуали й політики виношували ідею так званої Серединної Європи - господарської унії народів від Польщі до Фінляндії під протекторатом Німеччини. Але в міру того як війна затягувалася, вичерпуючи сили й ресурси, німецьке командування схилялося до думки, що доля Східного фронту найбільше залежить від поляків.

Війна породила й таке явище, як масові репресії за національною ознакою, що сьогодні їх трактують як практики геноциду. Приводом зазвичай ставали підозри в симпатіях до ворожої держави. Так, австрійська влада вчинила репресії проти частини українського населення Галичини, запідозреного в москвофільстві. Безпрецедентним для того часу стало рішення турецького уряду в 1915 р. насильно депортувати зі східної Анатолії вірменське населення, запідозрене в симпатіях до ворогів-росіян на Кавказькому фронті та в планах створити об’єднану Вірменію під російським протекторатом. Депортація зачепила мільйони осіб і супроводжувалася масовим насильством і жертвами (було вбито або загинуло близько 1,5 млн осіб). У 1916 р. було придушено й ірландське Великоднє повстання в Дубліні. У певному сенсі Перша світова війна стала прологом геноцидів XX ст.

Запитання і завдання

1. Поміркуйте, як Перша світова війна вплинула на національні рухи. Назвіть виклики і дилеми, які поставали перед національними рухами й імперіями під час Першої світової війни.

2. Обґрунтуйте висловлення К. Левицького про те, що в часи війни українська національно-політична ідеологія «устійнювалась, кристалізувалась і кріпшала». З якими труднощами зіткнулись українці як нація під час війни?

6. Опіка над пораненими, біженцями та полоненими

У роки Першої світової війни в більшості держав було створено мережу доброчинних організацій, які надавали допомогу армії та постраждалому населенню, опікувалися пораненими й хворими воїнами, біженцями й полоненими. Благочинну діяльність громадських організацій та всього населення стимулювала, передусім, тривога за рідних і близьких, мобілізованих до армії. Обставини війни формували також певний рівень індивідуальної відповідальності громадян перед суспільством, активізували громадські сили і рухи. Допомога громадськості й усього населення благочинним організаціям визначалася не тільки грошовими внесками, а й одягом, взуттям, медикаментами і продовольством.

Завдання

Розгляньте фото та спробуйте дати йому назву. Для заголовка використайте асоціації та емоції, які воно у вас викликає. Зберіть додаткові відомості про становище військовополонених у Першій світовій війні.

Російський солдат-конвоїр з австрійськими полоненими

У Російській імперії ініціатива належала земствам і міським союзам. І хоч у всякій справі царська влада намагалась утримувати ініціативу за собою й зберігати повний контроль за настроями суспільства, не допускати створення непідконтрольних громадських організацій, обставини, що диктувалися війною, виявилися сильнішими. В умовах масштабних воєнних дій, невпинно зростаючих військових потреб, чималих жертв серед фронтовиків правляча верхівка Російської імперії дедалі більше усвідомлювала, що державні структури без значної підтримки громадськості не здатні забезпечити всім необхідним армію, у першу чергу опікуватися хворими та пораненими військовослужбовцями. Тож влада була змушена погодитися, особливо після поразок на фронті в 1915 р., на діяльність доброчинних організацій опозиційного спрямування.

У доброчинній діяльності в Росії значною була роль українців. Уже в перші тижні війни Україна покрилася густою мережею лікарських закладів. Відомий підприємець і меценат Михайло Терещенко відкрив власним коштом лазарет у Києві. Інші члени сім’ї Терещенків обладнали притулок для нижніх чинів з ампутованими кінцівками, лазарети та шпиталь для поранених солдатів і офіцерів. Багато представників української інтелігенції працювало в Товаристві допомоги населенню Півдня Росії й у Комітеті Всеросійського союзу міст Південно-Західного фронту. Комітет мав у розпорядженні мережу складів, млинів і власну потужну пекарню. У межах діяльності Київського відділення Тетянинського комітету представники української інтелігенції працювали в школах і притулках для дітей біженців і вигнанців.

Погляд історика

Загалом у Росії на 1917 р. налічувалося понад 400 концтаборів для військовополонених. ...У 1916-1917 рр. характер розміщення військовополонених на території Російської імперії змінився за рахунок скорочення числа тих, кого відправляли до Східного Сибіру, і переведення великих контингентів полонених у європейську частину для участі в тилових і сільськогосподарських роботах. ...Варто констатувати зміну [в той час] ставлення місцевого населення до бранців - від певного захоплення представниками дещо іншої культури, укладу життя до агресії в їхній бік через наростання соціально-економічних труднощів у Російській імперії. Селяни, які працювали в поміщицьких економіях, розглядали задіяних на сільськогосподарських роботах військовополонених як потенційних конкурентів.

Кирієнко О. Маргіналізація суспільства. Становище жінок, дітей, військовополонених // Велика війна 1914-1918 рр. і Україна: у 2 кн. Кн. 2: Мовою документів і свідчень/відп. ред. О. Реєнт. Київ, 2015. С. 478.

В Австро-Угорщині опіку над пораненими, біженцями й полоненими здійснювали численні громадські й церковні організації. У Галичині греко-католицька церква була не тільки релігійною організацією й культурним феноменом, тісно пов’язаним з ідентичністю українського населення. Вона була добре збудованим соціальним інститутом, інтегрованим у державу та суспільство й задіяним у найважливіших політичних і соціальних процесах. І хоча греко-католицьке духівництво саме зазнало під час війни значних переслідувань, ті священики, які залишилися, у міру можливості допомагали парафіянам. Опіка над полоненими була важливим напрямом діяльності українських політичних організацій - Головної (пізніше - Загальної) української ради, Союзу визволення України.

Активною доброчинною діяльністю займалися також польські та єврейські організації. На громадські внески організовували так звані воєнні кухні в містах, створювали сиротинці й будинки опіки для інвалідів.

Запитання і завдання

1. Поміркуйте, яку роль під час війни відігравала соціальна допомога й доброчинність. Як імперська влада ставилася до діяльності доброчинних організацій?

2. Наведіть приклади доброчинних ініціатив на території України. Поміркуйте, як такі ініціативи впливали на емансипацію суспільства, його згуртованість.

ЗАВДАННЯ ДЛЯ УЗАГАЛЬНЕННЯ ТА ЗАКРІПЛЕННЯ МАТЕРІАЛУ ПАРАГРАФА

1. Визначте зміст поняття «воєнна повсякденність». Спробуйте доповнити пропонований у підручнику перелік питань і сюжетів новими, які зможуть розширити образ воєнної повсякденності.

2. Порівняйте сприйняття війни мешканцями міст, тобто представниками індустріальної культури, і сільськими жителями, тобто людьми традиційного (аграрного) суспільства.

3. Історики стверджують, що Перша світова війна, хоч і принесла людям неймовірні страждання, втрату рідних і близьких, стала потужним чинником модернізації суспільства. Чи згодні ви із цим твердженням? Свою думку обґрунтуйте.

скачать dle 11.0фильмы бесплатно