§ 28. Початок Другої світової війни. Радянська окупація Західної України

1. Вторгнення Німеччини та СРСР у Польщу. Реакція світу і місцевого населення

Укотре в історії за привід до війни стала провокація. 31 серпня 1939 р. група німців, переодягнених у польську військову форму, напала на німецьку радіостанцію в прикордонному м. Гляйвіці. Після цього Гітлер у зверненні до народу заявив про напад Польщі на німецьку територію. На світанку 1 вересня 1939 р. сили вермахту (загалом 1,6 млн солдатів і офіцерів) завдали удару Польщі. Німецька авіація здійснила нальоти на міста, транспортні комунікації. Події на польсько-німецькому фронті розвивалися блискавично. Незважаючи на мужність польських солдатів, уже протягом першого тижня вермахту вдалося зламати оборону на кордонах і розвинути наступ у глиб країни. Польська армія кількісно й технічно суттєво поступалася вермахту. Перевага німецького війська була значною: майже трикратна - у піхоті, п’ятикратна - в артилерії і восьмикратна - у танках. Німецька авіація вже за кілька днів знищила польську і панувала в небі. Польські кінні підрозділи не могли протистояти німецьким танкам. 8 вересня один з німецьких танкових корпусів наблизився до околиць Варшави і почав облогу польської столиці, яка тривала 20 днів. 12 вересня інший танковий корпус підійшов до Львова, але за наказом Гітлера повернув на північ, у напрямку Холма і Бреста. Польський уряд перебрався спочатку до Кременця, а згодом до Коломиї.

Польський солдат і мешканці Варшави. Вересень 1939 р.

Занепокоєний реакцією Великої Британії та Франції, Сталін зволікав зі вступом у війну, чекаючи на падіння Варшави. Берлін був змушений вдатися до тиску на Москву, нагадуючи про союзницькі зобов’язання згідно з пактом Молотова-Ріббентропа й навіть розглядаючи можливість утворення української держави. Це був дійовий аргумент. Створення української держави в Галичині та Волині за підтримки Німеччини було останнім, що Сталін хотів бачити на цій території. Тож 17 вересня 1939 р. німецькому послу Шуленбурґу вкотре не довелося спати: о 2 годині ночі його прийняв Сталін і в присутності Молотова і Ворошилова нарешті повідомив, що на світанку Червона армія перетне польський кордон від Полоцька до Кам’янця-Подільського. Відтак 17 вересня 1939 р., коли головні сили польської армії було розбито, але коли поляки ще чинили опір, сподіваючись на британсько-французький наступ на Західному фронті, на територію Західної України та Західної Білорусі вступили радянські війська, що ознаменувало вступ СРСР у Другу світову війну на боці Німеччини. Таким чином реалізовано положення таємного додатка до пакту Молотова-Ріббентропа, який передбачав розмежування сфер впливу між СРСР і Німеччиною.

Початок німецько-польської війни 1 вересня 1939 р. став початком ДРУГОЇ світової війни. За кілька днів уряди Великої Британії та Франції, виконуючи союзницькі зобов’язання перед Варшавою, оголосили Німеччині війну. Однак відсутність активних дій з боку британсько-французьких військ дала змогу німецькому командуванню зосередитися на польській кампанії й реалізувати стратегію «блискавичної війни». Менш однозначною була реакція світової громадськості й передовсім країн Європи на вторгнення Червоної армії у Польщу. У виступі по радіо В. Черчілль сказав: «Польщу знову піддали вторгненню ті самі великі держави, які тримали її в рабстві протягом 150 років, але не змогли придушити дух польського народу». Водночас він наголосив, що інтереси СРСР суперечать східним планам Гітлера. Загалом уряди Великої Британії та Франції засудили радянську агресію, однак не хотіли остаточно штовхнути Москву «в обійми Берліна», сподіваючись, що присутність Червоної армії на радянсько-німецькому кордоні відтягуватиме значні німецькі сили із Заходу.

Так само неоднозначно сприйняли німецько-польську війну в Західній Україні. Висловлюючи думку частини 6-мільйонного українського населення, депутат сейму від центристського УНДО Василь Мудрий запевнив, що українці виконають громадянський обов’язок щодо захисту держави. Подібне звернення до віруючих спільно з ієрархами католицької церкви підписав митрополит Андрей Шептицький. У храмах відбувалися молебні за перемогу польського війська. Але багато українців, які потерпали від польського тиску, насамперед члени й симпатини ОУН, виявляли протилежні почуття. Тим більше що напередодні війни Польщею прокотилася хвиля антиукраїнських акцій. Наприкінці серпня 1939 р. польські органи безпеки, покликаючись на відомості про нібито підготовку українцями антипольського повстання, здійснили масові арешти українців, інтернували кілька тисяч осіб, серед них авторитетних галицьких діячів, греко-католицьких священиків, членів ОУН. Ця частина українців сприйняла зумовлений німецькою й радянською агресією «розвал Польщі» як вираз історичної справедливості.

Погляд історика

Вибух війни не був несподіванкою для українців. Війни очікували. Панувало загальне переконання, що мир, який встановився після Першої світової війни, є нетривким і нові воєнні конфлікти неминучі... Та більше, війни сподівалися... Брали при цьому до уваги науку попередньої війни, одним з основних наслідків якої був розпад великих багатонаціональних імперій і утворення на їх руїнах нових національних держав... Українські політичні середовища гадали, що грядуща велика війна мусить зруйнувати існуючу політичну карту, втому числі й систему договорів, які закріпили поділ українських земель, і висуне українське питання як актуальну проблему міжнародної політики.

Швагуляк М. Історичні студії. Українці на роздоріжжях та крутих поворотах історії (др. пол. XIX - пер. пол. XX ст.). Львів, 2013. С. 549.

Запитання і завдання

1. Використовуючи карту, опишіть вторгнення німецьких і радянських військ у Польщу в 1939 р. Чому початок німецько-польської війни вважають початком Другої світової війни?

2. Схарактеризуйте реакцію світу й місцевого, зокрема українського, населення на вторгнення німецьких і радянських військ у Польщу в 1939 р. Спираючись на думку історика, поміркуйте про сподівання українців на початку війни.

2. Українці в польській армії

Оскільки в міжвоєнний період Галичина, Холмщина, Підляшшя, Західна Волинь, Західне Полісся, Посяння й Лемківщина були в складі II Речі Посполитої, серед польських громадян, які проходили строкову військову службу у Війську Польському, було багато етнічних українців. За різними оцінками, у лавах польського війська у вересні 1939 р. воювало 150-200 тис. українців. Відомий діяч українського національно-визвольного руху Тарас Бульба-Боровець так описував мобілізацію: «Потяг набитий вояками та їхніми скриньками і торбами. Всі вони були українцями. На всіх станціях досідають нові вояки». Найбільший відсоток українців у складі Війська Польського був у піхотних і кавалерійських частинах.

Водночас результатом національної політики в польському війську була недовіра до українців як військовослужбовців. Траплялося, що солдати-українці зазнавали утисків через національну належність. Зазвичай від найнижчих офіцерських посад і до найвищих у Війську Польському займали етнічні поляки. Українці переважно були рядовими. Ті ж контрактні офіцери-українці, що служили в польських збройних силах (а таких відомо 38 осіб), мали значний військовий досвід. Більшість з них у минулому була підстаршинами у військових формуваннях УНР. Серед цих офіцерів був підполковник Павло Шандрук. У вересні 1939 р. він вивів з оточення під Томашевом піхотну бригаду, за що згодом його відзначили орденом Virtuti Militari - найвищою військовою нагородою в Польщі. Однак багато офіцерів-українців, розуміючи неприхильне ставлення до себе польського військового керівництва, приховувало своє походження.

Навіть будучи критично налаштованими до польської влади, українці негативно ставилися до Червоної армії й радянського режиму загалом. У вересні-жовтні 1939 р. у боях з німецькими і радянськими військами загинуло близько 8 тис. польських солдатів української національності. Офіцерів-українців Війська Польського, які опинилися в радянському полоні, не оминула трагічна доля польських побратимів, розстріляних у Катині. Деякі полонені українці згодом потрапили в армію генерала Владислава Андерса (2-й Польський корпус), створену влітку 1941 р. з амністованих польських військовослужбовців, що перебували в ув’язненні на території СРСР. Згодом ці польські формування воювали з гітлерівцями на італійській частині фронту. У лавах польських збройних сил на Заході в роки війни служили дві, а то й більше тисяч українців. Це були колишні в’язні ГУЛАГу, полонені, а також добровольці з Південної Америки, тобто ті українці, які раніше емігрували в Аргентину, Бразилію чи Парагвай, а потім під час війни подалися в польські збройні сили і брали участь у битвах у Західній Європі.

Запитання і завдання

1. Назвіть чисельність військовослужбовців української національності в польській армії в 1939 р. Схарактеризуйте їхню громадянську позицію, простежте долі.

2. Поміркуйте про труднощі ситуації, у якій опинилися військовослужбовці української національності в польській армії після початку німецько-польської війни.

3. «Договір про дружбу та кордон» між СРСР і Німеччиною

Після капітуляції Варшави 28 вересня ще тривали локальні бої, але тільки найбільші польські відчайдухи не хотіли визнати, що війну закінчено. Крапку в німецько-польській війні поставив «Договір про дружбу та кордон» між Німеччиною і Радянським Союзом, укладений 28 вересня 1939 р. у Москві. Цей договір, як і пакт від 23 серпня, підписали Ріббентроп і Молотов. У пресі було оприлюднено лише основну частину документа. Насправді до нього додавалося ще кілька таємних протоколів. У них ішлося про обмін населенням між СРСР і Німеччиною, змінювалися межі сфер впливу, що були визначені пактом Молотова-Ріббентропа, і погоджувалося придушення будь-якої польської агітації.

Під час вересневого наступу під контролем вермахту опинилися Люблінське воєводство і східна частина Варшавського воєводства, які згідно з домовленостями мали належати до сфери впливу Радянського Союзу. Однак, на думку Сталіна, зайняття цих територій Червоною армією в ситуації, коли війну Німеччині оголосили Велика Британія та Франція, послаблювало на майбутнє дипломатичну позицію Радянського Союзу перед державами Заходу. А рано чи пізно, міркували в Москві, Гітлер таки мусив програти війну з країнами Заходу, і тоді постало би питання про західні кордони СРСР.

Рукостискання німецького і радянського офіцерів наприкінці польської воєнної кампанії. 1939 р.

Радянський пропагандистський плакат. Вересень 1939 р.

Під претекстом захисту «братніх» українського та білоруського народів Сталін вирішив скоригувати територіальні претензії - підпорядкувати їх пропагандистській концепції «визвольного походу». Приєднання до СРСР територій, на яких українці й білоруси становили більшість, давало змогу оголосити возз’єднання «братніх народів», натомість просування до Вісли однозначно перетворювало Сталіна на агресора і союзника Гітлера. Тож в обмін на Люблінське і частину Варшавського воєводств на вимогу Сталіна було погоджено передати в радянську сферу впливу Литву як менш значиму для держав Заходу.

Конфліктна ситуація склалася навколо Львова. Львівський напрямок був одним з головних під час наступу німецьких військ, командування яких не було обізнане з політичними домовленостями. Поляки організували міцну оборону Львова. Коли 13 вересня німецькі підрозділи спробували увійти до міста, їх зустріли організованим вогнем. Невдовзі місто було майже повністю оточене. Львів’яни зазнавали артилерійських обстрілів і бомбардувань, залишилися без води, світла, телефонного зв’язку, радіо. Ситуація навколо Львова пришвидшила вступ у війну СРСР. 19 вересня на околицях Львова відбувся навіть бій між радянськими і німецькими підрозділами. І тільки після розмов на найвищому політичному рівні Гітлер наказав залишити місто. Наказ про відступ зі Львова німецький генералітет сприйняв з обуренням. Після радянсько-польських переговорів і підписання відповідного протоколу опівдні 22 вересня частини Червоної армії увійшли до Львова. За винятком поодиноких пострілів з вікон і дахів, поляки вже не чинили опору.

До середини жовтня 1939 р. Червона армія відходила на лінію нового кордону, який взяли під охорону війська НКВС. Відповідно до положень «Договору про дружбу та кордон», Польщу було поділено так: Німеччина посіла майже 49 % теренів Республіки і понад 22 млн населення, а СРСР - 50 % і близько 13 млн населення. Передане Радянським Союзом Литві місто Вільнюс з околицями становило близько 1,5 % території польської держави і 0,5 млн населення. У червні 1940 р. Вільнюс з усією Литвою було включено до СРСР. Німці частину захоплених польських територій прилучили до Рейху, а з решти утворили Генеральну губернію із центром у Кракові. До її складу входила й частина українських теренів - Холмщина, Надсяння, Лемківщина, а від 1941 р. - і Галичина.

Запитання і завдання

1. Схарактеризуйте обставини укладення між Німеччиною і Радянським Союзом «Договору про дружбу та кордон» від 28 вересня 1939 р. Про що йшлося в цьому договорі?

2. Спробуйте спрогнозувати наслідки для українців німецько-радянської окупації Польської держави.

4. Включення до СРСР Західної України, Північної Буковини та частини Бессарабії

У вересні 1939 р., коли тривала німецько-польська війна, радянська пропаганда готувала громадську думку до включення Західної України до складу СРСР. Преса отримала вказівку пояснювати поразку польської армії внутрішніми суперечностями Польської держави, у якій придушувалися національні меншини. Радянські газети наголошували на тому, що правлячі кола Польщі перетворили західні області України й Білорусії на «безправну колонію, віддану польським панам на пограбування». Внутрішньополітична ситуація в Польщі, особливо після смерті Ю. Пілсудського, справді була складною, але вона не йшла в жодне порівняння зі сталінським режимом у Радянському Союзі.

На зайнятих Червоною армією територіях створювалися тимчасові органи радянської влади. Це супроводжувалося небувалою пропагандою, яка представляла радянський режим захисником національних і соціальних інтересів населення Західної України. Сувора цензура призвела до інформаційної ізоляції краю від зовнішнього світу. Практично всі некомуністичні політичні партії й організації радянська пропаганда оголосила буржуазно-націоналістичними й антинародними. Вони були змушені припинити діяльність. За задумом московського керівництва, яке прагнуло надати власній агресії законного виразу, питання нового територіально-правового та суспільно-політичного устрою краю мали вирішити Народні збори Західної України.

Вибори до Народних зборів призначено на 22 жовтня. Підготовка до них відбувалася під контролем нової влади. Робилося все можливе, щоб не допустити висунення і реєстрацію як кандидатів у депутати активістів старих українських партій та представників інтелігенції. Тому не випадково серед зареєстрованих кандидатів у депутати було 98 членів ВКП(б) (тобто громадян СРСР), 81 колишній член КПЗУ, 51 представник інших партій, решта 1265 осіб - безпартійні й жодного представника колишньої політичної еліти. У кожному з 1495 виборчих округів зареєстровано тільки одного кандидата, що робило вибори без вибору. Більшість депутатів (близько 75 %) мали тільки початкову освіту. Радянській владі вдалося залучити на свій бік тільки кількох відомих осіб: лікаря М. Панчишина, літературознавця й голову НТШ К. Студинського, композитора В. Барвінського, педагога-науковця П. Франка, акторів І. Рубчака і О. Нижанківську.

Особа в історії

Кирило Студинський (1868-1941) - український філолог-славіст і громадський діяч, дійсний член НТШ, академік ВУАН і АН УРСР. У 1939-1941 рр. - професор Львівського університету, призначений радянськими властями деканом філологічного факультету і проректором університету. У жовтні 1939 р. був обраний головою Народних зборів Західної України, у 1940 р. - депутатом Верховної Ради УРСР. На цих постах урятував своїми клопотаннями багатьох українців від репресій. З початком німецько-радянської війни під час евакуації в червні 1941 р. примусово вивезений зі Львова. Помер за нез’ясованих обставин, за однією з версій - застрелений конвоїрами під час бомбардування санітарного поїзда поблизу Тернополя.

Делегати Народних зборів Західної України. Львів. 26-28 жовтня 1939 р.

Парад Червоної армії у Львові після завершення Народних зборів Західної України. 28 жовтня 1939 р.

Рішення Народних зборів Західної України, які проходили 26—28 жовтня 1939 р. у приміщенні Великого міського театру у Львові, були передбачувані. Делегати, виконуючи заздалегідь визначену роль, у відкритому голосуванні одностайно підтримали декларації про встановлення радянської влади на всій території Західної України і возз’єднання з УРСР, про націоналізацію банків і великої промисловості, конфіскацію земель поміщицьких, монастирських і великих державних урядовців. Збори обрали повноважну комісію, яка вирушила до Москви. 1 листопада 1939 р. на сесії Верховної Ради СРСР було одноголосно ухвалено закон про включення Західної України до складу Радянського Союзу і возз’єднання її з Українською РСР. Згідно з процедурою закон про прийняття Західної України до складу Української РСР 14 листопада одностайно ухвалила й Верховна Рада УРСР.

Погляд історика

«Визвольний похід» Червоної армії був безсумнівним актом агресії. Однак українці і білоруси, на землю яких з заходу прийшла війна, вітали червоноармійців, покликаних захистити їхнє життя і майно. Ця цілком природна реакція простих людей подавалася як моральне виправдання діям сталінського уряду. Приєднання до Радянського Союзу території, на якій українці і білоруси становили більшість населення, давало можливість оголосити про возз’єднання братніх народів.

Кульчицький С. Червоний виклик. Історія комунізму в Україні від його народження до загибелі. Кн. 3. Київ, 2013. С. 27.

Погляд сучасника

Хто були кандидати на депутатів [Народних зборів Західної України]? Це була дуже різнорідна публіка. В моїй виборчій окрузі кандидатом був якийсь нікому невідомий «трудящий». Казали, кам’яничний сторож.

Жаден комуніст, жаден «клясово усвідомлений», а якийсь Богу духа винен бідолаха. Були між кандидатами й наші відомі громадяни, загальношановані й поважні люди. Але політичних діячів між ними не було, тільки «культурники» - лікарі, мистці тощо.

Переважна більшість депутатів була з селян і робітників. При чому між ними теж траплялися порядні й свідомі люди, але була теж наволоч, навіть кримінальні типи. Між депутатами було багато жінок.

Західня Україна під большевиками / упоряд. М. Рудницька. Нью-Йорк, 1958. С. 57.

У червні 1940 р., згідно з радянсько-німецькою угодою, Радянський Союз окупував Литву, Латвію та Естонію і змусив Румунію «добровільно» відмовитися від Бессарабії та Північної Буковини. Із шести центральних повітів Бессарабії та районів Молдавської Автономної РСР з переважно молдавським населенням було створено Молдавську РСР. Хотинський повіт разом з Північною Буковиною утворили Чернівецьку область у складі Української РСР. До УРСР увійшли також два південні повіти Бессарабії, перетворені на Ізмаїльську область. Унаслідок цих приєднань чисельність населення УРСР досягла 41,5 млн осіб.

Історичний документ

Український народ в колишній польській державі був приречений на вимирання. Його долею було пригнічення, знищення і грабунок. Польські пани робили все, щоб ополячити українське населення, заборонити навіть саме слово українець...

Українських селян позбавляли землі. Робітникам і службовцям не давали працювати на фабриках, заводах і в установах. Українців не приймали до навчальних закладів. Викоріняли рідну мову. Намагались знищити українську культуру...

Та закінчився час пригнічення і безправ’я. Волею всього багатонаціонального радянського народу, за наказом Радянського уряду Червона Армія звільнила навіки народ Західної України від влади польських поміщиків і капіталістів.

На вічах, зборах, мітингах він одностайно виявляє непохитну волю влитися в братню сім’ю народів великого Радянського Союзу та ввійти до складу Української Радянської Соціалістичної Республіки. Адже тільки в Радянському Союзі, де влада належить робітникам і селянам, знищено експлуатацію людини людиною, здійснено взаємну допомогу народів в усіх галузях господарського і суспільного життя...

В Радянському Союзі квітне Українська Радянська Соціалістична Республіка. Збудовано сотні могутніх заводів та фабрик, на яких працює робітничий клас, що не знає експлуатації. Зросло і зміцніло українське селянство, яке володіє землею і обробляє її найновішою технікою.

Радянська влада і Комуністична партія створили всі умови для розвитку справді народної української радянської культури.

Національні відносини в Україні у XX ст.: Збірник документів і матеріалів / упоряд. М. Панчук (кер.) та ін. Київ, 1994. С. 243-244 (Із Декларації Народних зборів Західної України про возз'єднання Західної України з Українською Радянською Соціалістичною Республікою. 27 жовтня 1939 р.).

Запитання і завдання

1. Як відбулося включення до складу СРСР Західної України, Північної Буковини та частини Бессарабії? Схарактеризуйте настрої та реакцію на це місцевого населення. Проаналізуйте зміст декларації Народних зборів Західної України від 27 жовтня 1939 і підготуйте заключения щодо його правдивості.

2. Поміркуйте в контексті подій 1939 р. про сутність понять «окупація», «приєднання», «возз’єднання». Чому історики стосовно цих подій стверджують, що ідея національної єдності України була незалежною від зовнішньої політики Кремля? Свою думку обґрунтуйте.

ЗАВДАННЯ ДЛЯ УЗАГАЛЬНЕННЯ ТА ЗАКРІПЛЕННЯ МАТЕРІАЛУ ПАРАГРАФА

1. Наведіть аргументи щодо відповідальності нацистського і радянського тоталітарних режимів за початок Другої світової війни.

2. Підготуйте повідомлення про те, як було втілено на практиці положення пакту Молотова-Ріббентропа.

3. Проаналізуйте становище українців у зв’язку з початком Другої світової війни. Визначте національно-політичні дилеми, які в 1939 р. виникли перед українцями.

скачать dle 11.0фильмы бесплатно