• Тимчасовий уряд за поданням УЦР затверджував Генеральний

Секретаріат, який ставав адміністративним органом Тимчасового уряду в Україні.

Цей компроміс був оформлений як II Універсал. Його неоднозначно сприйняли як в Україні, так і в Росії. Проти цього виступили прихильники негайного проголошення незалежності України. Спираючись на полк ім. Полуботка, вони вчинили заколот.

Одночасно в Петербурзі частина міністрів Тимчасового уряду заявили про свій вихід з уряду на знак незгоди з поступками українству. У цей самий час більшовики здійснили спробу захопити владу. Ці дії вдалося зупинити: у Києві переконаннями та вмовлянням, у Петрограді — силою.

УЦР мала показати народу свою здатність управляти й вирішувати практичні питання. Однак до цього українські діячі виявилися не готовими. Стрімко падав життєвий рівень населення. Тим часом розбурхана революцією Росія не могла повернутися до спокійного життя. Змінений Тимчасовий уряд на чолі з О. Керенським намагався опанувати ситуацію, сподіваючись на переможний наступ на фронті. Для приборкання українського руху він надіслав УЦР «Тимчасову інструкцію Генеральному Секретаріату», яка перекреслювала попередні домовленості. Згідно з нею Генеральний Секретаріат підпорядковувався Тимчасовому уряду й поширював свою владу лише на п’ять губерній. УЦР тим самим втрачала виконавчий орган і фактично перетворювалася на «говорильню».

Новий конфлікт перервали розгром російської армії в Галичині й спроба правих сил Росії вчинити переворот, на чолі якого став командувач російських військ генерал Л. Корнілов.

Українські лідери постали перед вибором: підтримувати Тимчасовий уряд, який обмежував здобутки українців, чи Л. Корнілова, який сприяв «українізації» частин російської армії. УЦР стала на бік уряду, вважаючи, що в разі встановлення в Росії військової диктатури про українську автономію можна навіть не мріяти.

Після придушення заколоту Л. Корнілова Тимчасовий уряд 1 вересня 1917 р. був змушений проголосити Росію республікою та визначити дату Установчих зборів, до проведення яких відкладалися всі реформи.

УЦР почала готуватися до визнання на Установчих зборах автономії України. Із цією метою вона заручилася підтримкою представників народів, що населяли Росію. У Києві було проведено З’їзд народів Росії. Усвідомлюючи неминучість визнання автономних прав України, Тимчасовий уряд почав готувати ще одну спробу придушити український рух. Лідерів українського руху передбачалося заарештувати й звинуватити в сепаратизмі та інших злочинах. Проте ці плани зазнали провалу. На початку листопада (наприкінці жовтня) 1917 р. більшовики вчинили заколот, повалили Тимчасовий уряд і почали швидкими темпами поширювати владу на всю країну. УЦР засудила переворот.

Більшовики, у свою чергу, намагалися захопити владу і в Україні. Центром протистояння став Київ, де прихильники Тимчасового уряду спиралися на сили Київського військового округу. У місті спалахнули бої між військами округу та більшовицькими загонами. Після декількох днів протистояння в ситуацію втрутилася УЦР. Віддані їй військові частини оволоділи містом і примусили припинити бої.

7 (22) листопада 1917 р. УЦР видала свій III Універсал, у якому заявила про створення Української Народної Республіки (УНР): «Не віддаляючись від республіки Російської і зберігаючи єдність її, ми твердо станемо на нашій землі, щоб нашими силами помогти всій Росії, щоб уся республіка Російська стала федерацією рів них і вільних народів...». До Установчих зборів уся влада в Україні переходила до УЦР та Генерального Секретаріату; територія УНР визначалася в межах Київщини, Поділля, Волині, Чернігівщини, Полтавщини, Харківщини, Катеринославщини, Херсонщини, Таврії (без Криму). Остаточні кордони УНР, а також приєднання частини Курщини, Холмщини, Воронежчини й суміжних областей, де більшість становило українське населення, «має бути встановлено за згодою зорганізованої волі народів».

• Мітинг на вулицях Києва з нагоди проголошення Української Народної Республіки. 7 листопада 1917 р.

• Українські землі в 1917 р.

«Українізація» армії — процес утворення українських національних збройних формувань із частин російської армії в роки революції.

Крім того, III Універсал проголошував широку програму перетворень, що мали б змінити життя українців на краще:

• скасовувалося право приватної власності на землю; землю проголошували власністю народу й передавали йому без викупу;

• установлювався 8-годинний робочий день і запроваджувався, спільно з робітництвом, державний контроль над виробництвом і розподілом продукції;

• давали обіцянку негайно розпочати мирні переговори;

• було заявлено про необхідність «закріплення й поширення прав місцевого самоврядування»; проголошено свободу слова, друку, віросповідань, зборів, страйків, недоторканність помешкання, можливість вживання різних місцевих мов у відносинах з усіма установами; надавалася національно-персональна автономія російському, єврейському і польському народам тощо;

• вибори до Всеукраїнських Установчих зборів призначалися на 9 січня 1918 р., скликання — та 22 січня 1918 р.

III Універсал УЦР став важливим етапом в українському державотворенні доби революції. Однак його положення були неоднозначно сприйняті в суспільстві, особливо щодо скасування приватної власності на землю.

Революційне піднесення поширилося на солдатські маси й сприяло зростанню їхньої національної свідомості. Зокрема, почала відбуватися «українізація» армії. Першим ідею створення українських національних збройних сил висунув лідер українських самостійників М. Міхновський. Із його ініціативи було засновано «Український військовий клуб ім. гетьмана Павла Полуботка», який взявся за формування української національної армії. Осередки клубу створювали на фронтах та в містах України. Діяльність М. Міхновського та його прибічників викликала негативну реакцію з боку лідерів УЦР. Вони виступали за заміну регулярної армії добровільною народною міліцією. Усупереч позиції діячів УЦР наприкінці квітня 1917 р. близько 3 тис. солдатів-українців створили перший Український козацький полк ім. гетьмана Б. Хмельницького. Щоб не втратити авторитету, УЦР була змушена визнати цей рух.