§ 31. Спроби перегляду повоєнних договорів у 1920-х рр. Становлення нової системи колективної безпеки

МЕТА

• визначати основні підходи до створення системи безпеки в 1920-ті рр.

• пояснювати, чим були зумовлені спроби залучити Німеччину та СРСР до світового співтовариства

ДАТИ

16 квітня 1922 р. — договір між радянською Росією і Німеччиною в Рапалло

1923 р. — «рурський конфлікт»

1924 р. — «план Дауеса»

1925 р. — Локарнська конференція

1928 р. — Пакт Бріана—Келлога

1929 р. — «план Юнга»

У 1920-х рр. було здійснено низку заходів для виправлення недоліків Версальської системи. Найслабшою ланкою була відсутність у ній Росії. На початку 1920-х рр. стало зрозумілим, що більшовики утвердилися при владі, проте їхні плани світової революції є нездійсненними. У 1922 р. делегацію Росії запросили на Генуезьку конференцію з питань пошуку засобів «економічного відродження Центральної та Східної Європи», де, крім інших питань, було зроблено спробу виробити спільні умови для нормалізації відносин із радянською Росією та іншими радянськими республіками. Проте ідеологічні суперечності, проблеми виплати боргів сторони подолати не змогли. Країни Антанти виставили рахунок у розмірі 18 млрд карбованців. У відповідь радянська Росія висунула вимогу сплатити їй 39 млрд карбованців за збитки від інтервенції країн Антанти. До того ж радянська делегація, визнаючи царські борги, категорично відмовлялася сплачувати борги Тимчасового уряду Росії. У цей самий час 16 квітня 1922 р. радянська Росія і Німеччина у містечку Рапалло уклали договір про відновлення дипломатичних відносин і відмову від будь-яких претензій. Значну роль у підготовці цього договору відіграв X. Раковський. Договір започаткував тривале і плідне співробітництво між Росією та Німеччиною в економічній, політичній і військовій сферах. За цим договором Росія скасовувала борг Німеччини — 10 млрд карбованців. Договір вивів Росію та Німеччину з міжнародної ізоляції і створив докорінно нову ситуацію в Європі. Дві «ображені» держави уклали між собою антиверсальський договір, фактично поставивши під загрозу створену країнами-переможницями повоєнну систему безпеки. Версальську систему рятувало лише те, що Німеччина була ослаблена умовами миру, а Росія — революцією і тривалими бойовими діями, що точилися на її території. Щоб нейтралізувати негативний вплив цього акту, інші країни Заходу з 1924 р. одна за одною офіційно визнали СРСР (виняток становили США, які визнали СРСР лише в 1933 р.). У той самий час вони вели активне економічне співробітництво, посідаючи друге, а згодом перше місце в зовнішній торгівлі СРСР.

Проте відносини між Заходом і СРСР були нерівноправними. Сторони не довіряли одна одній. Радянський Союз намагалися усунути від вирішення європейських і світових справ, ізолювати його, створити з країн-сусідів «санітарний кордон». СРСР, у свою чергу, не полишав спроб будь-якими засобами розпалити світову революцію.

Тоді ж було прискорено вирішення комплексу проблем, пов’язаних із виконанням умов Версальського договору і поверненням Німеччини у світове співтовариство як повноправного члена. Проте для цього слід було розв’язати питання репарацій та історичного примирення Франції та Німеччини.

Виплатити встановлений у 1921 р. обсяг репарацій у розмірі 123 млрд марок Німеччині було не під силу. Щоб домогтися від Німеччини повної сплати, Франція разом із Бельгією в 1923 р. окупувала Рурську область, де була зосереджена важка промисловість Німеччини. Однак більшість країн не підтримала дії Франції. Виникла міжнародна криза. Для розв’язання складної ситуації в 1924 р. на Лондонській конференції було ухвалено план, розроблений комісією експертів під керівництвом американського банкіра Чарльза Дауеса. План передбачав вивести франко-бельгійські війська з Руру. Німеччина зобов’язувалася в найближчі чотири роки сплачувати по 1—1,75 млрд марок на рік, а в наступні роки — по 2 млрд. За шість років дії цього плану Німеччина сплатила 7,5 млрд марок. План передбачав надання Німеччині англійських та американських кредитів. Як гарантію реалізації плану було встановлено союзницький контроль над залізницями і Державним банком Німеччини. «План Дауеса» сприяв відновленню економіки країни, але ставив її в залежність від економіки США.

У 1920-х рр. було зроблено значний крок у розвитку міжнародного права. Уперше широко обговорювалася проблема роззброєння. Щоправда, вона зазнала невдачі, оскільки Версальсько-Вашингтонська система встановила нерівність в озброєнні, і всі переговори фактично велися з метою закріплення такого становища. Проте все ж у 1925 р. було підписано Женевську конвенцію про заборону використання хімічної зброї, варварських систем зброї (розривні кулі «дум-дум», кулі зі зміщеним центром тяжіння тощо) та про права військовополонених. Єдиною європейською державою, що не підписала ці конвенції, був Радянський Союз.

• Радянська карикатура на дипломатичне визнання СРСР багатьма країнами світу

• Г. Штреземан, Н. Чемберлен, А. Бріан (зліва направо) під час конференції в Локарно. 1925 р.

У вересні 1929 р. А. Бріан виступив на засіданні Ліги Націй із новою політичною ініціативою. Він запропонував створити Єдину Європу («пан-Європу»), тобто об'єднати провідні європейські держави, встановивши між ними «дещо на зразок федеративних зв'язків». Наступного року А. Бріан запропонував конкретний план створення «Європейського федеративного союзу», згідно з яким європейські країни (крім Туреччини і СРСР) мали поступово ліквідувати митні кордони з метою створення «спільного ринку» і закріпити гарантії миру, прийняті в Локарно. Проект «батька Європи» (таке прізвисько згодом отримав А. Бріан) був розкритикований Англією, Італією, США та іншими державами. Навіть Німеччина, на підтримку якої розраховував А. Бріан, зажадала попереднього політичного врегулювання в Європі, тобто ліквідації Версальської системи. Таким чином, ідея Єдиної Європи не знайшла на той час підтримки.

У 1929 р. було прийнято новий план американського підприємця і банкіра Оуена Юнга, за яким обсяги репарацій зменшувалися до 113,9 млрд марок, а щорічні платежі встановлювали в розмірі 2,5 млрд марок. Виплати були розтягнені на 55 років. Німеччина завершила виплати у 2010 р. Згідно з планом усі види контролю над господарством та фінансами Німеччини скасовувалися. Для розподілу отриманих репарацій був створений Банк міжнародних розрахунків.

Невдача Франції в «рурському конфлікті» змістила акценти в її зовнішній політиці. На перший план вийшла ідея історичного примирення з новою Німеччиною в контексті утвердження в Європі рівноправних і мирних відносин. Головними провідниками цих ідей стали міністри закордонних справ Франції та Німеччини Арістід Бріан та Густав Штреземан.

У жовтні 1925 р. відбулася Локарнська конференція, яка встановила нову систему колективної безпеки. Франції довелося відмовитися від традиційної системи військових союзів, зокрема від Малої Антанти. Основою нової системи став Рейнський гарантійний пакт, за яким Франція, Німеччина та Бельгія зобов’язувалися поважати існуючі кордони і не нападати одна на одну. Це було перше визнання Німеччини як рівноправного партнера. Суперечливі питання передбачалося вирішувати відповідно до арбітражної угоди, укладеної між країнами.

Франція підписала також договір із Польщею та Чехословаччиною, у якому містилося зобов’язання, що Франція надасть цим країнам допомогу в разі агресії Німеччини. Проте дії Франції потрапляли у залежність від рішення Ліги Націй. До того ж жоден документ не гарантував, що східні кордони Німеччини залишаться незмінними. Із Польщею та Чехословаччиною укладали лише арбітражну угоду. У 1926 р. Німеччину було прийнято до Ліги Націй; ставши постійним членом Ради, вона отримала статус великої держави, а Велика Британія стала арбітром міжнародних відносин.

З ініціативи міністра закордонних справ Франції А. Бріана і державного секретаря США Д. Келлога 27 серпня 1928 р. 15 держав підписали в Парижі Пакт Бріана—Келлога. Вони засуджували використання війни для вирішення міжнародних суперечок і відмовлялися від неї як від інструмента державної політики в їхніх відносинах. Згодом до цього пакту приєдналися майже всі європейські держави, у тому числі СРСР.

Проте в міжнародних відносинах зберігалася напруженість. У Східній Європі кожна країна мала територіальні претензії до сусіда. Радянський Союз і лідери комуністичних партій не полишали сподівань на світову революцію. Зростала напруженість у колоніальних та напівколоніальних володіннях, де розгорталася національно-визвольна боротьба.

ЗАПИТАННЯ ТА ЗАВДАННЯ

1. Чому Генуезька конференція завершилася провалом? 2. Якими були наслідки угоди в Рапалло між радянською Росією та Німеччиною? 3. Як розвивалися відносини між СРСР і країнами Заходу в 1920-ті рр.? 4. Як вирішувалися проблеми репарацій? 5. На яких засадах формувалася система колективної безпеки в 1920-ті рр.? 6. Охарактеризуйте Рейнський гарантійний пакт. Якими були його сильні та слабкі сторони? 7. Чому переговори про роззброєння виявилися безперспективними? 8. Якими були основні ідеї Пакту Бріана—Келлога?

скачать dle 11.0фильмы бесплатно

 

Даний матеріал відноситься до підручника "Історія: Україна і світ 10 клас Гісем (інтегрований курс, рівень стандарту, нова програма)", створено завдяки МІНІСТЕРСТУ ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ (МОН)