§ 21. Нові тенденції розвитку культури в 1914-1921 рр. Освіта. Наука.

• Коли в Наддніпрянщині виникли «Просвіти»?

• Назвіть університети, створені у Російській імперії.

• Яку політику вела Російська імперія щодо української мови?

1. Суперечливі процеси розвитку культури.

Події 1914-1921 рр. неоднозначно вплинули на розвиток культури. Велика війна поклала край існуванню Російської й Австро-Угорської імперій. Українці отримали історичний шанс утворити суверенну державу. Боротьба за незалежність сприяла духовному піднесенню в суспільстві й створила небачені до цього можливості для відродження національної культури. Науковці, митці, освітяни не могли залишатись осторонь цих подій. Почали активно діяти національні культурно-освітні організації — «Просвіти», члени яких створювали бібліотеки, хорові колективи, лекторії, налагоджували видавничу справу, розповсюджували українські книги, газети, журнали. В їхній роботі брали участь відомі українські прозаїки, поети, композитори, співаки, актори. З часом, під впливом бурхливих подій, цілеспрямованої діяльності політичних партій, робота «Просвіт» стала виразніше політичною. Вони залучали до визвольної боротьби тисячі раніше байдужих до національної справи українців. Натомість спроба більшовиків перетворити «Просвіти» на осередки комуністичного виховання виявилася невдалою, відтак у 1921 р. їхню діяльність припинили.

Умови воєнного часу, жорстоке соціальне протистояння, національно-визвольна боротьба політизували свідомість усіх соціальних груп, розколювали суспільство на ворожі табори, що спотворювало світосприймання людей і формувало складну й суперечливу культурно-ідеологічну обстановку. Це порушувало природний хід культурних процесів, нехтуючи органічно властивими їм загальнолюдськими гуманістичними тенденціями. У суспільстві панували нетерпимість, жорстокість, зневага до людського життя.

Оголошення Ради Товариства «Просвіта»

1. Проаналізуйте інформацію, подану в оголошеннях. Чи можна вважати, що «Просвіти» працювали над розвитком української національної ідеї?

Значні зміни відбулись у середовищі інтелігенції, тієї соціальної групи, яка була безпосередньо пов’язана з розвитком культури. Вона втратила традиційні джерела існування, а інтелектуальна праця — свою престижність. Непристосована до життя у виняткових умовах війни, господарської розрухи, хронічного дефіциту інтелігенція першою ставала жертвою побутових негараздів, а надмірна політизація штовхала її представників у епіцентр політичної боротьби, що супроводжувалась особливо великими жертвами. Тому втрати серед освічених людей у 1917-1921 рр. були значними. Водночас тисячі висококваліфікованих фахівців, учених, діячів культури емігрували за кордон. Натомість інтелігенція інтенсивно поповнювалася за рахунок інших соціальних верств, які вносили в її свідомість свої настрої і сподівання. У таких умовах культурний процес в Україні набував своєрідних, властивих лише цій історичній добі проявів та форм.

1. Як називалися національні культурно-освітні товариства? Чим вони займалися?

2. Яку політику в сфері культури вели режими, що утверджувались при владі?

3. Які зміни відбулись у середовищі інтелігенції?

2. Українізація освіти. Політика більшовиків у освітній галузі.

Період 1914-1920 рр. означений докорінними змінами в освіті, які визначалися руйнацією в Україні старої системи народної освіти, пошуками її нових форм, що відповідали б характеру і завданням політичних режимів.

Українізацію освіти проводили УHP, Українська Держава. Розбудову української школи започаткувала УЦР. Засноване з її ініціативи Українське товариство шкільної освіти на чолі з відомим науковцем і педагогом Іваном Стешенком, у минулому учасником громадівського руху, не лише створювало українські школи, а й домоглося від Тимчасового уряду дозволу на впровадження української мови в інших навчальних закладах. За порівняно короткий період було розроблено план українізації школи, на приватні та державні кошти засновано 53 гімназії, укладено навчальні програми для початкових шкіл. Українські учителі утворили Всеукраїнську учительську спілку. Для організації методичної допомоги, професійних порад учителям видавали часопис -«Вільна Українська школам. Українізація шкільної справи тривала й у період Гетьманату. Прагнучи уникнути конфліктів із батьківськими комітетами, Міністерство народної освіти утрималося від реорганізації російських шкіл, у них лише впровадили українську мову, історію і географію України як обов’язкові предмети. Кілька мільйонів підручників було надруковано українською мовою. Наприкінці врядування гетьмана П. Скоропадського в Україні діяло 150 українських гімназій. Оскільки українізацію шкіл, особливо початкових, гальмувала насамперед нестача кваліфікованих педагогів, в учительських семінаріях запровадили вивчення української мови. За доби Директорії школи українізували ще інтенсивніше, але у зв’язку зі швидким перебігом політичних подій закріпити результати не вдалось. У 1919 р. українізацію народної освіти призупинили.

Перший загально-педагогічний часопис

Нову школу прагнули створити й більшовики, але відкидаючи як дореволюційний досвід, так і надбання українських урядів. Більшовицька влада звертала основну увагу на соціальне реформування школи, підпорядкування її завданням «комуністичного виховання». Згідно з цим історію, літературу, інші гуманітарні дисципліни запропонували викладати на засадах ідей соціалізму. Скасували навчання Закону Божого. Уряд УСРР, копіюючи відповідні акти у галузі народної освіти в Росії, намагався започаткувати «самообслуговуючу школу-комуну, яка ґрунтувалася на вільному вихованні». Передбачали також скасування п’ятибальної системи в оцінюванні знань учнів. Ці сумнівні нововведення, від яких згодом довелося відмовитися, були зумовлені спробами впровадити «воєнно-комуністичні» засади в усі форми суспільного життя. У липні 1919 р. Раднарком УСРР прийняв «Положення про єдину трудову школу Української СРР», за яким у республіці впроваджували обов’язкове безплатне навчання для всіх дітей віком від 7 до 16 років. Із 1920 р. усі початкові й середні державні, громадські та приватні школи України реорганізовували в єдину загальноосвітню трудову семирічну школу, що мала два ступені: 1-4 класи та 5-7 класи. Після закінчення семирічки випускники могли продовжувати навчання у середніх професійно-технічних школах. Того ж року більшовики почали впроваджувати у школах навчання українською мовою. Незважаючи на воєнний час, зуміли налагодити систему освіти. Однак загальна ситуація була, як і раніше, невтішною. Близько 1 млн дітей залишалося поза школою, а сотні тисяч записаних у відповідні класи, за умов голоду і розрухи не відвідували заняття. Майже усі шкільні приміщення потребували невідкладного ремонту, на який не вистачало коштів. Чимало шкіл не були готові до роботи, і їм довелося закритися. Поряд з цим, більшовицька влада розпочала кампанію подолання неписьменності серед дорослого населення. З цією метою в 1921 р. була утворена Всеукраїнська надзвичайна комісія з боротьби із неписьменністю, яку очолив голова ВУЦВК Г. Петровський.

1. Чому 1914-1921 рр. можна вважати періодом докорінних змін в освіті?

2. Які політичні режими займались українізацією освіти? У чому це проявлялося?

3. Як більшовики реорганізовували систему освіти?

3. Вища школа. Стан науки. Утворення Української Академії наук.

Складні й суперечливі процеси відбувались у вищій школі. План заснування вищих навчальних закладів із українською мовою навчання розробила УЦР. За доби Гетьманату 6 жовтня 1918 р. урочисто відкрили перший державний український університет у Києві, одночасно розпочав працювати український історико-філологічний факультет у Полтаві як перший крок до створення Полтавського українського університету; 22 жовтня відкрили український університет у Кам’янці-Подільську. В умовах більшовицької влади реорганізували систему вищої освіти, до якої більшість студентів і викладачів вишів поставилися насторожено. Постановами Раднаркому УСРР були ліквідовані права і привілеї, надані дипломами про вищу освіту, скасовані вчені ступені та звання, для всіх запроваджена єдина посада — викладач, для молодших викладачів — асистент. За новими правилами, вступ до вищої школи став вільним і не потребував свідоцтва не лише про середню, а й будь-яку освіту взагалі. Особливо це стосувалося робітників і селян, котрі брали активну участь у революційній боротьбі. Для них відмінили вступні іспити, скасували плату за навчання, а студенти отримували стипендію. Оскільки їх звільняли від призову до Червоної армії, пролетарська молодь іноді зловживала своїми правами і записувалася до вищої ніколи тільки для того, щоб уникнути військової служби. Задля підготовки робітничої і селянської молоді до вступу у виші відкривали робітничі факультети (робітфаки). І хоча серед прийнятих до вищих навчальних закладів у ці роки було чимало талановитих молодих людей, які згодом стали видатними вченими, інженерами, діячами культури, оволоділи іншими професіями, загальний рівень підготовки більшості вступників, особливо зарахованих у 1919 і 1920 рр., залишався надзвичайно слабким. В умовах голоду й розрухи їм доводилося більше думати про виживання, ніж про навчання. Недостатньою виявилась і матеріальна база вишів.

Урочистості при відкритті університету в Кам’янці-Подільську. 1918 р.

Знизився рівень викладацького складу, який часто поповнювали малокомпетентні, нерідко випадкові люди, які не мали досвіду роботи у вищій школі.

Складними виявилися умови життя і праці для наукового середовища. Незважаючи на неспокійний час, продовжили наукову діяльність відомий хімік Лев Писаржевський, філолог, історик і сходознавець Агатангел Кримський, історики Дмитро Баталій, Владислав Бузескул, гідромеханік Георгій Проскура, математики Дмитро Граве і Михайло Кравчук. Водночас частина вчених, насамперед тих, які активно прилучилися до політичної боротьби, залишила Україну, рятуючись від переслідувань і голодної смерті. Багато з них продовжили наукову роботу в еміграції.

24 листопада 1918 р., за Гетьманату, було урочисто відкрито Українську Академію наук (УАН). Її очолив учений зі світовим ім’ям Володимир Вернадський. Першими дійсними членами (академіками) були обрані В. Вернадський (президент), А. Кримський (неодмінний секретар), Д. Баталій, М. Кащенко, В. Косинський, О. Левицький, М. Петров, С. Смаль-Стоцький, Ф. Тарановський, С. Тимошенко, М. Туган-Барановський, П. Тутковський. Більшість із них працювала в Науковому товаристві імені Шевченка у Львові та Українському науковому товаристві у Києві. Своєю подвижницькою діяльністю вони підготували створення Академії наук. За більшовицької влади особовий склад УАН частково змінився, позаяк деякі видатні учені-академіки опинилися в еміграції. Академія наук складалася з історично-філологічного, фізико-математичного і соціально-економічного відділів. При УАН діяла Національна бібліотека, працювала Комісія з вивчення природних багатств України під орудою В. Вернадського. У 1919-1920 рр. учені розробили найновіші правила українського правопису. У цей час розпочали академічне видання творів Тараса Шевченка.

1. Які зміни відбулись у вищій школі за більшовицької влади?

2. Назвіть імена відомих науковців, які залишилися працювати в Україні.

3. Коли було відкрито УАН? Хто її очолив?

Наталя Осадча (1891-1982) зростала у сім'ї щирих українців. Батько селянин, який самотужки здобув освіту, був очільником кооперативного руху на Конотопщині. Мати — учителька, яка відбула п’ятирічне заслання у Сибіру, а згодом вивчилася на лікарку. Тож і Наталя завжди виявляла активну громадянську позицію. Під час навчання у Київській жіночій гімназії долучилася до діяльності таємних гуртків, збирала пожертви для Червоного Хреста, потерпілим від єврейських погромів. Згодом вступила на фізико-математичний факультет Київських вищих жіночих курсів, але у зв’язку з одруженням та переїздом до Сімферополя перервала навчання. Працювала у Природничому музеї Таврійського губернського земства, а також була співробітником ботанічної секції Кримського товариства природників. Після вислання з Криму подружжя переїхало до Харкова. Тут Наталя Осадча-Яната і здобула фах ботаніка вищих рослин. У колі її наукових зацікавлень — лікарські рослини, а також ботанічна номенклатура й термінологія. Загалом дослідниця обстежила 158 місцевостей, занотувала народні назви рослин, нанесла їх на карту України. З 1921 р. Наталя й Олександр працювали у ВУАН. У 1930-х рр. чоловік був репресований, тож під час війни Наталя Осадча-Яната з донькою та зятем виїхали у Німеччину, а звідти — до США.

1. Назвіть ключові події української історії, які вплинули на життєвий шлях Наталі Осадчої-Янати.

Коли в Україні зусиллями Гетьманату було відкрито український університет у Кам’янці-Подільську, ...

в Австро-Угорській імперії у Львові було створено Українську Національну Раду, яку очолив Кость Левицький.

Фільм «В. І. Вернадський. У пошуках живої речовини»: https://www.youtube.com/watch?v=NkNwzWXhD84.

Фільм «Феномен у європейській та українській культурі — Агатангел Кримський»: https://www.youtube.com/watch?v=oYGtj3Aem-U

Підсумуйте свої знання

1. Запам’ятайте дати і події, пов’язані з ними:

- 6 жовтня 1918 р. — відкрито перший державний український університет у Києві;

- 22 жовтня 1918 р. — відкрито український університет у Кам’янці-Подільську;

- 24 листопада 1918 р. — відкрито Українську Академію наук (УАН);

- липень 1919 р. — Раднарком УСРР прийняв «Положення про єдину трудову школу УСРР»;

- 1921 р. — утворено Всеукраїнську надзвичайну комісію з боротьби із неписьменністю.

2. Поясніть значення понять: «Просвіта», робітфаки, УАН.

3. Підготуйте історичну довідку на тему: «Українська Академія наук — початок діяльності».

4. Проаналізуйте розвиток освіти в 1917-1920 рр. Визначте позитивні й суперечливі тенденції розвитку.

скачать dle 11.0фильмы бесплатно