§ 52. Насильницька колективізація та опір населення. Голодомор 1932—1933 рр.

МЕТА

• характеризувати процес колективізації та опір йому населення

• розповідати про Голодомор 1932—1933 рр.

ДАТИ

1929 р. — початок насильницької колективізації

1932—1933 рр. — Голодомор — геноцид українського народу

Четверта субота листопада — день пам'яті жертв Голодомору

Радянське керівництво, розпочавши модернізацію промисловості, зіткнулося з трьома проблемами: нестача коштів, сировини і робочих рук для розвитку індустрії. Отримати все це за відсутності зовнішніх джерел (кредитів, технологій) можна було лише від селянства, що становило більшість населення. Однак селянин-власник був незручною і небажаною фігурою для партійно-державного апарату. Маючи певний мінімум засобів виробництва, він мало залежав від державних структур. Доки селянин сам вирішував, що йому сіяти і що продавати, від нього залежала держава, якій треба було нагодувати місто та армію. Ось чому під приводом турботи про добробут населення партія хотіла створити на селі контрольоване колективне господарство.

У сталінських планах колективізація була не лише зручним засобом забезпечення населення міст та армії продовольством, а промисловості — сировиною і робочою силою, але й засобом зміцнення соціальної бази режиму шляхом стимулювання процесу пролетаризації селянства (процеси розкуркулювання і розселянювання), повного одержавлення економіки.

Перший п’ятирічний план передбачав, що в Україні в колгоспи буде об’єднано 30 % селянських господарств. Проте вже на пленумі ЦК ВКП(б) у листопаді 1929 р. було прийнято рішення про суцільну прискорену колективізацію. В Україні передбачалися найвищі темпи колективізації з усіх союзних республік. Її планувалося завершити восени 1931 — навесні 1932 р.

Розуміючи, що такі темпи колективізації можливі лише через примус, радянське керівництво направило в сільську місцевість «двадцятип’ятитисячників» — робітників-комуністів великих промислових підприємств, комсомольців, молодших командирів Червоної армії. Такі заходи зустріли спротив селянства. Загалом ДПУ УСРР зафіксувало в 1930 р. 4,1 тис. селянських виступів, у яких взяли участь 1,2 млн селян. Найбільшим було Павлоградське повстання, яке довелося придушувати регулярним частинам Червоної армії із застосуванням артилерії. Україна стала головним центром опору колективізації. Крім повстань, селяни почали масово продавати, забивати худобу, нищити інвентар. За 1928—1932 рр. поголів’я худоби в Україні скоротилося наполовину. У результаті суцільна колективізація в УСРР була зірвана.

Й. Сталін вирішив відступити. У статті «Запаморочення від успіхів» у газеті «Правда» він публічно назвав факти, коли колгоспникам не залишали присадибної ділянки, «перегином» і поклав відповідальність за це на місцеву владу. 14 березня 1930 р. було оприлюднено постанову ЦК ВКП(б) «Про боротьбу з викривленнями партійної лінії в колгоспному русі». Місцевим партійним організаціям пропонували відмовитися від тиску на селянство під час утворення колгоспів. Тоді ж було надруковано Примірний статут сільськогосподарської артілі, який давав колгоспникам право мати корову, дрібну живність, присадибну ділянку. Завдяки такому кроку вдалося стабілізувати ситуацію. Почався масовий вихід із колгоспів. Восени 1930 р. у колгоспах залишилося менше третини селянських дворів, причому переважно незаможних. Однак уже наступного року розпочалася нова хвиля суцільної колективізації. Станом на жовтень 1931 р. було усуспільнено 68 % селянських господарств та 72 % орної землі. Цього вдалося досягти внаслідок знищення найкращих селянських господарств, які були визначені як куркульські, і депортації за межі УСРР близько 1 млн селян та членів їхніх родин.

Суцільна колективізація — політика насильницького перетворення сільського господарства наприкінці 1920-х — у 1930-х рр. на основі розкуркулювання і суцільного насадження колективних форм господарства (колгоспів). Передбачала усуспільнення значної частини селянської власності (землі, худоби, інвентарю, майна тощо) відповідно до планів здійснення колективізації.

Колгосп — колективне господарство, яке може існувати у формі комуни, артілі або тозу (товариства спільного обробітку землі); форма колективного господарства, що набула поширення в СРСР після проведення колективізації. Землі, інвентар, техніка колгоспу з формальної точки зору були власністю тих, хто їх утворив. Однак за радянської дійсності фактично селянство втратило будь-які права власності на усуспільнене майно. Під час утворення колгоспу усуспільненню підлягали землі, інвентар, робоча худоба, у власності селян залишалися лише присадибна ділянка, птиця, дрібна худоба, корови. Перші колгоспи на території УСРР виникли в 1919 р.

Радгосп — державне сільськогосподарське підприємство.

Куркуль (куркульство) — поширена назва заможних селян в Україні. Так радянська влада називала противників колгоспного будівництва на селі.

Розкуркулення — кампанія експропріації селянських господарств у 1930-ті рр., складова насильницької колективізації. Здійснювалася на основі постанови ЦК ВКП(б) від 30 січня 1930 р. «Про заходи у справі ліквідації куркульських господарств у районах суцільної колективізації». Формально була спрямована проти найзаможніших селян (в Україні їх було 1,5 %, хоча Й. Сталін і радянські статистичні органи вказували 4—5 %). На практиці вилилась у репресії проти значної кількості середняків, які в Україні становили 2/3 селянства. Поряд із насильницькою колективізацією розкуркулення стало передумовою занепаду сільського господарства й Голодомору.

• Померлі від голоду на одній із вулиць Харкова. 1933 р.

Куркулями на той час називали заможних селян. Офіційна ідеологія зображувала їх лютими ворогами радянської влади, жорстокими експлуататорами. Насправді лише невелика частка заможних селян використовувала найману працю. До того ж куркулем кінця 1920-х рр. був селянин, який воював за радянську владу і вірив у більшовицьке гасло «Земля — селянам!». Зазвичай основою їхнього добробуту були праця всіх членів родини, ощадливість, хазяйновитість.

Починаючи з 1927—1928 рр. до заможного селянства почали застосовувати політику обмеження — збільшували податки, обмежували оренду землі, забороняли використовувати найману працю, купувати машини, сільськогосподарський інвентар.

У грудні 1929 р. Й. Сталін визначив нове стратегічне завдання — перехід від політики обмеження до політики ліквідації куркульства як класу. Наприкінці січня 1930 р. була опублікована постанова ЦК ВКП(б) «Про заходи у справі ліквідації куркульських господарств у районах суцільної колективізації». Розпочалися масові репресії проти заможного селянства та всіх, хто не бажав вступати в колгоспи. До них застосовували термін «підкуркульники». В Україні за роки колективізації було експропрійовано близько 300 тис. селянських господарств (разом із сім’ями — 1,2—1,4 млн осіб, із них — 860 тис. виселили на Північ і до Сибіру). Фактично ж розпалося майже удвічі більше господарств, значна їх частка — з ініціативи самих селян. Вони вимушено розпродавали майно й виїздили на новобудови в міста, зокрема за межі України.

Восени 1930 р. розпочався новий етап насильницької колективізації. Загроза розкуркулення та штучний податковий тиск на одноосібні господарства створювали ситуацію, за якої більшість селян вважали за краще об’єднуватися в колгоспи. До кінця 1932 р. у республіці було колективізовано майже 70 % селянських господарств, понад 80 % посівних площ. За працю в колективному господарстві селянам майже нічого не платили. Плани хлібозаготівлі перевищували реально зібраний врожай. Тому вироблену продукцію отримувала в основному держава. Звісно, що за цих умов селяни здебільшого вдавали, що працюють. Щоб вижити, вони намагалися якомога більше працювати на своїх присадибних ділянках. Таке становище призвело до стрімкої деградації сільськогосподарського виробництва, падіння життєвого рівня.

Замість того щоб відмовитися від спотворених виробничих відносин, Й. Сталін та його найближче оточення обрали шлях репресій.

У першій половині 1932 р., коли хлібозаготівлі з урожаю 1931 р. завершилися і в селян відібрали все зерно (91 % плану), у багатьох районах України спалахнув справжній голод. Однак це було лише початком трагедії.

Унаслідок безгосподарності, голоду, що розпочався, у багатьох районах кампанію із сівби та збору врожаю 1932 р. фактично було зірвано. Було засіяно лише половину посівних площ. Проте із червня до жовтня 1932 р. у колгоспів та одноосібних господарств вдалося вилучити 132 млн пудів хліба, тобто половину скороченого порівняно з попереднім роком плану. Однак Й. Сталіну цього було замало. 7 серпня 1932 р. ВЦВК і Раднарком СРСР прийняли постанову «Про охорону майна державних підприємств, колгоспів і кооперативів та про зміцнення суспільної (соціалістичної) власності». Згідно з нею, розкрадання майна колгоспів прирівнювалося до розкрадання державного майна і каралося розстрілом, а за «пом’якшуючих обставин» — позбавленням волі на строк щонайменше десять років. За жменю зерна, принесеного з поля голодуючій сім’ї, селянин отримував повний строк у концтаборі. За рік дії постанови було засуджено 54 тис. осіб, із них 2 тис. — до вищої міри покарання. У народі цю постанову прозвали «законом про п’ять колосків».

• Скульптурна композиція «Гірка пам'ять дитинства» на території національного музею «Меморіал жертв Голодомору» в Києві

Із виступу С. Косіора на партійних зборах 1930 р.

Селянин приймає нову тактику. Він відмовляється збирати врожай. Він хоче згноїти зерно, щоб задушити радянський уряд кістлявою рукою голоду. Проте ворог прорахувався. Ми покажемо йому, що таке голод. Вони розраховують на попередньо зібране зерно, яке вони заховали в ямах. Ми маємо примусити їх відкрити свої ями.

1. У чому звинувачував С. Косіор селян? 2. Яку тактику обрала держава у відносинах із селянством?

• Оголошення в газеті. 1933 р.

«Чорна дошка» — статус села або району на території УСРР, який передбачав застосування владою репресивних заходів: психологічного, військового та адміністративного терору. Потрапити на «чорну дошку» означало: припинення торгівлі й постачання продовольства, стягнення виданих кредитів, чистку органами влади. Такий метод став одним з інструментів стягування продрозкладки в роки «воєнного комунізму», хлібозаготівельних кампаній 1928—1929 рр., колективізації, Голодомору 1932—1933 рр. У 82 районах України відчули на собі руйнівний вплив цього статусу, а це майже четверта частина адміністративних районів республіки, тобто 5 млн осіб сільського населення.

Також у листопаді 1932 р. Раднарком УСРР ухвалив застосувати судові репресії щодо одноосібників за нездачу хліба.

Із метою «виправлення» ситуації із хлібозаготівлею восени 1932 р. в Україну було направлено надзвичайну хлібозаготівельну комісію на чолі з головою Раднаркому СРСР В. Молотовим. Вона відібрала у селян весь хліб у рахунок хлібозаготівель (додатково до 132 млн ще 104,6 млн пудів), але так і не виконала плану (261 млн пудів). Наприкінці грудня 1932 р. Й. Сталін видав нову директиву: у разі невиконання плану хлібозаготівель вилучити насіннєвий фонд. Так у республіці взагалі не залишилося хлібних запасів.

Комісія не обмежилася конфіскацією, для покарання боржників вона запровадила «натуральні штрафи» і занесення районів, сіл, колгоспів на «чорну дошку». В усіх регіонах України, за винятком прикордонних, за допомогою комітетів незаможних селян (комнезамів) і надісланих на хлібозаготівлі робітників із міст розпочалися подвірні обшуки. Конфісковували запаси будь-якої їжі — сухарів, картоплі, сала, солінь тощо. Забирали все продовольство, яким селяни мали харчуватися до нового врожаю. Конфіскація продовольства оголошувалася карою за «куркульський саботаж». Вона здійснювалася гласно, із висвітленням у районних газетах.

Однак державі був потрібний хліб, а не ті продукти, що забирали в селян. Тому такі дії можна кваліфікувати як покарання селян із боку тоталітарної держави за небажання працювати в колгоспах. Практика «натуральних штрафів» стала свідомим терором голодом. Терор голодом, як і експропріацію, під гаслом боротьби з куркульством визнано як геноцид українського народу. Крім України, голод охопив також Кубань, Північний Кавказ, Поволжя, Північний Казахстан.

Жертвами Голодомору 1932—1933 рр. в Україні (фізично постраждалі та померлі) були 25,5 млн селян.

Загалом до Голодомору в Україні призвели такі національно-політичні та соціально-економічні чинники:

• необхідність знищення українського селянства як свідомої національної верстви, що своїм опором загрожувала імперським інтересам Москви;

• непомірні для селян хлібозаготівлі;

• хлібний експорт в умовах нестачі продовольства;

• незацікавленість і небажання колгоспників працювати в громадському господарстві;

• конфіскація владою всіх продовольчих запасів;

• економічні прорахунки, спроба здійснити соціалістичне будівництво військово-комуністичними методами.

Голодомор 1932—1933 рр. — акт геноциду українського народу, здійснений керівництвом ВКП(б), КП(б)У та урядами СРСР, УСРР шляхом організації штучного масового голоду, що призвів до багатомільйонних людських втрат у сільській місцевості на території УСРР та Кубані з метою придушення українського національно-визвольного руху, опору селянства комуністичним перетворенням і фізичного знищення частини українського селянства.

Геноцид (від грец. genos — рід, племя і латин. caedo — убивати) — умисно вчинене діяння з метою повного або часткового знищення будь-якої національної, етнічної, расової або релігійної групи шляхом позбавлення життя членів такої групи або заподіяння їм тяжких тілесних ушкоджень, створення для групи життєвих умов, розрахованих на повне або часткове її фізичне знищення, скорочення дітонародження чи запобігання йому в такій групі або насильницька передача дітей з однієї групи в іншу.

Одночасно з голодом Й. Сталін влаштував і погром КП(б)У. Було змінено вище керівництво. У січні 1933 р. другим секретарем ЦК і секретарем Харківського (столичного) обкому партії став особистий посланець Й. Сталіна — П. Постишев. Він очолив кампанію репресій проти комуністів, що не хотіли стати катами власного народу. Протягом 1933 р. з партії було виключено 100 тис. осіб, які були розстріляні або вислані.

Організатори Голодомору мали вдавати, що його не існує. Преса писала про успіхи сільського господарства. В урядових і партійних документах «голод» не згадували. Тема голоду не підлягала обговоренню навіть на закритих партійних зборах. Цього табу в КПРС дотримувалися до грудня 1987 р. Запроваджувалися заходи, щоб відомості про голод не потрапили за кордон. Навколо міст, до яких підвозили продовольство, встановлювали воєнні кордони, що не пропускали голодних селян. У пасажирських потягах, що прямували за кордон, на вікна накладали спеціальні щити, які не дозволяли пасажирам побачити, що відбувається за вікнами, виходити на проміжних станціях заборонялося.

У закордонній пресі поширювалися статті, які заперечували голод. Проте до світової спільноти доходили відомості про справжнє становище в Україні. З’являлися статті про трагедію українського народу, влаштовувалися акції протесту. Проте світове співтовариство залишилося загалом байдужим до трагедії. За кордоном більше вірили іншим повідомленням: про успіхи будівництва нового життя в СРСР тощо.

Щоб «прив’язати» селян до колгоспів, Й. Сталін із грудня 1932 р. запровадив внутрішні паспорти для населення міст і новобудов. У цьому документі фіксувалися основні дані про кожну людину, зокрема місце її проживання. Паспорт ставав основним посвідченням особи. Жителі сільської місцевості, яким паспорти не видавали, уже не могли легально влаштуватися в місті.

Одночасно із запровадженням паспортної системи Україна була оточена на кордонах загороджувальними загонами, щоб перешкодити появі голодних селян в інших республіках. Без спеціального дозволу не можна було пересуватися залізницями. Бригади чекістів перевіряли в потягах багаж пасажирів і конфісковували продовольство, яке селяни купували на «чорному» ринку в сусідніх республіках, щоб привезти своїм голодним сім’ям.

Для приховання наслідків Голодомору і подальшого приборкання України в другій половині 1933 р., відповідно до постанов Політбюро ЦК ВКП(б) і Раднаркому СРСР, було утворено Всесоюзний комітет із переселення. Згідно з його рішеннями було визначено 42 райони Одеської, Дніпропетровської, Донецької та Харківської областей, куди на місце виморених голодом українців організовано переселяли людей із Росії та Білорусії. Під час першого етапу цієї операції до України протягом кінця 1933 — початку 1934 р. було переселено понад 20 тис. сімей (117 тис. осіб). Спорожнілі українські села були заселені переважно росіянами, білорусами.

Голодомор завдав непоправної шкоди українському національному життю. Він практично знищив старе українське село з його багатими народними традиціями. Замість нього з’явилося колгоспне село, яке вже ніколи відкрито не повставало проти радянської влади. Зникало почуття індивідуалізму, яке було основним для ідентичності українського селянина. На декілька поколінь у свідомості селянства поселилися соціальний страх, політична апатія і пасивність.

У березні 1933 р. генеральний секретар ЦК КП(б)У С. Косіор написав Й. Сталіну доповідну записку з інформацією про підготовку до весняної сівби. У ній він вжив фразу, яка пояснювала одну з причин терору голодом: «Те, що голод не навчив ще дуже багатьох колгоспників уму-розуму, показує незадовільна підготовка до сівби саме в найбільш неблагополучних районах». Під «найбільш неблагополучними» малися на увазі райони з величезною смертністю від голоду, який лютував в українських селах.

• Розкуркулену селянську родину виганяють із власного будинку. 1932 р.

Голодомор призупинив українізацію міст сходу і півдня України, після нього поповнення міського населення відбувалося в основному за рахунок переселенців із Росії тощо. Було згорнуто політику українізації.

На об’єднаному пленумі ЦК і ЦКК ВКП(б) у січні 1933 р. Й. Сталін заявив, що настав час відмовитися від політики прискорених темпів колективізації, тому що її завдання виконані. Насправді слід було рятувати охоплене кризою сільське господарство. Із цією метою влада намагалася зацікавити колгоспника в результатах праці.

Для втілення в життя цієї стратегії необхідно було створити певний механізм. Його ключовим елементом стали політичні відділи в державних машинно-тракторних станціях (МТС) і радгоспах — надзвичайні партійні органи. Також були ліквідовані комнезами. Політвідділи провели чистку керівних кадрів у сільському господарстві. Загалом з посад було звільнено 65,5 тис. осіб (28 %).

Важливою функцією політвідділів було налагодження трудової дисципліни. У 1933 р. вони «вичистили» з українських колгоспів 34 тис. осіб, зарахованих до «куркульських елементів». Запізнення на роботу каралося вперше доганою, вдруге — штрафом, втретє — виключенням із колгоспу. Працювати на присадибній ділянці колгоспник міг тільки у вільний від роботи в громадському господарстві час. Під особливий контроль політвідділи взяли організацію та облік робіт у колгоспах.

• Перший серійний трактор України СХТЗ 15/30. 1931 р.

На думку влади, щоб узяти максимальний урожай із колгоспів, працю в громадському господарстві необхідно було механізувати.

Із цією метою розпочалося створення державних машинно-тракторних станцій (МТС). Перша МТС була створена в 1928 р. у радгоспі ім. Т. Шевченка Берегівського району Одеської області. Наприкінці 1932 р. діяло 594 МТС, які мали у своєму розпорядженні 25,6 тис. тракторів і значну кількість іншої сільськогосподарської техніки. Вони обслуговували 77 % колгоспного масиву орних земель.

Однак це були формальні показники. У першій п'ятирічці більшість МТС формували трудові колективи, техніку, навчали кадри тощо. Підготовка механізаторів здійснювалася безпосередньо на виробництві, що призводило до постійних аварій. Тому на селі продовжували переважати ручна праця, гужовий транспорт і традиційна агротехніка.

У той самий час МТС виконали інше завдання — посилили вплив держави на село й зробили його залежним від держави.

Було організоване навчання масових професій на довгострокових курсах і в школах із навчально-виробничими майстернями. За 1933—1934 рр. для праці в колгоспах було підготовлено 350 тис. фахівців масових професій, МТС — 247 тис., радгоспах — 25 тис. осіб.

До кінця 1934 р. кризу колгоспного ладу вдалося подолати. Свідченням цього стали зростання виробництва, скасування карткової системи розподілу продовольчих товарів серед міського населення та ліквідація політвідділів МТС.

28 листопада 2006 р. Верховна Рада України ухвалила Закон України «Про Голодомор 1932—1933 років в Україні», перша стаття якого констатувала факт геноциду українського народу.

Така політична та правова оцінка Голодомору 1932—1933 рр. виявилася цілком логічною і послідовною з огляду на те, що УРСР як член ООН із 1945 р. ухвалила Конвенцію 1948 р. про запобігання геноциду та ратифікувала її в 1951 р. Злочин геноциду та покарання за нього зафіксовані в Кримінальному кодексі України (стаття 442). 22 травня 2009 р. Головне слідче управління Служби безпеки України порушило кримінальну справу № 475 за фактом вчинення геноциду в Україні в 1932—1933 рр., спираючись на міжнародне і національне законодавство, а також здійснивши системне розслідування, вивчення сотень томів справ, опитавши свідків, наукових експертів та провівши десятки слідчих експертиз. Апеляційний суд міста Києва, розглянувши на своєму засіданні 10 січня 2010 р. кримінальну справу № 475, констатував факт геноциду в Україні в 1932—1933 рр. Суд також визнав Й. Сталіна, В. Молотова, П. Постишева, Л. Кагановича, В. Чубаря, С. Косіора, М. Хатаєвича винними в організації злочину геноциду проти частини українців, але закрив справу у зв'язку зі смертю цих осіб. Суд встановив, що Голодомор здійснювався через такі репресивні механізми та способи:

• встановлення для України завищеного плану хлібозаготівель, який неможливо було виконати;

• занесення за рішенням ЦК КП(б)У обкомів та райкомів партії цілих районів, населених пунктів, колгоспів, сільських рад на так звані «чорні дошки», що означало блокування їх спецзагонами та військами, недопущення виїзду населення за межі цих територій, вилучення всіх продуктів харчування, заборону торгівлі;

• ізоляція території України спеціальними озброєними загонами, військовими частинами та міліцією, щоб не допустити виїзду за межі республіки населення, яке потерпало від голоду;

• заборона листування; запровадження «натуральних штрафів», тобто вилучення картоплі, м'яса та інших продуктів харчування;

• проведення постійних обшуків із вилучення зерна, насіннєвих запасів, майна, одягу, усіх продуктів харчування та готової їжі;

• посилення репресій, у тому числі розстріли осіб, які чинили опір діям влади, тощо;

• прийняття рішення щодо депортації селянських родин.

Для підвищення продуктивності праці на колгоспи було поширено форму соціалістичного змагання, що створювало матеріальні стимули праці колгоспників. У 1935 р. бригадирка Старобешівської МТС на Донеччині Паша Ангеліна стала ініціатором всесоюзного змагання тракторних бригад. Тоді ж ланкова колгоспу в селі Старосілля (тепер Городищенський район Черкаської області) Марія Демченко зобов'язалася зібрати по 500 центнерів цукрових буряків із гектара. У країні розпочалося змагання «п'ятисотенниць».

Приборкання селянства та об’єднання його в колгоспи було лише першим кроком до вибудовування державної системи управління сільським господарством. Головним елементом у зміцненні колгоспного ладу мали стати державні МТС. За другу п’ятирічку (1933—1937 рр.) кількість МТС в Україні зросла з 592 до 958. МТС обслуговували близько 97 % колгоспів.

Наступним кроком стало юридичне визначення статусу й місця колгоспів як начебто добровільного об’єднання селян, яким формально належала власність колгоспів. Таким чином у СРСР поряд із державною власністю сформувалася й колгоспна, якої, однак, не передбачала комуністична теорія.

У середині 1937 р. в Україні налічувалося 27,3 тис. колгоспів, які об’єднували 3757 тис. селянських дворів (97 %). У колгоспах працювало понад 7 млн осіб. Позбавлені землі й засобів виробництва, примусово об’єднані в контрольовані державою колгоспи та державні радгоспи, прив’язані до сільської місцевості на все життя безпаспортним статусом, селяни були зобов’язані виконувати свій «обов’язковий мінімум трудоднів» у формі натуральних поставок державі різноманітної продукції. Проте фактичне відлучення селянина від землі спричинило подальшу деградацію сільського господарства, яке перебувало у кризі аж до кінця існування СРСР.

З офіційного повідомлення відділу міжнародної преси Міністерства закордонних справ Італії (Рим, 9 червня 1932 р.)

Кореспондент однієї з провідних італійських газет, яка підтримувала німецько-радянський союз, надіслав тривожне повідомлення із радянської України, у якому писав про те, що «ця споконвічна житниця Європи перебуває на межі голоду, який, судячи з обставин, може стати ще жахливішим, ніж відомий голод 1921 року». Журналіст пише, що причиною цього є поспішність у проведенні колективізації.

Після згадки про цю руйнівну політику, яка безперечно призведе до загибелі української нації, що має такі багаті природні ресурси, кореспондент описує довгі черги селян, як молодих, так і старих, чоловіків, жінок і дітей, що наповнюють міста України в пошуках скоринки хліба...

У Києві відбувся страйк робітників, які протягом п'яти тижнів не отримували заробітної платні. Робітники заводу «Арсенал», який колись був опорою комунізму в Києві, забарикадувалися на території заводу, побивши й повиганявши звідти комуністів. Зустрівшись із рішучою позицією робітників, які отаборилися всередині «Арсеналу», війська ДПУ не наважилися атакувати їх.

1. Як кореспондент визначив причини голоду? 2. Правдивою чи хибною є його оцінка і чи збігається вона з оцінкою радянського уряду?

ЗАПИТАННЯ ТА ЗАВДАННЯ

1. Що таке колективізація? 2. Коли і за яких обставин було здійснено перехід до суцільної колективізації? 3. Де була створена перша МТС? Якою була мета створення МТС? 4. Чому селянство чинило спротив суцільній колективізації? 5. Чому більшовицька влада висунула гасло «ліквідація куркульства як класу»? До яких наслідків призвела така політика? 6. Обговоріть у групах: чи були пов'язані між собою процеси індустріалізації та суцільної колективізації, чи вони просто збіглися за часом? 7. Чому голод початку 1930-х рр. називають Голодомором? Які хронологічні межі Голодомору в Україні? 8. Що передбачало занесення села на «чорну дошку»? 9. Коли в УСРР (УРСР) було завершено суцільну колективізацію? 10. Чому влада замовчувала голод в Україні? 11. Із якою метою було запроваджено внутрішні паспорти? 12. Проведіть дискусію: чому більшовицькі перетворення в сільському господарстві призвели до кризи сільськогосподарського виробництва та в чому вона проявилася? 13. Підготуйте презентацію про Голодомор в Україні.

скачать dle 11.0фильмы бесплатно

 

Даний матеріал відноситься до підручника "Історія: Україна і світ 10 клас Гісем (інтегрований курс, рівень стандарту, нова програма)", створено завдяки МІНІСТЕРСТУ ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ (МОН)