Капітуляція Франції в червні 1940 р. залишила Велику Британію наодинці з Німеччиною, яка володіла ресурсами всієї Європи, а також отримувала щедре постачання із СРСР. Англія на той час перебувала не в найкращому стані. Більшість бойової техніки було втрачено у Франції. Ще боєздатні частини були розкидані по всьому світу в колоніальних володіннях. Єдиною надією Англії залишався флот, який перевищував німецький у шість разів. Проте він був вразливим для авіації, що неодноразово доводили події війни.

16 липня 1940 р. А. Гітлер підписав план операції «Морський лев», яка передбачала завоювання Англії. Як свідчили підрахунки, можливостей здійснити масову висадку військ на Британські острови в Німеччини не було. У неї не вистачало потрібної кількості плавучих засобів. Тоді було прийнято рішення підкорити Англію масовими бомбардуваннями.

На початок битви Німеччина зосередила для атак проти Англії 2,8 тис. літаків (із них 1,3 тис. — бомбардувальники). Англійці могли цьому протиставити лише 600—700 винищувачів.

8 серпня 1940 р., за образним висловом В. Черчилля, стало початком «битви за Британію». Цього дня 139 німецьких літаків здійснили масоване бомбардування Саутгемптона та радіолокаційних станцій. Англія втратила 19 винищувачів, Німеччина — 24 бомбардувальники й 36 винищувачів. Такі бої стали систематичними. Потужність боїв постійно наростала. До початку вересня ціною неймовірних зусиль німецьким військам вдалося знекровити винищувальні частини королівських військово-повітряних сил. Відомий британський льотчик-ас Джим Лейсі (здобув 28 перемог) згадував: «На час закінчення "битви за Британію” я так втомився, що вже не міг цього терпіти... Я боявся, що одного разу не витримаю і вийду з бою...».

У певні періоди битви Велика Британія мала трохи більше 100 винищувачів. Проте були й позитивні чинники. Льотчики королівських військово-повітряних сил, які стрибали з парашутами зі збитих літаків, приземлялися на своїй території та швидко поверталися до своїх позицій. Льотчики люфтваффе (військово-повітряних сил Німеччини), навпаки, часто потрапляли в полон, тому втрати німецьких військ серед льотного складу перевищили втрати Великої Британії майже в п’ять разів. Це було набагато важливіше, ніж кількість збитих літаків. А якщо врахувати, що Англії вдалося різко збільшити випуск літаків (у липні—жовтні 1940 р. вона побудувала 2116 літаків проти 688 люфтваффе) та отримати допомогу з Канади й США (близько 500 літаків), то шанси Німеччини різко зменшувалися. Крім того, зростала й майстерність англійських льотчиків.

Першою жертвою атаки німецького підводного човна в Другій світовій війні вважають британський пасажирський лайнер «Атенія». Він був потоплений 3 вересня 1939 р. за 200 миль від Гебридських островів. У результаті загинуло 128 членів команди та пасажирів лайнера, серед яких було багато дітей.