Марко Безручко

3. Поразка Збройних сил Півдня Росії від більшовиків і розгром махновців

У квітні 1920 р. сили білогвардійців, зосереджені в Криму, очолив барон Петро Врангель, який прийняв титул «Правителя і Головнокомандувача Збройних сил на Півдні Росії». Він намагався врахувати помилки своїх попередників, сміливо йшов на нечувані раніше компроміси й прагнув залучити на свій бік різні верстви населення. Так, відмовившись від ідеї «єдиної та неподільної Росії», він виступив за її майбутній федеративний устрій. В українському питанні Врангель схилявся до визнання політичної незалежності України й навіть окремим указом восени 1920 р. визнав українську мову загальнодержавною поряд із російською. Він погоджувався на союз з С. Петлюрою проти більшовиків. Здійснив аграрну реформу.

Станом на кінець червня 1920 р., скориставшись тим, що основні сили Червоної армії були зайняті у війні з Польщею, П. Врангель захопив Північну Таврію, південну частину Катеринославщини, створивши загрозу Донбасу. Усі спроби здійснити десанти на Таманському півострові й підняти Донське та Кубанське козацтво на антибільшовицьке повстання були невдалими.

Радянське командування, занепокоєне наступом білих, у серпні прийняло рішення про створення Південного фронту, який очолив М. Фрунзе. Із метою залучити додаткові сили у вересні 1920 р. між урядом УСРР і махновцями була укладена угода про спільні дії проти П. Врангеля. Махно висунув політичні вимоги, серед них надати автономію Гуляйпільському районові. В результаті угоди Червона армія одержала добре озброєного мобільного (основну бойову силу махновців становили кілька тисяч кулеметних тачанок) союзника в завоюванні Криму.

7 серпня більшовики перейшли в контрнаступ. У районі Каховки вони переправилися через Дніпро й захопили плацдарм, який становив загрозу для тилу та флангу військ П. Врангеля. 28 жовтня Червона армія розпочала рішучий наступ, який завершився повним розгромом угруповання військ «чорного барона» в Північній Таврії.

8-11 листопада 1920 р. більшовики силами майже 100 тис. осіб здобули Перекопські оборонні позиції білих та увійшли до Криму. 13 листопада червоні вступили в Сімферополь, а 17 листопада весь Крим був у їхніх руках. Залишки Білої армії та біженці (близько 150 тис. осіб) поспіхом евакуювалися на кораблях до Туреччини та Болгарії. Значна частина цивільних і військових, які залишилися, стали жертвою «червоного терору». За різними оцінками, було знищено від 40 до 150 тис. осіб.

Евакуація білогвардійців з Ялти, 1920 р.

Після розгрому П. Врангеля радянське командування вирішило розправитися з махновцями. 20 листопада були заарештовані, а згодом розстріляні командири Кримської групи махновської армії С. Каретников і П. Гавриленко. 25 листопада почалась операція зі знищення махновських частин у Криму. На боротьбу з повстанцями кинули дві третини військ Південного фронту. Кульмінацією селянського антибільшовицького руху стало літо 1921 р., коли Махно здійснював рейди до Харкова, Полтави, на Правобережжя. Для придушення повстання на території України було зосереджено майже 1 млн червоноармійців. Зрештою, повстанський рух унаслідок репресій і в умовах загрози голоду почав спадати. Н. Махно разом із невеликою групою прибічників у вересні 1921 р. перейшов радянсько-румунський кордон, потім перебрався до Польщі, а згодом до Франції.

• Завдяки чому більшовикам удалося швидко приборкати загрозу від Білої армії П. Врангеля?

4. Другий зимовий похід

У січні 1921 р. представники керівництва УНР, що перебували в Польщі, створили Повстансько-партизанський штаб для підготовки загального повстання проти більшовицького режиму в Україні. Організацію походу в Україну С. Петлюра доручив генерал-хорунжому Юрію Тютюннику. Цей рейд здобув назву Другого зимового походу. Ставилася стратегічна мета походу — підняти всенародне повстання й повалити більшовицький режим в Україні.

Юрій Тютюнник

Повстанська армія, сформована для здійснення операції, поділялася на три групи — Волинську (бл. 800 бійців), Подільську (400 бійців) й Бессарабську (300 бійців).

Командування Червоної армії, завдяки повідомленням розвідки, знало про підготовку походу й планувало завести його учасників до пастки й знищити. Усього на Правобережжі в цей час зосереджувалось бл. 500 тис. червоноармійців.

Усі три групи перетнули кордон у різних місцях. Перші повідомлення про це надійшли 28 жовтня. Бессарабська група, що прямувала на Одесу і мала здобути вихід до моря, зіткнулась із численнішим ворогом та не змогла виконати своє завдання. Вона змушена була відійти на територію Румунії.

Подільська група, яка мала відволікти увагу від головних повстанських сил, з важкими боями пройшла все Поділля й наблизилася до села Бородянки за 60 км від Києва. Однак, утративши надію об’єднатися з Волинською групою, вона повернулася назад й відступила на територію Польщі.

Волинська група спочатку просувалася успішно, але потрапила в оточення й була розбита 17 листопада 1921 р. у бою біля села Малі Міньки. Лише 150 повстанців змогли відійти на територію Польщі. 359 бійців групи потрапили в полон й були розстріляні біля населеного пункту Базар.

Другий зимовий похід підрозділів Армії УНР став останньою спробою збройним шляхом здобути незалежність України.

Більшовики протягом осені 1921 — зими 1922 рр. репресивними заходами придушили останні значні осередки повстанського руху в Україні.

• Який був результат Другого зимового походу?

5. Історичне значення та уроки Української революції 1917-1921 рр.

Українська революція 1917-1921 рр. стала загальноукраїнським явищем, що було своєрідним підсумком, вищою точкою, до якої прямував український національний рух від свого виникнення. Вона стала відображенням його ідейних засад та рівня розвитку.

Під час революції суттєвих змін зазнало геополітичне становище України. До Першої світової війни землі, заселені українцями, були поділені між Австро-Угорською та Російською імперіями. Після того як революція засвідчила можливість цивілізованого демократичного збирання територій, де мешкали українці, в єдину суверенну державу, питання єдності українців перестали ставити під сумнів. Однак держави-переможці у Першій світовій війні не бажали виникнення самостійної України. Це обумовило те, що етнічні українські землі поділили між чотирма державами — Польщею, Чехословаччиною, Румунією та майбутнім СРСР.

Поразку Української революції спричинили різні факти. На жаль, на цей час переважна маса населення була неготова до вирішальної боротьби за Україну через низький рівень національної свідомості. Перебування під імперською владою призвело до того, що в ті роки українська нація залишалася несформованою. Досить негативно вплинула на суспільно-політичну свідомість населення пануюча на той час соціалістична ідеологія. Більшість українських соціалістичних партій у поглядах на державне будівництво дотримувалися автономістсько-федералістських поглядів, які намагалися втілити у життя в період революції.

Для перемоги революції необхідна широка підтримка у суспільстві. На жаль, непослідовність і помилки українських урядів стосовно різних верств населення переводили їх у противники революції. Велику роль у цих процесах відіграли суперечливі спроби вирішення аграрного питання.

Далася взнаки відсутність досвіду у державотворчій діяльності.

Чимало сил у роки революції витратили не на розбудову держави, а на соціальну ворожнечу. Стихія отаманщини, повстанського руху була тією силою, яка всі здобутки зводила нанівець у братовбивчих конфліктах, а не спрямовувала їх на об’єднання для захисту держави.

Вкрай негативну роль у роки революції відіграла повільність і непослідовність у створенні власних збройних сил. Українська Центральна Рада зовсім відмовилася від формування власної регулярної армії, Українська Держава П. Скоропадського спиралась на іноземну армію, й лише Директорія УНР розпочала створення українського війська.

Українські діячі, осмислюючи події революції, вважали, що вона стала для всіх належним уроком і наочним доказом того, що необхідно подолати, аби перемогти у майбутньому.

Найважливішим в історичному значенні Української революції 1917-1921 рр. є те, що вона активізувала процеси формування модерної української політичної нації та відновила традиції української державності.

Висновки

• Завдяки Варшавській угоді, яка була неоднозначно сприйнята в українському суспільстві, Україна отримала допомогу від Польщі у боротьбі з більшовиками. Але ця допомога не виправдала сподівань.

• Результати війни союзницьких українсько-польських військ з більшовиками 1920 р. були закріплені Ризькою угодою.

• Із розгромом Збройних сил Півдня Росії та махновців більшовики перемогли основних своїх противників на території України.

• Другий зимовий похід став подією, якою завершилася Українська революція 1917-1921 рр.

Запитання і завдання

1. Які були передумови війни союзницьких українсько-польських військ з більшовиками у 1920 р.?

2. Визначте сутність Варшавської угоди між С. Петлюрою і Ю. Пілсудським. Які землі на заході втрачала Україна за Варшавською угодою?

3. Яким був перебіг і результати війни союзницьких українсько-польських військ з більшовиками у 1920 р.?

4. Коли було укладено Ризький мир? Які його основні положення?

5. Яку роль у подіях Української революції відіграв Другий зимовий похід?

6. Розкрийте історичне значення та уроки Української революції 1917-1921 рр.

7. Проведіть дискусію за проблемою: «Варшавська угода — це помилка, вимушений компроміс, дипломатичний успіх, або щось інше?».

8. Підготуйте есе на тему: «Яким я бачу результат Української революції 1917-1921 рр. через 100 років?»

9. У 1920-му році глава Польської держави Юзеф Пілсудський казав про союзників-українців: «Є два способи навчити людей плавати. Мені більше подобається спосіб кидання їх у глибоку воду і примусу, щоб плавали. Саме це я роблю з українцями». Спираючись на знання тогочасних подій, прокоментуйте слова глави Польської держави.