Скориставшись розпадом Австро-Угорщини та військовими поразками ЗУНР та УНР, Румунія в березні 1918 р. анексувала Бессарабію, уключаючи Ізмаїльський, Акерманський і Хотинський повіти, заселені переважно українцями, у листопаді 1918 р. — Північну Буковину з центром у Чернівцях і частину Мараморощини (Сигетщини). На цих територіях проживало 1,3 млн українців, які часто використовували назву, збережену з часів Русі-України — русини. Протягом 22-річного перебування під владою Румунії українці зазнали жорсткої денаціоналізації, румунізації, ізоляції від решти світу, були позбавлені будь-якої автономії. У Північній Буковині окупаційна влада зберігала надзвичайний стан протягом 1919-1928 рр. З 18-ї до 6 год було заборонено з’являтися на вулицях. Цензура охоплювала навіть приватне листування. Поширення українських ідей, випуск листівок і газет без дозволу каралися смертю або довічною каторгою. Усіх запідозрених у зневазі до румунської держави позбавляли виборчого права. Як наслідок, усього 10 % виборців могли скористатися виборчим правом. Наприкінці 1920-х років тиск на українців послабився, але в 1937 р. знову посилився. У Буковині було запроваджено надзвичайний воєнний стан. За невикористання румунської мови влада звільняла з роботи, віддавала до військового трибуналу. Чимало українців було позбавлено громадянства. Це позбавляло права володіти землею, навіть якщо вона була отримана в спадок від батьків, брати участь у виборах, працювати в державних установах. Після встановлення в 1938 р. диктатури військових будь-яке громадське, політичне й культурне життя українців завмерло....
|