Войти
Закрыть

Суцільна колективізація сільського господарства. Голодомор 1932-1933 рр. — геноцид українського народу

10 Клас

Більшовики завжди доводили, що без ліквідації приватної власності на землю і перетворення одноосібних селянських господарств на колективні побудова соціалізму неможлива. Саме тому вони й поширювали ідею утворення колективних господарств, бо з їхньою допомогою можна було примусити селян працювати безплатно. Ще в перші роки більшовицької влади утворювали комуни, товариства спільного обробітку землі, радгоспи. Натомість за доби непу на селі відновилися приватновласницький аграрний сектор та різні форми добровільної кооперації, а до нечисленних сільськогосподарських артілей та комун у 1927 р. належало тільки 3% селянських господарств. Визнавши пріоритетом розвиток промисловості, держава здійснювала його головно за рахунок сільського господарства. Виникли ножиці цін: низькі ціни на сільськогосподарські товари і високі — на промислові. Наслідком такої політики стала відмова селян здавати зерно за надміру заниженими державними закупівельними цінами і купувати необхідні їм промислові товари за надто завищеними цінами. У промисловості почалася криза збуту, в аграрному секторі — хлібозаготівельна криза. Оскільки після скасування продрозверстки хлібний фонд формувався майже повністю закупівлями з ринку, в держави не вистачало хліба для забезпечення міст, новобудов, армії; різко зменшився експорт зерна, який давав валюту для оплати імпортованої техніки. Із хлібозаготівельної кризи було два виходи: підвищити ціни на зерно і тим самим — попит селянства на товари широкого вжитку й засоби виробництва; або під загрозою штрафних санкцій аж до конфіскації майна примусити селян здавати хліб за невигідними цінами. Упродовж 1922-1927 рр. більшовицьке керівництво діяло першим шляхом. Однак така політика тривала недовго. На XV з’їзді ВКП(б) у грудні 1927 р. проголошено курс на колективізацію сільського господарства. В січні 1928 р. було прийнято рішення про вилучення у селян «зернових надлишків» і відновлення надзвичайних заходів у хлібозаготівлях. Під час особистої подорожі Й. Сталіна до Сибіру в січні 1928 р. відбулося опробування цих «надзвичайних заходів», а влітку й восени 1928 р. їх застосування і в Україні, коли республіка через вимерзання 60% озимих втратила понад половину очікуваного врожаю. Тоді ж в Україну повернулися репресії проти незгодних із новою продрозкладкою. При доведенні хлібозаготівельного плану «до двору» використовували протиставлення бідняків і заможних, наслідком чого стало різке зростання напруження на...

Форсована індустріалізація

10 Клас

До другої половини 1920-х рр. промисловість УСРР була загалом відбудована. Більшість галузей виробництва досяглії довоєнного рівня, а деякі його перевершили. Першочергову увагу приділяли відновленню важкої промисловості. У 1925/26 господарському році в УСРР було виплавлено 89% союзного виробництва чавуну, 53% сталі і 57% прокату чорних металів. Інтенсивно розвивалося машинобудування, особливо сільськогосподарське. На 32 великих заводах цього профілю довоєнний обсяг виробництва зріс більш як у 1,5 рази. Позитивна динаміка розвитку була в енергетиці. До кінця 1925 р. в Україні відбудували усі перспективні електростанції і споруджували ще п’ятдесят. Вдалося відновити вугільне виробництво на Донбасі. У 1928/29 господарському році було видобуто 30,73 млн тонн вугілля, більше найвищого довоєнного показника (28 млн тонн У 1916 р.). Швидкими темпами відбудовували легку і харчову промисловість, позаяк вони потребували менше капіталовкладень, у них застосовувалися простіші технології, швидшою була віддача від вкладених коштів. Визначальну роль у розвитку цих сфер виробництва відігравав приватний сектор, який володів більшістю дрібних і середніх підприємств. У перші роки непу вони давали майже третину всієї промислової продукції республіки....

Суспільно-політичне життя в Україні в роки непу

10 Клас

Лібералізація економічного життя не супроводжувалася перебудовою суспільно-політичних відносин. Політичні порядки за доби непу, яку історики окреслюють зазвичай 1921-1928 рр., у республіці мало змінилися. Диктатура пролетаріату, що проголосили більшовики, була фактично диктатурою партійно-державної верхівки більшовицької партії, яка реалізовувалася через відповідну систему. Вона включала державні і громадські організації. До державних відносилися ради, комітети незаможних селян, котрі діяли ще на селі. Як державна структура функціонувала і КП(б)У. Під партійно-державним тиском почали розпадатись і прийняли рішення про саморозпуск більшість політичних партій. Проти їхніх членів були задіяні каральні органи, які піддавали їх не тільки гласному й негласному нагляду, а й реальним арештам, застосуванню фізичних і моральних катувань. Більшовики неодноразово заявляли, що не дадуть легально існувати тим, хто претендує на суперництво із ними. Так, ще у 1920 р. згорнула свою діяльність Українська комуністична партія (боротьбистів). Основна частина її членів тоді поповнила ряди КП(б)У. В 1925 р. оголосила про саморозпуск Українська комуністична партія (УКП), яка прагнула поєднати соціалістичні ідеї з українським національним рухом. Припинення діяльності інших партій сприяли тому, що ВКП(б) і КП(б)У як одна з її найбільших обласних організацій зміцнили і закріпили свої владні позиції....

Політика коренізації в УСРР: ставлення влади і населення

10 Клас

Важливою складовою частиною культурно-політичних процесів 1920-х рр. в Україні стала політика коренізації, яку проголосив у 1923 р. XII з’їзд РКП(б). Її впровадження зумовлювали низка зовнішніх і внутрішніх причин. Основний зовнішній фактор — формування серед міжнародної спільноти привабливого іміджу СРСР як держави, що забезпечила гармонійний розвиток більшовицьких республік. Суттєвішими виявилися внутрішні чинники. Насамперед необхідно було зміцнити позиції ВКП(б) у суспільстві. Комуністична партія і надалі залишалася нечисленною, переважно російською та міською організацією, що невпевнено почувалася серед селянства і неросійських народів, котрі хитались у своїх настроях, не знаючи, яку владу підтримувати. Тому нагальною стала потреба досягнення компромісу із селянством — переважаючою соціальною верствою у національних республіках, і національною інтелігенцією, лібералізувавши національні відносини. Не останню роль відігравало намагання більшовицької влади очолити і контролювати процес національного відродження та прагнення розширити соціальну базу своєї системи, залучивши до партії і до управління республікою представників неросійських народів. Тогочасна статистика свідчила не на користь більшовиків. Зокрема, в 1920 р. у КП(б)У українців було 19%, тим часом вони становили 80% населення УСРР. Лише 11% комуністів вважали рідною мовою українську, а розмовляли нею тільки 2%. Влада прагнула також зміцнити СРСР, розширивши права республік. Таку поступку розглядали як тимчасову компенсацію їм за втрачений державний суверенітет....

Нова економічна політика більшовиків та її впровадження в УСРР

10 Клас

Наполегливі спроби більшовиків упродовж 1918-1920 рр. побудувати безтоварну централізовану економіку мали згубні наслідки, але їх маскували війною. В Україні, де воєнні дії тривали майже безперервно з 1914 р., економіка справді істотно постраждала. Але параліч виробництва, що невідворотно насувався, був пов’язаний насамперед зі спробами більшовиків зруйнувати ринковий механізм. Відтак, перемігши у воєнних діях, вони зіткнулись із ще більшою небезпекою для себе — масовим невдоволенням населення. Селян обурювала продрозкладка та пов’язана з нею заборона торгівлі. Селянський опір часто набував форм партизанського руху. Влада розглядала його як куркульський бандитизм, хоча більшість учасників повстанських загонів були вихідці з бідняцького чи середняцького середовища. Наприкінці 1920— початку 1921 рр. лише у великих повстанських загонах налічувалося понад 100 тис. осіб. Більшовики жорстоко розправлялись із повстанцями. За непокору запроваджували кругову поруку, коли карали усіх мешканців сіл, і навіть знищували цілі села. Проти бунтівних селян були кинуті найбоєздатніші військові частини. Армію використовували і для реквізиції хліба. Наприкінці 1921 р. владі вдалося нейтралізувати 52 повстанських загони, зокрема Махна, Чорного, Богатиренка, Колесникова, різними способами було виведено з боротьби більше чотирьох сотень отаманів....

Утворення СРСР: наслідки для України

10 Клас

Після завершення військових дій більшість українських земель стала основною територією УСРР — однієї з 13 держав, що виникли на руїнах колишньої Російської імперії. Якщо Польща, Фінляндія, Литва, Латвія, Естонія насправді здобули незалежність, то Україна, окупована більшовицькою Росією, мала лише формальний статус незалежної держави, хоча Конституція УСРР 1919 р. його декларувала. Першого і практично вирішального удару по декларованому суверенітетові УСРР завдав ЦВК РСФРР, на сесії якого за участю представників більшовицьких республік — України, Латвії, Литви, Білорусії та Криму 1 червня 1919 р. було проголошено утворення воєнного союзу цих республік, причому не укладанням міжнародної угоди, а всього лише директивою (керівною вказівкою зверхньої установи підлеглій, обов’язковою до виконання) Росії. Об’єднувалися життєві сфери діяльності республік — оборона, фінанси, транспорт, телеграф тощо. Цей документ призвів до загострення внутрішнього становища в Україні, збільшив чисельність об’єднаних армій УHPта ЗУHP, різко активізував повстанський рух. Щоб надати директиві законності, у грудні 1920 р. РСФРР нав’язала УСРР нерівноправний колоніальний Союзний робітничо-селянський договір, який підписали з боку Росії В. Ленін та Г. Чичерін, з боку України — X. Раковський. За ним, підтверджували попередню директиву і, водночас, об’єднували комісаріати військових і морських справ, зовнішньої торгівлі, контроль над якими зазвичай є ознакою незалежної держави. Назвавши ці відносини договірною федерацією, що по суті такими не були, Росія фактично встановила колоніальний режим в УСРР. Незважаючи на обмеження своїх прав, УСРР з дозволу РНК РСФРР намагалася проводити, хоча б частково, самостійну зовнішню політику. Натомість Раднарком пішов на такі поступки, прагнучи легітимізувати уряд УСРР на міжнародній арені і протидіяти тим самим уряду УНР в еміграції (екзилі). Упродовж 1921 р. були встановлені дипломатичні відносини УСРР з Латвією та Естонією і підписаний договір з Литвою і Ризький договір, що усталив кордон між УСРР та Польською Республікою; схвалено угоду між УСРР і Німеччиною про обмін військовополоненими та інтернованими громадянами. На початку січня 1922 р. укладений договір про дружбу з Туреччиною. Торговельні угоди були підписані також із Польщею, Чехословаччиною, Румунією, балканськими країнами. Водночас на цьому етапі тривала розбудова дипломатичних структур. Таку роботу здійснював наркомат закордонних справ...

Узагальнення за розділом: Розгортання Української революції. Боротьба за відновлення державності

10 Клас

Закінчив учительську семінарію, Одеське юнкерське училище, Миколаївську академію Генерального штабу в Петербурзі. Під час Першої світової війни був начальником штабу піхотної дивізії. В 1917 р. брав участь у створенні частин української армії. При гетьмані П. Скоропадському служив у Генеральному штабі. Не погоджувався з політикою гетьмана щодо засилля російських монархістів у армії. Тому під час протигетьманського повстання перейшов на бік Директорії. Служив начальником оперативного відділу Генерального штабу Армії УНР, займався розвідкою та контррозвідкою. З 1919 р. був начальником штабу і членом Стрілецької ради Корпусу січових стрільців. У 1920 р. очолив шосту стрілецьку дивізію січових стрільців, яка разом з поляками брала участь у визволенні Києва від більшовиків. Проявив військовий талант, розгромивши війська більшовиків під орудою С. Будьонного під Замостям (Польща), таким чином допоміг полякам врятуватися від більшовизму. До 1924 р. проживав у таборі для інтернованих. Після ліквідації таких таборів працював у Картографічному інституті Війська Польського у Варшаві, очолював Українське воєнно-історичне товариство і редагував альманах «За державність», який став цінним джерелом з історії національно-визвольних змагань 1917-1921 рр. Описав події, свідками яких був, у книгах: «Від Проскурова до Чорториї», «Українські Січові Стрільці на службі Батьківщині». Помер у 1944 р. у Варшаві. Навчався в Гуляйпільській початковій школі. У 1906 р. став членом анархістської організації «Спілка бідних хліборобів». 1910 р. був засуджений до смертної кари за розбійницькі акції. Помилуваний, і до 1917 р. перебував у Бутирській тюрмі в Москві. Після Лютневої революції повернувся на Катеринославщину. Створив Селянську спілку, члени якої займались організацією місцевих рад. Сприяв установленню робітничого контролю на підприємствах, проведенню виборів до земств. Впродовж 1917 р. займав посаду голови земства й голови з’їзду Рад. У 1918 р. організував загін, який виступив проти уряду П. Скоропадського та німецьких військ. Загалом Н. Махно виступав проти будь-якої влади: і проти Директорії, і проти більшовиків, хоча й допоміг Червоній армії розбити війська А. Денікіна та П. Врангеля. Від листопада 1920 р. до серпня 1921 р. загони під його керівництвом запекло воювали проти більшовиків. Наприкінці серпня 1921 р. разом із 77 бійцями перейшов кордон з Румунією. У квітні 1925 р. переїхав до Франції. Помер у 1934 р. у Парижі....

Повсякденне життя населення у 1917-1921 рр.

10 Клас

У всі часи релігія відігравала суттєву роль у житті українського суспільства як чинник ментальності, самосвідомості українців, формування нації. Відомо, що 1914 р. на українських землях діяли 8606 православних парафій, 131 православний монастир. Релігійні потреби населення задовольняли 3174 парафій і 79 монастирів УГКЦ. Окрім того, частина жителів дотримувалась інших віросповідань: католицизму, протестантизму, іудаїзму тощо. Події Української революції і боротьби за державну незалежність істотно вплинули на релігійну ситуацію, відкривши шлях до демократизації внутріцерковного життя та відносин між церквою і державою. Російська православна церква (РПЦ), у лоні якої перебувала більшість вірян України, відреагувала на падіння імперської влади відновленням Московського патріархату і спробами зберегти свій контроль над усіма єпархіями колишньої імперії. Натомість серед духовенства і вірян України поширилося прагнення до відновлення автокефальної (незалежної) Української православної церкви. Саме такою вона була до 1686 р., коли втратила автокефалію, стала єпархією РПЦ та однією з форм імперського контролю над Україною. Навесні 1917 р. з ініціативи протоієрея Василя Липківського було засновано «Братство воскресіння», яке очолило рух за утворення УАПЦ. З часом воно перетворилося на Всеукраїнську православну церковну раду, що прийняла рішення про скликання Всеукраїнського православного собору. Собор розпочав роботу в січні 1918 р. Але зміна політичної ситуації, вхід до Києва більшовиків не дозволили делегатам дійти логічного рішення — утвердити незалежну церкву. Боротьба за неї виявилася довгою і тернистою. 1 січня 1919 р. Директорія УНР, керуючись принципом, що в незалежній державі повинна бути і незалежна церква, проголосила автокефалію Української православної церкви. Однак політична нестабільність 1919 р. не сприяла реалізації цього рішення....

Література. Мистецтво. Музика

10 Клас

Літературне життя у 1917-1921 рр. представляли як відомі прозаїки, поети, драматурги, так і нові автори, чий талант почав розкриватися в умовах революції і визвольних змагань. Політичні симпатії більшості з них були на боці українських національних сил. Багато літераторів стали активними учасниками тих подій, які відбувалися в Україні. Серед них — Олександр Олесь, Остап Вишня, Володимир Сосюра, Григорій Чупринка. Не всі вони згодом змогли залишитися на батьківщині. Частина зазнала гіркої долі емігрантів. У роки революції і визвольних змагань плеяду творців української літератури поповнило покоління письменників, які започаткували новий етап у її розвитку. Література цього періоду відобразила надзвичайно складну й суперечливу панораму життя і боротьби, небувалого злету людського духу, моральну ницість, небачену трагедію братовбивчої війни. Вільні від усталених канонів та обов’язкових підходів, поети, прозаїки й драматурги по-різному, відповідно до власних уподобань, світосприймання, літературних традицій і політичних симпатій, відтворювали дійсність, історичний процес, свідками, а нерідко й активними учасниками якого вони були. У той складний час розпочали творчу діяльність майбутні класики української прози Андрій Головко, Олесь Донченко, Іван Ле, Петро Панч тощо. Із-поміж різноманіття творчих підходів у літературі виокремилося кілька угрупувань. Помітною течією в поезії цього періоду став романтизм, який представляли Володимир Сосюра, Василь Чумак, Василь Еллан-Блакитний. Збірки поезій В. Чумака «Заспів» та В. Еллана-Блакитного «Удари молота і серця» були співзвучними настроям радикальної української молоді, котра пов’язувала з революцією надії на створення незалежної України. Гурток молодих українських літераторів: Микола Зеров, Павло Филипович, Максим Рильський, Михайло Драй-Хмара, Юрій Клен (Освальд Бурґардт), об’єднаних навколо журналу «Книгар», утворив літературний напрямок «неокласиків». Частина молодих українських митців приєдналася до символістів. Серед них — Павло Тичина, Яків Савченко, Дмитро Загул. За доби УЦР П. Тичина разом з А. Ніковським і С. Єфремовим редагували популярну національно-демократичну газету «Нова Рада», а поема П. Тичини «Золотий гомін» була присвячена святкуванням з нагоди проголошення І Універсалу УЦР. Відомим представником ще одного популярного літературного напряму тих часів — «панфутуризму» — був Михайло Семенко....

Нові тенденції розвитку культури в 1914-1921 рр. Освіта. Наука

10 Клас

Події 1914-1921 рр. неоднозначно вплинули на розвиток культури. Велика війна поклала край існуванню Російської й Австро-Угорської імперій. Українці отримали історичний шанс утворити суверенну державу. Боротьба за незалежність сприяла духовному піднесенню в суспільстві й створила небачені до цього можливості для відродження національної культури. Науковці, митці, освітяни не могли залишатись осторонь цих подій. Почали активно діяти національні культурно-освітні організації — «Просвіти», члени яких створювали бібліотеки, хорові колективи, лекторії, налагоджували видавничу справу, розповсюджували українські книги, газети, журнали. В їхній роботі брали участь відомі українські прозаїки, поети, композитори, співаки, актори. З часом, під впливом бурхливих подій, цілеспрямованої діяльності політичних партій, робота «Просвіт» стала виразніше політичною. Вони залучали до визвольної боротьби тисячі раніше байдужих до національної справи українців. Натомість спроба більшовиків перетворити «Просвіти» на осередки комуністичного виховання виявилася невдалою, відтак у 1921 р. їхню діяльність припинили. Умови воєнного часу, жорстоке соціальне протистояння, національно-визвольна боротьба політизували свідомість усіх соціальних груп, розколювали суспільство на ворожі табори, що спотворювало світосприймання людей і формувало складну й суперечливу культурно-ідеологічну обстановку. Це порушувало природний хід культурних процесів, нехтуючи органічно властивими їм загальнолюдськими гуманістичними тенденціями. У суспільстві панували нетерпимість, жорстокість, зневага до людського життя....

Навігація