§ 28. Форсована індустріалізація.

• Назвіть хронологічні межі доби непу в УСРР.

• Які суперечливі тенденції розвитку українського суспільства породив неп?

• Коли в УСРР була сформована однопартійна система?

1. Відбудова промисловості. Курс на індустріалізацію.

До другої половини 1920-х рр. промисловість УСРР була загалом відбудована. Більшість галузей виробництва досяглії довоєнного рівня, а деякі його перевершили. Першочергову увагу приділяли відновленню важкої промисловості. У 1925/26 господарському році в УСРР було виплавлено 89% союзного виробництва чавуну, 53% сталі і 57% прокату чорних металів. Інтенсивно розвивалося машинобудування, особливо сільськогосподарське. На 32 великих заводах цього профілю довоєнний обсяг виробництва зріс більш як у 1,5 рази. Позитивна динаміка розвитку була в енергетиці. До кінця 1925 р. в Україні відбудували усі перспективні електростанції і споруджували ще п’ятдесят.

Вдалося відновити вугільне виробництво на Донбасі. У 1928/29 господарському році було видобуто 30,73 млн тонн вугілля, більше найвищого довоєнного показника (28 млн тонн У 1916 р.).

Швидкими темпами відбудовували легку і харчову промисловість, позаяк вони потребували менше капіталовкладень, у них застосовувалися простіші технології, швидшою була віддача від вкладених коштів. Визначальну роль у розвитку цих сфер виробництва відігравав приватний сектор, який володів більшістю дрібних і середніх підприємств. У перші роки непу вони давали майже третину всієї промислової продукції республіки.

Однак відбудована економіка СРСР за багатьма показниками значно поступалася провідним країнам. Як і в довоєнний період, у ній переважав аграрний сектор. Більшовицьке керівництво СРСР прагнуло виправити ситуацію. У грудні 1925 р. XIV з’їзд ВКП(б) проголосив курс на індустріалізацію. Основні завдання соціалістичної індустріалізації передбачали ліквідацію техніко-економічної відсталості країни, розвиток промисловості групи «А» (виробництво засобів виробництва), тоді як галузям групи «Б» відводилася другорядна роль; створення військово-промислового комплексу за умов «ворожого оточення» та можливої ізоляції СРСР. Водночас влада прагнула змінити соціальну структуру населення у бік зростання чисельності робітничого класу як своєї соціальної опори.

1. Стисло охарактеризуйте стан промисловості УСРР на середину 1920-х рр.

2. Які форми власності сформувалися в добу непу?

3. Який курс у промисловості проголосив XIV з’їзд ВКП(б)?

Перший український трактор, який випустив Харківський тракторний завод у 1931 році

2. Перехід до директивної економіки. Джерела індустріалізації.

Серед більшовицького керівництва не було єдиної думки щодо шляхів і методів індустріалізації. Одна його частина виступала за продовження непу, зважаючи на позитивну динаміку в економіці. А група на чолі із Й. Сталіним зробила вибір на користь прискореного розвитку важкої промисловості головно за рахунок інших сфер виробництва, насамперед сільського господарства. Дискусію завершили висновком, що неп — це короткий перехідний етап у розвитку радянського суспільства, отже, надалі визначальним напрямком розбудови економіки повинна стати форсована індустріалізація. В Україні Й. Сталіна підтримували більшість керівників партійних і державних органів, а можливі опоненти були усунуті від прийняття принципових рішень.

Влада намагалася мобілізувати усі наявні ресурси для реалізації наміченого магістрального господарського завдання. Головними джерелами накопичення засобів для індустріалізації стали: «перекачування» коштів із села в місто; з легкої і харчової у важку промисловість; збільшення прямих та непрямих податків; внутрішні позики; випуск паперових грошей, не забезпечених золотом; розширення продажу горілки; збільшення експорту за кордон зерна, лісу, хутра. У великих масштабах використовували фактично неоплачувану працю багатьох мільйонів в’язнів ГУЛАГу (ГУТАБу — Головного Управління Таборів). Комуністичне керівництво створювало у державі атмосферу напруженості, титанічної боротьби, економічної війни з капіталізмом, результат якої нібито залежав від зусиль кожного. Щоби збудити ентузіазм населення, використовували різні методи, зокрема так зване соціалістичне змагання як форму позаекономічного примусу. Одним із його різновидів став стахановський рух у вугільній промисловості, що за вказівкою партії започаткував шахтар Олексій Стаханов, котрий, використавши новий спосіб видобування вугілля, значно перевершив заплановані показники. Послідовники О. Стаханова були у багатьох виробництвах, діючи переважно з примусу або за невелике заохочення. Упродовж другої п’ятирічки соціалістичне змагання тривало під лозунгами «Техніка вирішує все», «Кадри вирішують усе» і було спрямоване на технічне переоснащення фабрик і заводів та підготовку висококваліфікованих кадрів. Тогочасна преса писала про господарську діяльність, вживаючи військову термінологію: «прорив на тракторобудівному фронті», «штурм нових висот», «перемоги ударних робітничих бригад».

Сталінці! Ширше фронт стахановського руху! Плакат Г. Футерфаса. 1936 р.

Україні, як і за часів Російської імперії, відводилася роль сировинного додатка до промисловості Росії. Керівництво економічними процесами поступово набуло командно-адміністративних форм, одним із проявів яких стали п’ятирічні плани. За першим п’ятирічним планом, розрахованим на 1928-1933 рр., Україна отримувала 20% капіталовкладень для будівництва промислових об’єктів головно у металургії, вугільній промисловості та машинобудуванні, пов’язаного із цими галузями. Із 1500 підприємств, що їх споруджували в СРСР, 460 будували в УСРР. У другій (1933-1937 рр.) і третій (1938-1942 рр.) п’ятирічках капіталовкладення в промисловість республіки зменшилися. їхні обсяги визначав центр, який планував будівництво та реконструкцію промислових об’єктів. Прискорені темпи будівництва нерідко супроводжувалися разючим безладдям, невмілістю і марнотратством. У деяких випадках фабрики стояли через відсутність обладнання, неправильно сплановані корпуси часто перешкоджали монтажу механізмів. У той час, як на одному заводі погано навчені оператори псували машини, на іншому через нестачу потрібного устаткування просиджували досвідчені робітники. До того ж багато виробів було невисокої якості. Попри заплановані показники, жодну з п’ятирічок не виконали, позаяк плани були грандіозними, однак нереальними. Відтак партійне керівництво заборонило оприлюднювати їхні результати. Отже, ринкову економіку змінювала директивна, утримання якої потребувало громіздкого апарату. Всіх, хто виступав проти цього, вважали неблагонадійними і репресовували

1. Який напрямок розбудови економіки став визначальним?

2. Визначте джерела індустріалізації.

3. Яка економіка змінювала ринкову? Охарактеризуйте її.

Радянський агітаційний плакат. 1930 р.

Мовою джерела. З постанови бюро Полтавського міськкому КП(б)У «Про організацію соціалістичного змагання — походу імені 20-річчя Жовтня» (9 травня 1937 р.):

«...Бюро МПК зобов’язує керівництво паровозоремонтного заводу на основі відозви наради стахановців при редакції газети «Комуніст» як важливого політичного документа по підготовці до великого свята 20-річчя Жовтня негайно розгорнути політично-масову і господарчо-організаційну роботу на заводі по мобілізації всіх робітників, ударників, стахановців, інженерно-технічного персоналу на включення в соціалістичне змагання — похід ім. 20-річчя Жовтня...»

1. Проаналізуйте документ. Про яке джерело індустріалізації в ньому йдеться?

3. Результати перших п’ятирічок.

Результати перших п’ятирічок не можна оцінити однозначно. Внаслідок надзвичайного напруження людських та матеріальних ресурсів владі вдалося частково реалізувати плани індустріалізації. Почали випускати промислову продукцію металургійні підприємства: «Азовсталь», «Запоріжсталь», «Криворіжсталь». Стали до ладу Харківський тракторний і Краматорський машинобудівний заводи. Будували нові шахти, дала перший струм найбільша в Європі Дніпровська гідроелектростанція (Дніпрельстан, Дніпрогес). Водночас реконструювали збудовані раніше підприємства.

З-поміж них Луганський паровозобудівний, Макіївський, Дніпродзержинський та інші металургійні заводи.

Проте за блискучим економічним фасадом індустріалізації радянського типу приховали не зовсім втішні результати. Виникла диспропорція у формуванні промислового потенціалу республіки: посилилася промислова могутність Півдня і Сходу України. Донбас став «всесоюзною кочегаркою». У структурі економіки зросла частка військово-промислового комплексу. Бурхливий розвиток важкої промисловості не супроводжувався відповідним приростом у легкій і харчовій галузях та соціально-побутовій сфері. Створювалася неякісна техніка, яка швидко псувалася. Монополізм державної власності, відсутність конкуренції та матеріальної зацікавленості призвели до сповільнення темпів економічного розвитку. Сформована у 1930-х рр. модель управління виробництвом була командно-адміністративною. Керівництво держави використовувало ресурси цілком підпорядкованого йому суспільства так, як вважало за потрібне.

Будівництво Дніпрогесу. 1930 р.

Індустріалізація спричинила збільшення кількості робітників. Проте чисельне зростання не завжди відповідало їхній кваліфікації. Частина із них була вчорашніми селянами, котрі втікали від репресій і голоду до міста. Владі, з одного боку, вдалося добитися екзальтованого ентузіазму мас, а з іншого — країну охопив тотальний страх бути репресованим. Метод «підхльостування» полягав не тільки у запровадженні завищених планів, але й у спробах змусити виконавців втілювати ці плани у життя за допомогою терористичних методів. У цей період політичні репресії досягли апогею. Українці гинули на будівництві Біломоро-Балтійського каналу, розкуркулені українці освоїли заплави річок Об, Іртиш, Єнісей, у величезних масштабах валили ліс на експорт у Північному краї, добували вугілля та руди на Уралі, за Полярним колом Росії. Зазвичай позитивна динаміка економічного розвитку має сприяти підвищенню життєвого рівня населення. Однак у комуністичному варіанті індустріалізації цього майже не відбулось. Економічна могутність держави була спрямована не на задоволення насущних потреб людей, а на зміцнення тоталітарного режиму і затвердження у свідомості людей ідеологічних догм більшовизму. Індустріальна гонитва призвела до обмеження життєвого рівня населення. Економічні труднощі оголошувалися владою неминучими і цілком природними. У 1930-ті рр. знову з’явилися величезні черги, продовольчі картки, дефіцит найнеобхіднішого. Урбанізація спричинила ускладнення житлової та продовольчої проблем. Отже, не все було так добре, як писала преса за велінням влади.

1. Якими показниками визначали досягнення в економіці?

2. Як змінилася структура економіки за перші п’ятирічки?

3. Чи сприяла індустріалізація підвищенню життєвого рівня населення?

Коли в Україні Олексій Стаханов перевиконав норму видобутку вугілля у понад 14 разів, ...

у США Конгрес прийняв закон про нейтралітет, що фактично «розв’язало» руки нацистській Німеччині та фашистській Італії.

Фільм «Сталінська індустріалізація (укр.). ЗНО з історії України»: https://www.youtube.com/watch?v=xiYfuBI_EtM

Фільм «Україна у складі СРСР. Індустріалізація і колективізація»: https://www.youtube.com/watch?v=VvRbtS9Vy2M

Підсумуйте свої знання

1. Запам’ятайте дати і події, пов’язані з ними:

- грудень 1925 р. — тривала доба непу; XIV з’їзд ВКП(б) проголосив курс на індустріалізацію;

- 1928-1933 рр. — перша п’ятирічка;

- 1933-1937 рр. — друга п’ятирічка;

- 1938-1942 рр. — третя п’ятирічка.

2. Поясніть значення понять: індустріалізація, стахановський рух, соціалістичні змагання, п’ятирічний план, директивна економіка.

3. Складіть історичну довідку «Соціалістична індустріалізація».

4. Аргументовано доведіть або спростуйте думку: «Директивні методи керування є ефективними».

скачать dle 11.0фильмы бесплатно