Розвиток культури
- 1-05-2022, 23:01
- 347
11 Клас , Історія України 11 клас Даниленко, Смольніцька (рівень стандарту)
§ 21. Розвиток культури
1. Освіта і наука
Процеси, що відбувалися в економіці, впливали на розвиток освітньої галузі. Оскільки країна потребувала кваліфікованої робочої сили, було приділено значну увагу підготовці трудового ресурсу. Крім того, освіта була важливою ланкою ідеологічної системи.
У другій половині 1960-х - 1970-х рр. продовжилося реформування системи освіти: з 1966 р. введено обов’язкову 10-річну освіту, з 1969 р. посилено централізацію управління освітою (Міністерство освіти СРСР перебрало на себе низку повноважень республіканського міністерства), з 1968 р. політизовано навчально-виховний процес шляхом відновлення військової підготовки у вишах, з 1972 р. - обов’язкову початкову військову підготовку введено в середніх школах УРСР.
Кількісними показниками характеризувалися зміни у сфері вищої освіти: з’явилися нові виші - Донецький (1964), Сімферопольський (1972), Запорізький (1985) університети, згодом Прикарпатський і Волинський університети; створено мережу загальнотехнічних і загальнонаукових факультетів при великих промислових підприємствах.
Кількість спеціалістів з вищою освітою в Україні з 1964 по 1985 р. зросла з 2,3 млн до 7,3 млн.
Провідним науковим центром була Академія наук УРСР. Її наукові установи розподілялися за секціями: фізико-технічні та математичні науки, хіміко-технологічні та біохімічні науки, суспільні науки. АН УРСР очолював видатний учений Б. Патон.
Зміст і характер наукових досліджень у республіці можна окреслити такими рисами:
- осередками потужних наукових досліджень були Інститут електрозварювання АН УРСР, Інститут кібернетики АН УРСР, Інститут надтвердих матеріалів АН УРСР;
- пріоритетом для розвитку і відповідно капіталовкладень були ВПК та сфера глобальних наукових досліджень (космізація);
- держава виявляла істотну зацікавленість до проектів, що здійснювалися в галузі хімії, хімічної технології, біохімії, фізіології та теоретичної медицини, загальної біології;
- суспільні науки були повністю підпорядковані ідеологічному диктату: застосування класового підходу, тотальна критика «шкідливих, ворожих соціалізмові буржуазно-націоналістичних поглядів і концепцій». Реалізація наукових досліджень сприяла зміцненню науки з виробництвом, проте багато наукових розробок не було впроваджено у виробництво.
Збільшувалася кількість дослідників, зростав їхній науковий потенціал, але водночас відбувалася й втрата фахівців через ідеологічні чистки та політичні переслідування.
Микола Амосов
Микола Амосов (1913-2002) - хірург, один з основоположників легеневої і серцевої хірургії в Україні та СРСР, біокібернетик і письменник, академік АН УРСР. З 1983 р. - засновник і керівник Інституту серцево-судинної хірургії. Розробив нові методи хірургічного лікування захворювань легенів, серця, питання штучного кровообігу, фізіології серця, регулювання функцій внутрішніх органів, медичної та біологічної кібернетики. Сконструював кілька унікальних медичних приладів. Уперше у світі запровадив протитромбічні протези серцевих клапанів, розробив апарати штучного кровообігу, уперше в СРСР виконав протезування мітрального клапана. Автор понад 600 наукових праць.
Олег Антонов
Олег Антонов (1906-1984) - авіаконструктор, академік АН УРСР. У 1960-1970-х рр. під його керівництвом розроблено й запущено у виробництво перший у світі широкофюзеляжний транспортний літак для далеких повітряних перевезень важких великогабаритних вантажів і техніки АН-22 («Антей»). Остання розробка вченого - найбільший у світі 4-моторний транспортний літак АН-124 «Руслан». Поєднував науково-конструкторську діяльність з громадсько-політичною.
2. Опозиційні течії в культурі
У 1960-1980-ті рр. держава продовжувала контролювати всі сфери суспільного, національного й культурного життя в Україні. Зміст діяльності творчої інтелігенції значною мірою визначався численними партійними постановами: «Про літературно-художню критику» (1972), «Про заходи по дальшому розвитку кінематографії» (1972), «Про народні художні промисли» (1974), «Про роботу з творчою молоддю» (1976) та ін.
Під особливим наглядом влади перебувала національно-культурна сфера; переслідувалася будь-яка вільна думка, що не відповідала офіційній ідеології. Літературно-художня творчість і далі не виходила за межі соціалістичного реалізму. Багато талановитих українців виїздили до метрополії та сприяли там розвиткові російської науки, освіти й культури.
Усе українське розглядалося як провінційне і в територіальному, і в духовному вимірах, як фольклорна екзотика, варта лише побіжної уваги. Розмови про українську культуру велися в контексті культури «молодшої сестри». Партійно-державний вплив було спрямовано на те, щоб українська культура не розвивалася як повноцінна й самодостатня система, а культивувалася для «домашнього вжитку», тобто як етнографічне доповнення до «серйозної та розвиненої російськомовної культури».
У цих умовах на особливе визнання заслуговує творчість багатьох митців, які, продовжуючи працювати у форматі одержавленої культури, зуміли відтворити у своїх працях ідеї демократизму, гуманізму. Українська література поповнилася творами О. Гончара («Собор», «Циклон»), М. Стельмаха («Правда і кривда», «Чотири броди»), П. Загребельного («Диво», «Розгін»), В. Дрозда («Катастрофа»), І. Білика («Меч Арея») та ін.
Крім того, у діяльності української творчої інтелігенції проявлялися ознаки опору офіційному курсові у сфері культури. Митці намагалися зберегти національний зміст культури та право на свободу творчості. Опозиційність українських письменників і митців виявилася у двох напрямах: 1) була тісно пов’язана з політичним дисидентством: Г. Снєгірьов написав повість «Набої для розстрілу (Ненько моя, ненько...)», опублікована за кордоном, Є. Сверстюк - есе «Собор у риштованні»; 2) проявилася як мистецький нонконформізм: Л. Костенко - збірка «Над берегами вічної ріки», віршований роман «Маруся Чурай», збірка «Неповторність».
Специфіка українського нонконформістського мистецтва 1960-1980-х, як явища мистецького супротиву, полягає: у відродженні національної культури, зверненні до першооснов української ментальності, фольклорних традицій; у співставленні себе зі світовим мистецьким процесом; у зосередженості на професійних завданнях, де форма й зміст спрямовані на естетизацію мистецтва; у довірливому, інтимному зверненні до людини; у сакральності; у неприйнятті офіційної ідеології; у ідеалізмі, романтичності й емоційності; у пошуку правди й чесної позиції.
Н. Горова, дослідниця мистецтва
У чому проявлявся опір творчої інтелігенції радянській системі? Які ознаки нонконформізму в українській культурі 1960-1980-х рр. наводить дослідниця?
3. Здобутки українського мистецтва
1960-1980-ті рр. були періодом створення численних мистецьких творів різних жанрів. Новаторство було присутнє в кінематографії та музиці, образотворчому й театральному мистецтві. На різні роки припадав пік творчих досягнень таких митців, як М. Приймаченко, А. Горська, Т. Яблонська, Л. Семикіна, О. Заливаха, Г. Севрук, І. Кулик, А. Рибачук, В. Мельниченко та ін.
М. Приймаченко. Гороховий звір (1971)
Марія Приймаченко (1909-1997) - українська художниця, представниця «наївного мистецтва», лауреат Золотої медалі Міжнародної виставки в Парижі (1937), лауреат Національної премії України ім. Тараса Шевченка (1966). 2009-й рік за рішенням ЮНЕСКО було визнано роком Марії Приймаченко. Художниця об’єднала у своїй творчості малюнок і живопис. Її сюжетні твори мають спільність з народними картинками; «Звірина серія»-витвір уяви. У картинах М. Приймаченко віддзеркалювалися події, сучасницею яких вона була, - дві війни, Голодомор, аварія на Чорнобильській АЕС.
Знайдіть у мережі Інтернет інформацію з теми «Український живопис: Марія Приймаченко» та ознайомтеся з творчістю художниці. Яке враження на вас справили її картини?
Пам’ятник засновникам Києва (1982), м. Київ. Скульптор В. Бородай
З’явилося чимало творів монументальної скульптури талановитих митців, серед яких - І. Гончар, В. Бородай.
Пригадайте, які скульптури є у вашому населеному пункті. Яким подіям вони приурочені?
Скарбницю українського кіно поповнили талановиті кінострічки: «Камінний хрест» (режисер - Л. Осика), «Вечір на Івана Купала», «Білий птах з чорною ознакою» (режисер - Ю. Іллєнко) та ін.
Знайдіть у мережі Інтернет і перегляньте відеосюжет «Кінокультура: українське поетичне кіно». Що нового дізналися з історії українського кіномистецтва?
Розвиток українського театрального мистецтва в 1970-1980-х рр. тісно пов’язаний з іменами таких режисерів, як С. Сміян, А. Ски
бенко, О. Король, В. Афанасьев, І. Равицький та ін. Високохудожні образи створювали на сцені видатні майстри - Н. Ужвій, В. Дальський, В. Добровольський, О. Кусенко, А. Роговцева; дарували слухачам і глядачам свій талант Д. Гнатюк, А. Солов’яненко, А. Мокренко, М. Кондратюк, Є. Мірошниченко; творили славу Україні майстри сцени та кіно І. Миколайчук, Б. Брондуков, В. Симчич та ін.
Іван Миколайчук
Іван Миколайчук (1941-1987) - актор, сценарист, режисер. Закінчив Київський інститут театрального мистецтва ім. І. Карпенка-Карого (1965). За своє життя зіграв 34 ролі, більшість з яких відображали любов до України та незламну волю українського народу. Колеги по знімальному майданчику називали його «народним» актором. Загальне визнання принесли ролі Тараса Шевченка у фільмі «Сон» та Івана Палійчука у фільмі «Тіні забутих предків».
Які фільми за участі І. Миколайчука вам відомі? Знайдіть у мережі Інтернет і перегляньте фільм «Обличчя української історії. Іван Миколайчук». Що нового ви дізналися?
Оригінальну пісенну та хорову музику створили українські композитори. Особливо плідно працювали Б. Лятошинський, П. Майборода, О. Білані, К. Данькевич, К. Домінчен, С. Сабадаш. Людиною великого таланту й музичного чуття був Володимир Івасюк - молодий композитор, уродженець Буковини. Він мав хист і до музики, і до поезії: укладав віршовані тексти для своїх музичних творів. Його пісні «Я піду в далекі гори» (1968), «Червона рута» (1969), «Водограй» (1969) заспівали по всій Україні й далеко за її межами.
Знайдіть у мережі Інтернет і прослухайте пісню В. Івасюка «Я піду в далекі гори» у виконанні автора. Яке враження вона на вас справила?
Нових барв набула в 1970-1980-ті рр. музика Л. Дичко, І. Шамо, М. Скорика, Є. Станковича. Велику популярність мали виконавці масової естрадної пісні С. Ротару, В. Зінкевич, Н. Яремчук. Широковідомими в Україні та за її межами були вокально-хореографічні колективи: Державний український народний хор імені Г. Верьовки, академічна капела «Думка», Державний заслужений академічний ансамбль танцю УРСР імені П. Вірського.
4. Досягнення українських спортсменів
У Радянському Союзі традиційно надавали великого значення спорту. З 1969 р. почали функціонувати Всесоюзні федерації з усіх видів спорту, тобто республіканські команди були позбавлені самостійного членства в міжнародних спортивних організаціях. Тому українські спортсмени в період розквіту олімпійського руху в країні презентували на світовій арені лише СРСР.
Широко розвивався дитячий спорт, створювалися на напівпрофесійній основі дитячі та юнацькі спортивні школи. Усі заняття спортом на всіх рівнях були безоплатними, а стадіони, інвентар і форма безкоштовно надавалися державою.
Скарбниця українських спортивних досягнень у цей період збагатилася здобутками легкоатлетів: багаторазового світового рекордсмена в стрибках із жердиною С. Бубки та володаря світових рекордів із спортивної ходьби В. Голубничого; рекордсмена світу з метання молота Ю. Сєдих; багаторазового чемпіона Європи спринтера В. Борзова, а також досягненнями ватерполіста О. Баркалова; яхтсмена В. Манкіна; гандболістки З. Турчиної, багаторазового чемпіона світу і Європи борця вільного стилю С. Белоглазова. Усі вони неодноразово ставали призерами Олімпійських ігор.
13 разів чемпіоном СРСР ставала футбольна команда «Динамо» (Київ), гравці двічі завойовували Кубок володарів кубків європейських країн (у 1975 і 1986 рр.), у 1975 р. - Суперкубок Європи.
Знайдіть у мережі Інтернет офіційний сайт ФК «Динамо» Київ, перейдіть до рубрики Клуб / Історія / Віхи історії та ознайомтеся з історією ФК «Динамо» у фотографіях. Що нового ви дізналися?
5. Молодіжний неформальний рух в Україні
Молоді люди, не маючи достатніх можливостей для реалізації своїх потреб, інтересів у сфері спілкування, відпочинку через традиційні організації, шукали шляхи самореалізації, створюючи різні групи та об’єднання. Одним із способів самовираження в радянському суспільстві була участь у молодіжних неформальних організаціях. Ці нечисленні об’єднання стали своєрідним рухом протесту проти чинної системи. Залежно від ідейного спрямування та стилю поведінки в неформальних молодіжних об’єднаннях можна виокремити кілька груп.
Соціально-позитивні групи мали позитивну спрямованість та сприяли формуванню соціальної активності людей. У 1960-х рр. виник рух «комунарів». Його представниками були учні старших класів, молоді робітники. Обстоювали ідеї соціальної справедливості, закликали боротися з тими, хто заважав будівництву комуністичного ладу.
Асоціальні групи перебували осторонь від соціальних проблем, мали розважальну спрямованість. Захоплення молоді рок-музикою, яке на Заході почалося в 1960-1970-х рр., в Україні набуло значного поширення в 1970-1980-х рр.
Молодіжна субкультура хіпі заявила про себе на зламі 1960-1970-х рр., в Україні - з 1972 р. До цієї групи належали прихильники музичного стилю панк-рок. Хіпі дали поштовх молодіжному протестові та привнесли в сучасне суспільство ідеали толерантності й розкутості.
Рух панків виник у 1964 р. у США, у 1970-х рр. набув популярності у Великій Британії, з другої половини 1970-х рр. з’явився в СРСР. Панк-рок був невід’ємною частиною цієї субкультури. У 1980-х рр. виникли рок-клуби, метал-клуби. Вони об’єднували молодих людей, які називали себе металістами, бітломанами, панками і збиралися, щоб послухати музику, подискутувати.
На початку 1980-х рр. у СРСР з’явилися рокери - прихильники швидкої їзди на мотоциклах. У кінці 1970-х - на початку 1980-х рр. набув розвитку рух спортивних фанатів.
Існували антисоціальні групи, які протиставляли себе нормам моралі - наркомани, алкоголіки, екстремістські елементи. У радянський час до останньої групи зараховували також об’єднання, які мали антикомуністичне спрямування та обстоювали право народів СРСР на самовизначення.
Формуємо компетентності
Хронологічну. Порівняйте основні тенденції в культурному житті України періоду застою та періоду відлиги.
Інформаційну. Підготуйте розповідь за планом: 1) зміни в освіті; 2) досягнення в науці; 3) здобутки в літературі та мистецтві; 4) досягнення у спорті. Один з пунктів плану (на вибір) доповніть інформацією з додаткових джерел.
Логічну. 1. Схарактеризуйте наукову / творчу / громадську діяльність одного з представників творчої інтелігенції, згаданих у параграфі. 2. Оцініть внесок у світову культуру обраних митців. 3. Доповніть розповідь візуальним рядом.
Аксіологічну. 1. «Нонконформізм був явищем соціально-статусним, йому не відповідав певний стиль. Він складався перш за все з моральної позиції, тоді як естетичні вподобання авторів могли змінюватись, в залежності від часу та середовища, в достатньо широкому діапазоні модерністських течій» (Г. Вишеславський, мистецтвознавець). Як ви розумієте подану характеристику нонконформізму? Наведіть приклади для підтвердження своєї думки. 2. «Навчання у вищій школі Радянського Союзу складалось із засвоєння великого обсягу теоретичних знань, залучення до наукової та громадсько-політичної діяльності. Тому перед комсомолом та керівництвом вишів постало завдання максимально заповнити вільний час студентів організованими формами відпочинку, що давало б можливість впливати на формування світогляду майбутніх фахівців. Однією з таких форм дозвілля були заняття фізкультурою та спортом» (А. Бадер, історик). Чи згодні ви з думкою автора про причини заохочення державою студентів до занять спортом? Запропонуйте своє судження.
Мовленнєву. Сформулюйте висновок про витоки появи неформальних молодіжних об’єднань в Україні та зазначте напрями їхньої діяльності.
Коментарі (0)