Культурно-мистецьке життя як вираз суспільних настроїв
- 1-05-2022, 23:04
- 997
11 Клас , Історія України 11 клас Даниленко, Смольніцька (рівень стандарту)
§ 25. Культурно-мистецьке життя як вираз суспільних настроїв
1. Оновлення культурної сфери
Боротьба за відродження української мови. Питаннями захисту української мови й утвердженням її як державної стали опікуватися неформальні організації. У 1988 р. було створено: у Львові - Товариство рідної мови імені Тараса Шевченка, у Полтаві - клуб «Рідне слово», у Дніпропетровську - Товариство ім. Дмитра Яворницького, при Спілці письменників України - Клуб шанувальників української мови та ін. У лютому 1989 р. представники різних регіонів провели установчу конференцію республіканського Товариства української мови імені Тараса Шевченка (ТУМ). ТУМ проводило масштабні акції на захист української мови, виступало за розширення україномовного простору, висувало вимоги щодо конституційного захисту української мови.
У 1990 р. ТУМ налічувало понад 100 тис. осіб.
Мовою джерел
Стаття 2. Відповідно до Конституції Української РСР державною мовою Української Радянської Соціалістичної Республіки є українська мова.
Стаття 4. Мовами міжнаціонального спілкування в Українській РСР є українська, російська та інші мови. Українська РСР забезпечує вільне користування російською мовою як мовою міжнаціонального спілкування народів Союзу РСР.
Із Закону УРСР «Про мови в Українській РСР» (жовтень 1989 р.)
Чому, на вашу думку, ухвалення цього закону було важливим для українського суспільства?
Важливою складовою життя суспільства була діяльність із легалізації українського минулого (історії, літератури, культури). Цим займалися неформальні організації: Український культурологічний клуб, Товариство Лева, клуб «Спадщина» при Будинку вчених АН УРСР, студентське об’єднання «Громада» Київського державного університету ім. Т. Шевченка, товариство «Меморіал».
Демократизація та оновлення культурної сфери через публічний інформаційний простір. Наприкінці 1980-х рр. у республіці з’явилася велика кількість рукописних, машинописних і навіть комп’ютерних ЗМІ. Почали друкуватися перші незалежні газети: «Орієнтир», «Голос відродження». У 1990 р. опозиція мала вже майже 200 видань.
Зміни охопили також радіо й телебачення. Явищем національно-культурного й громадського життя стали публічні дебати із загальнонаціональних проблем.
Значний резонанс в Україні мав літературний доробок творчої інтелігенції. Зокрема, інтерес викликали нові твори відомих українських письменників: «Сім» Б. Олійника, «Чорнобильська мадонна» І. Драча, публіцистика І. Дзюби, «Чорнобиль» Ю. Щербака, «Марія з полином у кінці століття» В. Яворівського, «Сад нетанучих скульптур» Л. Костенко, «Боги на продаж», «Попіл Клааса», «Тридцяті», «Містечкові історії» А. Дімарова, «В-ван!» П. Загребельного, «Яса» Ю. Мушкетика та ін. Привернули увагу й видані через 20 років «Собор» О. Гончара, «Журавлиний крик» Р. Іваничука та ін.
Справжньою легендою незалежної української культури кінця 1980-х - початку 1990-х рр. стала творча діяльність літературного гурту «Бу-Ба-Бу» («Бурлеск-Балаган-Буфонада»), який створили у Львові 1985 р. поети Ю. Андрухович, В. Неборак та О. Ірванець.
Юрій Андрухович
Юрій Андрухович (народився 1960 р.) - український поет, прозаїк, есеїст, редактор, перекладач, громадський діяч. Закінчив редакторське відділення Українського поліграфічного інституту уЛьвові (1982) та Вищі літературні курси при Літературному інституті ім. М. Горького в Москві (1991). Працював журналістом, очолював відділ поезії Івано-Франківського часопису «Перевал» (1991-1995). Віце-президент Асоціації українських письменників (1997—1999). Твори Ю. Андруховича перекладено багатьма європейськими мовами.
Редактор. Функції спеціаліста не обмежуються перевіркою текстів, він займається створенням концепції видання, літературною обробкою та організацією процесу підготовки до друку. Завдання редактора - зробити видання яскравим, цікавим, сучасним. Щоб стати професіоналом, треба володіти високою грамотністю й різними стилями мовлення. Місце роботи - газети та журнали, книжкові видавництва, телекомпанії та радіостанції.
Вплив на формування громадської думки українського театру та кіно. Театральне мистецтво в Україні другої половини 1980-х рр. було представлено передусім роботами таких режисерів, як Р. Віктюк, С. Данченко, Б. Жолдак, С. Мойсеєв, Ф. Стригун. На українській сцені з’явилися цікаві й оригінальні п’єси: «Візаві», «Кафедра» В. Врублевської, «Чотири жінки біля ставу» Ю. Бедзика, «Залізні солдати» В. Босовича, «Злива» О. Коломійця, «Наближення» Ю. Щербака.
У другій половині 1980-х - на початку 1990-х рр. в Україні було створено фільми «Астенічний синдром» К. Муратової, «Бережи мене, мій талісмане!» і «Філер» Р. Балаяна, «Самотня жінка бажає познайомитися» В. Криштофовича, «Нові пригоди янкі при дворі короля Артура» В. Греся, «Камінна душа» С. Клименка та ін. У 1987 р. вийшов у прокат створений ще в 1960-ті рр. фільм Ю. Іллєнка «Криниця для спраглих».
Важливе значення для осмислення трагічних сторінок історії мала картина О. Янчука «Голод-33» (1991), знята за мотивами «Жовтого князя» В. Барки.
Міжнародне визнання здобула кінострічка «Лебедине озеро. Зона» режисера Ю. Іллєнка за сценарієм С. Параджанова, яку на Каннському міжнародному фестивалі в 1990 р. уперше в історії українського кіно було удостоєно двох головних призів Міжнародної федерації кінематографічної преси. Осмислення національної історії, культури та духовності ставало однією з провідних тем українського кінематографа.
Невід’ємною складовою культурно-мистецького життя була творча та громадська діяльність художників. До арт-простору України поверталися митці андеґраунду, представники неофіційного мистецтва. Відкривалися запасники державних музеїв, експонувалася велика кількість невідомих за радянських часів робіт.
У другій половині 1980-х рр. новим змістом наповнювалося музичне мистецтво України, активізувалося музично-концертне життя, посилилася пропаганда української музики. Популярність мала музика В. Сильвестрова, В. Зубицького, Б. Лятошинського, В. Бібіка, Є. Станковича, М. Скорика. В оперному мистецтві були відомими імена І. Карабиця, К. Цепколенко, С. Бедусенка, Г. Татарченка. У царині пісенної творчості плідно працювали О. Білаш, В. Філіпенко, Л. Дичко, О. Красотов, А. Горчинський.
Андеґраунд - це творчість осіб або груп, яка суперечить усталеним філософським, етичним, естетичним кодам соціуму й скеровується на самовираження.
Навчальний проект «Український андеґраунд: кіно, музика і театр кінця XX ст.».
1. Знайдіть у мережі Інтернет (або скористайтеся іншими джерелами) матеріали про андеґраунд в Україні. 2. Підготуйте розповідь для однокласників про тих особистостей, які вас зацікавили. Спробуйте пояснити, що спричинило появу андеґраунду, які основні особливості мистецтва андеґраунду, хто був його основним споживачем.
2. Фестиваль «Червона рута»
У вересні 1989 р. у м. Чернівці відбувся фестиваль «Червона рута». У той час це був єдиний україномовний фестиваль естрадної пісні в Україні. Під час заходу також проводилися вернісажі, творчі вечори, концерти та засідання дискусійного клубу «Народна міфотворчість та сучасна культура», ярмарок робіт народних майстрів і виступи фольклорних колективів.
Нова музична хвиля, яку відкрила «Червона рута», здобула нечувану популярність в Україні та українській діаспорі. Серед учасників рок-змагань були гурти «ВВ», «Брати Гадюкіни», «Зимовий сад», «Кому вниз» тощо.
Головною метою першого національного фестивалю «Червона Рута» була ідея врешті-решт зламати той мовний стереотип, який склався протягом останніх десятиліть, тобто сучасна, модна музика для молоді може звучати лише російською або англійською мовами, тільки не рідною, українською.
О. Шевченко, дослідниця мистецтва
Поміркуйте, чому на українську музику поширювався стереотип меншовартості і чи вдалося його зламати.
3. Релігійне відродження
На хвилі національно-культурного й духовного піднесення, поступового зняття заборон на релігійне життя відбувалося повернення до традиційних духовних цінностей, урізноманітнення його форм. Повсюдно відкривалися нові церкви; храми та культові приміщення, що використовувалися не за призначенням, поверталися вірянам.
У середині 1980-х рр. в Україні налічувалося 5,5 тис. релігійних громад 8 різних конфесій і напрямів. У 1988 р. - 6 тис. громад 14 різних віросповідань.
У другій половині 1980-х рр. в Україні розгорнувся масовий рух за вихід Української греко-католицької церкви з підпілля. Активну діяльність з відродження УГКЦ проводив Комітет захисту Української католицької церкви. Він об’єднав навколо себе впливових політичних і релігійних діячів, виробив обґрунтовану тактику боротьби за легалізацію греко-католицьких громад в Україні. Комітет видавав нецензуровані журнали «Християнський голос» і «Експрес-хроніка». У 1988-1989 рр. організовував масові молебні та богослужіння у культових спорудах і святих місцях. Долучався до організації маніфестацій і демонстрацій у Львові, Івано-Франківську, Тернополі, Стрию та інших містах Західної України. Сприяв підготовці петиційних кампаній, численних звернень до органів державної влади з вимогами реабілітації УГКЦ.
Радянське керівництво наголошувало, що УГКЦ не є релігійною організацією, а винятково політичною, націоналістичною, і тому не підлягає реєстрації. Органи КДБ СРСР усіляко перешкоджали діяльності ініціаторів, активістів та учасників петиційних кампаній за легалізацію УГКЦ.
Наприкінці 1988 р. понад 700 закритих раніше уніатських церков було передано православним громадам.
16 травня 1989 р. чотири греко-католицьких єпископи та десять священиків подали звернення до М. Горбачова. Автори декларували підтримку реформ, спростовували політичні звинувачення на адресу церкви та вимагали легалізації УГКЦ. Захистом УГКЦ, наданням їй права на легальну діяльність опікувався і Папа Римський: 5 жовтня 1989 р. на Синоді українських католицьких священиків у Римі він заявив, що радянська демократизація не буде повного без легалізації УГКЦ.
Зрушення відбулися 1 грудня 1989 р., коли привселюдно було заявлено про надання греко-католицьким громадам права реєстрації нарівні з іншими релігійними конфесіями. У січні 1990 р. собор УГКЦ у Львові проголосив легалізацію церкви. У березні 1991 р. в Україну з еміграції повернувся архієпископ Мирослав Любачівський (з 1984 р. очолював УГКЦ).
У січні 1990 р. греко-католицькими стали 370 храмів. На 1 лютого 1990 р. до Ради у справах релігій при Раді Міністрів УРСР було подано заяви на реєстрацію від 435 греко-католицьких громад.
Одночасно відбувався процес відродження й Української автокефальної православної церкви (УАПЦ), яку було заборонено радянською владою в 1930-ті рр. На відміну від УГКЦ, ця церква не мала в УРСР жодних інституційних, зокрема підпільних, структур. Її базою були церковні громади, що представляли Російську православну церкву.
15 лютого 1989 р. у Києві за підтримки проукраїнських сил розпочав роботу ініціативний комітет з відновлення УАПЦ в Україні.
На початку 1990 р. УАПЦ налічувала близько 200 парафій.
5-6 червня 1990 р. у Києві відбувся Всеукраїнський православний собор, у якому взяли участь понад 700 осіб. Собор проголосив відродження УАПЦ, затвердив Статут та обрав Патріархом Київським і всієї України керівника Північноамериканської митрополії УАПЦ, митрополита Мстислава (Скрипника). 2 жовтня 1990 р. органи радянської влади в Україні зареєстрували УАПЦ.
В Українському екзархаті Російської православної церкви відбувалися відцентрові процеси, спрямовані на дистанціювання від московського церковного центру. Цей рух очолював митрополит Київський Філарет (Денисенко). Занепокоєна бурхливим процесом національного відродження в Україні, РПЦ була змушена піти на певні поступки й надала в січні 1990 р. деяку самостійність православним структурам РПЦ в Україні. Український екзархат отримав назву - Українська православна церква.
Важливою віхою національного релігійно-церковного відродження стало ухвалення 23 квітня 1991 р. Закону УРСР «Про свободу совісті та релігійні організації». Активізувалися також релігійні громади інших напрямів: римо-католики, євангельські християни-баптисти, свідки Єгови, адвентисти сьомого дня та ін.
Зростання кількості вірян в Україні, відновлення заборонених церков, орієнтація на створення незалежної української церкви засвідчували кризу політики «войовничого атеїзму», яку проводив комуністичний режим.
Формуємо компетентності
Хронологічну. Синхронізуйте основні події релігійного відродження в Україні.
Просторову. Сформулюйте висновок: «Я вважаю, що зміни в культурному житті українців у другій половині 1980-х рр. відбувалися на всій території України (або в окремих регіонах)». Аргументуйте, використовуючи карту 6 (с. 220). Визначте місце вашої малої батьківщини в культурних процесах періоду перебудови.
Логічну. У 1987 р. в Україні функціонувало 15 тис. україномовних шкіл (75 % їх загальної кількості). Водночас у 4,5 тис. російськомовних шкіл (близько 20 % загальної кількості) навчалося більше половини всіх учнів. В Україні російською мовою видавалося 69 % суспільно-політичної літератури, 86 % - науково-технічної, 40 % - художньої та навчальної. Проаналізуйте статистичні дані. Чи є, на вашу думку, правомірним висновок: «Деструктивна національна політика радянської держави призвела в Україні до зменшення використання української мови в усіх сферах життя суспільства до критичного рівня». Аргументуйте.
Інформаційну. 1. Складіть план за темою «Культурно-мистецьке життя як відображення суспільних настроїв». 2. На прикладі доробку представників творчої інтелігенції (на вибір) сформулюйте висновок про їхню участь у громадських і культурних процесах другої половини 1980-х рр.
Аксіологічну. Висловте своє ставлення до тверджень: «Мистецтво не можна зрозуміти без контексту»; «Роль мистецтва сьогодні - у роботі над соціально важливими проблемами». Чи є ці тези актуальними для вивчення теми?
Мовленнєву. Назвіть ознаки національно-культурного відродження в Україні у другій половині 1980-х рр.
Коментарі (0)