У преамбулі української Декларації про державний суверенітет України підкреслювалося, що Верховна Рада УРСР проголошує суверенітет України як «верховенство, самостійність, повноту і неподільність влади республіки в межах її території, незалежність і рівноправність у зовнішніх відносинах». Цим перекреслювалися будь-які формули «оновлення Союзу».

Декларація проголошувала економічну самостійність України, підкреслювала намір створити банківську, фінансову, митну та податкову системи, сформувати державний бюджет, а за потреби ввести власну грошову одиницю. Україна заявляла про право на свою частку в загальносоюзному багатстві, зокрема у валютному фонді та золотому запасі.

Декларація визнавала самостійність республіки у вирішенні питань науки, освіти та культурного розвитку української нації. Відповідно до документа, мало бути забезпечене національно-культурне відродження українського народу, його історичної свідомості й традицій, національно-етнографічних особливостей, функціонування української мови в усіх сферах суспільного життя. За всіма іншими національностями, які мешкали в УРСР, також визнавалося право їхнього вільного національно-культурного розвитку.

Проголошуючи право мати власні Збройні сили, внутрішні війська й органи держбезпеки, Україна декларувала свій намір стати в майбутньому нейтральною державою.

Уперше проголошувалося право громадян на сприятливе довкілля. Передбачалося, що Україна самостійно здійснюватиме безпосередні зносини з іншими державами, укладатиме з ними договори, обмінюватиметься дипломатичними, консульськими й торговельними представництвами, братиме рівноправну участь у міжнародному спілкуванні. У документі було проголошено пріоритет республіканських законів над союзними.

Декларація повного мірою відповідала принципам міжнародного права, юридично закріпленим у Статуті ООН та інших міжнародних актах. Однак ухвалений документ не одержав статусу конституційного акта через відмову парламентської більшості це зробити.

Проте під впливом демократичної громадськості та суспільних протестних акцій та на основі Декларації про державний суверенітет України 3 серпня 1990 р. Верховна Рада УРСР ухвалила Закон УРСР «Про економічну самостійність Української РСР». Головними принципами економічної політики України було визнано:

• власність народу республіки на її національне багатство і національний дохід;
• різноманітність і рівноправність різних форм власності та їхній державний захист;
• повну господарську самостійність і свободу підприємництва; створення національної грошової одиниці, самостійність регулювання грошового обігу;
• створення національної митниці тощо.

Ухвалення цього закону та низки інших актів улітку й восени 1990 р. стало суттєвим кроком у реалізації ідеї української незалежності. До кінця 1990 р. Україна підписала двосторонні державні угоди з Литвою, Латвією, Естонією, Росією, Білоруссю, Узбекистаном і Казахстаном.

3. Революція на граніті

Союзний центр, усвідомлюючи, що втрачає ініціативу, прагнув покласти край «параду суверенітетів»1 і розгорнув підготовку нового союзного договору. Його проект не визнавав державного суверенітету республік і забороняв вихід зі складу СРСР.

У відповідь Україною прокотилася хвиля протестів, спрямованих проти участі в підписанні нового договору. 1 жовтня 1990 р. Асоціація демократичних Рад народних депутатів і демократичних блоків звернулася до парламенту й уряду з вимогою відмовитися від підписання цього документа.

Пропонувалося надати Декларації про державний суверенітет України статусу конституційного акта, розпустити КПУ і націоналізувати її майно. В Україні відбулися масові мітинги та маніфестації під гаслом «Ні - новому союзному договору!».

Листівка (1991)

У Верховній Раді опозиційна Народна Рада також звинуватила уряд УРСР у тому, що він не дотримується Декларації про державний суверенітет, не створює умов для реформування економіки, і вимагала відставки голови Верховної Ради Л. Кравчука та голови Ради Міністрів В. Масола, розпуску КПУ, відмови від підписання союзного договору.

Вимоги Народної Ради активно підтримала молодь, яка займала державницьку позицію. Об’єднавшись у молодіжні організації: Спілку незалежної української молоді (СНУМ), Українську студентську спілку (УСС) та ін., - молодь проводила різні політичні заходи, спрямовані на подальшу демократизацію українського суспільства.

Найбільш вражаючою акцією стало політичне голодування студентів, організоване Українською студентською спілкою та «Студентським братством» у жовтні 1990 р. з ультимативними вимогами до Верховної Ради УРСР. Ця кампанія широкомасштабних акцій ненасильницької громадянської непокори увійшла в новітню історію України як Революція на граніті. Протести тривали з 2 до 17 жовтня 1990 р. їхнім стрижнем було студентське голодування на площі Жовтневої революції в Києві. У цій акції взяли участь 157 студентів з 24 міст України. Її очолювали О. Доній, М. Іващишин та О. Барков.

Мовою джерел