Державотворчі процеси в умовах незалежності України
- 1-05-2022, 23:07
- 331
11 Клас , Історія України 11 клас Даниленко, Смольніцька (рівень стандарту)
§ 30. Державотворчі процеси в умовах незалежності України
1. Новий статус України
З відновленням незалежності перед суспільством постала необхідність швидко й якісно вирішити низку проблем, які було зумовлено новим статусом України.
Державотворення - це процес будівництва держави, створення й розвитку її правових, політичних, економічних, ідеологічних, військових, фінансових та інших інститутів і забезпечення їх функціонування.
Серед перших важливих заходів державотворення - зміна назви держави. Замість «Українська Радянська Соціалістична Республіка» - «Україна», що зазначено в Законі України «Про внесення змін і доповнень до Конституції (Основного закону) Української РСР» від 17 вересня 1991 р.
Правовий статус громадян визначено Законом України від 8 жовтня 1991 р. «Про громадянство України». Згідно з ним, громадянство України надавалося всім, хто проживав на її території, не був громадянином іншої держави і не заперечував проти набуття українського громадянства.
Установлення недоторканності кордонів України та розробка системи заходів для забезпечення їх захисту та охорони регулювалися Законом України від 4 листопада 1991 р. «Про Державний кордон України».
На початку 1992 р. Верховна Рада України ухвалила низку нормативних документів щодо встановлення державної символіки України. 15 січня як Державний гімн України затвердили мелодію пісні «Ще не вмерла України» М. Вербицького. 28 січня затвердили синьо-жовтий прапор як символ нової незалежної держави. 19 лютого - тризуб як Малий герб України (головний елемент великого Державного герба України).
Правове забезпечення міжнаціональних відносин:
Україна - багатонаціональна держава. За переписом 1989 р. у ній проживало 37,4 млн українців, 11,4 млн росіян, 483,6 тис. євреїв, 440 тис. білорусів, 324,5 тис. молдован, 134,8 тис. румунів, 233,8 тис. болгар, 219,2 тис. поляків, 163 тис. угорців, 99 тис. греків, 87 тис. татар, 54 тис. вірмен, 48 тис. ромів, 47 тис. кримських татар, 38 тис. німців. В Україні мешкають представники більш як 130 націй і народностей.
Мовою джерел
Стаття 1. Українська держава гарантує всім народам, національним групам, громадянам, які проживають на її території, рівні політичні, економічні, соціальні та культурні права. Представники народів та національних груп обираються на рівних правах до органів державної влади всіх рівнів, займають будь-які посади в органах управління, на підприємствах, в установах та організаціях. Дискримінація за національною ознакою забороняється й карається за законом.
З «Декларації прав національностей України» (1 листопада 1991 р.)
У чому, на вашу думку, полягає сенс означеного документа? Як ви розумієте поняття дискримінація? Які інші види дискримінації трапляються? Як їх уникнути? До чого може призвести пропаганда дискримінації в суспільстві?
Знайдіть у мережі Інтернет онлайн-журнал «The Ukrainians» і в рубриці «Спецпроект» ознайомтеся із циклом репортажів «Наші інші», що присвячений національним меншинам та історіям українського різноманіття. Чи була ця інформація для вас корисною?
Процес реформування влади включав такі дії:
- зміни в діяльності Верховної Ради УРСР: з 15 травня 1990 р. Верховна Рада вперше почала працювати як парламент - постійно;
- реорганізацію Ради Міністрів УРСР у Кабінет Міністрів (квітень 1991 р.). Уряд було визначено найвищим органом державного управління республіки;
- створення інституту президентства: 5 липня 1991 р. уведено в дію Закон «Про Президента Української РСР». Президент вважався найвищою посадовою особою Української держави і главою виконавчої влади;
- формування незалежної судової влади шляхом перебудови судової системи.
У результаті реформування влади в Україні виникли нові структури та інституції: Національний банк, Адміністрація Президента, місцеві адміністрації. У грудні 1993 р. було ухвалено Закон «Про державну службу в Україні». На державну службу покладалася велика відповідальність за збереження стабільності в державі, прав і свобод громадян, ефективне функціонування державного організму.
Важливим елементом державотворення були заходи з формування збройних сил і реорганізації органів безпеки: регулювалися Законами України «Про Збройні сили України» від 6 грудня 1991 р. та «Про Службу безпеки України» від 25 березня 1992 р. До сфери компетенції останньої належали: захист державного суверенітету, конституційного ладу, територіальної цілісності, науково-технічного та оборонного потенціалу України, боротьба з організованою злочинністю у сфері управління й економіки, соціальний контроль, інформаційно-психологічна безпека громадян України, інформаційна протидія політичній дезінформації.
Українські військові на Софійському майдані в Києві під час урочистого мітингу складають присягу на вірність Україні. Київ. 19 січня 1992 р. Фото УКРІНФОРМ
Постанова Верховної Ради України від 19 жовтня 1993 р. «Про воєнну доктрину України» окреслювала один з напрямів стратеги міждержавних відносин: вона мала чітко визначений оборонний характер.
Як відзначали пізніше експерти, перша редакція Воєнної доктрини грішила багатьма термінологічними, понятійними і смисловими некоректностями. Та попри все, у документі було чітко сформульовано визначальні напрями політики безпеки України: без’ядерність і позаблоковий статус, і саме в цьому полягала роль першої редакції Воєнної доктрини України.
В. Антонець, генерал-полковник запасу, командувач Військово-Повітряних сил України в 1993-1996 рр.
Оцініть основні положення воєнної доктрини - без’ядерність і позаблоковий статус - з позиції правильного (або помилкового) вибору України у формуванні своєї військової стратегії в перші роки незалежності.
2. Повернення кримських татар на історичну батьківщину
Повернення кримських татар, яке почалося наприкінці 1970-х рр., набирало динаміки. 1979 р. у Криму мешкало 5 тис. кримських татар, 1988 р. - 17,5 тис., 1989 р. - 38 тис.; 1998 р. - 259 тис. кримських татар і 3,8 тис. вірмен, болгар, греків, німців.
Відповідно до Декларації Верховної Ради СРСР «Про визнання незаконними і злочинними репресивних актів проти народів, підданих насильницькому переселенню, і про забезпечення їхніх прав» було ухвалено рішення про виділення 8400 земельних ділянок для кримських татар.
Перші кроки повернення кримських татар додому. Поч. 1990-х рр. Фото О. Клименка
Чому, на вашу думку, кримські татари показували фотографу свої паспорти?
Пік повернення припав на початок 1990-х рр. Цей процес мав стихійний характер і призвів до загострення багатьох проблем. Кримськотатарській громаді постійно доводилося стикатися із численними перепонами: труднощами з працевлаштуванням, фактичною забороною повертатися на колишні місця проживання, отриманням для розселення ділянок у погано облаштованих районах, сутичками з місцевими жителями, антитатарською пропагандою, погромами, загальною криміногенною ситуацією у Криму. Траплялися випадки самозахоплень кримськими татарами земельних ділянок, що призводило до підвищення міжетнічної напруги на півострові та до сутичок із правоохоронними органами.
З поверненням на півострів одним з першочергових завдань кримськотатарського національного руху стало відродження духовної культури та підготовка кадрів власної інтелігенції. Із цією метою створювалися дошкільні заклади й середні школи, здійснювалися заходи із запровадження вивчення кримськотатарської мови як обов’язкового предмета або як факультативу. Було організовано цілу мережу кримськотатарських установ.
Попри всі складнощі, що супроводжували повернення репатріантів, передовсім кримських татар, слід зазначити, що умови цього повернення були більш сприятливими, порівняно з аналогічними процесами в Росії, і у соціально-економічному, і в етнокультурному, а ще більше - в суспільно-політичному аспектах. Упродовж останніх двох десятиліть кримськотатарська спільнота розглядалася урядами України як рівноправний (хоч і доволі проблемний) політичний партнер.
Л. Якубова, історикиня
Чому, на вашу думку, повернення кримських татар супроводжувалося складнощами? Оцініть ситуацію з позиції української влади / репатріантів / місцевого населення Криму. Пригадайте, які ще депортовані народи, крім кримських татар, отримали змогу повернутися додому. Чому в публічному просторі проблема їх повернення не поставала з такою гостротою?
3. Адміністративно-політичний статус Криму
На півострові сформувалося кілька політичних сил, які мали відмінні погляди на проблему українсько-кримських відносин. Сили проросійської орієнтації відстоювали ідею незалежної Кримської держави, яка б будувала відносини з Україною на договірній основі. Меджліс кримськотатарського народу наполягав на створенні національної автономії кримськотатарського народу у складі України. Дехто з політиків вважав помилковим відновлення автономії і хотів бачити Крим у статусі області.
С. Падалка, історик
Прокоментуйте ситуацію, що склалася в Криму на початку 1990-х рр. Аргументуйте свою позицію з погляду різних політичних сил. Яким є ваше бачення проблеми?
Відсутність єдиної стратегії розвитку Криму як складової України, наявність численних проблем, що неминуче виникали в процесі повернення кримських татар, втручання Росії у внутрішні справи України - усе це спричиняло загострення відносин кримської політичної еліти з українською владою, що проявилося в наступні роки в численних протистояннях.
29 квітня 1992 р. Верховна Рада України ухвалила Закон «Про статус Автономної Республіки Крим», який визначав Кримську область як автономну складову частину України. Цей нормативно-правовий документ викликав критику в середовищі кримських проросійських політичних сил і призвів до подальшої боротьби у правовому полі між Верховною Радою АРК і Верховною Радою України. Парламент Криму ухвалював численні документи, що позиціонували державотворчі наміри кримської влади, натомість парламент України вимагав їх скасування з огляду на невідповідність Конституції України.
1993 р. відзначився черговим протистоянням: центр політичної конфронтації Росії з Україною перемістився у площину проблеми Чорноморського флоту. Росія прагнула зберегти під своєю юрисдикцією флот на Чорному морі з усією системою комунікацій. З обранням 30 січня 1993 р. на посаду Президента АРК проросійськи налаштованого адвоката Ю. Мешкова дії кримських сепаратистів ще більше активізувалися.
17 березня 1995 р. ВР України ухвалила пакет законів і постанов, що поступово дозволили врегулювати відносини з Кримом та досягти дотримання законів України. Крім того, було анульовано посаду Президента Республіки Крим.
З ухваленням 28 червня 1996 р. Конституції України завершився процес оформлення політико-правових відносин України та Криму.
4. Суспільно-політичне життя
Політична ситуація в Україні в перші роки незалежності залишалася напруженою. Нова влада, проголосивши програмні орієнтири своєї політики, на практиці виявилася не готовою швидко та якісно подолати економічні труднощі, що дісталися у спадок Україні після горбачовської перебудови.
Державне будівництво незалежної України було ускладнене відсутністю відповідної законодавчої бази. На час підготовки проекту нової Конституції України чинною залишалася Конституція УРСР 1978 р., і, відповідно, левову частку діяльності парламенту було спрямовано на внесення численних змін до чинного законодавства. З метою оптимізації структури влади у червні 1991 р. Верховна Рада ухвалила концепцію нової Конституції. Однак конституційний процес затягнувся на п’ять років.
З ухвалених упродовж 1990-1995 рр. понад 600 законів більше ніж 300 вносили зміни й доповнення до чинного законодавства.
Практично скрізь на пострадянському просторі єдиною силою, що мала навички організації та державного управління, виявилася та частина партійно-державної номенклатури, яка своєчасно перехопила ініціативу у національних і демократичних рухів або навіть стала їх часткою. Переважна більшість державних структур, створених у радянські часи, просто трансформувалася у «нові», залишаючись радянськими за стилем і методами керування.
Г. Касьянов, історик
У яких умовах відбувалося формування інститутів влади в незалежній Україні?
Упродовж перших п’яти років незалежності в Україні змінилося шість урядів: уряд В. Фокіна (квітень 1991 р. - жовтень 1992 р.), уряд В. Симоненка (1992), уряд Л. Кучми (жовтень 1992 р. - вересень 1993 р.), уряд Ю. Звягільського (1993), уряд В. Масола (1994-1995), уряд Є. Марчука (1995-1996).
1. Ознайомтеся зі складом та діяльністю одного з вищеперерахованих урядів. 2. Схарактеризуйте, як позначилася діяльність уряду, який ви досліджуєте, на житті пересічних громадян. 3. Проаналізуйте склад уряду за професійною і громадсько-політичною діяльністю та спробуйте сформувати колективний портрет урядовця перших років незалежності. 4. Сформулюйте своє розуміння плинності кадрів на посаді прем’єр-міністра України.
Економічна криза, яку не вдалося зупинити жодному з урядів, загострювала соціальні проблеми, викликала протистояння між владою та робітничими колективами.
Починаючи з 1992 р. страйкові протести стали звичною практикою висловлення робітниками невдоволення щодо дій влади у розв’язанні соціально-економічних проблем. Робітничий рух цього періоду набув організаційного оформлення: виникли Профспілка працівників вугільної промисловості, Незалежна профспілка гірників України, Незалежна профспілка гірників Донбасу та ін. У 1993 р. страйкували понад 200 підприємств народного господарства України. Під час страйків, крім економічних, звучали й політичні вимоги.
Економічні збитки від страйку тільки у вугільній промисловості склали 453 млрд крб, а підприємства втратили 70 млрд крб прибутку. Політичні наслідки: рішення Верховної Ради про проведення дострокових виборів Верховної Ради (у березні 1994 р.) та виборів Президента України (у червні 1994 р.).
1994 р. відзначився боротьбою за владу. Верховна Рада України другого скликання обиралася достроково за мажоритарною системою (абсолютної більшості), але в умовах багатопартійності. Переважна кількість кандидатів-партійців висувалася не партіями, а трудовими колективами. Оскільки за результатами першого і другого турів було обрано лише 405 народних депутатів, довелося проводити в окремих округах додатково третій і навіть четвертий тури.
Сутність мажоритарної виборчої системи полягає в тому, що депутатські місця в кожному окрузі дістаються кандидатові, який зібрав встановлену більшість голосів, а інші кандидати, як і політичні сили, які не набрали потрібної кількості голосів, залишаються непредставленими в органах влади.
За результатами першого і другого турів виборів більшість депутатського корпусу складали позапартійні депутати - 227; Комуністична партія України нараховувала 90 депутатів, Народний рух України - 20, Селянська партія України - 19, Соціалістична партія України - 15, Українська республіканська партія - 11. Головою Верховної Ради обрали О. Мороза.
На вибори Президента в 1994 р. балотувалося 11 претендентів, утім кандидатами було зареєстровано сім осіб: Л. Кравчук, Л. Кучма, О. Мороз, В. Лановий, В. Бабич, І. Плющ, П. Таланчук. У першому турі ніхто не набрав більше половини голосів. У другому турі перемогу здобув Л. Кучма.
5. Особливості формування багатопартійності в Україні
У 1994 р. в Україні на момент виборів налічувалося понад два десятки політичних партій, проте жодна з них не мала загальноукраїнського впливу. Вибори 1994 р. продемонстрували, що українські партії не готові до проведення широкомасштабних виборчих кампаній. З 14 партій, представлених на той час у парламенті, лише шість офіційно висунули своїх кандидатів.
Найчисленнішими на момент виборів були партії «лівого» спектра: Комуністична партія України (відновлена 1993 р.), Соціалістична партія України, Селянська партія України. У січні 1994 р. вони об’єдналися в загальну виборчу платформу. Другу групу за впливом складали партії націонал-демократичного напряму: Рух, Українська республіканська партія, Демократична партія України та Конгрес українських націоналістів. До третьої групи увійшли партії демократичного спрямування: Партія демократичного відродження України, Ліберальна партія України.
Формуємо компетентності
Хронологічну. Визначте хронологічну послідовність подій: ухвалення Закону «Про громадянство України», позачергові вибори до Верховної Ради, політичні страйки робітників, ухвалення воєнної доктрини.
Інформаційну. 1. Схарактеризуйте державотворчий розвиток України. 2. Назвіть партії, що були активними гравцями в політичному просторі України. До якого напряму належала кожна з них?
Логічну. Чому, на вашу думку, у період незалежності економічні зміни значно відставали від політичних?
Просторову. Яку інформацію з тексту параграфа зафіксовано на карті 7 (с. 221)? Які події першої половини 1990-х рр., на вашу думку, варто було б проілюструвати на карті? Чому?
Мовленнєву. Схарактеризуйте процес формування адміністративно-політичного статусу Криму.
Аксіологічну. Проаналізуйте, з якими проблемами довелося зіткнутися державотворцям у перші роки незалежності. Сформулюйте своє розуміння пріоритетів розвитку України в той час.
Коментарі (0)