Уривки з документів, що засвідчують скоєння злочинів

21-24 лютого 1918 р. Крим. Член Севастопольської ради більшовик Рябоконь: «Усю буржуазію треба розстріляти. Зараз ми перебуваємо при владі, тому вбиваємо. Яка це революція, коли не різати буржуазію!»

«О другій годині ночі у в’язницю ввірвалася перша банда матросів... їх [ув’язнених] розстріляли впритул і вже мертвих били прикладами й каменями по голові. У забитих зняли верхній одяг, черевики, каблучки, забрали гаманці».

19 лютого 1919 р. в Україні запроваджено продрозкладку. До 1 червня планувалося реквізувати 50 млн пудів хліба, а до осені — 140 млн. Сталін, пам’ятаючи, що напередодні світової війни Україна експортувала 500 млн пудів, наполягав, що «при певному напруженні із селян можна було б "витрясти” і 600 млн пудів хліба».

Лютий 1920 р. З телеграми Леніна членам Революційної військової ради: «Нам дуже потрібна нафта, обдумайте маніфест до населення, що ми поріжемо всіх, якщо спалять нафту та нафтові промисли, і, навпаки, даруємо життя всім, якщо Майкоп та особливо Грозний передадуть у цілості».

Липень 1920 р. Компартійний функціонер Бляхін, надісланий з Москви в Одеську губернію, ведучи «війну з куркулем» в Ананіївському та Тираспольському повітах, писав про взяття й розстріл заручників: «...Нам немає ніякої потреби змінювати свою політику й у робітничому питанні, і в продовольчому, і в галузі військової справи, у боротьбі зі спекуляцією — рішуче в усьому абсолютно необхідно почати "загвинчувати” Україну міцніше й міцніше, щоб з неї побіг, нарешті, живильний сік не лише до Харкова, а й до Москви».

Цитата із записки В. Леніна Є. Склянському (жовтень-листопад 1920 р.): «...чудовий план! Закінчуйте його разом з Дзержинським. Під видом "зелених” (ми потім на них і звалимо) пройдемо на 10-20 верст і перевішаємо куркулів, попів, поміщиків. Премія: 100 000 карбованців за повішеного».

У червні 1921 р. у Катеринославі більшовики з кулеметів розстріляли страйк голодних залізничників. Потім схопили 240 уцілілих страйкарів і вбили на місці кожного п’ятого.

Жовтень 1922 р., пленум ЦК КП(б)У про «Просвіти»: «...дрібнобуржуазні, націоналістичні, куркульські установи національного цькування». «Просвітянство — ... певне психологічне явище, особливий стан душі так званого "свідомого українця”, що кохається в співах, рідному театрі, рідній літературі, неньці Україні й не визнає нічого у світі, що не є суто українським, національним».

7 вересня 1922 р. секретар ЦК КП(б)У Д. Лебідь повідомив секретаріат РКП(б) про «вилучення» 70 представників вищих навчальних закладів, «частина з яких була відправлена за кордон, а решта — у висилку на Північ».

Із звіту інформатора від 18. 11. 1929 р. про висловлювання С. Єфремова — вигаданого лідера вигаданого СВУ: «На моє запитання: "Ну як там?” — відповів: "У такому відразливому й такому плачевному й дурному стані я ще ніколи не був. Краще б відразу взяли й покінчили зі мною, ніж ці страждання кожного дня від допитів... Я був би радий, якби справді існувала ця організація зі всіма тими людьми й подробицями, які нині в’яжуть до неї. Тоді б я начистоту сказав — і кінець справі”».

З виступу М. Хатаєвича перед «буксирними бригадами» робітників, створеними для вилучення хліба в селян під час організації Голодомору 1932-1933 рр.: «Викиньте свій буржуазний гуманізм і дійте як більшовики, гідні т. Сталіна. Бийте куркульського посіпаку, де б він не підняв голову. Це війна — або ми їх, або вони нас.... Ваше завдання — здобути зерно будь-якою ціною, забрати його в них, де б воно не було заховане: у печах, під ліжком, у підвалах, на задніх дворах... Через вас, партійні бригади, село повинне збагнути значення більшовицької твердості. Ви мусите знайти зерно, і ви його знайдете. Не бійтеся застосувати крайні заходи, партія цілковито підтримує вас. Це боротьба не на життя, а на смерть!»

До вересня 1937 р. в Одеській області діяло 1684 школи. З них українськими були 1326, російськими — 93, єврейськими — 30, німецькими — 113, молдавськими — 20, болгарськими — 26, білоруськими — 3, грецькими — 2, польською — 1, чеською — 1, змішаними — 65. Однак з 1 вересня 1937 р. навчання в усіх національних школах було переведено на російську мову.

Враження французького письменника Л.-Ф. Селіна про відвідування Ленінграда в 1936 р.: «Злиденні крамниці. Чим вони торгують? Купою мотлоху, настільки огидного, що неможливо уявити, як можна його було б продати ще будь-де, крім Росії. Якийсь жахливий склад вторсировини. Нікому більше не потрібний мотлох із старих галантерейних сільських крамниць. Усе це можна було знайти у Франції в 1910 р. Я пам’ятаю, тоді це було останнім криком. Коли я називаю радянські товари нікчемним мотлохом, то я нічого не перебільшую. Справді, потрібно бути генієм, щоб зуміти тут одягнутися. їхня тканина — це справжнє ганчір’я, навіть нитки не тримаються. І за це треба платити!»

Січень 1938 р., з матеріалів пленуму ЦК ВКП(б): «Пора зрозуміти, що суть більшовицької пильності полягає в тому, щоб уміти викривати ворога, який би хитрий та спритний він не був, у яку б тогу він не прибирався, а не в тому, щоб без розбору або "про всяк випадок” виключати десятками й сотнями з партії всіх, хто потрапить під руку».

Березень 1938 р. Висловлювання з протоколів мітингів на підтримку вироків судових процесів: «Бухаріна, Рикова й інших зрадників мало розстріляти. їх потрібно різати на шматки...» (Соколова, робітниця 183-го заводу м. Харкова); «...Дали б нам усіх звинувачених на стрільбище для пристрілки...» (Дементьев, червоноармієць 67-го стрілецького полку); «Стратити мало, треба їх рвати по частинах, четвертувати, щоб вони пищали, як іще ніхто ніколи не пищав» (робітники заводу «Світ шахтаря»),

З листів депортованих із Західної України на Схід у 1939-1941 рр.: «...Тато й Оля працюють землекопами на будівництві греблі. Повертаються ввечері, обліплені шкаралупою засохлої глини. Я з Юрком — у лісі на обробці дерев. Відстань до лісу — 10 км: треба вставати о 4-й, щоб устигнути завчасно на роботу. У лісі — страшна комашня... Крім хліба, нічого більше в робітничій крамниці дістати не можна. Хліб і вода, вода й хліб. Голодуємо страшно. Як довго можна так жити?»

«...Після тритижневої дантейської подорожі ми опинилися в киргизьких степах. ...До міста далеко, їхати туди нам заборонено. Поводяться з нами гірше, ніж з худобою. Працюємо від досвіту до пізнього вечора, а вночі мільйони хробацтва не дають нам спати. Місимо руками гній, з якого роблять паливо. За місяць важкої праці ми обидві отримали 13 рублів, а пуд борошна коштує 100 рублів. Як не матимемо від вас помочі, згинемо з голоду...»

Зі свідчень убивці С. Бандери агента КДБ Б. Сташинського 1961 р.: «Людина, якій вистрілили цей газ в обличчя з віддалі приблизно 50 см, вдихає його й умирає на місці. Знайти якісь сліди при цьому не можна, тому й не можна встановити насильницьку смерть».