Войти
Закрыть

Україна на початку 1950-х рр.

11 Клас , Історія України 11 клас Сорочинська, Гісем (рівень стандарту)

 

§ 5. Україна на початку 1950-х рр.

Основні поняття і терміни

«відлига», десталінізація.

Основні дати

5 березня 1953 р. — смерть Й. Сталіна; липень 1953 р. — усунення Л. Берії від влади; 1953-1954 рр. — зміна партійно-державного керівництва в УРСР.

1. Пошук подальшого шляху розвитку СРСР

Реформи, що розгорнулися в радянському суспільстві на початку 1950-1960-х років, стали продовженням пошуків подальшої моделі розвитку СРСР, що відбувалися в останні роки правління Й. Сталіна. Особливістю цього періоду було те, що акцент робився на соціальні програми: будівництво житла, забезпечення кожного громадянина автомобілем, організація мережі їдалень, пралень тощо.

Завершення процесу відбудови не призвело до послаблення адміністративно-командної системи з її надзвичайними заходами управління. Вона ще більше зміцніла. Свідченням цього став ХІХ з'їзд КПРС (1952 р.), останній за життя Й. Сталіна. Він затвердив новий п'ятирічний план розвитку СРСР у 1951-1955 рр., головним завданням якого було наздогнати і перегнати провідні капіталістичні держави за всіма показниками. На ньому проголошено курс «на розгорнуте будівництво комуністичного суспільства». XVII з'їзд компартії України продублював рішення з'їзду КПРС.

Теоретичною основою цього курсу стала стаття Й. Сталіна «Економічні проблеми соціалізму в СРСР». У ній генсек доводив можливість побудови комунізму в СРСР навіть в умовах капіталістичного оточення. Він сформулював три основні попередні умови виконання цього масштабного завдання: 1) забезпечити раціональну організацію виробничих сил, безперервне зростання всього суспільного виробництва з переважним розвитком виробництва засобів виробництва; 2) шляхом поступових переходів підняти колгоспну власність до рівня загальнонародної, а товарний обіг поступово замінити системою продуктообміну з метою охопити ним всю продукцію суспільного виробництва; 3) домогтися такого культурного зростання суспільства, яке б забезпечило всім членам суспільства всебічний розвиток їхніх фізичних і розумових здібностей.

  • Якими були плани Й. Сталіна щодо подальшого внутрішнього розвитку СРСР?

2. Внутрішньополітичне становище України на початку 1950-х років. Початок десталінізації

На початку 1950-х років на чолі КПУ продовжував залишатися Л. Мельников (перший секретар КПУ з грудня 1949 р. по червень 1953 р.), а головою уряду УРСР — Д. Коротченко (до січня 1954 р.), які були слухняними виконавцями волі «вождя».

5 березня 1953 р. помер Й. Сталін. Ця дата стала початком процесу, що згодом отримав назву «відлига» — спроба лібералізації суспільно-політичного життя, проведення значних соціально-економічних реформ. Свою назву період отримав від повісті популярного письменника І. Еренбурга «Відлига», що з’явилась у 1954 р. Розвиток і поглиблення цього процесу стали основою десталінізації — тобто відходу від найбільш одіозних проявів сталінського тоталітарного режиму. Найбільш радикальних рис цей процес набув після XX з’їзду КПРС (1956).

Леонід Мельников, перший секретар КПУ з грудня 1949 р. по червень 1953 р.

Десталінізація — це подолання культу особи Й. Сталіна і створеної ним політичної системи в СРСР.

«Відлига» — неофіційна публіцистична назва періоду в історії СРСР після смерті Й. Сталіна. Вислів «відлига» походить від однойменної повісті Іллі Еренбурга. Характеризується ліквідацією таких проявів сталінського режиму, як масові репресії, тотальний контроль за всіма сферами діяльності тощо і спробою проведення суспільно-політичних, економічних реформ.

На роботах в ГУЛАГу (ГУТАБу)

Одним із свідчень прагнення суспільства до змін стали повстання і страйки в таборах ГУЛАГу (ГУТАБу). Провідну організаційну роботу в цих виступах відіграли українці, засуджені за участь у боротьбі УПА та ОУН. Одне з найбільших повстань спалахнуло у березні 1953 р. у таборах Воркути, у якому брали участь робітники-в’язні 50 копалень. Організував і очолив виступ, який тривав три місяці, утворений підпільний провід ОУН. Повсталі розправилися з енкаведистами, обрали орган самоврядування і висунули вимоги: звільнити всіх невинно засуджених, змінити існуючий лад в СРСР тощо. Зрештою, повстання було придушено військами: 64 в’язні загинули, 200 отримали поранення. Подібні виступи відбулись і в інших містах. Активну роль українці відіграли і в Кенгірському повстанні (Казахстан) у травні — червні 1954 р., для придушення якого застосовували навіть танки.

По смерті Й. Сталіна серед його наступників розпочалась боротьба за владу. У кожного з протиборчих угруповань «сталінської гвардії» (Л. Берії, Г. Маленкова, М. Хрущова) було своє бачення подальшого розвитку СРСР.

У цій боротьбі переміг М. Хрущов у союзі з Г. Маленковим. Відлуння цієї боротьби поширилося і в Україні. Кожне з угруповань намагалось знайти собі прихильників у республіці. Спочатку основними суперниками виступили Л. Берія, який тримав у руках головні силові міністерства і прагнув встановити свою одноосібну владу, і група Хрущова-Маленкова, яка контролювала партійний апарат і виконавчі органи влади. Останні розуміли, що прихід до влади Л. Берії може коштувати їм життя.

Для зміцнення позицій в Україні Л. Берія призначив своїх найближчих однодумців П. Мешика і С. Мільштейна відповідно міністром та заступником міністра внутрішніх справ республіки. Вбачаючи з боку керівництва КПУ опозицію своїм планам, Л. Берія домігся звільнення Мельникова з посади першого секретаря КПУ за звинуваченнями в русифікації вищої освіти в Західній Україні та дискримінації місцевих кадрів. На посаду першого секретаря КПУ призначили О. Кириченка, першого на цій посаді українця. Після цього набула поширення хвиля висувань на керівні посади представників місцевих кадрів. Як результат, на 1 червня 1954 р. до складу ЦК КПУ входили 72 % українців, до Верховної Ради — 75 %, а серед директорів великих підприємств українці становили 51 %.

Постать в історії

Микита Сергійович Хрущов (1894-1971). Народився 15 квітня 1894 р. у с. Калинівка, нині Хомутовського району Курської області Росії, у робітничій родині. У 1912 р. став брати участь у революційних виступах робітників, розповсюджував газету «Правда». Після Лютневої революції обраний членом Рутченківської ради робітничих депутатів. У 1918 р. вступив до партії більшовиків та до лав Червоної армії.

У 1922-1925 рр. навчався у Юзівському гірничому технікумі. Обирали секретарем парторганізації. Після закінчення навчання М. Хрущова рекомендували на партійну роботу. У 1928 р. Каганович запропонував його на посаду заступника завідувача оргрозподвідділу ЦК КП(б)У. Далі почалось його швидке просування по партійній лінії. За рекомендацією Л. Кагановича, який на той час був уже секретарем ЦК ВКП(б), М. Хрущов у 1929 р. став студентом Промислової академії у Москві. Згодом очолив партосередок цієї академії, де став активним провідником боротьби з антисталінською опозицією. Така активність сподобалась Й. Сталіну. Відтак за рекомендацією Л. Кагановича і з відома Й. Сталіна Хрущов перейшов на партійну роботу в Москві. На XVII з’їзді ВКП(б) обраний членом ЦК ВКП(б). У 1939 р. увійшов до складу Політбюро ЦК ВКП(б).

У 1938-1949 рр. М. Хрущов очолював ЦК КП(б)У (з перервою з березня до грудня 1947 р., коли першим секретарем був Л. Каганович). На цій посаді він остаточно зробив поворот до русифікації, звівши нанівець політику «коренізації» («українізації»), «почистив» українські партійні кадри. Доклав своєї руки Хрущов і до жорсткого проведення радянізації західноукраїнських земель у 1939-1941 рр. і після війни.

За «м’якотілість» під час масового штучного голоду 1946-1947 рр. Хрущова звільнили з посади першого секретаря ЦК КП(б)У та замінили на Кагановича. Але вже у грудні 1947 р. його знову повернули на посаду, де він керував боротьбою з УПА, ліквідовував УГКЦ, здійснював масову депортацію українців тощо.

З вересня 1953 р. - перший секретар ЦК КПРС.

З 1957 р. Хрущов зосередив у своїх руках всю повноту державної і партійної влади. Став ініціатором десталінізації і значних реформ у всіх сферах життя суспільства.

Проте боротьба за владу вступила у вирішальну фазу. М. Хрущов став діяти рішуче. Заручившись підтримкою військових (Г. Жуков та ін.), він домігся арешту Л. Берії під час засідання Президії ЦК КПРС у червні 1953 р. Берія був звинувачений в антипартійних й антидержавних діях і після суду розстріляний. Також від влади усунули й прихильників Берії в Україні.

Тривала робота М. Хрущова в Україні у попередні роки зумовила те, що його найближче оточення формувалося з осіб, які разом з ним працювали в республіці. У 1958 р. українці становили 60 % членів КПУ. Вихідці з України зайняли провідні посади і в союзному керівництві. Так, Р. Малиновський, А. Гречко та К. Москаленко досягли високого рангу Маршала Радянського Союзу, а два перші згодом стали міністрами оборони СРСР. В. Семичасний обійняв пост голови союзного КДБ, а чотири українці — О. Кириченко, М. Підгорний, Д. Полянський та П. Шелест — увійшли до складу Політбюро ЦК КПРС. Такі успіхи українців у радянській ієрархічній системі можна пояснити їхніми тісними зв’язками з М. Хрущовим, особистими рисами лояльних виконавців волі системи, а також місцем, яке зайняла Україна в Радянському Союзі. Зростання ролі й кількості українців у партійно-державному апараті супроводжувалося процесом перебудови і вдосконалення самого апарату. У міністерствах, відомствах та органах управління на місцях протягом 1955-1956 рр. ліквідували 4867 структурних підрозділів, організацій та установ, скоротили 92,5 тис. посад адміністративно-управлінського апарату. Водночас розширювались права місцевих органів влади. ЦІ процеси справили позитивний вплив на суспільно-політичне життя країни. Боротьба з бюрократичним апаратом зумовлювалася прагненням Хрущова усунути від влади Маленкова, опорою якого були структури виконавчої влади. У 1955 р. Маленкова усунули з посади голови Ради Міністрів СРСР, на його місце призначили М. Булганіна.

Олексій Кириченко, перший секретар КПУ — перший українець на цій посаді

Крім змін у партійному та державному керівництві, стартував процес поступового відходу від найбільш одіозних проявів сталінського режиму. Припинилися масові репресії, поступово починалася реабілітація репресованих у 1930-1940 роки і повернення депортованих осіб, пов’язаних з діяльністю ОУН-УПА.

Нове радянське керівництво, яке очолило державу після смерті Сталіна, усвідомлювало, що майбутнє країни залежить від успіхів СРСР в економічному змаганні із Заходом. Успіхи в цьому змаганні зміцнили б внутрішнє становище радянської системи, а з іншого боку — довели б переваги комуністичного шляху розвитку. Починаючи з 1953 р., стає помітним процес змін, та відразу постало питання, у якому напрямку їх проводити.

  • Яку можна дати оцінку внутрішньому становищу УРСР на початку 1950-х рр.?

Висновки

  • На початку 1950-х років Україна опинилася на порозі значних змін в її історії. Подолавши в основному руйнівні наслідки Другої світової війни, вона постала перед вибором подальшого розвитку. Панування радянської тоталітарної моделі визначило її подальший розвиток як складової частини СРСР з усіма позитивними і негативними рисами.

Запитання і завдання

  • 1. Який стратегічний курс розвитку СРСР і, відповідно, УРСР було визначено на початку 1950-х років?
  • 2. Чому почалося руйнування системи ГУЛАГу (ГУТАБу)?
  • 3. Що зумовило гостру боротьбу за владу після смерті Й. Сталіна?
  • 4. Як боротьба за владу в СРСР відобразилася на розвитку УРСР?
  • 5. Підготуйте презентацію: «Повстання у таборах ГУЛАГу (ГУТАБу)».
  • 6. Використовуючи додаткові джерела, спробуйте пояснити, чому М. Хрущов переміг у боротьбі за владу в СРСР?
скачать dle 11.0фильмы бесплатно
 

Коментарі (0)

Додавання коментаря

  • оновити, якщо не видно коду