Політико-ідеологічна криза радянського ладу в Україні
- 2-05-2022, 22:53
- 740
11 Клас , Історія України 11 клас Сорочинська, Гісем (рівень стандарту)
§ 10. Політико-ідеологічна криза радянського ладу в Україні
Основні поняття і терміни
застій, політико-ідеологічна криза.
Основні дати
1964-1985 рр. — період застою; 14 жовтня 1964 р. — усунення з посади першого секретаря ЦК КПРС М. Хрущова. Обрання на цю посаду Л. Брежнєва; 25 травня 1972 р. — увільнення від обов'язків першого секретаря ЦК КПУ П. Шелеста. Обрання на цю посаду В. Щербицького; 19-20 квітня 1978 р. — ухвалення нової Конституції УРСР.
1. Криза радянської моделі суспільно-політичного розвитку
Період 1964-1985 рр. в історичній і публіцистичній літературі отримав назву «застій». Ця назва не зовсім точно відображає процеси, що відбувалися в другій половині 1960-х — першій половині 1980-х рр., але відзеркалює загальну тенденцію соціально-економічного і політичного розвитку радянської системи. Застій не передбачає припинення розвитку країни. Здійснювалися реформи (доволі значні у другій половині 1960-х рр.), реалізовувалися п'ятирічні плани, велось активне будівництво тощо. Для тих часів характерне досягнення відносної соціальної та матеріальної стабільності, порівняно з попередніми періодами рівня життя основної маси населення. Проте навіть у межах СРСР Україна за рівнем споживання посідала п'яте місце серед союзних республік, хоча мала другий у Союзі рівень економічного потенціалу.
Системна криза — криза базових цінностей, на яких побудована певна модель розвитку.
Етапи періоду застою
I етап (1965-1970) — спроба проведення економічних реформ, які мали б упорядкувати економіку СРСР після «реформаторської гарячки» хрущовського періоду (реформи Косигіна).
II етап (1970-1982) — наростання кризи, «консервація» існуючої в СРСР системи.
III етап (1982-1985) — зміни у партійному керівництві. Усвідомлення кризового стану радянського суспільства.
- Які прояви кризи радянської моделі розвитку?
Корупція — негативне суспільне явище, яке проявляється в злочинному використанні службовими особами, громадськими і політичними діячами їх прав і посадових можливостей з метою особистого збагачення.
2. Офіційні ідеологічні концепції. Неосталінізм
З усуненням М. Хрущова від влади відбувається поступовий відхід від проголошеного курсу на безпосереднє будівництво комунізму. У 1967 р. була висунута концепція «розвинутого соціалістичного суспільства», яка стверджувала, що неможливо здійснити негайний «стрибок» у комунізм. Має минути час, упродовж якого соціалізм повинен розвиватися на власному ґрунті. Саме такий соціалізм називається «зрілим», «розвинутим». Характеристики розвинутого соціалістичного суспільства були зафіксовані в преамбулі Конституції СРСР 1977 р. Основні складові «розвинутого соціалізму» — це «загальнонародна держава» і «нова історична спільнота людей — радянський народ».
Леонід Брежнєв, генеральний секретар ЦК КПРС (1964-1982 рр.)
Період застою в СРСР характеризують як неосталінізм — відновлення всієї економічної, політичної, репресивної системи, культу особи, з певним врахуванням сучасного розвитку.
Уже з самого початку усунення Хрущова від влади брежнєвське керівництво намагається реабілітувати сталінізм і особисто Сталіна. Уперше таку спробу здійснили на XXIII з’їзді КПРС (1966). З підручників вилучили тексти про культ особи Сталіна, почали з’являтися книги й фільми, які показували цього діяча з позитивного боку.
- Чим було зумовлено відновлення ідеології сталінізму?
3. Політико-правовий статус УРСР у складі СРСР. Конституція УРСР 1978 р.
УРСР за період існування радянської влади мала основні атрибути державності: Основний закон, систему органів влади, герб, гімн, прапор, столицю, кордони, а насправді перебувала у стані державного безправ’я.
У 1977 р. Верховна Рада СРСР ухвалила нову конституцію, а в 1978 р. позачергова сесія Верховної Ради УРСР затвердила відповідний до союзного новий Основний закон республіки.
Згідно з нею УРСР мала право приймати Основний закон, вносити до нього зміни та доповнення, ухвалювати поточні закони, вийти із складу Союзу, організовувати діяльність органів державної влади та управління, здійснювати керівництво економікою, розробляти і затверджувати плани соціально-економічного розвитку, керувати галузями народного господарства республіканського підпорядкування, житловим і комунальним господарством, освітою, культурою, наукою, медициною; установлювати порядок використання землі, надр, лісів; забезпечувати охорону державного порядку, прав і свобод громадян.
Проте кожне з цих положень обмежувалося союзними органами. Право на вихід зі складу СРСР не було підкріплене жодними правовими нормами. Центр фактично перебрав на себе управління промисловістю республіки, використанням її надр і природних ресурсів. Тільки незначну частку бюджету можна було витрачати республіці на власний розсуд. Самостійну зовнішню і зовнішньоекономічну діяльність УРСР проводити не могла.
УРСР мала свої органи державної влади. Функції вищого законодавчого органу покладалися на Верховну Раду УРСР. До її компетенції входило: схвалення конституції і внесення до неї змін і доповнень, визначення основних засад внутрішньої і зовнішньої політики, затвердження планів соціально-економічного розвитку, бюджетів, визначення порядку діяльності місцевих органів влади, ратифікація та денонсування міжнародних договорів.
Проте насправді більшість вказаних функцій перебрали на себе партійні органи, які постановами і резолюціями ЦК КПУ розв’язували ті питання, що мав вирішувати вищий законодавчий орган держави.
Верховна Рада УРСР
Вибори до Верховної Ради проводились один раз на 5 років. Проте реального вибору не було. Виборці голосували за єдиний список партійних і безпартійних, який був заздалегідь укладений. Верховна Рада мала сесійну форму роботи і скликалася двічі на рік.
Постійно чинним вищим органом влади була Президія ВР УРСР. Вона, зокрема, приймала чинні законодавчі акти, вносила до них зміни, утворювала і ліквідовувала міністерства та державні комітети, здійснювала керівництво і контроль над місцевими органами влади.
Вищим виконавчим і розпорядчим органом була Рада Міністрів УРСР, яка керувала цілою системою міністерств, відомств, державних комітетів. Реально вона була лише однією з управлінських ланок союзних виконавчих органів влади. Більшість постанов, розпоряджень, рішень дублювали союзні документи.
Місцеві органи влади були представлені системою рад різних рівнів: від обласних до сільських. Ради виконували як законодавчу, так і виконавчу функції. Але насправді не мали жодної. Уся їхня діяльність залежала від партійних органів.
Над усією цією структурою влади стояла комуністична партія. У новій конституції (стаття 6) вперше запроваджувалася норма: «Керівною і спрямовуючою силою радянського суспільства, ядром його політичної системи, державних і громадських організацій є КПРС».
- 1. Як визначалася у конституції роль комуністичної партії в політичній системі?
- 2. Чи могла така норма існувати в конституціях тогочасних західноєвропейських демократичних держав? Поясніть свою думку.
- 3. Чому, на вашу думку, у конституції республіки закріплювалася керівна роль КПРС, а не КПУ?
4. Суспільно-політичне життя республіки в період перебування на посаді першого секретаря ЦК КПУ П. Шелеста
Із липня 1963 р. республіканську партійну організацію очолював Петро Шелест. Своїй кар’єрі й посаді першого секретаря ЦК КПУ він завдячував М. Хрущову, хоча в 1964 р. Шелест відіграв активну роль в усуненні останнього від влади.
У своїй діяльності П. Шелест обстоював вірність компартійній ідеології з поміркованим українофільством. Так, він був ініціатором активного придушення будь-яких проявів дисидентського руху і рішучої боротьби з поширенням антирадянських настроїв в Україні. Саме П. Шелест санкціонував здійснення масових арештів опозиційних до радянського режиму представників української інтелігенції у серпні-вересні 1965 р.
Одночасно з цим період перебування на посаді першого секретаря партійної організації республіки П. Шелеста (1963-1972 рр.) став, на думку багатьох вітчизняних істориків, періодом найвищого прояву автономістських тенденцій в українському керівництві. Він намагався обстоювати перед союзним керівництвом економічні інтереси України, виступав за надання республіці більших прав у внутрішній та зовнішній політиці. Шелест також не погоджувався з тогочасною політикою поступової русифікації України. Так, у 1966 р. у промові на З’їзді письменників України він рішуче виступив на захист рідної мови, заявивши: «Слід дбайливо, із повагою ставитися до нашої рідної, чудової української мови. Це наш скарб, велика спадщина, яку кожний з нас і насамперед ви, письменники, повинні берегти і розвивати». Завдяки підтримці П. Шелеста в Україні з’явилися нові україномовні газети, збільшилася кількість програм українською мовою на республіканському телебаченні. Українською мовою почала виходити наукова література, що дало поштовх розвитку спеціальної україномовної термінології.
На передньому плані зліва направо Микита Хрущов і Петро Шелест на відкритті Північно-Кримського каналу
Він також намагався зробити мовою діловодства в УРСР українську й здійснити українізацію управлінського апарату.
Шелест захищав від звинувачень у націоналізмі письменників О. Гончара та І. Дзюбу. У 1970 р. він сам видав книгу «Україна наша Радянська». Багатьох здивувало, як прихильно перший секретар ЦК КПУ писав про призабуті за радянські часи сторінки української історії. Союзне керівництво й особисто Л. Брежнєв тривалий час спокійно сприймали «українофільство» П. Шелеста. Однак у березні 1972 р. на політбюро ЦК КПРС П. Шелест й очолюване ним керівництво ЦК КПУ зазнало нищівної критики за «недоліки у справі інтернаціонального виховання трудящих і примиренське ставлення до проявів націоналізму». Наприкінці травня цього самого року його звільнили з посади першого секретаря ЦК КПУ й обрали на цю посаду Володимира Щербицького. У квітні 1973 р. в журналі «Комуніст України» з’явилася розгромна рецензія на книгу П. Шелеста «Україна наша Радянська», де автора відкрито звинуватили в буржуазному націоналізмі. На пленумі ЦК КПУ, що відбувся після цього, колишнього першого секретаря звинуватили в ідеалізації українського козацтва і Запорізької Січі, недооцінці ролі й значення єдиного загальносоюзного народногосподарського комплексу, недостатній увазі до братерської дружби українського і російського народів. П. Шелеста вивели зі складу політбюро ЦК КПРС і відправили на пенсію «за станом здоров’я».
Поштовхом до такого повороту у ставленні союзного центру до керівництва союзної республіки стали події «празької весни» 1968 р. попри те, що Шелест засуджував реформаторську діяльність комуністів Чехословаччини. Після подій у Чехословаччині Москва стала непокоїтися будь-якими проявами самостійності своїх ставлеників.
Документи розповідають
З передовиці газети «Правда»
«У книзі, яка має назву «Україна наша Радянська», непомірно багато місця відводиться минулому України, її дожовтневій історії, водночас слабко показуються такі епохальні події, як перемога Великого Жовтня, боротьба за побудову соціалізму При цьому порушуються ленінські принципи класово-партійного, конкретно-історичного підходу до аналізу окремих історичних явищ і фактів. Особливо наочно це виявилося у характеристик Запорізької Січі. Автор значною мірою ідеалізує українське козацтво і Запорізьку Січ. Розглядає їх як однорідну, так би мовити, позакласову спільність... Слід відзначити, що останніми роками в нашій літературі з’явилось ряд книг (Р. Іваничука, С. Плачинди, І. Білика), для яких характерна ідеалізація патріархальщини. Прикрашаючи минуле, такі автори протиставляють його сучасності. Книга «Україна наша Радянська» не тільки не допомагає розвінчувати подібні явища, а, навпаки, обмежує можливості критики антиісторичних тенденцій у висвітленні минулого українського народу в художніх і наукових виданнях».
Зі спогадів П. Шелеста
«Мені Суслов (головний ідеолог брежнєвської доби) кричав: «Архаїзм — ці ваші козаки!» Я йому відповів: «Якби не козаки, то й тебе б тут не було — козаки закрили грудьми кордони країни від кочових орд, від турків. Козаків ще царі використовували для захисту Вітчизни, для освоєння південних земель. І ми перед ними повинні голову схиляти, а ви тут таке базікаєте. Образливо...»
- Що в книзі П. Шелеста могло стати підставою для її нищівної критики?
- Чи справді П. Шелест висловлював сепаратистські наміри?
- Чи можна стверджувати, що П. Шелест був прихильником ідеї широкої автономії УРСР?
3. Суспільно-політичне життя республіки в період перебування на посаді першого секретаря ЦК КПУ В. Щербицького
Перший секретар ЦК КПУ В. Щербицький розпочав свою діяльність в республіці з показової ідеологічної «чистки» партійно-радянського апарату від прибічників П. Шелеста та його українофільського курсу. її провідником став новий секретар ЦК КПУ з питань ідеології, науки та культури В. Маланчук. Достатньою підставою для звинувачень у націоналізмі, на його думку, були зацікавленість історією України та українською мовою. Новим завданням українських суспільствознавців, як вважав В. Маланчук, стало «не культивування національної свідомості й національного характеру», а «наукова розробка таких соціально-психологічних категорій, як, скажімо, загальнонаціональна гордість радянських людей». Поширення уявлень про необхідність протидії націоналізму сприяла тому, що в 1970-х рр. на вулицях столиці України стали з підозрою дивитися на людину, яка розмовляла українською мовою. Сам В. Щербицький, вільно володіючи українською мовою, показово вживав на офіційному рівні виключно російську. Його приклад наслідувала багатотисячна армія партійно-радянського чиновництва республіки.
Володимир Щербицький, перший секретар ЦК КПУ (1972-1989)
В. Щербицький, очолюючи партійну організацію республіки (1972-1989 рр.), приділяв чимало уваги питанням розвитку економіки України, за що, за спогадами співробітників його апарату, здобув шанобливе прізвисько «господар». Він намагався сприяти ефективному розвитку національної промисловості, сільського господарства і науки. Однак при цьому він однозначно підтримував лінію союзного центру, що Україна повинна мати статус «другої серед рівних». Така лояльність керівника партійної організації республіки оцінювалася належно, що й дозволило В. Щербицькому займати цю посаду найдовше.
- Чим характерний період перебування при владі в УРСР В. Щербицького?
Висновки
- Із приходом до влади у вищому партійному керівництві Л. Брежнєва в суспільно-політичному житті країни посилюються консервативні тенденції. Ідеологічний наступ консерваторів мав прояв у теорії «розвинутого соціалізму» і закріпленні в конституції керівної ролі КПРС у суспільстві.
- Проте консервування системи лише поглиблювало її кризу.
- Період, коли партійну організацію республіки очолював П. Шелест, став добою поміркованого українофільства, а В. Щербицький увійшов в українську історію як здібний господарник, але ревний прибічник русифікації.
Запитання і завдання
- 1. Чому період історії СРСР та УРСР з 1964 по 1985 рік називають «застоєм»?
- 2. Назвіть прояви кризи радянської моделі розвитку. Яку ідеологічну концепцію запроваджувало радянське керівництво в другій половині 1960-х — 1980-ті роки?
- 3. Проаналізуйте суспільно-політичний розвиток УРСР за перебування на посаді першого секретаря КПУ П. Шелеста.
- 4. Які риси були притаманні суспільно-політичному життю України після призначення на цю посаду В. Щербицького? Чи завжди В. Щербицький був слухняним виконавцем волі центру?
- 5. Складіть політичний портрет П. Шелеста або В. Щербицького.
- 6. Проведіть дискусію. Чи існували в українському керівництві дві лінії: націонал-комуністична і проімперська?
Коментарі (0)