1. Кадрова політика та індустріалізація в західних областях

Улітку 1944 р. відновили роботу обласні комітети КП(б)У. Партійні структури в західних областях України, як і в інших регіонах СРСР, брали на себе не лише партійні, а й державні функції. До їх компетенції належало регулювання діяльності абсолютно всіх інституцій.

У повоєнний період тоталітарний режим остаточно ліквідував традиційні політичні та громадські структури західного регіону. Керівництво в громадських об’єднаннях, культурницьких спілках перейшло до людей, які приїхали з інших регіонів і здебільшого не знали місцевих особливостей. Зі східних областей України, а також з інших республік у край прибували десятки тисяч апаратних працівників, спеціалістів народного господарства, працівників медичних і культурно-освітніх установ. До органів міліції за ці роки прибуло понад 18 тис. працівників. Загалом до середини 1946 р. у західні області було відряджено понад 86 тис. працівників, які здійснювали радянізацію краю.

Наслідком такої кадрової експансії стали відчутні зміни в етнічному складі західного регіону. До західних областей переселилася значна кількість росіян. Наприкінці 1950-х рр. чисельність росіян становила 330 тис., або 5 % населення.

Разючі зміни зумовив форсований розвиток промисловості. У травні 1945 р. ЦК КП(б)У і уряд УРСР прийняли ухвалу «Про заходи по відбудові та подальшому розвитку господарства Львівської, Станіславської, Дрогобицької, Тернопільської, Волинської, Чернівецької областей на 1945 р.». Уже цим документом було взято курс на реконструкцію і розвиток як традиційних для Західної України галузей промисловості (нафтовидобувної, газової та ін.), так і нових - машинобудівної, приладобудівної, металообробної, хімічної тощо.

Поставлені завдання виконувалися іноді шляхом переведення підприємств разом із кадрами спеціалістів і кваліфікованих робітників з Центральної Росії. Наприклад, завод телефонної і телеграфної апаратури було перебазовано з Калуги. Понад 730 робітників та інженерно-технічних працівників з Ленінграда були переведені на електроламповий завод. Замість автоскладального побудували великий завод автонавантажувачів. Розгорнулося будівництво автобусного заводу.

У 1946-1947 рр. у Дрогобицькій області було відкрито газові родовища, а в 1948 р. - побудовано найбільший тоді в СРСР і Європі магістральний газогін Дашава - Київ. У 1951 р. західноукраїнський газ почала одержувати Москва.

У північній частині Львівської і на півдні Волинської областей було знайдено промислові запаси вугілля. З 1949 р. у Львівсько-Волинському кам’яновугільному басейні почалося будівництво шахт. У 1950 р. відкрили найбільше в СРСР Роздольське родовище сірки. Незабаром тут почалося будівництво великого гірничохімічного комбінату. Були реконструйовані хімічні комбінати в Калуші і Стебнику, Солотвинський соляний рудник у Закарпатті. Став до ладу потужний цементний завод у Миколаєві Дрогобицької області.

Швидкі темпи індустріалізації зумовили зміни в структурі зайнятості населення: скоротилася кількість людей, що працювали у сільському господарстві, натомість зросла частка працівників інших галузей.

Індустріалізація дала змогу істотно підвищити промисловий потенціал краю. Львів перетворився на потужний промисловий центр із заводами телеграфної апаратури, сільськогосподарських машин, автонавантажувачів, електроламповим, інструментальним, автобусним. Водночас харчова й легка галузі промисловості, які виробляли продукти народного споживання, розвивалися повільно. Суперечливий характер індустріалізації виявлявся також у тому, що значне зростання промислового потенціалу краю супроводжувалося його розчиненням у загальносоюзному комплексі.

2. Особливості колективізації сільського господарства

Суцільну колективізацію почали здійснювати з 1948 р. Вона відбулася в стислі терміни. У західних областях було чимало хуторів та невеличких сіл, де, як вважала місцева влада, існували так звані куркульські господарства - господарства заможних селян. Розуміючи, що вони чинитимуть опір колективізації, державні органи збільшили обсяги обов’язкового постачання державі сільськогосподарських продуктів одноосібними господарствами: зерна, соняшнику, картоплі, овочів, сіна, м’яса й молока - на 50 %, вовни - на 100 %. Для так званих куркульських господарств різко скоротили терміни здачі продукції, скасували будь-які пільги. Це помітно прискорило темпи колективізації: заможні селяни часто першими вступали до колгоспів, сподіваючись уникнути непосильних податків.

Домігшись суцільної колективізації, радянська тоталітарна система не змогла забезпечити ефективності колгоспного виробництва. Особливо низькою залишалася продуктивність тваринництва. Грошові надходження від нього в 1952 р. становили лише 16,2 % усіх прибутків. Селяни не бажали працювати задарма, а тому намагалися ухилитися від праці в колгоспах.

Новостворені колгоспи були такими економічно слабкими, що багато з них без допомоги працівників з міст не могли провести сівбу, доглянути за посівами, зібрати врожай. Щоб не допустити зриву заготівлі продуктів, влада була змушена організовувати допомогу колгоспам. У 1949 р. підприємства й установи м. Львова встановили шефство над 352 колгоспами.

Ціною величезних зусиль і жертв влада нав’язала західному регіонові України радянську модель колективного господарювання. До середини 1950 р. в 7190 колгоспах було об’єднано 98 % селянських господарств. Через кілька місяців вони були укрупнені. З метою зміцнення контролю за діяльністю колгоспів при МТС утворювалися політичні відділи, які проіснували до 1953 р. Комуністична пропаганда всіляко вихваляла «переваги» колгоспного ладу і взагалі все, що відбувалося за сталінськими вказівками в Західній Україні.

Попри запевнення, що колективізація здійснюється з дотриманням принципу «поступовості й добровільності», мали місце численні порушення законності та прав людини. Звичайним явищем стали репресії та депортації місцевого населення. Десятки тисяч селян були виселені на Урал і до Сибіру. Репресивна політика партійно-радянських органів викликала спротив селян, який підтримували сили ОУН і УПА.

У колгоспі ім. І. Франка на Львівщині перевіряють виконання денної норми. 1948 р.

Прочитайте фрагмент джерела. У контексті «протиколгоспної агітації» підтвердіть тези, які наводить автор, відомими вам фактами.