1. Передумови виникнення багатопартійності в Україні

Наприкінці 1980-х — на початку 1990-х рр. в республіці розпочалося формування багатопартійної системи. Це стало свідченням розгортання процесів демократизації суспільного життя, оскільки легальна діяльність відмінних за ідейними засадами політичних партій є невід’ємною ознакою демократичної країни. Багатопартійність відіграє там роль соціального амортизатора, котрий дозволяє враховувати суспільну думку і розв’язувати виникаючі суперечності в межах забезпеченого рамками законів політичного життя.

Основними передумовами формування багатопартійності в Україні стали:

• падіння авторитету КПРС і, відповідно, КПУ в республіці. Це було пов’язано як зі зневірою в комуністичній ідеології, так і з усвідомленням значною частиною населення нездатності комуністичної партії виконувати керівну роль, яку вона закріпила за собою.
• виникнення в українському суспільстві доволі значної кількості осіб, опозиційно налаштованих до офіційної компартійної ідеології, що прагнули отримати можливість впливати на політичне життя республіки.
• перші демократичні вибори депутатів на з’їзд рад СРСР (1989 р.) та до Верховної Ради УРСР (1990 р.).

Правову основу для формування багатопартійності заклав позачерговий 3-й з’їзд народних депутатів СРСР (березень 1990 р.), що вніс зміни до Конституції СРСР, скасувавши, зокрема, й шосту статтю про керівну і спрямовуючу роль КПРС. У жовтні 1990 р. ухвалили закон СРСР «Про громадські об’єднання». У жовтні 1990 р. Верховна Рада УРСР скасувала шосту статтю Конституції УРСР, де закріплювалася «керівна і спрямовуюча роль КПРС» у розвитку країни.

В історії становлення багатопартійності виокремлюють три етапи:

1. 1988-1989 рр. — створення умов багатопартійності.

Створення опозиційних до КПРС неформальних об’єднань та рухів, що пізніше трансформувалися в політичні партії. У цей час в Україні розгортають активну діяльність Українська демократична спілка (УДС), пізніше перейменована в Українську народно-демократичну лігу (УНДЛ), Українська гельсінська спілка (УГС), Народний рух України за перебудову (НРУ).

2. 1989-1990 рр. — етап безпосереднього створення початкової багатопартійності.

За цей час у республіці створено понад 20 партій, у які об’єднано понад 30 тис. осіб.

3. Початок 1991 р. — серпень 1991 р. — кардинальні зміни в становленні багатопартійності. Розвал, а згодом і заборона діяльності КПУ після спроби державного перевороту в Москві ДКНС (рос. ГКЧП) 19-21 серпня 1991 р. у зв’язку з доказами про підтримку керівництвом КПУ заколоту.

Виникнення, становлення та утвердження політичних партій, тобто процес їх конституювання, контроль державних інституцій. Партійні формування обов’язково повинні мати нормативні документи (статут, програму), відповідну кількість членів, первинних організацій (не тільки в столиці, а й в областях, містах, районах) тощо. Реєструються політичні партії Міністерством юстиції України. На момент проголошення незалежності зареєстрували понад 20 політичних партій різного спрямування та орієнтації: праві, ліві, центристські, релігійні, економічні, екологічні тощо. Існувала і доволі велика кількість молодіжних об’єднань, у тому числі й політичних.

• Які причини формування багатопартійності в УРСР?

2. Національно-демократичний напрямок

У жовтні 1989 р. у Львові відбувся установчий з’їзд першої зі створених в цей час у республіці політичних партій — Української національної партії (УНП). У своїх програмних документах її засновники заявили, що не визнають створення УРСР, союзний договір 1922 р. і чинну Конституцію. Діючі в УРСР органи влади вони вважали «колоніальною адміністрацією». Можливість подальшого розвитку суспільства соціалістичним шляхом УНП заперечувала. На думку її членів, необхідно було боротися за «відновлення УНР, проголошеної Центральною Радою в січні 1918 р., у її етнографічних кордонах». Кількість членів УНП на початок 1991 р. налічувала 150 тис. осіб.

Наприкінці квітня 1990 р. Українська Гельсінська спілка на з’їзді у Києві реорганізувалася в Українську республіканську партію (УРП). Першим головою партії став Л. Лук’яненко. УРП виступала за створення незалежної соборної України, котра єдина здатна забезпечити для народу економічне і культурне відродження, утвердження демократії і громадянського суспільства. Способом для досягнення цього вона вважала розробку нової конституції, запровадження республіканського громадянства, схвалення нового закону про вибори, здійснення розподілу влади на законодавчу, виконавчу і судову.

У лютому 1991 р. теоретики УРП заявили, що їхня партія є прибічницею ідеології демократичного націоналізму й першочерговим завданням вважають боротьбу за національне визволення.

У квітні 1990 р. на установчому з’їзді у Львові утворилася Українська християнсько-демократична партія. її метою було досягнення «повної політичної незалежності України, ліквідації існуючої колоніальної структури, виведення іноземних військ». Наголошувалося на забезпеченні внутрішнього і міжнародного правового захисту українців. Так, УХДП виступала за надання культурної автономії українцям на території усього СРСР. Вважалося також необхідним відновити національну українську символіку, ліквідувати наслідки насильницької русифікації й повернути реальні права українській мові.

Лідери УГС Левко Лук’яненко і В’ячеслав Чорновіл

Економічна програма УХДП передбачала перехід до ринкової економіки, ліквідацію колгоспів і передачу землі селянам, запровадження власної грошової одиниці, досягнення економічної самостійності та ін.

Наприкінці квітня 1990 р. у Львові відбулася установча конференція Української селянської демократичної партії (УСДП). Ініціатором її створення був письменник С. Плачинда. Партія базувалася, за його задумом, на засадах «сучасного українського націоналізму», який повинен був стати «державною ідеологією». У програмних документах УСДП проголошувала своєю метою боротьбу «за незалежну самостійну Українську народну державу», різноманітність форм власності, затвердження ринкової економіки і перетворення СРСР на конфедерацію незалежних держав. Одним зі своїх головних завдань партія визначила створення дієвого механізму захисту соціально-економічних і політичних прав селянства.

• Які партії формували національно-демократичний напрямок?

3. Ліберально-демократичний напрямок

У травні 1990 р. в Києві зібрався установчий з’їзд для створення Соціал-демократичної партії України. На ньому пролунали заяви про намір поєднати кращі традиції української соціал-демократії початку XX ст. і світової соціал-демократії кінця XX ст. Було висунуто нове, за твердженням промовців, розуміння української соціал-демократії, в основі якого повинні бути соціальні реформи, створення ефективної економіки і здійснення на її основі сильної соціальної політики. Однак вже на установчому з’їзді виявилися суттєві розбіжності у розумінні засад української соціал-демократії. Унаслідок цього відбулося формування одразу двох партій — власне Соціал-демократичної партії України (СДПУ) та Об’єднаної соціал-демократичної партії України (ОСДПУ).

СДПУ проголошувала, що виступає за відновлення державності України, передбачала можливість її федеративного устрою, як об’єднання всіх українських історико-етнографічних регіонів з наданням їм широкого місцевого самоврядування. Розв’язання проблеми кримських татар вбачалося у наданні Криму права на самовизначення. Наголошувалося, що українські соціал-демократи відкидають марксизм й відроджуватимуть принципи ідеологічного плюралізму та терпимості. В економічній сфері партія виступала за впровадження дієвої соціальної політики на основі динамічної економіки.

ОСДПУ заявляла про необхідність створення сприятливого клімату для розвитку різних форм власності в економіці. При цьому держава повинна здійснювати регулювання її розвитку для забезпечення соціального захисту населення.

Наприкінці червня 1990 р. у Києві відбулася науково-практична й установча конференція Київської ліберально-демократичної асоціації. На ній обговорили і затвердили програмні засади майбутньої Ліберально-демократичної партії України (ЛДПУ). Українські ліберальні демократи виступали за побудову вільної незалежної Української республіки, котра повинна була утворитися в результаті волевиявлення її громадян на всеукраїнському референдумі.

У проекті програми наголошувалося, що своєю головною метою ліберали вважають забезпечення прав і свобод людини, захист особистості та сім’ї, головних соціальних цінностей, приватизацію в економіці, деполітизацію в освіті, де ідеологізацію в науці та культурі. Зазначалося, що, на думку лібералів, соціалістичний напрямок розвитку суспільства неприйнятний, оскільки «соціалізм несумісний з гуманізмом і демократією».

У вересні 1990 р. в м. Теребовлі на Тернопільщині проголосили про створення Демократичної партії України (ДемПУ). Вона виступала за ринкову економіку, рівноправність усіх форм власності, свободу економічної діяльності. Головною метою, як зазначалося в статуті, було здобуття Україною державної незалежності.

У вересні 1990 р. на установчому з’їзді в Києві утворилася Партія зелених України (ПЗУ). Своєю головною метою вона проголосила захист довкілля та самої людини від згубного впливу техногенних факторів, заборону атомної енергетики, перетворення України в без’ядерну державу. Обстоювалася необхідність боротьби за право життя в екологічно безпечному середовищі, як передумову фізичного і духовного відродження українського народу.

На початку грудня 1990 р. на установчому з’їзді у Києві група прибічників реформ зі складу КПУ, що об’єднувалася там у Демократичну платформу, утворила Партію демократичного відродження України (ПДВУ). Вона виступала за створення в Україні демократичної держави з ринковою економікою, де будуть забезпечені принцип суверенності особи, гарантії прав і свобод людини. На думку ПДВУ, СРСР повинен був розпастися, а Україна стати незалежною державою у вигляді федерації земель, з президентом і двопалатним парламентом.

• Які партії стали основою ліберально-демократичного напрямку в політичному спектрі України?

4. Комуністичний (соціалістичний) напрямок

Комуністична партія України в цей період намагалася зберегти в своїх руках владу і контроль над усіма сферами життя республіки. Чисельність КПУ становила 2964 тис. осіб. Однак, як вже зазначалося, її авторитет в Україні постійно знижувався.

Дедалі зрозумілішим для всіх ставало, що партія відстає від процесів демократизації суспільного життя і потребує реформування, але керівництво КПУ ухилялося від цього і не пропонувало жодних кардинальних змін рядовим комуністам. У 1990 р. відбувся XXVIII з’їзд КПУ, делегати якого обмежилися заявами про необхідність розширення самостійності КПУ, підтримку утвердження державного суверенітету України в складі СРСР, прискорення «перебудови» в усіх сферах життя суспільства. Новим першим секретарем ЦК КПУ обрали С. Гуренка.

С. Гуренко, останній перший секретар ЦК КПУ

Реформаторів на XXVIII з’їзді КПУ представляла так звана «Демократична платформа». Вона обстоювала свободу фракцій, пропонувала здійснити деполітизацію державних установ, армії, КДБ та МВС тощо. Однак усі ці вимоги відкинули, а представника Демплатформи навіть не включили до списку для голосування під час виборів нового складу ЦК КПУ на з’їзді. Унаслідок цього прибічники реформ залишили КПУ й розпочали підготовку до заснування нової партії ПДВУ.

У жовтні 1991 р. у Києві відбувся установчий з’їзд Соціалістичної партії України. До неї увійшли переважно колишні члени забороненої 30 серпня цього ж року КПУ. Очолив партію О. Мороз. Партія визначала себе як лівоцентристська, що є соціалістичною й ґрунтується на ідеях «очищеного марксизму-ленінізму». Боротися за владу вона збиралася виключно конституційним і парламентським способами. Своєю метою вона проголосила побудову незалежної України в складі Союзу Суверенних Держав, що мав виникнути на руїнах СРСР.

• Чому ліві партії стрімко втрачали вплив у суспільно-політичному житті України?

Висновки

• Розгортання «перебудови» сприяло лібералізації суспільно-політичного життя України. У цих умовах розпочався процес політичної структуризації суспільства і створення політичних партій різної ідейної спрямованості. В результаті цього у політичному спектрі республіки виникають національно-демократичний, ліберально-демократичний і комуністичний (соціалістичний) напрямки.
• Переважна більшість новостворених українських політичних партій на цьому етапі мала доволі слабку теоретичну базу і невизначеність у поглядах на чимало питань майбутнього України. Вони не мали чітко визначеної соціальної бази, на підтримку якої розраховували, були нечисленними за складом, слабкими у матеріальному і організаційному планах. Проте саме з їхньою діяльністю пов’язувалося політичне майбутнє України.

Запитання і завдання

• 1. Якими були передумови виникнення багатопартійної системи в Україні?
• 2. Як відбувалося формування національно-демократичного напрямку в політичному житті тогочасної України?
• 3. Чому з 1990 р. відбувається стрімке скорочення чисельності КПУ?
• 4. У яких умовах відбувалося становлення багатопартійності в Україні?
• 5. Коли утворилася Українська національна партія?
• 6. Хто був першим головою Української республіканської партії?
• 7. Коли утворилася Партія зелених України?
• 8. Охарактеризуйте процес становлення ліберально-демократичних сил в республіці.
• 9. Порівняйте шляхи розвитку, які пропонувалися країні українськими націонал-демократами і ліберал-демократами.
• 10. Складіть таблицю «Становлення багатопартійності в Україні».

• 11. Проаналізуйте позитивні явища і недоліки у початковому етапі формування багатопартійності в Україні наприкінці 1980-х — на початку 1990-х рр.
• 12. Обговоріть у групах. Чому за роки «перебудови» не виникло жодної загальносоюзної партії, проте було створено значну кількість національних партій?