Делегація УРСР на Установчій конференції ООН у Сан-Франциско.

Сидять: О. Палладін, Д. Мануїльський, І. Сенін. Світлина. 1945 рік

• 1. Визначте головні завдання ООН.

Дмитро Мануїльський (1883-1959)

Радянський державний і партійний діяч. З одного боку, він шанований доктор історичних наук, професор, дійсний член Академії наук УРСР. Із липня 1944 до червня 1952 року — нарком (з 1946 року міністр) закордонних справ УРСР. Очолював делегацію УРСР, яка стала однією із співзасновниць ООН у 1945 році. А з іншого боку, та ж делегація, котру очолював Дмитро Мануїльський, під надуманим приводом не проголосувала за прийняття Загальної декларації прав людини. І не дивно, адже у міжвоєнний період Дмитро Мануїльський був одним із провідників сталінського терору в Комуністичному Інтернаціоналі та у закордонних комуністичних партіях. На перших сесіях Генеральної Асамблеї ООН Дмитро Мануїльський виступав із промовами, спрямованими проти діяльності української еміграції. А в 1945-1946 роках він розгорнув широкомасштабну акцію з переслідування й цькування української інтелігенції, зокрема найвідоміших тогочасних істориків Миколи Петровського та Івана Крип'якевича, письменників Олександра Довженка, Володимира Сосюри, Юрія Яновського, Максима Рильського та інших.

• 1. Висловіть обґрунтоване судження щодо діяльності Дмитра Мануїльського.

2. Встановлення кордонів УРСР згідно з міжнародними договорами.

Перемога над Німеччиною створила умови для розв'язання «українського питання» — об'єднання етнічних українських земель у межах СРСР. Напад Німеччини на СРСР де-факто денонсував договори 1939 року: «Пакт Молотова-Ріббентропа» і радянсько-німецький договір про дружбу і кордон. Проте Йосиф Сталін не бажав відмовлятися від Західної України й Західної Білорусі. Йому вдалося переконати США і Велику Британію визнати радянські територіальні надбання 1939-1940 років (за винятком балтійських держав). Попередніх домовленостей досягли ще на першій спільній конференції у місті Тегерані в листопаді 1943 року. На Ялтинській конференції Велика трійка врегулювала одну з найскладніших проблем — проблему польських кордонів. Східний кордон Польщі, за пропозицією прем'єр-міністра Великої Британії Вінстона Черчилля, встановили по «лінії Керзона». Як компенсацію Польща отримувала землі на заході: деякі спірні території, що належали до Німеччини охопно з Верхньою Сілезією, Померанією та Східним Бранденбургом. 16 серпня 1945 року був підписаний радянсько-польський договір, за яким до СРСР передано територію сучасних Львівської, Івано-Франківської, Тернопільської, Волинської та Рівненської областей, а до Польщі — так зване Закерзоння, тобто українські етнічні території Лемківщини, Надсяння, Холмщини й Підляшшя. Остаточно польсько-радянський кордон був усталений у 1951 році. Польська Республіка отримала Нижньо-Устрицький район і частину Хирівського та Стрілківського районів тодішньої Дрогобицької області. Тут були зосереджені нафтові промисли, дві електростанції. В обмін на це УРСР передано частину Люблінського воєводства між річками Гучва, Солокія і Західний Буг. Увагу радянського керівництва привабили розвинена залізнична інфраструктура та розвідані поклади кам'яного вугілля біля міста Кристинопіль (нині Червоноград Львівської області). За площею обидві території були приблизно однакові. Місцеві жителі мали переселитися в межах своєї держави. Українців із переданих Польщі районів розселили у Донецькій, Одеській, Миколаївській та Херсонській областях.

Закарпатська Україна у міжвоєнний період належала до Чехословаччини. Однак СРСР претендував і на цю територію. Під контролем радянських офіцерів 26 листопада 1944 року в місті Мукачеве відбувся Перший з'їзд народних комітетів, який схвалив Маніфест про возз’єднання Закарпатської України з УРСР і вихід її зі складу Чехословаччини. У результаті переговорів, що відбувалися в Москві, 29 червня 1945 року був укладений радянсько-чехословацький договір. У статті 1 договору зазначено, що Закарпатська Україна «возз'єднується в згоді з бажанням, виявленим населенням Закарпатської України, зі своєю споконвічною батьківщиною — Україною і включається до складу Української Радянської Соціалістичної Республіки». До цього договору було додано протокол про демаркаційну і ліквідаційну комісії, оптацію (обмін населенням). Правом вибору між громадянством СРСР та ЧССР скористалися близько 10 тисяч осіб з обох сторін. На цій території утворили Закарпатську область із центром у місті Ужгород. Незважаючи на те, що нова угода, як і у випадку з Польщею, безпосередньо стосувалася УРСР, підпису когось із посадових українських осіб на документі не було. Не запросили на переговори і представників Закарпаття. Отже, територіальні питання й надалі залишалися суто імперською справою.

Герб УРСР

Прапор УРСР

Паризька мирна конференція (1946 рік), учасником якої була делегація УРСР, розробила мирні договори країн антигітлерівської коаліції зі союзниками Німеччини — Болгарією, Італією, Румунією, Угорщиною та Фінляндією. У лютому 1947 року СРСР підписав мирний договір із Румунією. За ним, Румунія відмовилася від претензій на Північну Буковину, Хотинський, Аккерманський та Ізмаїльський повіти Бессарабії. Завершився процес формування територіальних меж УРСР в новітню добу — передачею Кримської області РРФСР до УРСР згідно з Указом Президії Верховної Ради СРСР від 19 лютого 1954 року. Результатом урегулювання територіальних питань стало остаточне встановлення та юридичне закріплення кордонів республіки, збільшення території УРСР та її демографічного потенціалу, об'єднання більшості етнічних українських земель. Сформовані міждержавні кордони успадкувала незалежна Україна. Вихід УРСР на міжнародну арену сприяв утвердженню державної символіки республіки. У 1949 році Президія Верховної Ради УРСР прийняла Указ про Державний Герб, Державний Прапор і Державний Гімн УРСР.

• 1. Розкрийте зміст радянсько-польських угод щодо встановлення міждержавного кордону.
• 2. Коли був укладений радянсько-чехословацький договір? Що він передбачав?
• 3. Яка подія відбулася в лютому 1947 року?

Територіальні зміни в УРСР наприкінці 1930-х - початку 1950-х років

3. Участь УРСР у міжнародних організаціях.

У перші повоєнні роки активізувалася зовнішньополітична діяльність УРСР. Після завершення Другої світової війни ООН утворила спеціалізовану установу — Всесвітню організацію охорони здоров'я (ВООЗ), членом якої стала УРСР. ВООЗ уперше в міжнародній практиці проголосила здоров’я одним із базових та невід'ємних прав людини, незалежно від раси, релігії, політичних поглядів, соціального й економічного статусу. 1946 року Україну обрали до Економічної і Соціальної Рад ООН. УРСР стала членом постійної Комісії ООН з прав людини, Міжнародної організації праці (МОП), Комісії ООН з питань освіти, науки і культури (ЮНЕСКО), а в 1948-1949 роках була непостійним членом Ради Безпеки ООН. Розширюючи свою міжнародну присутність, УРСР 1948 року вступила до Всесвітнього поштового союзу (ВПС), приєдналася до Всесвітньої метеорологічної організації (ВМО). Українські дипломати брали участь у роботі Дунайської конференції (1948 рік), на якій обговорювали питання режиму торгового судноплавства по річці Дунай. Було підписано міжнародну Конвенцію про правила судноплавства недунайських держав — США, Великої Британії і Франції. Незважаючи на те, що УРСР мала прямий вихід до Дунаю, вона не була обрана до складу Дунайської комісії. Москва вважала це недоцільним, а українська делегація не наважилася на протест. Цю історичну несправедливість було ліквідовано лише в 1990 році. Україна обмінювалася делегаціями з багатьма країнами світу. Хоча українська зовнішньополітична діяльність підпорядковувалася московському центру і здійснювалася під наглядом загальносоюзних структур, об'єктивно дипломатична служба зміцнювала міжнародний авторитет України в очах світової спільноти.

Важливим напрямком зовнішньополітичної діяльності була економічна співпраця. З 1947 року УРСР стала членом Європейської економічної комісії (ЄЕК). Ця організація мала координувати спільні дії європейських держав, спрямовані на економічну відбудову Європи, на підтримку та зміцнення економічних відносин європейських країн з іншими країнами світу. Водночас, намагаючись започаткувати клуб держав, солідарних із СРСР, радянське керівництво зініціювало створення у 1949 році Ради економічної взаємодопомоги (РЕВ) як форми «соціалістичної моделі інтеграції», альтернативної до західноєвропейської. її членом стала й Україна. Функціонування цієї економічної організації передбачало бартерний обмін радянської сировини на промислову продукцію інших країн-учасниць РЕВ. УРСР постачала членам РЕВ вугілля, чавун, цінну сировину, а отримувала від них промислове обладнання, предмети широкого вжитку. Загалом, у перші повоєнні роки Україна була представлена в 20 міжнародних організаціях і уклала 65 міждержавних угод.

Пабло Пікассо.

Емблема першого Всесвітнього конгресу прихильників миру

У другій половині 1940-х років розгорнувся рух прихильників миру. В 1949 році відбувся перший Всесвітній конгрес прихильників миру. Емблему конгресу створив Пабло Пікассо: білий голуб із оливковою гілкою у дзьобі. Українці підтримали маніфест конгресу, який закликав боротися за мир. Близько 20 млн жителів України підписали відозву до народів світу про заборону атомної зброї, прийняту сесією Всесвітнього конгресу прихильників миру в 1950 році в місті Стокгольмі. Проте міжнародна дипломатія ускладнювалася в цей період початком «холодної війни» — глобальним протистоянням між недавніми союзниками з антигітлерівської коаліції, двома наддержавами — СРСР і США — та їхніми блоками у військово-політичній, економічній, ідеологічній сферах.

• 1. Членом яких спеціалізованих установ ООН стала УРСР?
• 2. В які міжнародні економічні інституції ввійшла УРСР у 1940-х роках?
• 3. Назвіть форми участі українців у русі прихильників миру.

Зі Статуту ЮНЕСКО