Революція Гідності
- 1-05-2022, 23:12
- 284
11 Клас , Історія України 11 клас Даниленко, Смольніцька (рівень стандарту)
§ 38. Революція Гідності
1. Загострення соціальної кризи
Революція Гідності - це політичні та суспільні зміни в Україні (листопад 2013 р. - лютий 2014 р.), викликані спротивом проти соціальної політики влади та відходу політичного керівництва країни від законодавчо закріпленого курсу на європейську інтеграцію з подальшою відмовою від цього курсу. Переросли в тривалий громадянський конфлікт.
Мовою джерел
Призупинити процес підготовки до укладання Угоди про асоціацію між Україною... та Європейським Союзом... відновити активний діалог з Російською Федерацією та іншими країнами Митного союзу і державами - членами Співдружності Незалежних Держав щодо пожвавлення торговельно-економічних зв'язків з метою збереження та зміцнення спільними зусиллями економічного потенціалу держави.
З розпорядження Кабінету Міністрів України (21 листопада 2013 р.)
Які перспективи для України визначив цей документ? Які питання цього документа люди розцінили як порушення своїх прав, які не можна допустити?
Відмова В. Януковича підписати асоціацію з ЄС (відмову озвучено за тиждень до проведення саміту в м. Вільнюс, під час якого мало відбутися підписання) викликала обурення українського суспільства. Для громадськості європейський вибір був вибором кращого способу життя.
Перша акція відбулася 21 листопада 2013 р. На знак протесту на майдан Незалежності вийшло близько 1500 людей - переважно журналісти, громадські активісти та опозиційні політики. Згодом до них приєдналися студенти вишів з усієї країни.
Увечері 21 листопада в соціальних мережах хтось уперше використав слово Євромайдан. Примітною особливістю акцій протесту проти скасування підписання Угоди про асоціацію між Україною та ЄС стала їх широка регіональна географія. Акції відбулися в багатьох обласних центрах.
Реакція влади була прогнозованою: вона стягнула підрозділи органів внутрішніх справ та продемонструвала готовність застосувати силу проти мітингувальників. У ніч на 30 листопада відбувся переломний момент протестного руху. Бійці спецпідрозділу МВС «Беркут» побили кілька сотень мітингувальників. Під час цієї операції проти протестувальників було застосовано вибухові пакети, людей били кийками. Частина людей змогла втекти і сховатися в Михайлівському Золотоверхому соборі.
Акція, що починалася як вимога приєднатися до Європи, трансформувалася в Революцію Гідності. Розгін Майдану спричинив широкий резонанс у суспільстві, і Майдан зібрав ще більше прихильників.
1 грудня 2013 р. на центральні вулиці й площі Києва вийшло понад 500 тис. киян. Того самого дня протестувальники розбили наметове містечко. Головними вимогами мітингувальників стали відставка Кабміну, проведення позачергових виборів президента й заміна уряду. Для реалізації цих цілей оголосили загальнонаціональний страйк.
Із середини грудня до середини січня тривало фронтальне протистояння на вулицях міста й відбувався переговорний процес між політичною опозицією та В. Януковичем. У середині січня 2014 р. влада посилила наступ на протестувальників. Верховна Рада України з порушеннями ухвалила низку «диктаторських законів». Їхні основні положення передбачали запровадження кримінальної відповідальності за екстремістську діяльність, повернення кримінальної відповідальності за наклеп, жорсткіші вимоги щодо проведення масових акцій тощо.
19 січня 2014 р. загострився конфлікт між протестувальниками та силовими структурами. Акція, що починалася як мирний протест, за кілька тижнів перетворилася на криваві сутички. 18 лютого 2014 р. насильство досягло піку. За три дні загинуло близько 80 людей. Убивства викликали кардинальні зміни. До Києва почали прибувати прихильники протестувальників з регіонів України. Представники європейських структур почали публічно висловлюватися щодо застосування санкцій. Почався активний розкол пропрезидентської більшості у Верховній Раді України. Парламент був змушений реагувати на події.
Мовою джерел
Категорично засудити усі вияви насильства, що призвели до загибелі, поранень та каліцтв людей, їх тортур і катування, що відносяться до категорії тяжких та особливо тяжких злочинів... Заборонити проведення антитерористичної операції, рішення про проведення якої оголошено Службою безпеки України та Антитерористичним центром України 19 лютого 2014 року, на всій території України чи в окремих її місцевостях.
З Постанови Верховної Ради України «Про засудження застосування насильства, що призвело до загибелі людей» (20 лютого 2014 р.)
Що спонукало парламентарів до ухвалення цього документа?
Уночі 21 лютого спецпризначенці покинули Київ, В. Янукович утік зі столиці. Український парламент проголосував за відсторонення президента та призначення тимчасового уряду на чолі з опозицією.
Знайдіть у мережі Інтернет сайт «Національний меморіальний комплекс Героїв Небесної Сотні - Музей Революції Гідності» і дізнайтеся більше про Революцію Гідності у рубриці «Що таке Майдан».
Революція Гідності 2013-2014 рр.
Що спонукало українських громадян масово вийти на майдан Незалежності?
Небесна Сотня - прийнята в Україні збірна назва загиблих протестувальників, які мали безпосередній стосунок до ідеї та акції Євромайдану. Більшість цих героїв загинула 18-20 лютого 2014 р.
21 лютого на майдані Незалежності відбулося прощання з тими, кого в жалобних промовах назвали Небесною Сотнею. Символом прощання з героями стала народна пісня «Пливе кача по Тисині».
2. Окупація та анексія Криму Російською Федерацією
Ще в часи горбачовської перебудови керівництво СРСР планувало відібрати Крим в України в разі проголошення нею незалежності, а Донбас мав одержати автономію.
Вже в січні 2014 р., коли в Москві починали розуміти, що втрачають Україну і що проросійський режим В. Януковича у Києві приречений на падіння, путінські геополітичні стратеги замислилися над новим планом розчленування й знищення української державності. Відтак у кабінетах Ради національної безпеки РФ було розроблено документ під назвою «О кризисе на Украине». То був узагальнений і масштабний план дій з дестабілізації України і включення дванадцяти українських областей та міста Києва до складу Російської Федерації.
П. Гай-Нижник, історик
Чи можна із ситуації, яку проаналізував автор, зробити висновок, що анексія Криму Російською Федерацією була заздалегідь підготовленою акцією?
20 лютого 2014 р. російські війська розпочали окупацію Криму. Уночі проти 27 лютого група озброєних людей узяла під свій контроль будівлю кримського парламенту. Події розвивалися дуже стрімко. Спочатку російські спецслужби зрежисували призначення лідера проросійської партії на посаду нового прем’єр-міністра Криму. Потім заблокували українські військові частини. Далі, поки влада в Києві намагалася взяти під контроль міліцію та сили безпеки, Кремль прискорив підготовку до цілковитого захоплення півострова. Новий уряд Криму припинив трансляцію українських телеканалів та постачання українських газет і розв’язав пропаганду за відокремлення півострова від України.
Для виправдання введення військ у Крим та окупації півострова Президент РФ В. Путін використав вигаданий власного пропагандою міф про українських націоналістів, які їдуть на півострів влаштовувати погроми. Постійний представник РФ при ООН В. Чуркін заявив, що невідомі озброєні люди, направлені з Києва, намагалися захопити будівлі кримського МВС.
16 березня 2014 р. у Криму було проведено так званий «референдум» про статус Криму, який відбувся всупереч чинному українському законодавству. Одним з питань було: «Чи підтримуєте ви входження Криму до складу РФ?». У подальшому результати незаконного «референдуму» стали «правовою» основою для приєднання півострова до сусідньої держави. Український уряд не визнав «референдум», але мало що міг вдіяти. Він наказав своїм військам вийти з півострова, не бажаючи ризикувати миром в усій країні. З переходом Криму під російську владу на півострові відбулося згортання громадянських свобод. Після анексії висловили свою громадянську позицію кримські татари. Меджліс як офіційний представник кримськотатарського народу продовжив проукраїнську лінію. Попри репресії з боку Росії, кримськотатарські лідери зробили ставку на ненасильницький спротив.
16 листопада 2016 р. Генеральна Асамблея ООН схвалила резолюцію про права людини в Криму. У ній Російську Федерацію названо державою-окупантом і зафіксовано міжнародне невизнання анексії півострова.
3. Російська агресія
Анексію Криму російська влада розцінювала як підготовку плацдарму для повноцінного вторгнення з метою захоплення Донецької, Луганської, Харківської, Одеської, Дніпропетровської, Херсонської, Миколаївської та Запорізької областей. У день проведення «референдуму» у Криму, у восьми областях Сходу та Півдня України планувалося інспірувати операцію «Русская весна» і утворити маріонеткову Новоросію - фейкове державне утворення. Коли ці плани не вдалося реалізувати, було запущено програму масштабної дестабілізації у східних і південних регіонах України. Неоголошена російсько-українська війна набирала обертів.
У Харкові проросійські сили та завезені з Росії бойовики кілька разів захоплювали обласну державну адміністрацію. Харків відстояли завдяки спецпідрозділу Нацгвардії «Ягуар». У Дніпропетровську вдалося не допустити загострення ситуації завдяки патріотичній позиції місцевої влади, яка зуміла організувати рішучий спротив сепаратистам. З кровопролиттям вдалося відстояти Одесу.
Найбільш агресивні дії проросійських сил було спрямовано на Донецьку і Луганську області. Вони вдалися до тактики захоплення будівель правоохоронних органів і зброї. Найбільше угруповання бойовиків було зосереджено в м. Слов’янськ. їхнє ядро становили російські спецпризначенці. 14 квітня 2014 р. в. о. Президента України О. Турчинов оголосив Антитерористичну операцію (АТО).
Багато мешканців Донбасу були прив’язані до радянської ідеології та символів, у тому числі пам’ятників Леніну (в основному знесених у центрі України під час Революції Гідності), які символізували радянську ідентичність регіону. Уряд президента Януковича прийшов до влади й утримував її за рахунок мобілізації свого східноукраїнського електорату, підкреслюючи його мовну, культурну та історичну відмінність від центру й особливо від Заходу. Він заявляв, що російська мова, яка домінує на Донбасі, перебуває під загрозою з боку Києва.
С. Плохій, історик
Чому більшість населення Донбасу не проявила готовності дати рішучу відсіч російським діям з дестабілізації ситуації в регіоні?
Отже, у перебігу збройної агресії Російської Федерації від її початку 20 лютого до укладення 5 вересня 2014 р. Мінського протоколу - перших Мінських угод про тимчасове перемир’я - відбулося три фази. Перша фаза почалася з появи 20 лютого 2014 р. «зелених чоловічків» у Криму й силового захоплення російським спецназом приміщень Верховної Ради та уряду Автономної Республіки Крим 27 лютого. Друга фаза розпочалася у квітні 2014 р., коли контрольовані, керовані й фінансовані російськими спецслужбами озброєні групи проголосили створення так званих «Донецької народної республіки» (7 квітня 2014 р.) та «Луганської народної республіки» (27 квітня 2014 р.). Третя - розпочалася 27 серпня 2014 р. масовим вторгненням на територію Донецької та Луганської областей регулярних підрозділів Збройних сил РФ.
4. Олександр Турчинов. Петро Порошенко
Олександр Турчинов (народився 1964 р.) - економіст, державний діяч, політик. 1986 р. закінчив Дніпропетровський металургійний інститут. Трудовий шлях розпочав на комбінаті «Криворіжсталь»: працював вальцювальником і майстром виробництва.
Олександр Турчинов
Упродовж 1990-1991 рр. працював редактором в Українському відділенні інформаційного агентства «IMA-прес», займався науковою та викладацькою роботою. Неодноразово обирався до Верховної Ради України. У 2005 р. очолив Службу безпеки України. Улітку 2007 р. - перший заступник Секретаря РНБО України. Протягом 2007-2010 рр. перший віце-прем’єр-міністр України.
О. Турчинов здобув великий досвід громадсько-політичної діяльності: один з лідерів Помаранчевої революції, з березня 2010 р. - один з лідерів опозиції до режиму президента В. Януковича, з листопада 2013 по лютий 2014 р. - один з лідерів Революції Гідності, очолював Штаб національного спротиву, що координував протестні акції на Майдані та по всій країні.
22 лютого 2014 р. після падіння режиму Януковича обраний на посаду Голови Верховної Ради України. У зв’язку із самоусуненням президента В. Януковича від виконання своїх обов’язків парламент поклав на О. Турчинова виконання обов’язків президента України та Верховного Головнокомандувача Збройних сил України.
На цій посаді О. Турчинов забезпечив повернення до демократичної Конституції, відновив систему виконавчої влади в центрі та в регіонах. За його активної участі було створено дієву оборону країни, Верховна Рада України ухвалила низку законів, необхідних для запровадження безвізового режиму з Євросоюзом. Україні вдалося уникнути дефолту, який пророкували майже всі експерти. У грудні 2014 р. О. Турчинов обійняв пост Секретаря РНБО України.
Петро Порошенко
Петро Порошенко (народився 1965 р.) - економіст, державний діяч, політик. 1989 р. закінчив Київський державний університет ім. Т. Г. Шевченка. Починаючи з 1998 р. чотири рази обирався до Верховної Ради України.
Працював міністром закордонних справ України (2009-2010), міністром економічного розвитку і торгівлі України (2012). Упродовж 2014-2019 рр. - Президент України.
Президентство П. Порошенка почалося в надскладних для України умовах збройної агресії Російської Федерації.
Підсумовуючи діяльність президента, більшість експертів зазначають кілька позитивних моментів: створення боєздатної та ефективної армії, успіх у справі отримання Україною безвізового режиму з ЄС, вдала зовнішня політика, завершення процесу надання автокефалії Православній церкві України, внесення змін до Конституції України, які закріплюють курс України на членство в ЄС і НАТО (набули чинності 21 лютого 2019 р.).
Проте за П. Порошенка посилилася корупція, соціальна напруга, не реформовано судову систему, збережено застарілу модель управління державою, засновану на клановості та верховенстві однієї людини.
Якщо порівнювати всіх глав держави Україна за час її незалежності, то нинішній лідер країни виразно виглядає найбільш позитивним з них. Держава дісталася йому в критичний момент - у 2014 році. І все ж Україна вистояла перед російською агресією, зупинила різкий обвал гривні, пережила багато економічних проблем і зробила важливі кроки у справі інтеграції з ЄС і НАТО. Порошенко істотно вплинув на всі ці процеси.
М. Потоцький, польський журналіст
Які результати діяльності П. Порошенка, за словами автора, заслуговують на схвалення? Чи згодні ви з оцінкою польського журналіста? Відповідь обґрунтуйте.
Формуємо компетентності
Хронологічну. Відтворіть хроніку подій під час Революції Гідності.
Аксіологічну. 1. На сайті Українського інституту національної пам’яті ознайомтеся з результатами проекту «Невідомий майдан: Революція Гідності в історіях очевидців». 2. Реалізуйте себе як дослідників усної історії. Зберіть свідчення очевидців у межах теми «Усна історія Майданів: від Революції на граніті до Революції Гідності» (електронна Книга пам’яті). 3. Скористайтеся різноманітними інтернет-порталами для популяризації результатів своїх досліджень.
Мовленнєву. Складіть розповідь про окупацію та анексію Криму Російською Федерацією. Висловте своє міркування: «Чи мала тогочасна українська влада дієві інструменти, щоб зупинити агресію Росії?».
Просторову. Використовуючи карту 7 (с. 221), схарактеризуйте наслідки зовнішньої агресії Російської Федерації проти України.
Інформаційну. Доповніть новою інформацією політичні портрети О. Турчинова та П. Порошенка.
Логічну. «У нашій країні відбулася революція. Причому відбулася справжня революція, а революція - це не ті дев’яносто днів, які стояв Майдан. Це складний і суперечливий процес, який починається задовго до відкритого вибуху і закінчується не за дев’яносто днів, а дай боже, щоб він закінчився за кілька років» (О. Литвиненко, заступник Секретаря РНБО України). Висловте своє ставлення до позиції автора. Наведіть аргументи на її підтримку або заперечення.
Коментарі (0)