Суверенізація УРСР. Проголошення незалежності України
- 3-05-2022, 00:06
- 761
11 Клас , Історія України 11 клас Сорочинська, Гісем (рівень стандарту)
§ 19. Суверенізація УРСР. Проголошення незалежності України
Основні поняття і терміни
референдум, союзний договір, Декларація про державний суверенітет УРСР, демократичні вибори, «Група 239», ДКНС (рос. ГКЧП), Акт проголошення незалежності України, Президент України, СНД.
Основні дати
березень 1990 р. — вибори до ВР УРСР; 16 липня 1990 р. — схвалення Декларації про державний суверенітет України; 23 липня 1990 р. — обрання Головою ВР УРСР Л. Кравчука; 3 серпня 1990 р. — Закон УРСР «Про економічну самостійність»; жовтень 1990 р. — «Революція на граніті»; лютий 1991 р. — Верховна Рада ухвалила постанову про відновлення автономії Криму; 17 березня 1991 р. — Всесоюзний референдум; 19-21 серпня 1991 р. — спроба державного перевороту в СРСР; 24 серпня 1991 р. — схвалення Верховною Радою УРСР Акта проголошення незалежності України; 1 грудня 1991 р. — Референдум і вибори Президента України.
1. Вибори до Верховної Ради УРСР у 1990 р. і початок її діяльності
Восени 1989 р. до закону про вибори у Верховну Раду УРСР і до місцевих рад внесли важливі зміни. Відповідно до них виборці обирали депутатів Верховної Ради УРСР і місцевих рад на прямих і рівних виборах. При цьому на одне місце могла висуватися будь-яка кількість кандидатів у депутати. Виборці також отримали можливості вільного обговорення виборчих програм кандидатів і контролю процесу підрахунку голосів.
У листопаді 1989 р. опозиційні компартійно-радянським структурам сили сформували для участі у виборчій кампанії Демократичний блок. До його складу увійшли 43 громадські організації, серед яких були осередки Народного руху, «Меморіал», Українська Гельсінська спілка, Товариство української мови ім. Т. Шевченка, «зелені» та ін. Демократичний блок виступав за досягнення суверенітету України, створення багатопартійної системи, розробку нової конституції, реальну свободу віросповідання, забезпечення відродження українського народу і національних меншин, рівноправність усіх форм власності.
4 березня 1990 р. провели вибори до Верховної Ради УРСР та місцевих рад. Вони засвідчили те, що в українському суспільстві відбулося політичне розмежування. У західних областях республіки — Львівській, Івано-Франківській і Тернопільській — переконливу перемогу здобув Демократичний блок, за кандидатів якого проголосували 85 % виборців. В усіх інших областях перемогли кандидати від партійно-державного апарату.
Олександр Мороз, голова СПУ
У Верховній Раді УРСР, склад якої оновився на 90 %, дві третини з 450 депутатських місць здобули представники компартійно-радянської номенклатури, керівники промислових підприємств і голови колгоспів. Одну третину депутатських мандатів у Раді отримав Демократичний блок. 15 травня 1990 р. новообрана Верховна Рада УРСР вперше почала працювати як парламент, на постійній основі. У ході її роботи сформувалися два блоки депутатів — парламентська більшість і опозиція. Депутати більшості так званої «групи 239» утворили блок «За суверенну Радянську Україну», головою якого став О. Мороз, а опозиційні сили — «Народну Раду», до якої увійшли 125 депутатів на чолі з академіком І. Юхновським.
Ігор Юхновський, голова «Народної Ради»
Головою Верховної Ради, за пропозицією більшості, став перший секретар ЦК КПУ В. Івашко.
- Які наслідки виборів 1990 р. до Верховної Ради УРСР?
2. Декларація про державний суверенітет України
У цей період одним з найгостріших питань суспільного життя став суверенітет союзних республік, котрий проголошувався їхніми конституціями, але фактично ігнорувався союзним центром.
Суверенітет — верховенство або незалежність держави, тобто її право на власний розсуд самостійно вирішувати всі внутрішні й зовнішні політичні проблеми без втручання інших держав, організацій.
У листопаді 1988 р. Декларацію про суверенітет першою серед радянських республік прийняла Естонія. Аналогічні рішення схвалили пізніше Верховні Ради Латвії і Литви. У червні 1990 р. Декларацію про державний суверенітет прийняла Верховна Рада Російської Федерації. Приклад російських парламентарів спонукав до дій депутатів Верховної Ради.
28 червня 1990 р. Верховна Рада УРСР розпочала розгляд питання про державний суверенітет республіки. У його ході виявилося, що це доленосне для України питання підтримує більшість членів парламенту — як від опозиції, так і від «групи 239».
16 липня 1990 р. поіменним голосуванням переважна більшість депутатів Верховної Ради схвалила Декларацію про державний суверенітет України. Проти висловилося чотири депутати, один — утримався.
Документи розповідають
З Декларації про державний суверенітет України
II. Народовладдя. Громадяни Республіки всіх національностей становлять народ України. Народ України є єдиним джерелом влади в Республіці...
III. Державна влада. Українська РСР самостійна у вирішенні будь-яких питань свого державного життя. Українська РСР забезпечує верховенство Конституції та законів Республіки на своїй території...
IV. Громадянство Української РСР. Українська РСР має своє громадянство і гарантує кожному громадянину право на збереження громадянства СРСР...
V. Територіальне верховенство. Українська РСР здійснює верховенство на всій своїй території. Територія Української РСР в існуючих кордонах є недоторканною і не може бути змінена та використана без її згоди.
VI. Економічна самостійність... Народ України має виключне право на володіння, користування і розпоряджання національним багатством України. Земля, її надра, повітряний простір, водні та інші природні ресурси, ...весь економічний і науково-технічний потенціал, що створений на території України, є власністю її народу, матеріальною основою суверенітету Республіки і використовується з метою забезпечення матеріальних і духовних потреб її громадян...
VIII. Культурний розвиток. Українська РСР самостійна у вирішенні питань науки, освіти, культурного і духовного розвитку української нації, гарантує всім національностям, що проживають на території Республіки, право їх вільного національно-культурного розвитку.
IX. Зовнішня і внутрішня безпека. Українська РСР має право на власні Збройні Сили... Громадяни Української РСР проходять дійсну військову службу, як правило, на території республіки... Українська РСР урочисто проголошує про свій намір стати в майбутньому постійно нейтральною державою, яка не бере участі у військових блоках і дотримується трьох неядерних принципів: не приймати, не виробляти і не набувати ядерної зброї.
X. Міжнародні відносини. Українська РСР як суб’єкт міжнародного права здійснює безпосередні зносини з іншими державами...
- Як відповідно до змісту Декларації визначався суверенітет України?
- У чому полягало історичне значення схвалення Декларації про державний суверенітет України?
Після ухвалення Декларації про державний суверенітет України Верховна Рада обрала своїм головою другого секретаря ЦК КПУ Л. Кравчука.
Зал засідань Верховної Ради УРСР під час ухвалення Декларації про державний суверенітет України
Важливим кроком у реалізації Декларації стало ухвалення Закону УРСР «Про економічну самостійність» (3 серпня 1990 р.).
Цей документ проголошував самостійність України у визначенні економічного статусу й стратегії соціально-економічного розвитку, форм і методів господарювання та управління суспільним виробництвом. Суттєво важливими стали положення про самостійне здійснення фінансово-бюджетної, грошово-кредитної, цінової, інвестиційної, науково-технічної і зовнішньоекономічної політики.
- Що стало поштовхом до проголошення Декларації про державний суверенітет України?
- Чи мала УРСР необхідні умови для успішного самостійного економічного розвитку?
3. Поглиблення політичного протистояння. Провал спроб збереження СРСР
У Верховній Раді парламентська більшість, схваливши Декларацію про державний суверенітет, не поспішала здійснювати подальші кроки з її реалізації.
Друга сесія Верховної Ради УРСР розпочала роботу 1 жовтня 1990 р. Майже одразу на перебіг подій у стінах парламенту стала впливати хвиля мітингів і протестів, що охопила в цей час республіку. 2 жовтня на площі Жовтневої революції (Майдані Незалежності) у Києві розпочали голодування представники українського студентства. За характером висунутих вимог їхній протест мав політичну спрямованість. Акція тривала до 17 жовтня. Голодуючих підтримали масовими демонстраціями студенти Києва. Верховна Рада розглянула вимоги протестувальників і схвалила постанову, яка гарантувала виконання вимог учасників протесту: недопущення підписання нового Союзного договору; перевибори Верховної Ради УРСР на багатопартійній основі не пізніше весни 1991 року; повернення на територію УРСР українських солдатів, а також забезпечення проходження військової служби юнаками-українцями винятково на території республіки; націоналізація майна Компартії України та ЛКСМУ; відставка голови Ради Міністрів УРСР Віталія Масола. Однак завдяки політичним маневрам Л. Кравчука задоволено було фактично тільки одну вимогу — у відставку відправили В. Масола. У середині листопада новим головою Ради Міністрів став В. Фокін. Ці події увійшли в історію як «Революція на граніті».
Табір голодуючих студентів. Жовтень 1990 р.
Документи розповідають
Співорганізатор студентського виступу О. Доній про «Революцію на граніті».
«Під тиском визвольного руху Верховна Рада настільки перелякалась, що була змушена відставити прем’єра. Він не був важливий для нас, але це був символ здачі, слабкості... Це означало, що комуністична влада впала, а демократичне суспільство переможе... До того часу всі мітинги і демонстрації нічим не закінчувались».
- Про що свідчили результати «Революції на граніті»?
- Чи могли студенти домогтися реалізації всіх своїх вимог?
Важливе значення мало ухвалення Верховною Радою 24 жовтня Закону «Про зміни і доповнення до Конституції (Основного Закону) Української РСР». Відповідно до нього з тексту Конституції вилучалася ст. 6 «про керівну роль Комуністичної партії», визначалися умови діяльності різних політичних партій.
Наступним кроком на шляху вдосконалення системи державної влади в республіці став Закон «Про місцеві ради народних депутатів Української РСР і місцеве самоврядування», за яким обласні, районні, міські, сільські та селищні районні ради отримали самостійність у вирішенні питань місцевого значення у межах своїх повноважень.
Тим часом прокомуністичні і проросійські сили організували в Криму референдум. 12 лютого 1991 р. за його результатами відбулося відновлення Кримської Автономної Радянської Республіки. Верховна Рада УРСР виявила виваженість і повагу до волевиявлення мешканців півострова. Завдяки цьому вона запобігла використанню «кримського питання» у нагнітанні негативного ставлення до її дій у Москві та деякими політиками в республіці. Незважаючи на те, що волевиявлення в Криму провели за відсутності союзного і республіканського законів про референдум, Верховна Рада затвердила його результати. Єдиними категоричними противниками референдуму були кримські татари, які з кінця 1980-х рр. стали активно повертатися на батьківщину.
У 1990 р. — першій половині 1991 р. чимало дискусій у Верховній Раді спричинило обговорення нового проекту Союзного договору, що пропонувався керівництвом СРСР радянським республікам. Палітра думок була доволі широкою. Депутати більшості наголошували на неможливості самостійного існування України поза Радянським Союзом й перевагах входження до оновленого Союзу. Частина депутатів, не відкидаючи повністю ідеї вступу республіки до Союзу, наголошували, що це повинно відбутися лише на умовах Декларації про державний суверенітет України, якій проект нового Союзного договору суперечив. Так, у ньому проголошувалася верховенство союзного законодавства над республіканським. Частина опозиційних депутатів взагалі категорично відкидали можливість участі України у новому Союзі.
Керівництво СРСР й особисто М. Горбачов, прагнучи утримати союзні республіки (котрі тяжіли до унезалежнення) під контролем центру, вирішив безпосередньо скористатися підтримкою населення країни через всенародний референдум. На нього виносилося запитання: «Чи вважаєте ви необхідним збереження Союзу Радянських Соціалістичних Республік як оновленої федерації рівноправних суверенних республік, в якій повното мірою гарантуватимуться права і свободи людини будь-якої національності ?» Була висока вірогідність, що таке формулювання, фактично залишаючи свободу дій для центру, здобуде підтримку народу. У такій ситуації, за висловом сучасників цих подій, Л. Кравчук обрав «обережну..., але цілком результативну лінію поведінки», запропонувавши провести одночасно опитування громадян республіки. До загальносоюзного додавалося запитання «Чи згодні ви з тим, що Україна має бути у складі Союзу радянських суверенних держав на засадах Декларації про державний суверенітет України?»
Референдум відбувся 17 березня 1991 р. На перше загальносоюзне запитання «Так» відповіли 70,2 % громадян України. На друге республіканське запитання схвальну відповідь дало 80,2 % осіб. У підсумку — результати референдуму в республіці вважали своєю перемогою як прихильники, так і противники Союзного договору. Однак висока підтримка населенням республіки Декларації про державний суверенітет України була безсумнівною. Спираючись на результати волевиявлення народу, на переговорах з укладення нового Союзного договору обстоювалася ідея створення «Співдружності» за зразком Європейського співтовариства.
У першій половині 1991 р. розгорнулася активна робота над проектом нової Конституції України, котра мала юридично закріпити положення Декларації про державний суверенітет.
У липні 1991 р., реалізуючи деякі ідеї, що визначилися як першочергові під час роботи над концепцією нової конституції, Верховна Рада схвалила закони «Про заснування поста Президента Української РСР і внесення змін та доповнень до Конституції (Основного Закону) Української РСР», «Про Президента Української РСР» та «Про вибори Президента Української РСР». Відповідно до них Україна повинна була стати за формою державного правління змішаною парламентсько-президентською республікою із доволі значними повноваженнями президента.
На третій сесії Верховна Рада також розглянула проект нового Союзного договору. Депутати його схвалили.
- Які ключові події політичної боротьби в Україні в 1990-1991 рр.?
4. Проголошення незалежності України
19 серпня 1991 р. група найближчих соратників М. Горбачова здійснила спробу усунення його від влади, вважаючи, що політика Президента СРСР негативно впливає на ситуацію в країні. Події «путчу 19-21 серпня 1991 р.», як його називають, завершилися цілковитою поразкою для його організаторів.
Путч — переворот чи спроба державного перевороту, яку здійснює група осіб за заздалегідь підготовленою змовою.
Голова Верховної Ради Л. Кравчук, дізнавшись про події у Москві, зайняв обережну, вичікувальну позицію. Після зустрічі з представником путчистів, командувачем Сухопутних військ СРСР генералом В. Варенниковим, Л. Кравчук усвідомлював відсутність контролю над розміщеними в республіці величезними збройними силами. Президія Верховної Ради, засідання якої розпочалося 19 серпня, поділилася на прибічників невизнання дій путчистів, до яких належали опозиціонери, і їхніх противників з числа комуністів. Лише 20 серпня ввечері, коли ставало зрозумілим за подіями у Москві, що путч провалився, Президія Верховної Ради ухвалила заяву про невизнання дій організаторів перевороту в Україні.
Мітинг на підтримку проголошення незалежності України
Після голосування за Акт проголошення незалежності України в сесійну залу внесли величезний синьо-жовтий прапор. На передньому плані В. Чорновіл
Тим часом активізувалася громадськість республіки. Львівська, Івано-Франківська та Тернопільська обласні ради заявили про нечинність указів створеного путчистами Державного комітету з надзвичайного стану (ДКНС) на їхній території. Об’єднані демократичні сили Харкова та представники трудових колективів ряду шахт Донбасу заявили про готовність до страйку. 20 серпня спільна нарада представників Народної ради і демократичних організацій України звернулася до Президії Верховної Ради з вимогою визнання утворення ДКНС антиконституційною акцією і скликання не пізніше 22 серпня позачергового засідання Верховної Ради.
24 серпня, коли путч провалився й у Москві перемогли демократичні сили, у Києві зібралася позачергова сесія Верховної Ради. З доповіддю про політичну ситуацію виступив Л. Кравчук, зі співдоповідями від більшості — О. Мороз, від опозиції — І. Юхновський. Їх, незважаючи на відмінності у мотивах, об’єднувала думка про вжиття рішучих заходів щодо захисту суверенітету України. Фактично пропоноване ними означало утвердження незалежного статусу України.
Від імені Народної ради І. Юхновський запропонував проголосити акт, в якому мав бути зафіксований цей новий державний статус республіки. Проголошення Акта незалежності України пропонувалося підтвердити подальшим референдумом. Увечері 24 серпня 1991 р. Верховна Рада ухвалила Акт незалежності України і призначила на 1 грудня того ж року референдум на його підтвердження, що мав відбутися одночасно з виборами Президента України. Співавтороми документа були Л. Лук’яненко та Л. Сандуляк.
Документи розповідають
Акт проголошення незалежності України (24 серпня 1991 р.)
Виходячи із смертельної небезпеки, яка нависла була над Україною в зв’язку з державним переворотом в СРСР 19 серпня 1991 р.;
— продовжуючи тисячолітню традицію державотворення в Україні;
— виходячи з права на самовизначення, передбаченого Статутом ООН та іншими міжнародно-правовими документами;
— здійснюючи Декларацію про державний суверенітет України, Верховна Рада Української Радянської Соціалістичної Республіки урочисто проголошує незалежність України та створення самостійної української держави — України.
Територія України є неподільною і недоторканною. Віднині на території України мають чинність виключно Конституція і закони України.
Цей акт набирає чинності з моменту його схвалення.
Верховна Рада України
- Чим у документі обґрунтовано право України бути незалежною державою?
- У чому полягає історичне значення цього Акта?
30 серпня, за підсумками роботи спеціальної комісії, що довела участь республіканського партапарату в путчі, Л. Кравчук підписав указ про заборону діяльності Комуністичної партії в Україні.
1 грудня 1991 р. відбувся референдум, на якому на запитання: «Чи підтверджуєте Ви Акт проголошення незалежності України?» з 84,2 % громадян, що взяли участь у голосуванні від загальної кількості включених до списків, 90,3 % дали позитивну відповідь. Одночасно з цим відбулися вибори Президента України. Серед шести кандидатів на цю посаду перемогу здобув, отримавши 61,8 % голосів виборців, Л. Кравчук.
Агітаційна листівка перед Всеукраїнським референдумом 1 грудня 1991 р.
Події 1 грудня в Україні створили якісно нову ситуацію в усьому СРСР. 7-8 грудня 1991 р. у Біловезькій Пущі неподалік Мінська Президент РРФСР Б. Єльцин, Президент України Л. Кравчук і Голова Верховної Ради Білорусі С. Шушкевич заявили, що СРСР як суб’єкт міжнародного права та геополітична реальність припиняє існування і підписали угоду про створення Співдружності Незалежних Держав (СНД).
6. Міжнародне визнання незалежності України
Від дня проголошення суверенності України постало питання її міжнародного визнання. Проте світові лідери і сусіди не поспішали з цим актом, хоча Україна з 1945 р. була членом ООН. Це можна пояснити небажанням псувати відносини з керівництвом ще існуючого на той час СРСР, і тим, що, на відміну від держав Балтії, законність входження яких до Союзу Захід ніколи не визнавав, Україна сприймалася, як складова СРСР. Величезне значення мало також проведення у балтійських республіках плебісцитів, більшість учасників котрих проголосувало за вихід зі складу СРСР. Тому питання про незалежність України винесли на перший в українській історії всенародний референдум. Саме народне волевиявлення повинно було поставити останню крапку в тривалому процесі становлення незалежної Української держави і продемонструвати всьому світові прагнення українців до самостійного економічного, політичного та духовного розвитку.
Міжнародне визнання України розпочалося відразу після референдуму. Хвиля визнання та встановлення дипломатичних відносин з іноземними державами була безпрецедентною. Вона засвідчила, що міжнародне співтовариство розглядає незалежну Україну як запоруку стабільності на теренах колишнього СРСР і гарантію незворотності демократичних процесів у Східній Європі. Вагоме значення у визнанні незалежної України у світі мало те, що країна обрала цивілізований і мирний шлях побудови суверенної держави.
Першою незалежність України офіційно визнала Республіка Польща. Це сталося 2 грудня 1991 р. Одночасно таке зробила і Канада. В останні дні 1991 р. Україну визнали всі держави «великої сімки». Це підтвердило остаточний перелом у позиції світової громадськості стосовно незалежності нашої держави. Почався процес стрімкого міжнародного визнання.
Після 1 грудня 1991 р. визнання відбувалося й на рівні міжнародних організацій; 30 січня 1992 р. Україна стала членом Наради з питань безпеки та співробітництва в Європі (тепер — Організація з безпеки та співробітництва в Європі), а 10 березня 1992 р. приєдналася до Північноатлантичної ради зі співробітництва (з 1998 р. — Рада євроатлантичного партнерства). За цей період укладено 35 двосторонніх міждержавних договорів і 88 міжурядових угод. Незалежна Україна стала повноправним членом світового товариства, важливим чинником системи міжнародних відносин.
Верховна Рада 5 грудня 1991 р. виступила зі Зверненням до парламентів і народів світу, де зазначалося: Українська держава буде неухильно дотримуватися норм міжнародного права, керуючись Загальною декларацією прав людини, міжнародними пактами про права людини, ратифікованими Україною, й іншими відповідними міжнародними документами. Було висловлено також намір приєднатися до Гельсінського Заключного акта, Паризької хартії та інших документів НБСЄ.
Принципово важливим кроком на шляху становлення України як повноправного суб’єкта міжнародних відносин стало запровадження атрибутів державності, зокрема визнання громадянства України, національної символіки, а також власної грошової одиниці.
Ці та інші акти молодої країни засвідчили появу на політичній малі світу нової демократичної держави, готової зробити гідний внесок у збереження загальнолюдських цінностей і розвиток міжнародного співробітництва.
Хроніка національно-визвольного руху
Висновки
- Результати виборів 1990 р. до Верховної Ради УРСР і місцевих рад народних депутатів суттєво змінили політичну ситуацію в республіці. Уперше до представницьких органів, унаслідок народного волевиявлення, увійшли представники опозиційних компартійно-радянській номенклатурі сил. Одним із найважливіших кроків шляхом мирного перетворення України з радянської республіки у незалежну державу стало схвалення Декларації про державний суверенітет, що проголосила верховенство, самостійність, повноту і неподільність влади республіки в межах її території, незалежність і рівноправність у зовнішніх відносинах. Важливою подією, яка стала вагомим кроком України до незалежності, стала «Революція на граніті» (жовтень 1990 р.), що засвідчила прагнення молоді.
- 19-21 серпня 1991 р. реакційні сили здійснили спробу державного перевороту з метою збереження СРСР і тоталітарного режиму в ньому. Це стало поштовхом до проголошення Акта незалежності України. Після його підтвердження на референдумі 1 грудня 1991 р. і виборів Президента України завершився радянський період в історії України і розпочалася нова епоха її розвитку в умовах незалежності.
- 24 серпня 1991 р. — схвалення Верховною Радою УРСР Акта проголошення незалежності України. Референдум 1 грудня 1991 р. підтвердив це історичне рішення.
Запитання і завдання
- 1. Охарактеризуйте вибори до Верховної Ради УРСР у 1990 р. і початок її діяльності. Які сили перемогли на виборах до ВР УРСР у 1990 р.? Яку назву мав виборчий блок, утворений опозиційними силами? Хто очолював у Верховній Раді УРСР опозиційний блок «Народна Рада?»
- 2. Що таке суверенітет? Коли було ухвалено Декларацію про державний суверенітет України?
- 3. Підготуйте презентацію: «Революція на граніті».
- 4. Охарактеризуйте політичне життя республіки у період після схвалення Декларації про державний суверенітет.
- 5. Як було проголошено незалежність України? У чому полягає історичне значення цієї події?
- 6. Обговоріть у групах. Сучасний український політик та історик В. Литвин пише: «Між путчем найближчих соратників М. Горбачова й розпадом Радянського Союзу на 15 незалежних держав існував прямий і безпосередній зв’язок. Розпад випливав з путчу. Та це не означає, що його не сталося б, якби не відбулося путчу. Розпад імперії був неминучим як природний катаклізм». Поясніть, як ви розумієте наведену думку. Чи поділяєте ви її? Обґрунтуйте свою точку зору.
- 7. Який результат і наслідок референдуму 1 грудня 1991 р.?
Коментарі (0)