Повсякденне життя. Практичне заняття № 1
- 3-05-2022, 02:02
- 1 189
11 Клас , Історія України 11 клас Власов, Кульчицький (профільний рівень)
§ 11—12. Повсякденне життя. Практичне заняття № 1
1. Як тогочасні джерела висвітлювали повсякденне життя робітництва
Прочитайте фрагмент джерела. » 1. Про які деталі матеріально-побутового становища жителів Донецького регіону довідалися з тексту? » 2. Як ви думаєте, чому справжні суспільні настрої не впливали на ідеологічний клімат у країні? » 3. Чому, попри важкі умови життя, робітництво й селянство не зважувалося на протести? » 4. Яку роль у блокуванні поширення протестних настроїв відігравала пропаганда?
Наведіть 4-5 фактів, що вразили найбільше. Зробіть висновок про рівень життя робітників в УРСР. Обміняйтеся враженнями в загальному колі. Як ви можете пояснити появу документа? Навіщо, на вашу думку, ОУН збирала таку інформацію?
ДОКУМЕНТ 1
З аналітичного огляду ОУН «Шахтарі Донбасу - чорні невільники сталінського режиму» (1948): «Переважна більшість шахтарів - це люди приїжджі, привезені, які гніздяться у великій тісноті по гуртожитках (попідпираних з усіх боків стовпами, щоб не розвалилися), - харчуються в більшості по шахтарських їдальнях. Це довгі похмурі бараки з декількома столами та поламаними стільцями, де варять баланду з кислої капусти, буряка та зелених помідорів. Часом до такої "чортової юшки” потрапляє мерзла картоплина чи кусень м'яса. Страву подають до столу в залізних коробках, зроблених з американських консервних банок (для того, бачите, щоб не побились!). Ложок тут немає.
Правда, у свята, як 1 травня, 7 листопада і т. п., можна побачити кілька щасливчиків, що дістануть тут ложку, а останні, коли не мають своєї ложки, залишаються без неї. Тут же видають хліб, коли можна назвати хлібом якесь місиво, від якого можна "дуба дати”, як кажуть тут люди. На це адміністрація не звертає уваги, а коли сказати, - відповідають: "Поїсте, не дуже велике панство! У колгоспах вам і цього не давали!”. Але не думайте, що й це все дістається легко: спершу "баришня” з накрашеними нігтями відріже у вашій карточці певну кількість талонів, заплатите гроші, а далі одну-дві години почекаєте в черзі. Коли взяти в середньому ціни на обіди та хліб, то за місяць це коштуватиме 300-350 руб. на одну особу. За картку прожити неможливо, тому робітники змушені докуповувати собі харчі з базару.
Не краще поставлена справа і з приміщеннями. Робітники Донбасу переважно перебувають у вогких, без світла та повітря, неумебльованих та непристосованих до життя приміщеннях-гуртожитках, а часто й у землянках, які розташовані скрізь навколо промислових центрів у ярах, кар'єрах, де рвуть каміння, у старих, вироблених шахтах, де перебувають у нелюдських умовинах, злиднях, тісноті та бруді. У кімнаті з житловою площею, розрахованою на 10 чоловік, живе не менше як 40 осіб. При тому кожний житель повинен платити державі за таке помешкання, обслуговування, опалення, освітлення та воду 46 руб. у місяць, хоча в дійсності це "комфортабельне” більшовицьке комунальне господарство поставлене так, що часто тижнями не дістанете й склянки води, не те, щоб помитися, але й напитися.
З одягом ще гірше. Спецодяг, який видають на певні строки - забійнику та врубмашиністам на півроку, всім іншим на рік, - держиться на шкірі не більше 2-3 місяці, а останній час робітник змушений ходити буквально в ганчірках. Начальники не звертають на це жодної уваги. Коли ж такий робітник не виходить на роботу, то його звичайно судять (дають півроку примусової праці), позбавляють продуктово-хлібної картки та 25 % щомісячного вичоту з вироблених грошей. Він змушений іти на роботу голий, босий, в морози і сніг. Так же само, по-совєтськи, поставлена сангігієна та різне "культурне” обслуговування робітника. По шахтарських трущобах та гуртожитках, де велика тіснота і бруд, дуже часто виникають вогнища різних хвороб, що передчасно валять з ніг робітників та їхні родини, а до лікарні, коли ви не маєте грошей, приступитись важко тому, що всі справки та відпустки не даються, а продаються. Дійсно хворий робітник повинен працювати до того часу, поки його ноги носять.
Умови праці шахтаря під землею - дуже важкі. Хто не пробував працювати на "социалистическом предприятии”, тому важко буде уявити жахливі форми і методи більшовицької експлуатації людини. Щоб мати ще більше дармової сили, більшовики за законом з 1940 р. цілком і повністю закріпили робітника за його підприємством. За 20-хвилинне спізнення його "законно” карають судом, запихують до тюрми або висилають відбувати кару на примусових роботах» (Літопис УПА. Том 18. Діяльність ОУН та УПА на території Центрально-Східної та Південної України).
Прочитайте фрагмент наукової праці та фрагменти джерел. » 1. Про які деталі повсякденного життя робітників довідалися з тексту? Наведіть 4-5 фактів, що вразили найбільше. » 2. Зробіть висновок про рівень життя робітників в УРСР.
ДОКУМЕНТ 2
«...У злиднях скніли дорослі працівники, що їх мобілізовували на заводи і фабрики. Проте у звітах парткомів важко знайти бодай-які негативні відомості. Так, Харківський обком звітував ЦК ВКП(б) про належні умови, створені на заводах для робітників. Але вилучена цензурою НКДБ УРСР кореспонденція робітників заводів області свідчила зовсім про інше:
"Працюю на 75-му заводі, жити нам тут важко. У гуртожитку холодно, світло буває рідко, прати білизну ніде. Харчуємося в їдальні - один раз на день, грошей отримуємо 70-80 рублів на місяць... Не знаю, чи зможу я пережити цей важкий час”;
"...25 днів пройшло, як мене мобілізували з дому, до сьогоднішнього дня я ще ні разу не роздягався, не роззувався, білизна брудна, з'явилася вошивість від тривалого носіння брудного одягу. У лазні були ще в Дніпропетровську... Переносиш і голод, і холод. Якщо я витримаю, то ще поживу, а в таких умовах можна ні за що загинути...” (ХЕМЗ, РЗС);
"...живу погано, декаду буду жити без хліба, купувала чоботи і продала картку за декаду. Зараз без хліба і без грошей. Носити нічого немає, ні взуття, ні одягу...” (завод № 75).
На будівництві Каховської ГЕС десятки тисяч людей, переважно з села, використовували як звичайну тяглову силу, частину з них нашвидкуруч навчали на теслярів, штукатурів, котельничих тощо. Селянам на будівництві виплачували мінімальні гроші, лише на харчі, остаточні розрахунки з ними начебто мали проводити їхні колгоспи, хоча гідровузол будувала держава. Багатьох працівників привозили із Західної України. Там також при мобілізації не покладалися на добровільність.
Неймовірно важкі умови праці та жалюгідний рівень життя були характерними для Донбасу. Про це свідчать, приміром, листи шахтарів, вилучені цензурою. Наведемо кілька витягів:
"...Життя моє дуже важке, у магазині продукти за картками не дають, хліб теж іноді по 2-3 дні не дають. Є вже пухлі люди, місцеві жителі виїжджають хто куди. Багато хлопці наші поїхали, але їх ловлять і віддають під суд. Я не знаю, що мені робити, кожного дня недоїдаю, а норму виробки потребують. Якщо норму не виконав, весь день не входить в заробіток, і я вирішив краще не жити на білому світі, ніж так мучитися” (Горлівський р-н, шахта "Кондратьєвська”).
"...Зараз я працюю в м. Сталіно на шахті, живемо, як вільні, але така воля гірше неволі. Платять так, що не вистачає на мізерне харчування, а на стороні ніде не заробиш. На моїх очах багато товаришів уже богу душу віддали - картина страшна, дуже багато хлопців розбіглося, багатьох судять за крадіжку. Я зараз абсолютно не маю совісті, можу хліб з рук вирвати, і більше мені нічого не треба, а скільки нас тут таких нещасних” (Бянкін, м. Сталіно, шахта "Смолянка”).
Становище робітників ілюструє лист українця з Шепетівки, який у 1951 р. перебрався з України на Захід: "Звичайний робітник в СССР заробляє тепер коло 900 рублів. Цифра велика, а користі мало, бо ціни в Україні тепер дуже високі. Фунт масла коштує 40 рублів, фунт ковбаси - 38 рублів, фунт солонини - до 50 рублів, фунт м'яса з худоби 23 рублі, а свиняче, овече, куряче і т. п. - 28 рублів. Фунт крупи - 20 1/2 рублів, фунт гарної муки - 18 рублів і вище, фунт капусти - 3 рублі. М'ясо їдять тільки партійні комуністи і всякі начальники та директори, які заробляють багато грошей (начальник магазину, наприклад, 5000 рублів). Звичайні робітники в комуністичнім раю їдять тільки картоплю з сухим хлібом, а працюють дуже тяжко. Інтелігенція одержує місячно 2000-3000 рублів і також не опливає в гараздах. Совєцькі газети пишуть багато, що в західних країнах панує нерівність між людьми і експлуатація людини людиною. Та ледве чи є ще де в світі більше нерівність, ніж в совєцькім раю. Також ніде певно нема такого пригнічення людини, як тут”» (Повоєнна Україна: нариси соціальної історії (Друга половина 1940-х - середина 1950-х рр.). - Київ: Інститут історії України НАН України).
Виконайте завдання 1. Заповніть таблицю, навівши приклади з документа і зробивши відповідні висновки.
Таблиця. Повсякденне життя робітників у повоєнні часи в УРСР
2. Що розповідали очевидці про селянське повсякдення
Прочитайте фрагмент джерела. » 1. Визначте основну думку кожного з уривків та виокремте історичні деталі (факти) з тексту документів. » 2. Які нові для вас деталі повсякденного життя українських селян відкривають документи? » 3. На основі джерела наведіть конкретні факти, які відображають суть матеріально-побутового становища селян. Які з фактів вразили вас найбільше? Чому?
ДОКУМЕНТ 3
З інформаційних вісток про становище на Житомирщині, укладених емісаром Крайового проводу ОУН ПЗУЗ на Сході Т. Березденем (псевдо Семен) (1949): «Населення по колгоспах живе дуже бідно, окрім того, що мало присадибної землі, з якої треба платити великі податки. Колгоспники з колгоспу на трудодні дістають дуже мало або нічого. Про погане соціяльне життя колгоспників можуть посвідчити такі факти:
В с. Медведеве (колгосп "П'ятирічка в чотири роки”), р-н Ємільчино, з 150 дворів. Колгосп має 15 пар коней, 140 голів рогатої худоби, 150 овець і 50 свиней. Колгосп, як населення каже, "багатий” (примітка: бо в інших колгоспах є менше). Колгоспники в 1948 р. отримували на трудодень по 300 г хліба і більше нічого. Тому що в цім колгоспі брак тяглової сили, а з Ємільчанської МТС дали для польових робіт навесні в 1949 р. тільки одного трактора, який поорав від ранку до півдня та й став на ремонт, що протягнувся цілий період весняних робіт. Ремонт проводився за рахунок колгоспу. Хоч бракує тієї тяглової сили, правління колгоспу по "плановій інструкції” з району заставило колгоспників копати поле мотиками на овес, ячмінь і просо (з оповіді колгоспника з цього села).
У с. Ковалі, р-н Коростень, колгосп налічує 140 дворів. У колгоспі є 3 пари коней і 30 голів рогатої худоби. Колгоспники в 1948 р. отримали на трудодень по 100 грамів хліба. Від місяця березня 1949 р. 90 % колгоспників у цьому селі не мають хліба.
У с. Плещівка (колгосп XVII партз'їзду), р-н Коростень, колгоспники від 1944 р. включно по 1948 рік на трудодні з колгоспу не отримували нічого. Правління колгоспу говорило, що колгосп лишився ще винен державі, бо не перевиконав плану, а колгоспники можуть прожити з присадибної землі (говорив це голова колгоспу). Норма трудоднів на кожного колгоспника, яку мусить виробити в цьому колгоспі, така: на чоловіка - 250 трудоднів, а на жінку - 200. За те, що колгоспник не виробить норми трудоднів, його вивозять з цілою родиною. За те, що колгоспник не піде на роботу один день, відраховують у нього 5 трудоднів...
У кожному районі по селах є клуби. Переважно молодь, а навіть старші громадяни відвідують клуби майже кожного вечора. Особливо багато молоді і старших сходиться до клубу в суботу і неділю. Старші громадяни в клубі грають в шахи і читають газети, натомість молодь організовує танці. (У кожний клуб більшовики дали гармошку.) Газетами молодь цікавиться мало, за винятком середньошкільної. Щодо більшовицьких книжок, то молодь читає їх дуже мало (з оповіді юнака).
Церква є тільки по райцентрах і то не в кожнім. По селах трапляються дуже рідко. Населення до церкви ходить, але переважно старші громадяни, натомість молодь - рідше» (Літопис УПА. Том 18. Діяльність ОУН та УПА на території Центрально-Східної та Південної України).
Прочитайте фрагмент джерела. » 1. З'ясуйте, що визначало побут сільських мешканців УРСР у повоєнні часи. » 2. Чи змінилися умови та спосіб життя селянства, якщо порівнювати їх з довоєнними часами? Якщо так, то у чому ці зміни виявлялися? » 3. Що у свідченнях авторки джерела є для вас несподіваним? Чи доводилося чути спогади про життя в ті роки від старших родичів? » 4. Які факти свідчать про дисбаланс економічного розвитку? Як це позначалося на правах селян? Чому молодь прагнула «втекти» із села?
ДОКУМЕНТ 4
Зі спогадів Валентини Борисенко: «У 1950-х вже майже усі були в колгоспі. Колгоспники мали 60-80 соток присадибної землі. У селі велику площу, як переважно на Вінниччині, займали посіви цукрового буряка. Це була основна технічна культура. Пам'ятаю, як мама, не в силі вправитися зі своєю нормою, брала і нас з братом на копання тих буряків. Лопата загрузала в мокрій землі, руки мерзли, а у мами вони були такі порепані і чорні, що вже не схожі були на руки. Ввечері вона тихенько постогнувала, бо дуже боліли. За те пізно восени вона отримувала неповний мішок цукру.
Людей, як тоді говорили, "гонили на роботу” взимку на розкидання гною, ще на жнива, на тік до "машини”, де провіювали зерно. Та машина працювала цілодобово, траплялося, що посилали туди і учнів-старшокласників.
Колгоспникам важко було залишитися вдома, щоб обробити свою присадибну ділянку. Ґрунти тут переважно сірі родючі, де добре родять плодові дерева. Люди вирощували чимало полуниць, малини, але особливо багато фруктів. У домашньому господарстві були свині (одна або двоє на рік), корова, кури та різна дрібна живність. Рідше розводили гусей, качок, індиків. У кількох родинах була ще й пасіка...
Сухофрукти становили основну статтю прибутку майже кожного селянина. Цей промисел, досить трудомісткий, був основним ще в 19 ст., але він продовжувався і за колгоспного часу. Оскільки на трудодні майже нічого не платили, то колгоспники мали додатковий прибуток із садівництва. Тому вони вціліли навіть тоді, коли кожне дерево обкладалося податками.
Старі довоєнні хати під стріхою нещадно протікали, осувалися, і потрібно було братися до нового будівництва. Будівельні матеріали, як цегла, дерево, залізо чи шифер для покриття, були дорогими і дефіцитними. Рідко кому вдавалося привезти їх із Росії, продавши там сухофрукти. Уже тоді входили в лексику такі поняття, як десь "дістати”. Як правило це "діставання” відбувалося по спекулятивній ціні і було недоступне більшості колгоспників. Певними пільгами могло користуватися лише сільське начальство. Тоді люди використовували старе дерево з розібраних будівель, частково доповнивши його новим матеріалом.
Осінньо-зимовий одяг був однаковим для чоловіків і жінок - ватяна куфайка. Жінки на свято мали короткі пальта "сачки” з сукна. Поверх них одягали великі картаті вовняні хустки ще довоєнних запасів. Кожухи, хоч у декого ще були у скринях, майже не носили.
Їжа повсякденна і святкова подолян була переважно традиційною, хоч з'являлися і нові страви. У раціоні харчування селянської родини переважала борошняна та молочна їжа. М'яса і риби споживали мало, переважно на свята. Готували їжу в печі, але вже використовували керосиновий примус, який був далеко не в кожній родині. Готували також вареники, найчастіше з підсоленим сиром, які заправляли підсмаженим з цибулею салом. Не часто подавали на снідання "смаженю” на салі (яєчню).
З продуктів купляли переважно хліб. Рибні консерви купляли у випадках різних оказій. У селян на куповані продукти не було грошей.
Але варто зауважити, що наявність на присадибних ділянках значної кількості полуниці, малини, вишень, ранніх сортів яблук і груш давала можливість жителям с. Хижинці мати завжди свіжу копійчину. Гроші ці були невеликими. Їх витрачали на купівлю хліба, цвяхів, різного домашнього начиння, на посуд, який був великим дефіцитом» (В. Борисенко «Повсякдення мешканців подільського села 1950-1960-х років (на прикладі села Хижинець Вінницької області)» // Соціальні трансформації в Україні: пізній сталінізм і хрущовська доба. - Київ: Інститут історії України НАН України, 2015).
Виконайте завдання 2. Сформулюйте 4-5 тверджень про умови та спосіб життя українських селян у повоєнні часи.
Роздивіться фотографії. » 1. Які явища повсякденного життя українців вони засвідчують? » 2. Які з фотографій мають пропагандистський характер? У чому він виявляється? » 3. Роздивіться людей на фотографіях. Про які почуття і настрої говорять їхні обличчя, постаті й жести? » 4. Які деталі на фото свідчать про рівень добробуту цих людей, їхній моральний і психологічний стан? » 5. Які почуття ви відчуваєте до зображених людей?
Житомирські колгоспниці на відкритті Всесоюзної сільськогосподарської виставки. Москва. 1952 р.
Колгоспниці колгоспу ім. В. Леніна розвантажують хліб на пункті заготзерна. Бровари, Київська обл. 1946 р.
Політвиховна година в колгоспі ім. Сталіна на Львівщині. 1949 р.
3. Що довідуємося з історичних джерел про життя городян у повоєнні часи (на прикладі Одеси)
Прочитайте фрагмент джерела. » 1. Виберіть рядки, що свідчать про побутові умови городян. » 2. Чому матеріальне забезпечення одеситів було ліпшим, ніж в інших містах, віддалених від моря й портів? » 3. Як життя одеситів відрізнялося від повсякдення селян? » 4. У чому виявлялися труднощі із забезпечення одеситів житлом?
ДОКУМЕНТ 5
«Батьки мої жили в одноповерховому будиночку в центрі Одеси, за півкварталу від вулиці Пушкінської. У перші повоєнні роки з продовольством було, як і раніше, кепсько. Щоб хоч бодай як послабити напругу, людям стали роздавати землю під городи. Як і всі містяни, ми доглядали свій город, врожай дбайливо збирали і зберігали - перебирали, що треба, підсушували, щось засолювали і відправляли до льоху, викопаного у дворі (теж характерна риса 1940-х).
Найбільше раділи картоплі. Дітей у сім'ї було шестеро. Картопля, солоні огірки, капуста були, звісно, смачніші від макухи, коржів з висівок, толокна та інших таких продуктів з Привозу, які найчастіше бачили на столі одесити. Завжди жаданим був вінегрет, він посідав почесне місце на столі.
В Одесі, звісно, виручала й морська риба і морепродукти, серед яких найпоширенішими були рачки (креветки). З часом у крамницях поряд з такими звичними і обридлими баночками бичків у томаті, крабів далекосхідних, червоної ікри на вагу стали частіше з'являтися м'ясо, курки, всіма улюблені ковбаси, розширився асортимент кондитерських виробів, котрі якось непомітно витіснили саморобні льодяники, іриски, пісний цукор та інші ласощі з базару. Але одесити звикли, що справжні продукти купують на Привозі. Дуже цінувалося знайомство з продавцями і працівниками сфери торгівлі, поширеним був бартер.
У моїй школі не було ні буфета, ані їдальні. У велику перерву ми, діти, вибігали щось купити на вулицю, де жваво торгували пиріжками (8-15 коп.), вареними рачками, пшонкою (вареною кукурудзою), соняшниковим насінням. Особливим попитом у школярів користувалися булочки-франзольки (6 коп.). Про збирання грошей з батьків на ремонт, прибирання, якісь там подарунки вчителям і не йшлося.
Взуття доволі тривалий час носили парусинове, чистили його крейдою або зубним порошком. Популярним було гумове взуття - від калош до коротеньких жіночих ботиків на підборах.
На перших порах речі купували на товкучці, на якій було все - від примусних голок та ґнітів до гасниць і аж до дамських ридикюлів і боа з пір'я. Специфікою Одеси було те, що з товкучкою успішно конкурували комісійні магазини. То вже був інший рівень, саме до них надходив товар від моряків торговельного флоту, китобоїв флотилії "Слава”. Останніх взагалі в Одесі щораз зустрічали з великою повагою. Комісійні весь час поповнювалися одягом, взуттям, посудом, килимами, сувенірами тощо» (В. Мазур «Повоєнні роки в Одесі: повсякденне життя» // Соціальні трансформації в Україні: пізній сталінізм і хрущовська доба. - Київ: Інститут історії України НАН України, 2015, с. 635-640).
Прочитайте фрагмент історичного джерела. » 1. Які факти в розповіді очевидиці свідчать про зверхнє ставлення городян до мешканців передмість і сіл? » 2. Які факти підтверджують, що таке ставлення було наслідком соціальної політики держави? » 3. Як антагонізм між соціальними групами виявлявся в мові? » 4. Чому селяни, потрапляючи до міста, намагалися перейти на російську мову?
ДОКУМЕНТ 6
З репортажу підпільниці, яка живе на західноукраїнських землях, про поїздку в Одесу (вересень 1948 р.): «Місто, як я вже згадувала, гарне, вулиці широкі, обсаджені деревами, роблять гарне враження.
Транспорт в місті організований слабо. Трамвайних ліній відкрито всього лиш кілька і то на кожній з них проходить лише по кілька возів.
Крамниць в місті повно, та дістати з них щось путнього важко. Легко купити можна тільки різні сорти алкоголю. У ресторанах дуже рідко дістається що-небудь теплого з'їсти, звичайно є тільки горілка і проста закуска до всього.
Гастрономи теж в більшості заповнені винами, поза тим вибір товарів дуже обмежений. Вибір буває хіба тільки в комісійних крамницях, де на вітринах зустрінете найкращі заграничні шуби, одяги тощо. У книгарнях справила не дістанете того, що шукаєте. Повно там тільки комуністичної літератури. Видання українською мовою займають зовсім дрібненьке місце.
Крамниць з хлібом багато. Хліб на смак дуже поганий, чорний, клейкий, вимішаний з кукурудзою, можна чого дістати кожночасно по державній ціні. Деколи появляються білі булки (6-7 рб.), то за ними негайно уставляються довжелезні очереді. Населення закуповує потрібні харчі на базарі, де можна все купити, та, очевидно, за вищою ціною. Ось декілька базарних цін: 1 кг пшеничної муки - 21-24 рб., 1 кг гречаної каші - 15-20 рб., 1 кг цукру - 27-30 рб., 1 кг масла - 68-70 рб., 1 яйце - 2 рб., 1 картопля - 4-5 рб., 1 кг помідорів - 2 рб., 1 кг огірків - 0,20 рб., 1 кг риби - 26-27 рб.
У центрі міста та в околицях курортів люди одягнені непогано, досить елегантно, хоч назагал скромно. Зрештою в пору великої жари одяг населення важко оцінити, бо всі одягаються так, щоб не було жарко, отже мало що потребують, будучи в більшості одягнені в заграничні (трофейні) матеріали. Елегантно одягнених мужчин не стрічається. Зовсім друга картина відкривається, коли увійти в передмістя. Там люди одягнені в лахміття, житла їх мають враження звірячих нір, діти обдерті, валяються в грязі, як безроги. Живе тут, очевидно, міське робітництво. У самому місті також зустрічається немало помешкань-нір, та не так масово, як на пригороддях, малі діти в місті справляють добре враження, виглядають веселі і добре відживлені. Про їхній одяг важко що-небудь сказати, бо вони вліті ходять тільки в плавцях.
На вулиці зразу можна розпізнати колгоспників, зокрема дитину колгоспника. Це окремий клас паріїв, що, немов примари, снуються по місті в пошукуванні за кусником хліба. Все міське населення ставиться до них погірдливо, і слово "колхознік” вчується не раз як образливе слово.
Розмовною мовою в місті є російська мова. Скільки разів я почула українську мову, стільки разів мусіла оглянутися за тою людиною, таке воно небуденне явище в цьому великому місті Української РСР. По-українськи говорять колгоспники, які російської мови так і не знають. По-українськи говорять молоді селянські хлопці, яких щойно тільки позабирали до шкіл. Та вони стараються якомога швидше перейти на мову "найкультурнішої нації”» (Літопис УПА. Том 18. Діяльність ОУН та УПА на території Центрально-Східної та Південної України).
Виконайте завдання 3. Поділіться враженнями про повсякденне життя мешканців Одеси у повоєнні часи: наведіть 5-6 фактів, що вразили найбільше, зробіть висновок про наслідки державної соціальної політики.
ВРАЖЕННЯ ВІД УРОКУ
Як інформація опрацьованих на уроці джерел змінила ваші уявлення про життя в СРСР у повоєнні роки? Чи легко вам уявити повсякденне життя тієї доби? Чому? Які деталі у свідченнях очевидців про події та явища повоєнних років справили на вас найбільше враження?
Поставте собі оцінку за урок, зарахувавши за різні етапи роботи відповідні бали: за кожне із завдань (завдання 1-3) - від 1 до 3 балів. Так само (від 1 до 3 балів) оцініть свою участь в обговоренні в парах/групах (максимальна оцінка - 12 балів).
Коментарі (0)