- Я сьогодні знову затримаюсь.

Ти ж знаєш, іде перебудова!

- Повставляйте у мою доповідь якомога більше сучасних слів, таких як перебудова, прискорення.

2. Відродження пам'яті про Голодомор 1932-1933 рр.

Серед табуйованих сторінок історії радянського суспільства громадян України найбільше вражала інформація про Голодомор 1932-1933 рр. Українська діаспора використовувала кожну річницю Голодомору для того, щоб правда про сталінські злочини стала надбанням широкої громадськості. Особливо багато було зроблено на п’ятдесяті роковини. Тоді при Університеті провінції Альберта в Едмонтоні уже функціонував Канадський інститут українознавчих студій, а в Гарвардському університеті - Український дослідний інститут, заснований Омеляном Пріцаком. За вивчення трагічних подій 1932-1933 рр. в Україні взялися дипломовані фахівці. У 1983 р. в Університеті Квебеку (Монреаль) була проведена перша у світі наукова конференція, присвячена ключовим проблемам Голодомору.

П’ятдесята річниця Голодомору стала переламною. Події 1932-1933 рр. в Україні почали привертати увагу істориків, політиків, журналістів. Ситуація виявилася специфічною через те, що в СРСР не визнавали голоду, хоч тоді загинули мільйони людей. Десятки мільйонів знали, що голод був, але говорити про нього не можна. Коли журналісти ставили українським дипломатам в ООН запитання з цієї теми, ті або ухилялися від відповіді, або заперечували наявність голоду. Зрештою, дипломати змушені були звернутися за інструкціями: що робити з проблемою півстолітньої давнини? Політбюро ЦК Компартії України доручило вивчити це питання секретарю ЦК з ідеології та голові КДБ УРСР. 11 лютого 1983 р. останні написали на ім’я В. Щербицького доповідну записку, суть якої відображено в назві: «Про пропагандистські і контрпропагандистські заходи відносно протидії розв’язаній реакційними центрами української еміграції антирадянської кампанії у зв’язку з продовольчими утрудненнями на Україні, які мали місце на початку 30-х рр.».

Глава організації «Американці в обороні людських прав в Україні» І. Ольшанівський вивчив архіви комісії Конгресу США з Голокосту і запропонував створити таку саму комісію з розслідування українського голоду. У листопаді 1983 р. відповідний законопроект було внесено до Конгресу, але Палата представників поставилася до нього пасивно. Тоді по всіх штатах, де проживали українці, була організована петиційна кампанія під гаслом «Коріння трави». Ні раніше, ні пізніше такої масштабної акції американські українці не влаштовували.

Завдяки їй законопроект успішно пройшов сенатську комісію, і у вересні 1984 р. Сенат ухвалив його одноголосно. Натомість Палата представників так і не подала законопроект, який лобіювали українські організації. Становище урятував сенатор Б. Бредлі. Користуючись правом сенаторів вносити поправки в бюджет, він в останній день роботи 98-ї сесії Конгресу «причепив» витрати на діяльність тимчасової комісії з розслідування голоду 1932-1933 рр. в Україні до Фінансової резолюції. Палата представників, яка мала право відкидати внесені сенаторами поправки, з цією поправкою все-таки погодилася, бо законопроект був схвалений Сенатом. Р. Рейган без зволікань підписав Фінансову резолюцію, і у Конгресі США з’явилася комісія, перед якою стояло завдання «здійснити вивчення українського голоду 1932-1933 рр., щоб поширити по всьому світу знання про голод і забезпечити краще розуміння американською громадськістю радянської системи шляхом виявлення у ньому ролі Рад». Виконавчим директором комісії Конгресу став викладач Гарвардського університету, один із небагатьох фахівців історії України радянського періоду Джеймс Мейс. Ніхто не очікував, що очолювана ним дослідницька група з шести українознавців зможе за доволі короткий термін знайти переконливі докази наймасштабнішого сталінського злочину. У 1986 р. в США вперше вийшло ґрунтовне дослідження про Голодомор Р. Конквеста «Жнива скорботи».

Тим часом керівництво КПРС уже почало втрачати контроль над процесом «перебудови». Сталінське табу на згадування голоду, яке трималося п’ять з половиною десятиліть, було знято. У московській і київській пресі промайнули перші згадки про трагедію 1933 р. Виступаючи в Києві з нагоди 70-річчя проголошення радянської влади в Україні, В. Щербицький виголосив не ювілейний абзац про трагедію, спричинену нібито неврожаєм. Уперше в СРСР «продовольчі утруднення» дістали офіційну назву - «голод». Це дало підстави українським ученим, письменникам і журналістам розповідати широкій громадськості про події, що були «білою плямою» в недавній історії України.

У проблематиці Голодомору основним здобутком радянської доби, яка стрімко відходила в минуле, стало видання «Голод 1932-1933 років на Україні: очима істориків, мовою документів». Воно вийшло друком у вересні 1990 р. під грифом Інституту історії партії при ЦК Компартії України. Навколо цього збірника документів з архівів Москви та Києва, що його підготували архівісти Центрального партійного архіву при ЦК КПУ, в січні того самого року точилися палкі дискусії в політбюро. Найвищий орган республіки підтримав пропозицію В. Івашка опублікувати документи вибухової сили. Для такого сенсаційного рішення було кілька причин. По-перше, щоб утриматися на гребені революційної хвилі, керівники республіканської партійної організації мали засудити сталінську спадщину. По-друге, цю трагедію вже не виходило замовчувати, як це робило радянське керівництво впродовж 55 років. Комісія Конгресу США завершила дослідницьку працю про український голод 1932-1933 рр. і оприлюднила звіт обсягом 524 сторінки.

Цей том був надрукований у Вашингтоні й у вересні 1988 р. надісланий радянським посольством до ЦК КПУ. По-третє, не можна недооцінювати родинну пам’ять про Голодомор, хоча ті, хто вижив, дуже рідко наважувалися розповідати про пережите своїм дітям, щоб уберегти їх, та й самих себе, від звинувачень в антирадянській агітації.

Прочитайте фрагменти історичних джерел. » 1. Як українські державні та громадські діячі пояснювали трансформацію свого світогляду внаслідок гласності? » 2. Чому правда про Голодомор спонукала українців відмовлятися від комуністичних поглядів?