§ 22—23. Державотворчі процеси та стан економіки

Попри жорстку боротьбу в українському парламенті між компартійно-радянською більшістю й демократичною меншістю, державотворення відбувалося успішно. Демократична опозиція висувала гасла й забезпечувала їм народну підтримку, а номенклатура змушена була втілювати ці гасла в життя, щоб не втратити влади.

Утвердження національної державності забезпечувалося формуванням власної грошової системи, виробленням законодавства про українське громадянство й кордони тощо. Принципову роль у створенні обличчя нової України відіграла вимушена згода компартійно-радянської номенклатури замінити радянську символіку на національну.

Успадкована від радянських часів економічна криза рік від року поглиблювалася. Це пояснювалося як об’єктивними обставинами, так і прорахунками в економічній політиці українського керівництва. Захоплена боротьбою за владу та повноваження, українська політична еліта не приділила достатньої уваги розвитку економіки й не змогла розв’язати більшість надзвичайно складних проблем переходу до ринку. На об’єктивні економічні труднощі накладалися некомпетентне керівництво господарством і небажання здійснювати ринкові реформи. Тому проблеми, що інші посткомуністичні країни рано чи пізно подолали, в Україні залишилися.

1. Державотворчий процес 1992-1994 рр.

У середині січня 1992 р. Президія Верховної Ради України видала указ «Про Державний гімн України». Приймалася музична редакція національного гімну «Ще не вмерла України і слава, і воля...», автором якої був композитор М. Вербицький. 22 січня в Києві відбувся мітинг громадськості за участю новообраного Президента України Л. Кравчука, присвячений Дню соборності українських земель. 28 січня, коли почала роботу 5-та сесія Верховної Ради XII скликання, національний синьо-жовтий прапор був затверджений як Державний прапор України.

19 лютого після тривалих дебатів парламент затвердив знак князя Володимира Великого (тризуб) як малий герб України. У постанові зазначалося, що тризуб є основним елементом майбутнього великого Державного герба України.

Президент УНР в екзилі Микола Плав’юк передає державні атрибути УНР Президентові України Л. Кравчуку. Серпень 1992 р.

Верховна Рада ще 24 серпня 1991 р. затвердила постанову про негайні заходи із запобігання можливим спробам військового перевороту. У ній ішлося про потребу невідкладного створення управлінських і силових структур, безпосередньо підпорядкованих парламенту. Після підготовки 20 вересня було ухвалено постанову Верховної Ради «Про створення Служби національної безпеки України», а 4 листопада - закони «Про Національну гвардію України», «Про державний кордон України», «Про Прикордонні війська України».

6 грудня 1991 р. Верховна Рада ухвалила Закон «Про Збройні Сили України». Проголошувалося, що Україна як незалежна держава і суб’єкт міжнародного права створює власні Збройні Сили: війська наземної оборони, війська оборони повітряного простору та військово-морські сили.

Керівництву України не вдалося вплинути на командування Чорноморського флоту, який майже цілком перебував на українських військово-морських базах, щоб флот служив новій державі. У жовтні 1993 р. парламент затвердив Воєнну доктрину. Вона проголошувала, що Україна не вбачає в сусідніх країнах супротивників і не є потенційним противником жодної держави.

У жовтні 1991 р. був прийнятий Закон України «Про громадянство України». Він не передбачав подвійного громадянства, що мало колосальне значення для новоствореної держави, якій потрібно було відходити від радянського минулого.

У липні 1991 р. Верховна Рада ухвалила закон про запровадження посади Президента України. У Конституцію УРСР 1978 р., яка не втратила чинності, було внесено доповнення: «Президент України є главою держави і главою виконавчої влади України». Однак це доповнення не роз’яснювало, як розподіляються повноваження між Президентом України і Верховною Радою, як їм підпорядковуються виконавчі органи влади.

Невизначеність розподілу владних повноважень між президентом України і Верховною Радою призводила до постійного тертя. Не були чітко прописані в Конституції й відносини найвищих посадових осіб усередині виконавчої гілки влади, передусім президента і прем’єр-міністра. Безсумнівною була лише підпорядкованість останнього президентові.

Основна частина компартійно-радянської номенклатури після заборони КПРС утворила так звану партію влади. Це були фахівці з різних галузей економіки й культури, свого часу ретельно відібрані номенклатурними структурами для керівної роботи. Без таких фахівців із досвідом організаційної роботи - вихідців із компартійно-комсомольської та радянської номенклатури - життя суспільства розвалилося б.

Не маючи справжніх конкурентів, «партія влади», однак, зіткнулася з викликом людей, які виринули на поверхню політичного життя на хвилі мітингів початку 1990-х. Висуваючи антикомуністичні гасла, підкріплені історичними свідченнями про жахіття сталінщини, ці люди спробували скинути компартійних функціонерів, щоб посісти їхні місця. Проте демагогія зазвичай не спрацьовувала. По-перше, надто низькою виявилася підготовка багатьох політиків нової генерації. По-друге, «партія влади» не заперечувала проти залучення до своїх лав професійно придатних «мітингових» політиків.

У сформованій після березня 1990 р. Верховній Раді «партія влади» отримала більшість місць. Депутати парламенту з-поміж колишньої номенклатури не заперечили проти запровадження інституту президентства. Коли Л. Кравчук почав домагатися, щоб наповнити президентську владу реальним змістом, вони поставилися до цього здебільшого негативно.

Протистояння Президента України та Верховної Ради на тлі всеохопної кризи закінчилося рішенням обох сторін достроково припинити повноваження і звернутися до виборців із проханням підтвердити мандати. У березні й квітні 1994 р. відбулися вибори до Верховної Ради України. Вони вперше проводилися на багатопартійній основі, але за мажоритарною системою.

СЛОВНИК

Мажоритарна система - система визначення результатів голосування, за якої обраним уважають кандидата, що одержав більшість (абсолютну чи відносну) голосів виборців у певному окрузі.

У жовтні 1991 р. на установчому з’їзді прихильники комуністичної ідеї заснували Соціалістичну партію України (СПУ) на чолі з О. Морозом. У червні 1993 р. у Донецьку пройшов «відбудовчий» з’їзд Компартії України (КПУ). Першим секретарем ЦК КПУ обрали П. Симоненка. На II з’їзді в березні 1995 р. КПУ проголосила себе наступницею партії, що існувала у складі КПРС. КПУ була наймасовішою на той час партією. Основу її становили пенсіонери, ветерани війни, робітники. Аграрна частина компартійно-радянської номенклатури в 1993 р. утворила політичну партію, яку назвали Селянською (СелПУ) - очолював процес колишній міністр сільського господарства УРСР О. Ткаченко. На IV з’їзді Народного руху в грудні 1992 р. завершилося його перетворення на політичну партію. Її лідером став В. Чорновіл.

Понад половину мандатів, здобутих партіями на виборах до парламенту, припало на КПУ - 90. Ще 13 партій, які спромоглися провести своїх представників у парламент, здобули загалом 88 мандатів. За кількістю місць Народний рух опинився на другому місці (20 мандатів), СелПУ - на третьому (19), СПУ - на четвертому (15), УРП - на п’ятому (11). Інші партії були представлені одним або кількома депутатами. Таким чином парламент України потрапив під контроль комуністів, які набрали відносну більшість голосів. Головою Верховної Ради депутати обрали лідера СПУ О. Мороза.

У результаті політичного компромісу влітку 1994 р. відбулися позачергові вибори Президента України. Президентом став Леонід Кучма.

ОСОБИСТІСТЬ

Леонід Кучма (1938)

Народився на Чернігівщині у сім’ї колгоспників. З 1960 р. працював у конструкторському бюро (КБ) «Південне» (Дніпропетровськ), пройшов шлях від інженера до першого заступника начальника і генерального конструктора. З 1986 р. - генеральний директор виробничого об’єднання «Південний машинобудівний завод». «Південмаш» - одне з найбільших у Радянському Союзі підприємств, основною продукцією якого були міжконтинентальні та космічні ракети.

1992 р. обраний прем’єр-міністром України, 1993 р. подав у відставку, мотивуючи це конфліктом із тодішнім Президентом України Л. Кравчуком. 1994 р. обраний Президентом України. 1999 р. вдруге обраний Президентом України.

«До здобутків першого президентського терміну Л. Кучми зараховують стабілізацію національної валюти, прийняття 1996 р. Конституції України (співголова Конституційної комісії), економічні укази, що відіграли ключову роль у реформуванні відносин власності, переході української економіки на ринкові відносини. Л. Кучма доклав багато зусиль для зміцнення взаємин України та РФ (укладення і ратифікація Договору про дружбу та співпрацю), поглиблення польсько-українських взаємин. Водночас проголошений курс на боротьбу з корупцією і організованою злочинністю повністю провалився... Під час другого президентського терміну Л. Кучма в зовнішній політиці реалізовував лінію на багатовекторність і заявляв, що Україна зацікавлена в подальшій інтеграції в Європу, а також у розвитку стратегічного партнерства з РФ та США, у внутрішній - балансування між олігархічними угрупованнями. Загалом обіцянки Л. Кучми побудувати соціально відповідальну державу, економіку добробуту залишилися нереалізованими, країни Заходу почали поступово дистанціюватися від України...» (український історик Ю. Шаповал).

Проаналізуйте факти, викладені в тексті підручника й біографічній довідці. Чому Л. Кучму залучають до когорти «червоних директорів»? Як це позначилося на його політичній кар’єрі? Які суперечності характерні для президентства Л. Кучми?

2. Ухвалення Конституції України 1996 р.

Восени 1990 р. Верховна Рада затвердила Конституційну комісію, що була покликана опрацювати концепцію Основного закону, і відтак розпочалася безпосередня робота над текстом Конституції. У його основу були покладені Загальна декларація прав людини, пакти ООН про економічні, соціальні й культурні права та інші основоположні міжнародні документи.

Найскладнішою виявилася проблема розподілу владних повноважень між Верховною Радою та Президентом України. Більшість депутатів парламенту не бажала передавати президенту реальної виконавчої влади. Через це конституційний процес зайшов у глухий кут. Чинною залишалася Конституція УРСР 1978 р., до якої внесли понад двісті поправок.

Підписання Конституційного договору між Верховною Радою України і Президентом України. Голова Верховної Ради України О. Мороз (ліворуч) і Президент України Л. Кучма (праворуч)

Після президентських виборів 1994 р. була створена нова Конституційна комісія з двома співголовами - Л. Кучмою та О. Морозом. 8 червня 1995 р. Президент України та Верховна Рада уклали Конституційний договір терміном на один рік, і таким чином кризу влади було подолано.

Рік минув у гострих суперечках. Ліві партії не погоджувалися з президентською стороною за такими головними пунктами: розподіл повноважень між гілками влади, визнання приватної власності на засоби виробництва, перетворення української національної символіки на державну, ненадання російській мові державного статусу, статус Республіки Крим.

У ситуації гострої політичної кризи в парламенті була сформована узгоджувальна комісія, яку очолив народний депутат Михайло Сирота. 27 червня 1996 р. Верховна Рада почала засідання, присвячене розглядові Конституції. Крок за кроком узгоджувалися позиції різних політичних сил і визначався той текст, який міг бути прийнятий конституційною більшістю голосів. Президентська сторона не відступила від принципових позицій у сфері розподілу влади, права приватної власності, державної символіки, державного статусу української мови. З деяких питань були досягнуті взаємні поступки. Ліві не заблокували затвердження синьо-жовтого прапора як державного, а праві погодилися зберегти за Кримом статус автономної республіки.

Постатейне узгодження проекту Конституції тривало день і ніч. Остаточне голосування відбулося вранці 28 червня.

Мітингувальники перед Верховною Радою вимагають прийняти Конституцію України. Червень 1996 р.

Прокоментуйте кожне з тверджень схеми-таблиці. Зробіть висновок про те, чому ухвалення Конституції було одним з найважливіших етапів утвердження України як незалежної держави. Яке значення мала ця подія для подолання посттоталітарної спадщини в суспільній свідомості?

ІСТОРИЧНЕ ЗНАЧЕННЯ УХВАЛЕННЯ КОНСТИТУЦІЇ УКРАЇНИ

• Конституція закріпила правові основи незалежної України, її суверенітет і територіальну цілісність.
• Конституція створила необхідні умови для діяльності державних структур і відносин між ними, стала механізмом конструктивної взаємодії всіх гілок влади.
• Конституція створила нові засади для утвердження стабільності в країні, морально-психологічної єдності народу, піднесення його духовності. Вона є важливим засобом забезпечення прав людини в Україні.
• Конституція утвердила міжнародний авторитет України.

Прочитайте фрагмент джерела. » 1. Які деталі «конституційної ночі» свідчать про глибокі політичні суперечності в українській владі? Яка, на вашу думку, причина цих суперечностей? » 2. Чому питання ухвалення Конституції було відповіддю тим, хто не хотів української державності? » 3. Що мав на увазі М. Сирота, коли в одному з інтерв’ю, зокрема, сказав, що «прийняття Конституції стало чи не єдиним актом консолідації для українського світу, справою, так би мовити, навіть цивілізаційної ваги...»?

ДОКУМЕНТ 1

З книжки Георгія Касьянова «Україна 1991-2007. Нариси новітньої історії»: «Наступного дня вранішня пленарна сесія Верховної Ради розпочалася із закритого засідання. У перерві журналістам повідомили, що депутати залишатимуться в парламенті, доки не буде ухвалено нову Конституцію. Удень депутати поділилися на кілька робочих груп для обговорення найбільш суперечливих статей: про мову, статус Криму, державну символіку, приватну власність.

О 18:30 розпочалося пленарне засідання, яке відкрило знамениту "конституційну ніч”, - із цієї миті майже протягом 14 годин без перерви депутати поіменно голосували по кожній окремій (зі 160) статті Конституції. Для затвердження кожної статті потрібно було не менше 300 голосів. Героєм "конституційної ночі” став депутат Михайло Сирота, який представляв проект Конституції, запропонований погоджувальною комісією, - весь цей час він стояв на трибуні та був змушений за регламентом представляти кожну статтю, коментувати й пропоновані поправки, виголошувати стандартну фразу: "Комісія просить прийняти”. Під час голосування в залі працювали "піаністи” - депутати, яким їх відсутні колеги віддали реєстраційні картки для участі в голосуванні. Був тут і свій "диригент” - лідер комуністів П. Симоненко, який у потрібні моменти подавав своїм колегам знаки не реєструватися. Журналісти, які вщент заповнили балкон Верховної Ради, напружено слідкували за процесом. Усі присутні розуміли історичну вагу подій, що відбуваються.

Протягом ночі до будинку парламенту "підтягувалися” відсутні депутати. Близько другої години ночі залу засідань несподівано полишили всі члени уряду, що були за сумісництвом депутатами. їх обурені колеги перервали голосування й поставили питання про позбавлення їх депутатських мандатів. "Прогульникам” довелося повернутися.

Час від часу процедуру монотонного голосування окремих статей переривали спалахи емоцій. О першій ночі було поставлено на голосування статтю про національну символіку. Комуністи категорично повстали проти синьо-жовтого прапора та тризуба. Один з них, явно глузуючи з опонентів, запропонував натомість козацький малиновий прапор, заявивши, що синьо-жовтий назавжди пов'язаний з "колабораціоністами”, - обурені праві депутати спробували стягти його з трибуни, і лише зусиллями інших парламентарів вдалося запобігти бійці. Питання про статус Криму (об'єднане зі статтею про символіку в один "пакет”) викликало подібну реакцію - праві дружно скандували: "Область! Область!” тоді як ліві обстоювали республіканський статус автономії. Голосування по цих статтях загрожувало зривом усього заходу, тому було вирішено провести його таємно (за решту статей голосували поіменно). У результаті Україна, будучи унітарною державою, отримала у своєму складі автономну республіку і здобула, нарешті, конституційне право на синьо-жовтий прапор і тризуб.

Близько 9:00 28 червня в залі засідань з'явився невиспаний, насторожений, але впевнений у собі президент. За кілька хвилин розпочалося поіменне голосування з ухвалення всієї Конституції загалом. На тлі всіх попередніх виснажливих подій його результати були приголомшливими: 315 - "за”, 36 - "проти”, 12 - утрималися, 30 - не голосували.

Коли на табло з'явилися результати голосування, зала засідань вибухнула істеричною овацією, вчорашні супротивники в ейфорії розціловувалися та обіймалися, виснажений М. Сирота втирав сльози щастя, а напівживі журналісти полегшено аплодували їм з балкона. Дещо пізніше Л. Кучма нагородив усіх учасників засідання орденами, а хол Верховної Ради прикрасили алегоричною картиною, що символізувала зв'язок поколінь борців за незалежність з учасниками ухвалення Конституції (цей художній кітч адекватно віддзеркалював політичний)».

3. Прорахунки й успіхи економічної політики

Розпад Радянського Союзу негативно вплинув на економічне становище кожної з колишніх союзних республік. Проте наслідки дезінтеграції єдиного загальносоюзного народногосподарського комплексу меншою мірою позначалися на Росії й більшою - на інших республіках, які істотно поступалися їй за територією та економічним потенціалом. Ця особливість випливала із самої суті командної економіки - її централізації.

Україна виходила на ринок слідом за Росією. Російська Федерація значно менше постраждала від розриву економічних зв’язків, тому що мала більшу кількість підприємств із замкненими в межах власних кордонів виробничими циклами. У неї був стартовий капітал для ринкових реформ у вигляді «валютних» природних багатств: нафти, газу, золота, алмазів тощо.

Україна успадкувала економічну кризу від радянських часів. Однак тяжкий стан економіки спричинили і власні невдачі молодої держави.

По-перше, українська управлінська еліта була недосвідченою. Вона несміливо ухвалювала рішення, бо раніше її привчали тільки виконувати вказівки союзного центру. По-друге, навіть вдалі рішення важко втілювалися в життя. Виконавча вертикаль радянських часів була зруйнована, а створення нової постійно натрапляло на перешкоди, що їх чинили одне одному політичні супротивники. По-третє, після зруйнування попередньої системи управління економіка вже перестала бути командною, але ще не стала ринковою. Вона перебувала в хаотичному стані.

Надто тісно пов’язане з російською економікою, українське господарство змушене було пасти задніх, прокладаючи курс за межами нової держави. Це був найгірший з усіх можливих варіантів трансформації командної економіки в ринкову.

Ринкові реформи почалися в Росії на початку 1992 р. з лібералізації цін. Унаслідок цього ціни на газ в Україні зросли за 1992 рік у 100 разів, а на нафту - у 300 разів. Зростання цін на енергоносії почало розкручувати спіраль інфляції.

Купюра в 1 мільйон українських купонокарбованців. 1995 р.

На початку 1992 р. були введені купонокарбованці багаторазового використання як попередники повноцінної національної валюти - гривні. У середині року Україна вийшла з рублевої зони. Гривневі купюри були видрукувані й зберігалися у сховищах Національного банку. Однак погіршення ситуації в економіці унеможливило грошову реформу. За рік купонокарбованці знецінилися у 21 раз, за 1993 р. - у 103 рази. Такої гіперінфляції не спостерігалося у ті часи в жодній країні світу.

У 1994 р. Національний банк України започаткував дефляційну політику. Але приборкання інфляції досягалося через штучне затримання виплат зарплатні, пенсій, інших соціальних видатків, зростання неплатежів за товари й послуги. Утім ситуація в економіці невпинно погіршувалася, курс купонокарбованця стрімко падав. У травні 1995 р. в обігу з’явилася купюра в 1 мільйон купонокарбованців, реальна вартість якої не перевищувала 6,8 долара.

Щоб перешкодити знеціненню купонокарбованця, уряд запровадив фіксований курс купонів щодо долара і рубля. Але це призвело лише до зростання тіньової економіки, колосального посилення корупції в управлінському апараті й відпливу вітчизняних капіталів за кордон.

Прагнучи знайти ресурси для бюджету, уряд почав збільшувати податки. В Україні було встановлено найвищу у світі ставку податку з громадян - 90 відсотків від одержаного прибутку. Будь-яка легальна комерційна діяльність ставала невигідною.

У 1996 р. з’явилися ознаки економічної стабілізації, зміцнилася фінансово-банківська система, була подолана інфляція. Наслідком цих сприятливих зрушень стала грошова реформа. У вересні 1996 р. в обіг була запроваджена гривня, що поліпшило умови для подолання доларизації економіки й припинення «втечі» вітчизняних капіталів за межі країни.

4. Приватизаційні процеси

За 1991-й і першу половину 1992 р. Верховна Рада України ухвалила низку законів і постанов, які полегшували процеси роздержавлення та приватизації. Протягом наступних років законодавча база поповнювалася новими законами.

У 1995-1998 рр. здійснювалася сертифікатна приватизація. 19 млн громадян України одержали приватизаційні майнові сертифікати (ваучери), тобто формально стали акціонерами приватних компаній. За цей час було приватизовано майже 50 тис. об’єктів, з-поміж них понад 11 тис. середніх і великих підприємств.

СЛОВНИК

Приватизація - процес передачі об’єктів державної та інших форм публічної власності у приватну власність фізичних або юридичних осіб. Приватизація є одним із головних напрямів переходу від командної до ринкової економіки в посткомуністичних країнах.

У приватну власність перейшло понад 90 % підприємств торгівлі, сфери обслуговування та громадського харчування. Було створено більш ніж 40 тис. малих підприємств. Завдяки приватизації досить швидко був подоланий товарний дефіцит і з’явилися передумови для формування середнього класу.

Унаслідок сертифікатної приватизації в країні з’явилися фондові біржі й позабіржовий фондовий ринок торговельних систем. Утворився вторинний ринок цінних паперів, стала можливою вже не паперова (сертифікатна, ваучерна), а грошова приватизація. Почалася концентрація власності на засоби виробництва в руках невеликої групи людей, здатних скуповувати цінні папери найперспективніших підприємств.

Грошова приватизація почалася в Україні з 1999 р. Вона мала істотні переваги перед сертифікатною, проте в українських умовах негайно обросла тіньовими схемами, у яких брали участь представники владної верхівки. Потенційні власники, зазвичай фінансово-промислові групи олігархічного походження, часто-густо використовували механізм штучного банкрутства, щоб придбати приватизаційні об’єкти без конкурентів і фінансових зобов’язань перед кредиторами. Приватизацію за участю олігархічного капіталу в народі назвали «прихватизацією».

5. Зміни в сільському господарстві

Сільське господарство реформувалося значно повільніше. У березні 1991 р. землю оголосили об’єктом реформи, але лише через рік почалося перетворення колгоспів на асоціації та колективні сільськогосподарські підприємства (КСП). До 1994 р. реформувалося 8,8 тис. колгоспів (94 % від загальної кількості). Майже всі вони здійснили паювання майна - надання права власності на частку майна (пай) членам колгоспів. Селяни могли використати земельний пай для заснування фермерського господарства або здавати в оренду КСП. З-поміж колишніх колгоспників не виявилося багато охочих стати фермерами, адже у демографічній структурі сільського населення переважали люди старшого віку. Також у селян не було капіталів для купівлі техніки, та й техніка для господарств фермерського типу в країні не вироблялася.

Роздивіться карикатуру. Які соціально-демографічні проблеми вона висвітлює? З яких причин реформування сільського господарства відбувалося найповільніше?

- У вас, як видно, сьогодні свято?

- Так. Петя Сидоренко пообіцяв після закінчення школи та ВНЗ залишитися працювати в селі.

Обсяг виробництва в сільському господарстві невпинно скорочувався. Продукція колгоспів і радгоспів обходилася суспільству дедалі дорожче. У 1991-1994 рр. сільське господарство було одним з основних чинників зростання інфляції.

Наприкінці грудня 1999 р. вийшов указ Президента України «Про невідкладні заходи щодо прискорення реформування аграрного сектора економіки». Його реалізація забезпечила остаточну ліквідацію колгоспно-радгоспного ладу й зростання виробництва валової сільськогосподарської продукції: у 2000 р. - на 9 %, у 2001 р. - на 10 %.

6. Соціальні наслідки економічної кризи

Погіршення матеріального становища населення виявлялося у зниженні реальної заробітної плати й неможливості одержати зароблені гроші через багатомісячні затримки виплат. Інфляція цілком знецінила заробітну плату. Власне, й купувати щось у магазинах стало проблемою. Населення різко обмежило купівлю товарів тривалого користування й витрачало кошти переважно на продовольчі товари. Витрати на їжу в сімейних бюджетах у середині 1990-х перевищили 70 %. На інші потреби (одяг, взуття, побутові й культурні потреби тощо) залишалося не більш як 30-25 % чистого доходу сім’ї. На межі зубожіння опинилася переважна частина суспільства. Заощадження, накопичені в радянські часи громадянами в Ощадбанках, інфляція перетворила на ніщо.

У другій половині 1990-х становище мало змінилося. Постійно підвищувана тоді заробітна плата не могла наздогнати інфляцію. Тільки в першій половині 2000-х, коли інфляцію було майже приборкано, зарплата почала зростати.

Чимдалі більше зубожіння основної маси населення й водночас колосальна концентрація коштів та майна в руках нечисленних скоробагатьків засвідчували явну неспроможність державних інститутів регулювати здійснення ринкових реформ. Соціальна поляризація стимулювала економічну стагнацію, гальмувала демократичні перетворення й нагромаджувала в суспільстві небезпечний протестний потенціал.

Системна криза початку 1990-х рр. містила й демографічну кризу. На початку 1993 р. в Україні чисельність населення становила 52,2 млн осіб. Перепис 2001 р. зареєстрував 48 млн 457 тис., а на початок 2011 р. у країні проживало 45 млн 779 тис. осіб. Скорочення чисельності населення спричинювалося депопуляцією, тобто перевищенням смертності над народжуваністю.

Вікова структура народонаселення в Україні була особливо несприятливою у сільській місцевості.

Злиденність негативно впливала на стан здоров’я та фізичний розвиток людей. Показник смертності погіршувався й через кризовий стан системи охорони здоров’я. Доступ до високоякісних медичних послуг став обмеженим, ліки багаторазово подорожчали.

Прилавки магазинів на початку 1990-х рр.

Проаналізуйте карту. Позмагайтеся в парах у вмінні отримувати вичерпну картографічну інформацію: історичні факти (події, явища, процеси) та історико-географічні об’єкти. Прокоментуйте кожен із виявлених вами на карті фактів. Складіть запитання до карти. Запропонуйте їх іншій парі. Вислухайте відповіді. Узагальніть інформацію.

Економіка України в 1998—2004 рр.

У чому Л. Кучма вбачав найбільшу ваду заходів перших українських урядів (зокрема, й власного) у здійсненні реформ? Підтвердіть історичними фактами, викладеними в тексті параграфа, слушність його критичних міркувань.

ДОКУМЕНТ 2

З виступу Л. Кучми на науковій конференції, присвяченій ринковим трансформаціям (Київ, 2000): «Формула, яка була визначена вже на старті реформ і витримувалася впродовж наступних років - спочатку реформи, а потім вирішення соціальних завдань, - виявилася не просто помилковою, а й глибоко деструктивною. На практиці вона звелася до добре відомого: реформи - за рахунок соціальних чинників. У цілому ряді випадків демонтовано навіть ті соціальні здобутки, які свого часу були запозичені західними країнами. Усе це стало поєною протилежністю реформам, що здійснювалися, наприклад, у Німеччині, а також в інших країнах повоєнної Європи, де завжди й в усьому був визначальним принцип соціальної спрямованості економічних перетворень».

ПЕРЕВІРТЕ, ЧОГО НАВЧИЛИСЯ

1. Установіть хронологічну послідовність подій: » Ухвалення Конституції України » Заснування Збройних Сил України » Обрання Президентом України Л. Кучми » Затвердження Верховною Радою державних символів України.

2. Складіть речення, використавши поняття і терміни: приватизація, «партія влади», «конституційна ніч», мажоритарна виборча система, гіперінфляція, купонокарбованці.

3. Схарактеризуйте одним реченням історичних діячів відповідно до їхньої ролі в подіях 1990-х рр.: Л. Кучма, О. Мороз, М. Сирота.

4. У чому полягає історичне значення ухвалення Конституції України?

5. До положень, що характеризують розвиток економіки 1990-х рр., доберіть конкретні факти.

» Основною причиною стрімкого падіння народжуваності у 1990-х рр. було чимдалі більше зубожіння населення. » Ситуація в сільській місцевості України була справжньою демографічною катастрофою. » Приватизація була шляхом до ринкової економіки.

6. Підтвердіть фактами або спростуйте слушність тверджень.

» Провідна роль «партії влади» у творенні державності України призводила до надто повільного просування в реформах. » Зволікання з реформою державних інститутів загальмувало перехід до демократичного устрою й негативно позначилося на ефективності влади.

7. Поміркуйте, що дає підстави для пропонованого висновку. Наведіть кілька аргументів на його підтвердження або спростування.

Захоплена боротьбою за владу й повноваження, українська політична еліта не приділила достатньої уваги розвитку економіки і не змогла розв’язати більшість надзвичайно складних проблем переходу до ринку.

скачать dle 11.0фильмы бесплатно

 

Даний матеріал відноситься до підручника "Історія України 11 клас Власов, Кульчицький (рівень стандарту)", створено завдяки МІНІСТЕРСТУ ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ (МОН)