Розвиток економіки
- 22-06-2022, 23:05
- 491
11 Клас , Історія України 11 клас Гісем, Мартинюк (рівень стандарту)
§ 8. Розвиток економіки
• 1. Якими були особливості відбудови промисловості України в перші післявоєнні роки? 2. Як розвивалося сільське господарство республіки в цей період? 3. За курсом економічної і соціальної географії України вкажіть, якими були провідні галузі промисловості та найбільші регіони сільськогосподарської спеціалізації УРСР у другій половині XX ст.
1. Зміни в управлінні господарством. Із квітня 1953 р. у підпорядкування республіки почали передавати підприємства, якими раніше керував центр. Усього до 1956 р. Україні передали близько 10 тис. підприємств, переважно вугільної, металургійної, нафтової, лісової, харчової, м’ясо-молочної, текстильної, легкої промисловості, автомобільного транспорту, зв’язку та промисловості будівельних матеріалів. Загалом у 1953—1956 рр. частка республіканської промисловості в Україні зросла із 30 до 70 %.
У 1954 р. розпочалося скорочення кількості працівників адміністративно-управлінського апарату міністерств і відомств як у центрі, так і в республіках. У результаті цього лише протягом 1954—1955 рр. в УРСР кількість працівників міністерств і відомств зменшилася на 61 тис. осіб. У 1957 р. М. Хрущов ініціював перетворення, спрямовані на децентралізацію управління промисловістю й скорочення більшості союзних міністерств. За Законом «Про подальше вдосконалення організації управління промисловістю і будівництвом в Українській РСР», прийнятим Верховною Радою УРСР у травні 1957 р., ліквідовувалася система галузевого, вертикального централізованого управління. Замість неї створювалися територіальні ради народного господарства — раднаргоспи.
Децентралізація — система управління, за якої частина функцій центральної влади переходить до місцевих органів самоуправління; скасування або послаблення централізації.
Раднаргоспи (ради народного господарства) — державні органи територіального планування й управління промисловістю УРСР та СРСР, що існували в 1918—1931 і 1957—1964 рр.
Раднаргоспи здійснювали територіальне планування й управління промисловістю та будівництвом у межах відповідних адміністративних районів. У СРСР було створено 103 такі райони, серед яких 11 існували в Україні (Станіславський, Львівський, Вінницький, Київський, Одеський, Херсонський, Запорізький, Дніпропетровський, Харківський, Сталінський та Ворошиловградський).
У результаті цих перетворень республіканська політична еліта вперше отримала реальну можливість контролювати місцевий економічний потенціал, за що була вдячна М. Хрущову. Різко зріс престиж секретарів обкомів в областях, де розміщувалися раднаргоспи.
Прагнення партійного керівництва інших областей мати власні раднаргоспи обумовило створення в 1960 р. трьох нових — Кримського, Полтавського та Черкаського. Найбільшими в республіці стали Київський (п’ять областей, 8,5 млн осіб, або 20 % населення республіки), Харківський (три області, 5,6 млн осіб) та Львівський (чотири області, 4,1 млн осіб) раднаргоспи.
За кількістю робітників, зайнятих на виробництві, та вартістю промислової продукції перше місце в УРСР посідали Сталінський, Харківський та Київський раднаргоспи. Усього в підпорядкування українських раднаргоспів перейшло 2,8 тис. підприємств, що виробляли більшість промислової продукції республіки.
Одночасно зі створенням раднаргоспів в УРСР було ліквідовано 11 промислових і будівельних міністерств, а два із союзно-республіканських перетворили на республіканські. Міністерства, що залишилися, звільнялися від безпосереднього управління підприємствами і здійснювали свої нові функції через раднаргоспи. Тепер майже вся промисловість республіки перейшла в підпорядкування Ради Міністрів УРСР. Однак як за республіканським, так і за союзним урядом зберігалося право скасовувати виконання розпоряджень раднаргоспів.
У 1960 р. в Україні, Росії та Казахстані утворилися центральні раднаргоспи. Наприкінці 1962 р. М. Хрущов ініціював зменшення числа раднаргоспів, у результаті чого їхня кількість в УРСР скоротилася до семи. Ці дії викликали невдоволення серед республіканської партійної верхівки.
У березні 1952 р. розпочалося створення виробничих колгоспно-радгоспних управлінь. За своєю територією, кількістю населення й обсягами виробництва зазвичай вони об’єднували три-чотири райони. Відтепер керівництво сільським господарством також почали здійснювати за територіальним принципом. Однак у реальному житті це спричинило чимало зайвих труднощів, проблем, призвело до протилежних від бажаних результатів. Управлінський апарат збільшувався, а саме управління ускладнювалося.
У 1963 р. була утворена нова центральна структура — Вища рада народного господарства СРСР, яка керувала не лише раднаргоспами, а й усіма іншими органами управління господарством. У результаті цих нескінченних організаційних перетворень система управління стала ще більш розгалуженою і забюрократизованою, ніж до реформ.
2. Розвиток промисловості. Загалом у період хрущовської «відлиги» більшість галузей промисловості УРСР розвивалася, демонструючи вищі за середні в СРСР темпи. Кожна галузь промисловості в ці роки збагатилася новими потужностями. Так, у республіці збудували нові теплові й гідроелектростанції — Миронівську, Придніпровську, Сімферопольську, Дніпродзержинську, Каховську, Кременчуцьку тощо. Було освоєно нові вугільні басейни — Львівсько-Волинський кам’яновугільний і Дніпровський буровугільний. Чималих зусиль докладали для модернізації Донбасу. Лише в 1956 р. на роботи в шахти Донбасу направили 85 тис. юнаків і дівчат із різних областей республіки. В експлуатацію ввели Шебелинське (Харківська обл.) і Радченківське (Полтавська обл.) газові родовища, після чого центр ваги в республіканському газовидобутку перемістився із Західної до Східної України.
Розбудовувався Криворізький залізорудний басейн, де руду видобували найбільш дешевим відкритим способом. У 1955 р. тут почав працювати найбільший у Європі Південний гірничозбагачувальний комбінат. У тогочасній металургійній промисловості УРСР з’явилися нові унікальні за розмірами доменні мартенівські печі. Завдяки цьому українська металургія за рівнем виробництва продукції на одну особу випередила високорозвинені країни світу, хоча за якістю виплавленого металу істотно їм поступалася.
Шебелинське газове родовище (Харківська обл.)
Увага приділялася розвитку хімічної промисловості, яка раніше була малорозвиненою в республіці. У 1959—1963 рр. на її розвиток в УРСР спрямували в 1,5 разу більше коштів, ніж за попередні роки. Завдяки цьому збудували 35 нових заводів і понад 250 великих хімічних виробництв. Серед них були чотири гіганти «великої хімії» — Роздольський гірничо-хімічний комбінат, Черкаський та Чернігівський заводи хімічних волокон і Дніпропетровський шинний завод.
Розвивалася машинобудівна промисловість. У Краматорську і Донецьку виникло виробництво надпотужних видобувних машин для гірничорудної промисловості. У Києві, Сумах, Мелітополі та інших центрах машинобудування республіки налагодили виробництво різноманітних агрегатів для хімічної індустрії. Фактично заново створили вітчизняне автомобілебудування, радіоелектроніку, розвивалося виробництво обчислювальної техніки, приладів із застосуванням синтетичних алмазів.
Про розвиток республіканського транспортного машинобудування свідчило те, що у Ворошиловграді й Харкові з 1956 р. набирав обертів серійний випуск тепловозів. У результаті цього з наступного року випуск паровозів у республіці взагалі припинили. На Харківському авіаційному заводі розпочали серійний випуск першого у світі швидкісного турбореактивного пасажирського літака Ту-104. Із 1960 р. підприємство перейшло на випуск нового літака Ту-124, що використовувався як на внутрішніх, так і на міжнародних трасах. Київський авіаційний завод розгорнув виробництво турбогвинтового літака Ан-24, який став у СРСР найпоширенішою машиною свого класу для пасажирських перевезень.
Із другої половини 1950-х рр. набули розвитку харчова та особливо легка промисловість, які в довоєнні роки в республіці майже не розвивалися. Важка індустрія, що раніше обслуговувала переважно військово-промисловий комплекс і власні потреби, почала більше виробляти на своїх потужностях технічного устаткування для легкої і харчової промисловості. Для реконструкції діючих і будівництва нових підприємств почали застосовувати також техніку, що надходила із соціалістичних країн Центрально-Східної Європи. Крім цього, підприємства важкої індустрії зобов’язали в значних обсягах виробляти товари народного споживання. Завдяки цим заходам забезпечення населення різноманітними товарами широкого вжитку порівняно з довоєнним періодом суттєво покращилося. Зміни, які відбувалися в розвитку промисловості, свідчили, що за рахунок використання потенціалу УРСР тоталітарний комуністичний режим намагався зберегти своє панування.
Військово-промисловий комплекс — сукупність підприємств та організацій країни, які виготовляють озброєння і військову техніку для потреб збройних сил своєї держави та на експорт.
3. Розвиток сільського господарства. Кількість міського і сільського населення республіки в цей період була приблизно однаковою. Тобто фактично один колгоспник годував одного жителя міста. Проте за колгоспно-радгоспної системи селянство не змогло забезпечити міських споживачів достатньою кількістю продуктів. Подолати дефіцит продовольства спробували шляхом освоєння цілинних і перелогових земель. У 1956 р. було отримано найбільший урожай у СРСР. Новоосвоєні регіони дали половину заготовленого державою хліба.
У 1956 р. було запроваджено грошовий податок із громадян, які тримали худобу в містах і робітничих селищах, а влітку 1959 р. указом Президії Верховної Ради УРСР її взагалі заборонили мати неколгоспникам. У 1957 р. М. Хрущов запропонував селянству здійснити продаж власних корів колгоспам. Мовляв, для чого мати клопіт із худобою, коли можна отримувати молоко за трудодні на колгоспній фермі, і взагалі, на його думку, незабаром особисті підсобні господарства мають зникнути. Однак віддавати своїх корів селянство добровільно відмовлялося. Кампанія з вилучення худоби відбулася лише завдяки адміністративному тиску, як у сталінські часи, і засвідчила, що економічною доцільністю знову знехтували задля ідеологічних настанов. У результаті цього обсяг продукції, що надходив у базарну торгівлю, зменшився, а ціни зросли.
Піднесення виробництва в сільському господарстві тривало п’ять років. Цьому сприяло вкладання державою значних коштів у його розвиток. Протягом 1954—1958 рр. збір зерна в Україні збільшився майже на 20 %, цукрових буряків — у 2 рази, виробництво молока — у 3 рази, м’яса — більш ніж у 2 рази. Однак після 1958 р. сільськогосподарське виробництво почало занепадати. Здебільшого це було обумовлено неефективністю колгоспно-радгоспної системи загалом та численними, але погано продуманими заходами, ініціатором яких виступав М. Хрущов.
У травні 1958 р. з’явилося рішення про продаж колгоспам техніки МТС і створення замість них ремонтно-технічних станцій (РТС), на які, крім ремонту, покладалися також постачальницькі функції. Незважаючи на пільгові ціни, викуп техніки та її утримання стали величезним тягарем для слабкої економіки колгоспів.
Наприкінці 1959 р. розпочалася кампанія з укрупнення колгоспів. Якщо в 1950 р. в республіці їх налічувалося 19 295, то в 1960 р. залишилося 9634. Тепер один колгосп зазвичай охоплював кілька населених пунктів. Одночасно із цим під контролем партійних органів, що керувалися демагогічними гаслами ліквідації відмінностей між містом і селом, розпочали зміцнювати центральні садиби колгоспів і ліквідовувати «неперспективні села». Крім окремих показових колгоспів, яким штучно створювали сприятливі умови, у більшості з них не було коштів на будівництво багатоквартирних будинків, спорудження водогонів, каналізації, театрів тощо. Чергова кампанія вкрай несприятливо вплинула на економіку колгоспів і побут селянства.
Радянський агітаційний плакат за укрупнення колгоспів. 1959 р.
Після візиту радянського лідера до США, де він дізнався, як широко використовують кукурудзу, особливо для відгодівлі худоби, Україну охопила «кукурудзяна епопея». У 1961 р. в республіці для «цариці полів» виділили 3 млн га кращих земель (20 % від усіх посівних площ). Завдяки мінеральним добривам, виробництво яких розпочала українська хімічна промисловість, урожай був непоганим. Однак у неврожайні роки (наприклад, у 1963 р.) збільшення частки кукурудзи в посівах спричиняло те, що худобу переводили на годування соломою, а людям доводилося звикати до специфічного смаку хліба з домішками кукурудзяного борошна.
На середину 1963 р. ситуація в сільському господарстві погіршилася. Посуха 1963 р. спричинила труднощі в забезпеченні населення хлібом. Високі зобов’язання щодо постачання зерна повністю виконати Україна не могла. Цього року, щоб уникнути голоду, СРСР почав закуповувати зерно в США та Канаді. Країна потрапила в залежність від імпорту хліба, із якої вже не змогла вирватися. Одночасно це продемонструвало провал заходів, здійснених владою щодо реформування сільського господарства.
4. Зміни в соціальній сфері. У період десталінізації відбулися перетворення в соціальній політиці. Навесні 1956 р. здійснили перші заходи щодо поліпшення умов праці й підвищення рівня життя людей. Тривалість робочого дня в передвихідні й передсвяткові дні скоротили на дві години. Збільшилися відпустки, пов’язані з вагітністю та пологами, із 77 до 112 календарних днів. Було скасовано норми, що прив’язували робітників до підприємств, де вони працювали. Тепер вони могли змінювати місце роботи, за два тижні попередивши адміністрацію про свій намір. Також було скасовано судову відповідальність за самовільне залишення робочого місця і прогул без поважних причин. У 1958 р. селянство отримало паспорти, завдяки чому можна було вільно залишити свій колгосп або радгосп. Для підлітків віком від 16 до 18 років встановлювався шестигодинний робочий день. Розпочався поступовий (за галузями) перехід від восьми- до семигодинного робочого дня. Скасовувалася плата за навчання в старших класах середніх шкіл та вищих навчальних закладах. Завдяки цим заходам М. Хрущов, суттєво не обтяжуючи бюджет значними витратами, одразу здобув прихильність мільйонів громадян.
Змін зазнала пенсійна система. У липні 1956 р. вийшов закон про державні пенсії, за яким було значно збільшено пенсії нижчих розрядів і обмежено розміри великих пенсій. Середній розмір пенсій зріс майже вдвічі. Пенсійний вік знизився до 55 років для жінок і 60 років для чоловіків. У липні 1964 р. право на пенсію отримали колгоспники: жінки із 60 років, чоловіки із 65 років. Мінімальний розмір пенсій для колгоспників був мізерним — 12 руб. на місяць, але це був помітний прогрес, оскільки раніше непрацездатних селян утримували колгоспи, і це не було регламентовано державою.
У вересні 1956 р. урядовою постановою в середньому на третину підвищили заробітну плату низькооплачуваним робітникам і службовцям. Неоподатковуваний мінімум заробітної плати також збільшився. Для допомоги матерям створювали школи-інтернати й групи продовженого дня в загальноосвітніх школах.
Пенсійна реформа, підвищення заробітних плат та інші заходи значно обтяжили бюджет. Щоб виправити ситуацію, за рішенням влади на 20 років було відкладено виплати за державними облігаціями внутрішньої позики, які в напівдобровільному-напівпримусовому порядку купували громадяни. У результаті цього постраждали інтереси людей старшого віку, яких держава десятки років примушувала віддавати значну частину свого заробітку.
Суттєві зміни відбулися у сфері будівництва житла. У липні 1957 р. проголосили курс на забезпечення кожної сім’ї окремою квартирою в наступні 10—12 років. Для цього житлове будівництво переорієнтовувалося на спорудження будинків за типовими проектами, «без надмірностей», на основі індустріальних методів будівництва. Висота приміщень встановлювалася до 2,5 м, кількість поверхів у будинках у малих та середніх містах — два-три, у великих містах — чотири-п’ять. Спорудження в наступні роки в республіці понад 3 млн квартир-«хрущовок» істотно пом’якшило житлову проблему. Якщо в 1918—1955 рр. в Україні загальна площа житлових будинків становила 62,78 млн м2, то протягом 1956—1964 рр. — 66,49 млн м2.
Перша «хрущовка», побудована в 1957 р. Коломийський провулок, м. Київ. Сучасний вигляд
За додатковими джерелами визначте умови життя у «хрущовках». Що, на вашу думку, було для тогочасної людини в цьому позитивного, а що — негативного?
Зведені в цей період панельні будинки з невеликою житловою площею пізніше стали презирливо називати «хрущобами», хоча тоді вони дали змогу декільком мільйонам громадян залишити бараки й комуналки та переселитися в окремі квартири. Проте нестачу житла так і не було повністю ліквідовано.
Дещо поліпшилося постачання населення товарами широкого вжитку тривалого використання. У загальних видатках населення зросли витрати на придбання взуття, швейних виробів, побутової техніки тощо. У побуті поступово з’явилися пилососи, холодильники, швейні та пральні машини. Позитивно був сприйнятий трудящими запроваджений на початку 1960-х рр. перехід підприємств на п’ятиденний робочий тиждень із двома вихідними днями.
Висновки. Зміни, що відбувалися в період хрущовської «відлиги» в економічній сфері були спробами покращити радянську модель розвитку, не відмовляючись при цьому від примарної комуністичної перспективи.
- Суперечливий характер аграрної політики М. Хрущова негативно вплинув на розвиток сільського господарства республіки. Якщо в другій половині 1950-х рр. сільське господарство України під впливом державних капіталовкладень розвивалося поступово, то на початку 1960-х рр. колгоспи почали занепадати. Результатом цього стало виникнення нового явища в житті країни — імпортної залежності від закупівлі зерна.
- У соціальній сфері спостерігалися намагання вирішити проблеми, які накопичувалися десятиліттями, не виходячи при цьому за межі радянської тоталітарної моделі розвитку.
Запитання і завдання
- 1. Скільки раднаргоспів було створено в УРСР у 1957 р.? 2. Назвіть республіканський раднаргосп, що був найбільшим за територією та населенням. 3. Які газові родовища було відкрито в УРСР у цей період? 4. Назвіть чотири гіганти «великої хімії», збудовані в цей час у республіці. 5. Коли було ліквідовано МТС? 6. Який пенсійний вік було встановлено для робітників і службовців у 1956 р.?
- 7. Назвіть зміни, що відбулися в управлінні господарством УРСР у період хрущовської «відлиги». 8. Визначте основні досягнення в розвитку тогочасної промисловості республіки. 9. Наведіть факти, які свідчать про суперечливий і непослідовний характер аграрної політики в цей період.
- 10. Продовжте складання таблиці «Розвиток України в умовах політичної та економічної лібералізації суспільства» (с. 57). 11. Простежте за картою атласу процес виникнення та реорганізації раднаргоспів. 12. Обговоріть у малих групах. Якими були основні суперечності в реформуванні промисловості, сільського господарства і соціальної сфери в Україні в умовах десталінізації?
- 13. Якою мірою в період хрущовської «відлиги», коли держава звернула увагу на соціальні потреби людей, змінився характер радянської економіки? Обґрунтуйте свою точку зору.
Коментарі (0)