Зміни у свідомості українців. У роки, коли сталінський режим відновив повний контроль над внутрішньополітичним життям і досягнув піку імперської величі, перевершивши навіть могутність Російської імперії, — саме тоді зароджувалися ті прояви свідомості, які з часом стали чинниками руйнування комуністичного режиму. Це насамперед почуття гордості українців за свою Батьківщину — Україну, викликане визнанням ролі України на міжнародній арені — її суттєвого внеску в розгром нацизму — і включенням до переліку держав-засновниць ООН. Це й перші сумніви українських патріотів щодо державного статусу України в післявоєнній міжнародній ситуації: Україна вже межувала не з капіталістичними, а з дружніми країнами народної демократії. Чому ж вона має бути республікою СРСР, якщо її західні й південні сусіди — Польща, Чехословаччина, Угорщина, Румунія та Болгарія — мали статус незалежних держав?

Війна змінила співвідношення між «російським містом» і «українським селом». Міста на сході України залишилися «російськими», однак міста в центрі та на заході України через скорочення під час війни кількості польського та єврейського населення стали переважно українськими. Уперше в новітній історії українці становили більшість у двох головних містах Центральної та Західної У країни — Києві та Львові.

Возз’єднання Західної та Східної України посприяло зміцненню національної самосвідомості. Окремі етнічні групи бойків, лемків, гуцулів, мешканці українсько-російського прикордоння — усі усвідомили свою належність до українського народу й стали називати себе українцями.

Війна змінила й етнічний склад компартії України та державних радянських органів. Посади нижчого рівня посіли українці. Число українців зросло й на всіх інших рівнях партійного керівництва. Це створювало передумови для зародження автономістських настроїв у КП(б)У, посилення почуття власної гідності. Так, навіть за життя Сталіна на сесії Верховної Ради СРСР українські керівники вимагали для розореної війною України більшої частини із всесоюзного бюджету, ніж було заплановано кремлівським керівництвом.

Ідеологічний тиск на інтелігенцію. Щоб подолати післявоєнні настрої, спрямовані на оновлення суспільства, Сталін з оточенням вдався до посилення ідеологічного тиску, що стало складовою післявоєнної внутрішньополітичної ситуації в УРСР. Оскільки на формування суспільних настроїв найбільший вплив здійснювала творча інтелігенція, то вістря ідеологічних кампаній було спрямоване насамперед проти неї.

До традиційних звинувачень у «м’якотілості» і «лібералізмі» («угодовському» ставленні до «класових ворогів») проти української інтелігенції обов’язково додавалося шельмування за «український буржуазний націоналізм».

Сталінізм спрямував найпотужніший ідеологічний удар саме проти України, адже вона, на думку партійних радянських керівників, зазнала «найбільшого впливу західного способу життя» під час гітлерівської окупації. Пішовши на певні поступки патріотичним настроям під час воєнного лихоліття, наприкінці війни Сталін повернувся до імперських планів. Тому український патріотизм зазнав нових обмежень на користь радянської імперськості, поєднаної з російським православ’ям. У пресі Московського патріархату зазвучала навіть формула «Москва — третій Рим».

Український буржуазний націоналізм — термін-ярлик (кліше) з пропагандистської фразеології компартійних функціонерів і каральних органів СРСР для означення українських патріотів, державних діячів і митців — усіх, хто не поділяв принципів національної політики компартії, спрямованої на уподібнення всіх народів СРСР шляхом зросійщення.