Антикомуністичні виступи у Східній Європі
- 30-04-2022, 11:30
- 963
11 Клас , Історія України 11 клас Мудрий, Аркуша (рівень стандарту)
§ 13. Антикомуністичні виступи у Східній Європі
1. Криза комуністичних режимів Центрально-Східної Європи в першій половині 1950-х років
Рік 1948-й став переломним для країн «народної демократії». Підтримувані з Москви комуністичні сили здобули до того часу абсолютну владу, знищили найбільш дієздатних зі своїх можливих опонентів і зосередили в руках усі економічні важелі. Упродовж кількох наступних років країни Центрально-Східної Європи копіювали внутрішню й міжнародну політику СРСР. Контроль за країнами-сателітами з Москви здійснювали через комуністичні партії. Після 1948 р. всі вони зазнали «чисток» під гаслами боротьби з «національними ухилами». У Польщі змусили до принизливого каяття й урешті-решт кинули до в'язниці генерального секретаря ЦК ПОРП Владислава Ґомулку, у Болгарії засудили і стратили заступника прем'єр-міністра Трайчо Костова, в Угорщині засудили і стратили міністра закордонних справ Ласло Райка, у Чехословаччині до смертної кари засудили генерального секретаря ЦК КПЧ Рудольфа Сланського. Відтак криза комуністичних режимів Центрально-Східної Європи в першій половині 1950-х років була пов'язана спочатку з насадженням комуністичних режимів найбрутальнішими методами, а тоді зі смертю Сталіна (1953 р.) й високими суспільними очікуваннями щодо повалення цих режимів.
Невдоволення зріло не тільки в інтелектуальних і політичних елітах, а й серед маси простого населення, у якого вривався терпець від економічних перетворень. Коли радянська армія забезпечила контроль над усією Східною Європою, Сталін запровадив тут фактичну однопартійність і почав жорсткі заходи з метою швидкої індустріалізації й насильницької колективізації в сільському господарстві. Ця політика була вкрай непопулярною серед населення захоплених країн. В останні місяці життя Сталіна, навіть попри суворий політичний контроль за діяльністю маріонеткових режимів, радянські спецслужби отримували повідомлення про зростання незадоволення в Болгарії, Чехословаччині, Угорщині, НДР, Польщі, яке загрожувало перерости в заворушення й бунти. Найбільшу тривогу в Кремлі викликало те, що протести захоплювали робітничі верстви. Влада побоювалася збурювати робітників і залишати їх з почуттям, що режим не здатний діяти розумно. До економічних претензій трудящих додавалися суто політичні вимоги щодо усунення радянського комуністичного диктату.
Радянські танки на вулицях Берліна. 1953 р.
Кремлівські правителі спочатку намагалися згладити напругу. У розмовах з керівниками країн-сателітів, які провадилися після смерті Сталіна, вони раптом заговорили зрозумілою людською мовою. Навіть стверджували, що Радянський Союз несе солідарну відповідальність за політичний клімат у Центрально-Східній Європі, визнавали помилковість деяких настанов і водночас дорікали місцевим комуністичним лідерам масштабами репресивної політики, яку вони проводили. Але було надто пізно. Останнім аргументом у руках комуністичних режимів стало військове втручання. 17 червня 1953 р., коли робітники в Східному Берліні організували демонстрацію під антикомуністичними гаслами, яка загрожувала перетворитися на відкритий бунт, у дію пішли радянські війська, оснащені бронетехнікою. Проти натовпу беззбройних людей застосовано автоматичну зброю. У Москві остерігалися використати військову силу тільки проти двох держав - Югославії та Польщі.
• Визначте причини кризи комуністичних режимів Центрально-Східної Європи в першій половині 1950-х років.
2. Революція та економічні реформи в Угорщині
Події досягли точки кипіння влітку 1956 р. В Угорщині правив Матьяш Ракоші, який очолював Угорську партію трудящих (УПТ), що була під контролем комуністів, і копіював сталінську модель влади. З початком хрущовської «відлиги» й під тиском Москви він був змушений погодитися на лібералізацію політичного курсу. Уряд очолив Імре Надь, прихильник реформ, який відразу ліквідував практику адміністративного тиску при проведенні колективізації. Мирячись деякий час з політикою Надя, керівництво УПТ сподівалося на згортання десталінізації в СРСР і відновлення старого режиму. І як тільки здалося, що Хрущова вдасться усунути від влади, в Угорщині Надя було звільнено з усіх посад і виключено з партії. Реформи скасовано або призупинено. Однак ХХ з'їзд КПРС і засудження «культу особи» Сталіна дали поштовх для нових змін у правлячій верхівці. У 1956 р. Ракоші на посту першого секретаря ЦК УПТ замінив Ерне Гере. Утім його погляди мало відрізнялися від поглядів попередника. У країні назрівала гостра соціально-політична криза.
Поштовхом до активних дій стала студентська демонстрація солідарності з антикомуністичними виступами в Польщі. Вона відбулася 23 жовтня 1956 р. в Будапешті й переросла у збройне повстання проти режиму. Комуністичне керівництво країни діяло двояко: повернуло Імре Надя на посаду голови уряду й водночас звернулося за допомогою в придушенні повстання до радянських військ. Повстання поширилося по всій країні. У Будапешті точилися запеклі бої. Відновили діяльність старі партії, на місцях повстанці формували нові органи влади - національні ради і комітети, на підприємствах - робітничі ради як органи самоврядування. 1 листопада уряд Надя, який набув коаліційного характеру, оголосив про вихід Угорщини з ОВД і нейтральний статус країни. Водночас за підтримки радянських військ на противагу повстанцям було створено «революційний робітничо-селянський уряд Угорщини» на чолі з Яношем Кадаром. До кінця листопада повстання було придушене. Його керівників, у тому числі Імре Надя, було заарештовано й розстріляно. Ті повстанці, які вціліли, покинули Угорщину і шукали притулку в Австрії (сюди емігрувало близько 200 тис. учасників повстання). У самій Угорщині терор проти учасників революції тривав кілька років.
Імре Надь
Режим Я. Кадара спирався на Угорську соціалістичну робітничу партію (УСРП), яка утворилася з уламків колишньої УПТ. Кадар очолював і уряд, і партію. Як не дивно, але з часом він сам почав проводити ліберальний курс, реалізуючи багато вимог повстанців. На початку 1960-х років було завершене кооперування. Діяльність виробничих кооперативів поставлено на комерційну основу, і вже незабаром вони стали рентабельними підприємствами. Угорщина не тільки забезпечувала себе продуктами харчування, а й виробляла їх на експорт. Програма економічних реформ, яку почали здійснювати в 1968 р., передбачала впровадження ринкових відносин, відмову від директивного планування, надання підприємствам більшої самостійності. Попри позитивні результати реформи, радянське керівництво вбачало в ній відхід від «соціалістичних принципів» у бік капіталізму. У 1973 р. Москва зажадала від Будапешта припинити економічні перетворення, і Я. Кадар був змушений підкоритися, хоча цілком радянської моделі економічного устрою так і не прийняв.
Угорські повстанці. 1956 р.
Ех libris
Погляд історика
Угорське національне повстання стало для Радянського Союзу довічним тавром ганьби. Воно показало світові, що комунізм глухий до народних вимог. Багатьох прихильників лівих поглядів воно позбавило колишніх симпатій до СРСР, перекреслило майбутнє комуністичних партій на Заході і значно збільшило напругу «холодної війни». У самому радянському блоці воно прикро вразило Мао Цзедуна, що прихильно ставився до національних варіантів комунізму і пробував заступитися за Ґомулку і Надя. Повстання стало ще й імпульсом до розвитку нової загальної економічної стратегії, яку ревно обстоювали й будапештські переможці - Андропов і Кадар. Проте розгром повстання став наукою не для кожного: Чехословаччині теж судилося пройти через таке випробування, перше ніж усі зрозуміли правила постсталінської гри.
Дейвіс Н. Європа: Історія / пер. з англ. П. Таращук. Київ, 2000. С. 1140.
• Визначте причини та схарактеризуйте перебіг і наслідки революційних подій в Угорщині 1956 р.
3. «Празька весна» і радянська інтервенція в Чехословаччину
Подібно до Угорщини, у Чехословаччині в 1950-х роках зростало невдоволення політикою Комуністичної партії. Відмежуватися від сталінізму і приступити до реформування суспільства вимагала не тільки інтелігенція, а й група реформаторів у самій партії. Після ХХ з'їзду КПРС ліберально налаштоване середовище в КПЧ почало відкрито виступати з критикою консервативного керівництва партії, вимагаючи реабілітації невинних жертв терору. Консерватори були непоступливі. У 1960 р. було ухвалено нову конституцію (країна отримала назву Чехословацька Соціалістична Республіка), у якій КПЧ визнано керівною та об'єднуючою силою в суспільстві й державі. Це стало додатковим поштовхом для формування опозиційної течії, яка виступала за політичний плюралізм і здобула підтримку практично всього суспільства. Реформістську групу в партії очолив Александер Дубчек, словак за походженням, якого на початку 1968 р. було обрано генеральним секретарем КПЧ. Він висунув гасло побудови «соціалізму з людським обличчям». За влучним висловом історика, Дубчек був «єдиним генеральним секретарем за всю історію блоку, що мав усміхнені очі» (Н. Дейвіс).
Уже навесні 1968 р. розпочалися ліберально-демократичні реформи. Уряд скасував цензуру, реабілітував політичних в'язнів, реформував службу безпеки, дозволив закордонні поїздки й започаткував зміни ринкового характеру в економіці тощо. Ініціативи партійного керівництва, підтримані суспільством, отримали назву Празька весна. Водночас вони викликали занепокоєння в Москві, оскільки загрожували демонтажем у Чехословаччині комуністичної системи і втратою союзника по військовому блоку. Однак керівництво Чехословаччини ігнорувало тиск і не відмовлялося від курсу реформ. Відтак за рішенням з Москви держави ОВД (крім Румунії) здійснили інтервенцію і в серпні 1968 р. окупували Чехословаччину. Масові «чистки» в партійному й державному апараті, які розпочалися, переросли в репресії. Близько третини членів КПЧ було виключено з партії, приблизно стільки ж господарських і профспілкових керівників, армійських офіцерів втратило посади. Дубчека вивезено до Москви, де змушено до політичних поступок. Влада намагалася зняти напругу врегулюванням чесько-словацьких відносин: у 1968 р. ухвалено конституційний закон «Про Чехословацьку федерацію», який піднімав політичний статус словацької частини держави. Однак на практиці нічого не змінилося. Генеральним секретарем КПЧ у 1969 р. було обрано Густава Гусака, прихильника тісної співпраці з Москвою, незважаючи на прикрі особисті спогади про сталінізм.
Александер Дубчек
Інтервенція в Чехословаччину мала величезний вплив на світову громадську думку й однозначно була потрактована (навіть деякими комуністичними партіями) як незаконна окупація й кричуще порушення національного суверенітету. У 1970-1980-х роках тоталітарна система в країні продовжувала штучно підтримувати політичну атмосферу, яка виключала можливість реформування суспільства, порушення унітарного характеру держави. Попри формальну багатопартійність, усі партії, крім комуністичної, було усунено від реальної участі в політичному житті. За таких умов виникали нелегальні політичні й громадсько-культурні об'єднання. Від середини 1970-х років почав набирати силу дисидентський рух. У 1977 р. виникло суспільно-культурне правозахисне об'єднання «Хартія-77», яке вимагало від державно-партійного керівництва дотримання конституції, звільнення політв'язнів, виведення радянських окупаційних військ з території Чехословаччини. Учасники правозахисного руху не мали можливості вільно відстоювати свої погляди, більшість з них було спочатку публічно зганьблено, а згодом заарештовано й ув'язнено. Політичну кризу поглиблювала економічна стагнація. Стримувати падіння життєвого рівня населення вдавалося тільки завдяки деяким ринковим елементам у діяльності сільськогосподарських кооперативів, які забезпечували виробництво продуктів харчування.
Жінка на Вацлавській площі у Празі слухає новини з радіоприймача. 21 серпня 1968 р.
• Розкрийте зміст поняття «Празька весна». Поміркуйте, чому саме після подій 1968 р. у вільному світі заговорили про історичну приреченість СРСР і «радянського блоку» загалом.
4. Економічна інтеграція «соціалістичного табору»
Для координації економічної політики соціалістичних країн, а по суті, країн радянського блоку, у 1949 р. в Москві було створено Раду економічної взаємодопомоги (РЕВ). Членами-засновниками організації виступили Болгарія, Польща, Румунія, СРСР, Угорщина і Чехословаччина. Згодом приєдналися НДР, Монголія, Куба, В'єтнам. Деякі азійські й африканські країни брали участь у РЕВ як спостерігачі. Угоди про співробітництво з РЕВ підписали Югославія, Фінляндія, Мексика, Ірак. Діяльність РЕВ не була ефективною. Організація не виконала завдань з розвитку господарської інтеграції, торговельного співробітництва і технічної модернізації економік її членів. Причинами цього були: нерівномірний розвиток країн-учасниць, замкнутий характер економік, відсутність конвертованої валюти, підпорядкування економіки політико-ідеологічним завданням.
Nota bene!
Ікарус (угор. Ikarus) - у 1970-1980-х роках велика угорська автобусобудівна компанія. Піднесення підприємства почалося з уведенням у дію заводу в Секешфегетварі річною потужністю 15 тис. автобусів. У рамках торговельних угод ці автобуси надходили головним чином до країн РЕВ, деяких африканських країн і на Кубу. У 1970-і роки завод поставляв у СРСР до 10 тис. автобусів щорічно, пік поставок припав на 1984 р.
Історики зауважили - щоб зберегти контроль над країнами ОВД, компартійно-радянська олігархія підтримувала в них вищий, ніж у республіках СРСР, рівень життя населення. Це досягалося через збереження в економіках країн-сателітів деяких ринкових елементів (зокрема, у сільському господарстві), за рахунок меншої участі цих країн у витратах на озброєння (основний тягар гонки озброєнь лежав на радянській економіці), через вигідніші для них цінові співвідношення в торгівлі з СРСР, особливо на нафту й газ. Хоча комуністичні партії країн Центрально-Східної Європи контролювали суспільно-політичне життя, вони давали своїм громадянам значно більшу свободу в економічній і духовно-культурній сферах, ніж КПРС радянському населенню.
По суті, з усіх спільних проектів РЕВ тільки три були відносно успішними: нафтопровід «Дружба», енергосистема «Мир» й угорський автобусний завод «Ікарус». Рішення про будівництво трансконтинентального нафтопроводу, який згодом назвали «Дружба», було ухвалене на засіданні РЕВ у 1958 р. Він мав забезпечувати потреби «соціалістичного табору» в сирій нафті. Будівництво відбулося в 1960-1964 і 1969-1974 рр. Загальна довжина магістралі становила понад 5 тис. км. Нафтопровід проходив від Татарстану до Білорусі, а далі (двома гілками) до Польщі й НДР, а через Україну до Чехословаччини й Угорщини. У 1960-1970-х роках було створено й енергосистему «Мир», яка об'єднала енергосистеми країн РЕВ у Європі, дала змогу експортувати електроенергію із СРСР.
• Схарактеризуйте діяльність РЕВ. Порівняйте соціально-економічний розвиток держав - членів ЄЕС і РЕВ.
Ad disputandum
• Розгляньте світлину, зроблену на площі Шафарика в Братиславі в серпні 1968 р., під час збройної інтервенції військ держав ОВД у Чехословаччину. Об'єднавшись у групи, підготуйте уявний репортаж про ці події. Озаглавте його, використовуючи емоційне навантаження світлини.
Repetitio est mater studiorum
1. Укладіть у хронологічній послідовності події, які характеризують кризу комуністичних режимів Центрально-Східної Європи й антикомуністичні виступи 1950-1960-х років.
2. Укажіть на карті місця антикомуністичних виступів у Центрально-Східній Європі, країни - учасниці РЕВ, трасу нафтопроводу «Дружба».
3. Використовуючи додаткові джерела інформації, знайдіть і узагальніть біографічні відомості про Імре Надя та Александера Дубчека у збірний образ східноєвропейських комуністичних опозиціонерів 1950-1960-х років.
4. Визначте причини антикомуністичних виступів у країнах-сателітах СРСР. Чому проти протестантів влада використала військову силу?
5. Поміркуйте, як застосування збройної сили проти протестувальників у Східному Берліні (1953 р.), Угорщині (1956 р.), Чехословаччині (1968 р.) характеризувало комуністичну владу.
Коментарі (0)