§ 16. Нові кордони

1. Національна структура населення Криму

Крим вступив у Другу світову війну як багатонаціональний регіон. Найбільшими етнічними групами напередодні війни були росіяни, кримські татари, українці, німці, євреї. Від 1921 р. півострів існував у статусі Кримської Автономної Соціалістичної Радянської Республіки (Кримська АСРР). Республіка підлягала юрисдикції не територіально прилеглої радянської України, а Росії. Утворення Кримської АСРР узгоджувалося з радянською практикою створення територіально-адміністративних утворень на національній основі. Татарське населення тоді складало більше чверті. І справді, кримські татари на початку стали домінуючою політичною та соціально-економічною силою Кримської АСРР. Але згодом питання щодо того, наскільки нова республіка буде татарською - і чи взагалі буде - за своєю природою набуло неоднозначності. Частка кримських татар у населенні республіки зменшувалася.

Після німецької окупації радянська влада повернулася до Криму навесні 1944 р. Уже наступного дня після вигнання німецьких військ з Севастополя, 11 травня, Державний комітет оборони (ДКО) ухвалив постанову «Про кримських татар», згідно з якою всі особи цієї національності «з огляду на зрадницькі дії проти радянського народу» підлягали депортації в Узбекистан, Казахстан та інші віддалені регіони без права пересування. На світанку 18 травня кримським татарам оголосили, що вони за зраду батьківщини караються виселенням. За три дні з Криму вивезли 180 тис. осіб татарської національності й іще 11 тис. мобілізували військкомати на трудовий фронт. Фактично на півострові відбулася етнічна чистка.

У червні 1944 р. ДКО ухвалив додаткову постанову про виселення «німецьких пособників» з-поміж болгар, греків і вірмен. Виселяли не конкретних осіб, які співпрацювали з окупантами, а всіх громадян відповідної національності. Усього було виселено 42 тис. осіб. Так само відправляли до спецпоселень демобілізованих з Червоної армії військовослужбовців кримськотатарської національності, а також кримських вірмен, болгар і греків. Загалом у результаті депортації 1944 р. з Криму було виселено понад 240 тис. осіб. У складі населення півострова почали переважати росіяни й українці. У 1945 р. Кримську АРСР, яка існувала від 1921 р., було перетворено на звичайну область у складі РРФСР. Радянська влада провела масове перейменування населених пунктів, затираючи сліди місцевих національних культур у Криму. Ніщо не мало нагадувати про минуле півострова та його корінних жителів.

Nоta bene!

Під час Другої світової війни в листопаді 1941 р. Крим окупували німецькі та румунські війська. Тільки оборона Севастополя тривала до липня 1942 р. Окупаційний режим у Криму регулювала військова адміністрація, хоча формально у складі райхскомісаріату «Україна» існував генеральний округ «Крим», який включав Кримську АРСР, Херсонську та Запорізьку області. Німецька військова адміністрація створила польові та місцеві комендатури, що мали забезпечити охорону тилів вермахту, контролювати діяльність органів місцевого управління, мобілізувати резерви для ведення війни. Самоврядування організовували винятково за національною ознакою з наданням переваги, згідно з принципом «поділяй і володарюй», мусульманським комітетам. У майбутньому, згідно з планами Гітлера, Крим мав стати територією Райху. Півострів планували заселити німцями, а місцеве населення депортувати або винищити. Німецька окупаційна влада навіть проводила в Криму археологічні розкопки з метою пошуку залишків «великої» готської цивілізації, яка начебто колись процвітала на півострові.

Радянська влада стимулювала систематичну внутрішню міграцію до Криму. Заселення спорожнілого півострова новими жителями здійснювалося відповідно до нової політичної доктрини - «російського Криму». Однак переселенська політика в Криму проходила не гладко. Тільки до 1956 р. вдалося відновити довоєнний рівень населення. Крим знову налічував більше мільйона мешканців. Згідно з першим повоєнним переписом населення 1959 р., у Криму мешкало 1,2 млн осіб. Абсолютну більшість (96 %) жителів Криму становили слов'яни, а серед них росіяни мали беззаперечну чисельну перевагу над українцями (відповідно 71,4 і 22,3 % від усього населення). Мігрантам віддавали власність виселених кримських татар (будинки, присадибні ділянки, худобу). Надалі кількість російського та українського населення в Криму зростала. У 1989 р. населення півострова сягнуло 2,4 млн осіб, з них росіян 67,0 %, українців - 25,6 %. Через еміграцію з Криму фактично зникла єврейська громада.

У місцях спецпоселень кримські татари зазнавали поневірянь - були обмежені в пересуванні, перебували під пильним наглядом спецкомендатур, діти стикалися з приниженням у школах. Не існувало жодної кримськотатарської родини, яка в засланні не втратила би рідних. Після смерті Сталіна в 1953 р. юридичний статус кримськотатарських вигнанців поступово покращувався, зокрема пом'якшувався комплекс відчуження, згладжувалося відчуття покинутості. До 1956 р. було скасовано заборону на пересування, однак вони все ще не мали права отримувати землі в кількох зрошуваних районах Узбекистану. Утім кримськотатарські активісти дедалі наполегливіше ставили питання про повернення на батьківщину - їхні думки були пов'язані тільки з Кримом. У 1967 р. з кримських татар як народу було знято звинувачення у зраді, однак без права повернення. За відсутності формального дозволу в 1967-1968 рр. більш ніж 10 тис. татар самовільно залишили Узбекистан і повернулися до Криму. Місцеві чиновники чинили їм перепони, відмовляючи, зокрема, у реєстрації - обов'язковій умові для працевлаштування та отримання помешкання. Більшості «нелегальних» репатріантів тоді не вдалося вкорінитися в Криму - вони повернулися назад. Дехто зумів оселитися в сусідніх з Кримом областях. А тим з «нелегалів», які не піддалися тиску (близько 900 родин), влада не давала спокою впродовж наступних двадцяти років.

Ех libris

Погляд історика

Депортація стала не лише трагедією кримськотатарського народу та національних меншин, вигнаних із території півострова, - тих, хто не «вписувавсь» у сталінську концепцію національної безпеки та становив «політично небажаний елемент». Унаслідок депортації було зруйновано Крим як метаетнічний феномен, де, мирно співіснуючи, але фактично не асимілюючись, жили представники різних етнічних і релігійних груп, - спільнота, в якій кожний її член, належачи до конкретної етноконфесійної групи, при цьому відчував себе частиною більшого утвору, у межах якого ідентифікувався з поняттям «кримчанин».

Бекірова Ґ. Пів століття опору: кримські татари від вигнання до повернення (1941—1991 роки). Нарис політичної історії / передмова М. Джемілєва; післямова Р. Чубарова; пер. з рос. К. Демчук. Київ, 2017. С. 136.

Ad fontes

Указ Президії Верховної Ради СРСР про громадян татарської національності, які проживали в Криму. 5 вересня 1967 р.

Після звільнення в 1944 р. Криму від фашистської окупації факти активного співробітництва з німецькими загарбниками певної частини татар, які проживали в Криму, були необґрунтовано віднесені до всього татарського населення Криму. Ці огульні обвинувачення відносно всіх громадян татарської національності, які проживали в Криму, має бути знято, тим більше, що в трудове і політичне життя суспільства вступило нове покоління людей.

Президія Верховної Ради СРСР постановляє:

1. Скасувати відповідні рішення державних органів у частині, що містила огульні обвинувачення відносно громадян татарської національності, які проживали в Криму.

2. Відзначити, що татари, які раніше проживали в Криму, вкоренилися на території Узбецької та інших союзних республік, вони користуються всіма правами радянських громадян, беруть участь у громадсько-політичному житті, обираються депутатами Верховних Рад і місцевих Рад депутатів трудящих, працюють на відповідальних постах у радянських, господарських і партійних органах, для них ведуться радіопередачі, видається газета рідною мовою, здійснюються інші культурні заходи.

З метою дальшого розвитку районів з татарським населенням доручити Радам Міністрів союзних республік і далі сприяти й допомагати громадянам татарської національності в господарському та культурному будівництві з урахуванням їх національних інтересів і особливостей.

Голова Президії Верховної Ради СРСР М. Підгорний

Секретар Президії Верховної Ради СРСР М. Георгадзе

Національні відносини в Україні у ХХ ст.: Збірник документів і матеріалів / упоряд. М. І. Панчук (кер.) та ін. Київ, 1994. С. 349.

• Схарактеризуйте зміни в національному складі населення Криму в повоєнний період. Поясніть причини і спрогнозуйте наслідки цих змін.

2. Входження Кримської області до складу УРСР

Необхідність передачі Кримської області до складу УРСР зумовлювалася насамперед соціально-економічними обставинами. У роки Другої світової війни населення півострова скоротилося майже втричі - з 1 млн 126 тис. до 379 тис. (за рахунок загиблих від рук нацистів у самому Криму й на фронтах війни, примусово відправлених на роботи до Німеччини як остарбайтерів, евакуйованих до радянського тилу, депортованих радянською владою). Були райони, де мешканців майже не залишилося. Кількість працездатного населення катастрофічно скоротилася. Виправити ситуацію з трудовими ресурсами на півострові влада намагалася заохочуючи до переселення туди росіян і українців, передусім селян. Так, уже в 1944 р. задля «якнайшвидшого освоєння родючих земель, садів і виноградників» ДКО визнав за необхідне переселити до Криму з різних областей РРФСР і Української РСР «сумлінних і працелюбних колгоспників» - загалом більше 50 тис. осіб. Однак півострів був не таким і легким для господарського освоєння. Більшість переселенців уже через кілька років залишала негостинний для них Крим.

Безвідрадність ситуації вповні проявилася під час поїздки Кримом у вересні 1953 р. Микити Хрущова, тільки-но обраного на посаду першого секретаря ЦК КПРС. Журналіст Олексій Аджубей згадував: «Понад усе Микиту Сергійовича вразили й схвилювали натовпи переселенців <...> Мовчазна сіра маса людей перекривала дорогу і так само мовчки, не розступаючись, чекали, доки машини зупиняться. Люди довго не розпочинали розмови, даючи можливість Хрущову почати першим. Потім із натовпу лунало одне запитання, друге, третє. Про їжу, житло, допомогу. Переселенці переважно приїхали з Росії, з Волги, з північних російських областей. Це я зараз пишу „приїхали”, а вони кричали „нас пригнали” - звичний стогін людей, які втратили надію на кращу долю. З натовпу лунали й зовсім істеричні вигуки „Капуста тут не росте, капуста в'яне”». Після цього влада намагалася посилити переселенський рух до Криму з України.

Ех libris

Погляд історика

Якими мотивами керувалася Москва, передаючи Кримську область Українській РСР? Приналежність Криму до Російської республіки, що від неї він відділений усією шириною України, творила аномалію в адміністративній структурі СРСР. Ця неприродна розв'язка не могла не дратувати підсовєтських українців, скріплюючи в них почуття, що вони перебувають в «російському оточенні». Тому, як можна здогадуватися, комуністична верхівка у Кремлі, прямуючи тепер до відпруження в російсько-українських стосунках, зважилася на жест, що усунув би одну з причин українського невдоволення. Треба вважати, що українська громадськість сприйняла прилучення Криму з сатисфакцією, як задоволення давнього і справедливого українського політичного постуляту. А Москва по суті теж нічого не втратила, бо чейже ціла Україна й так перебуває під її владою. <...>

Але є підстави думати, що Москва мала при цьому кроці ще іншу, укриту ціль: вона хоче обтяжити Україну моральною й політичною співвідповідальністю за злочин народовбивства, виконаний над кримськими татарами.

Лисяк-Рудницький І. Новий Переяслав // Лисяк-Рудницький І. Історичні есе / упоряд. Я. Грицак. Т. 2. Київ, 1994. С. 290.

Урешті-решт Хрущов вдався до радикального розв'язання проблеми Криму, зокрема водопостачання півострова, передавши область до складу УРСР. Аргументами з російського боку виступали географічні та економічні міркування: територіальна близькість (Крим є немовби продовженням південних степів України), спільність економіки, тісні господарські та культурні зв'язки Криму й України. Керівництво УРСР додавало національний мотив і розглядало передачу Криму як «нове яскраве виявлення безмежного довір'я і щирої любові російського народу, нове свідчення непорушної братерської дружби між російським і українським народами». Остаточне рішення про входження Кримської області до складу УРСР було ухвалене в лютому-квітні 1954 р. на засіданнях спочатку президії, а згодом сесії Верховної Ради СРСР.

• Визначте причини, які зумовили рішення влади про передачу Кримської області до складу УРСР.

3. Соціально-економічне становище Криму в складі УРСР

Війна, нацистська окупація та радянські депортації зумовили на Кримському півострові економічний хаос, який уповні проявився в перше повоєнне десятиліття. Приєднання Криму до України позитивно позначилося на його соціально-економічному та культурному розвиткові. Влада намагалася робити наголос на промисловому секторі. Було відновлено й розширено давній залізорудний комбінат на околицях Керчі, а також хімічні заводи, які переробляли солі, видобуті з Сиваської затоки та озер північного Криму. Серед новіших і більш успішних підприємств були завод з виробництва телевізорів у Сімферополі й суднобудівний завод у Керчі. Щоб забезпечити промисловість і населення енергією, у 1960-х роках збудовано кілька регіональних теплоелектростанцій, які працювали завдяки нещодавно розробленим газовим родовищам на заході та півночі Криму.

Хоча Крим стрімко змінювався, точніше сказати, його тотально перебудовували, важливим компонентом економічного життя регіону залишалося сільське господарство. Найбільшу частину економічної продукції Криму складали харчові продукти - більше 40 %. Серед них головне місце займало виробництво вина, передусім всесвітньо відомих десертних марок із тривалою витримкою - «Масандра» та «Золота балка», а також надзвичайно популярного в Радянському Союзі кримського «шампанського». Для гарантування постійного виробництва вина з середини 1940-х до кінця 1970-х років площу земель, відведених від вирощування винограду, було збільшено всемеро.

Із сільськогосподарських культур замість бавовни в повоєнний період набуло поширення вирощування високоякісних сортів тютюну. Завдяки субтропічному кліматові Крим, як і раніше, був постачальником фруктів, горіхів і рослин для виробництва цінних ефірних олій (троянди, лаванди, розмарину та шавлії). Щоб загосподарювати безлісі степи на півночі півострова, споруджували водосховища. У 1957-1971 рр. було збудовано Північно-Кримський канал, що простягнувся від нижнього Дніпра через Перекопський перешийок і далі на схід уздовж практично всього Кримського півострова майже до Керчі. Одночасно з будівництвом каналу та його зрошувальних систем розвивалась інфраструктура степових районів Криму та Херсонщини, збільшувалася чисельність сільського населення в районах зрошувального землеробства.

Північно-Кримський канал

Після того як Крим став частиною радянської України, особливу увагу почали приділяти розвитку туристичного та відпочинково-оздоровчого секторів. Уже на початку 1970-х років у Криму було 105 санаторіїв та 24 будинки відпочинку. Протягом року кримські курорти та оздоровчі комплекси відвідувало близько 4 млн осіб. Для впорядкування цього величезного людського потоку в Сімферополі, Керчі та Євпаторії збудовано нові залізничні станції. Влада радянської України особливо пишалася гірською тролейбусною лінією (будівництво завершено в 1961 р.), яка пролягла через Алушту до Ялти і з'єднала головний транспортний вузол півострова Сімферополь з основними прибережними курортними містами.

Кримський тролейбус

• Опишіть економічний розвиток Криму в складі Української РСР. Схарактеризуйте соціально-економічні проблеми, які радянській владі доводилося вирішувати на півострові.

Ad disputandum

• Український правозахисник Петро Григоренко, який виступав на захист кримських татар, у 1968 р. сказав у одній з промов: «У своїй боротьбі не замикайтеся у вузько національну шкаралупу. Встановлюйте контакти з усіма прогресивними людьми інших націй <...>. Звертайтеся по допомогу до світової прогресивної громадськості і до міжнародних організацій». Об'єднавшись у групи, обговоріть це твердження правозахисника. Знайдіть йому підтвердження (чи спростування) в сучасній історії України.

Repetitio est moder studiorum

1. Укладіть у хронологічній послідовності події, пов'язані з включенням Криму до складу Української РСР, повоєнними змінами в національному складі регіону, суспільно-політичними та соціально-економічними процесами.

2. Використовуючи карту, схарактеризуйте суспільно-політичні та соціально-економічні процеси в Криму в 1940-1970-х роках.

3. Спираючись на текст підручника і додаткові джерела інформації, визначте чинники, які гальмували розвиток Криму в повоєнні десятиліття.

4. Поміркуйте, чому українська сторона наголошувала насамперед ідеологічні, а не географічні та економічні чинники, якими влада офіційно пояснювала передачу Кримської області до складу УРСР.

5. Написання історії було традиційним інструментом державної політики Радянського Союзу. Яких результатів прагнула досягти радянська влада, змушуючи істориків викреслювати відомості про кримських татар?

скачать dle 11.0фильмы бесплатно

 

Даний матеріал відноситься до підручника "Історія України 11 клас Мудрий, Аркуша (рівень стандарту)", створено завдяки МІНІСТЕРСТУ ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ (МОН)