Опозиційний рух в Україні
- 1-05-2022, 22:53
- 1 034
11 Клас , Історія України 11 клас Даниленко, Смольніцька (рівень стандарту)
§ 13. Опозиційний рух в Україні
1. Шістдесятництво
У 1950-1960-ті рр. в Україні на зміну збройним формам боротьби з радянською системою приходять мирні, несилові. Це час, коли заявили про себе шістдесятники - представники молодого покоління літераторів і митців, які виступали за оновлення тодішнього суспільства, своєю творчістю протестували проти панівної задушливої атмосфери, боролися за справжні культурні цінності, національну свободу, людську гідність.
Шістдесятництво - це літературно-мистецька та суспільно-політична течія серед української творчої еліти наприкінці 1950-х - на початку 1970-х рр.
Покоління шістдесятників, сформоване під впливом XX з’їзду КПРС, не було прямим противником режиму, однак сформувало альтернативний тоталітарному інтелектуально-духовний простір. Творчість шістдесятників викликала численні обговорення на сторінках радянської преси та внутрішні літературно-мистецькі дискусії в середовищі творчих спілок. Суспільно-політична діяльність молодого покоління інтелігенції здійснювалася через активну громадську діяльність. Шістдесятники гуртувалися навколо неформальних об’єднань.
Неформальні об’єднання шістдесятників
Чому молодь прагнула створення об’єднань за межами офіційної ідеології?
1 - В. Зарецький. Алла Горська. 2 - А. Горська. Василь Симоненко
У клубі «Сучасник» проходили творчі вечори, виступали з лекціями Є. Сверстюк, І. Світличний, М. Брайчевський. Проводилися вечори пам’яті Л. Курбаса, М. Куліша, В. Маяковського, І. Франка.
У 1962-1963 рр. А. Горська, В. Симоненко і Л. Танюк відкрили місця поховання розстріляних НКВС на Лук’янівському і Васильківському цвинтарях, у Биківні, про що заявили до міської ради. Після цього В. Симоненка жорстоко побили, унаслідок чого він помер у 1963 р.
Через активну громадську діяльність молоді на тлі поступового згортання демократичних перетворень розпочалася боротьба з інакомисленням. Професійні літературно-мистецтвознавчі дискусії трансформувалися в партійну критику, ідейно-виховну роботу, почалися переслідування: звільнення з роботи, заборона друкувати твори, арешти та ув’язнення. У 1964 р. клуб «Сучасник» було розпущено. У цих умовах діяльність шістдесятників набула характеру дисидентства.
Навчальний проект «В безсмерті холодно. І холодно в житті. О Боже мій! Де дітися поету?!». Творчість шістдесятників як закономірна реакція на виклики часу.
1. Знайдіть у мережі Інтернет і перегляньте документальний фільм «Шістдесятники» або ознайомтесь з іншими джерелами. 2. Використовуючи інформацію з уроків української літератури, підготуйте характеристику громадської (мистецької) діяльності одного з представників творчої інтелігенції (на вибір). 3. Прослухавши підготовлені виступи, візьміть участь у дискусії «Чи є творчість шістдесятників закономірною реакцією на виклики часу?».
2. Національно-визвольний рух: підпільні групи та організації
У середині 1950-х рр. в українському русі опору намітилися принципові зміни. Переконавшись у безперспективності збройних методів опору, опозиція вдалася до інших форм боротьби, спрямованої на здобуття державної незалежності України мирним правовим шляхом. У другій половині 1950-х рр. в Україні виникла низка осередків і груп антирадянського спрямування: «Союз борців за звільнення України» (м. Шахтарськ Донецької обл.), «Українська націоналістична організація ім. С. Бандери» (с. Купич-Воля Львівської обл.), «Український національний комітет» (Львівська обл.), «Українська національна партія» (с. Золотники Тернопільської обл.), «Українське національно-демократичне об’єднання» (с. Спас і с. Погорілець Івано-Франківської обл.), «Український національний фронт» (Львівська, Івано-Франківська, Кіровоградська, Донецька обл.), «Українська робітничо-селянська спілка» (Львівська обл.), «Вісник свободи України» (м. Херсон) та ін. Проте будь-яку діяльність означених груп влада однозначно розцінювала як злочинну.
Левко Лук’яненко
Левко Лук’яненко (1927-2018) - правозахисник, політичний і державний діяч. У 1958 р. направлений на роботу до Західної України, працював пропагандистом. Під впливом побаченого в Західній Україні та його критичного осмислення змінив своє ставлення до політики партії. У 1959 р. разом з однодумцями став організатором Української робітничо-селянської спілки (УРСС). Л. Лук’яненко - автор програми спілки, у якій обґрунтував необхідність боротьби за самостійність України мирними засобами на основі Конституцій УРСР і СРСР, а також норм міжнародного права. 1960 р. його обрано головою УРСС.
У 1961 р. УРСС було викрито. За рішенням Львівського обласного суду її членів засуджено до тривалих термінів ув’язнення, від 10 до 15 років, за ст. 56 Кримінального кодексу УРСР «Зрада Батьківщини».
Мовою джерел
У проекті програми УРСС [Української робітничо-селянської спілки] необхідність виходу України зі складу УРСР аргументували тим, що «повоєнне життя ще і ще раз переконує українських робітників, селян та інтелігенцію, що Союз РСР, як колишня Російська імперія, не може дати українському народові щастя. Щастя народу полягає у матеріальній забезпеченості і політичній свободі громадян. У складі Союзу Україна не має ні того, ні іншого. Українська економіка по старому лишається колоніальною, понад 40-мільйонний український народ не має жодних політичних свобод».
Висловте своє ставлення до документа. Чому влада розцінювала його зміст як загрозу?
Відповіддю партійно-державного керівництва на активізацію опозиційного руху стали політичні репресії, під реалізацію яких було підведено законодавче підґрунтя: 25 грудня 1958 р. ухвалено Закон СРСР «Про кримінальну відповідальність за державні злочини», згодом уведено в кримінальні кодекси союзних республік статті: «Антирадянська агітація і пропаганда» (ст. 62 Кримінального кодексу УРСР). У 1954-1959 рр. правоохоронними органами Української РСР було ліквідовано 183 націоналістичні та інші антирадянські організації та групи, репресовано більше як 1800 громадян.
Сформулюйте висновок про ставлення радянської влади до опозиційного руху. Які, на вашу думку, причини такої реакції?
В основі українського національно-визвольного руху виокремлюють три основні течії: націонал-комуністичну, націоналістичну (стояла на позиціях антикомунізму і виходила з обґрунтування необхідності власного, самобутнього шляху розвитку України) і загальнодемократичну (допускала можливість розв’язання нагальних питань українського народу через проведення різних демократичних реформ). Слід констатувати певну умовність такого розподілу, оскільки на практиці не існувало викристалізуваних програм, які б чітко розмежовували їх між собою.
О. Бажан, історик
Сформулюйте висновок про наявність (або відсутність) спільних ідей у національно-визвольному русі. Про що свідчила, на вашу думку, означена ситуація? Назвіть течії національно-визвольного руху та напрями діяльності.
3. Зародження дисидентського руху в УРСР
Наприкінці 1950-х - на початку 1960-х рр. невдоволення радянською системою проявляли представники численних професійних груп: інженери, лікарі, учителі, журналісти, робітники, науковці, літератори, студенти, митці, священнослужителі, селяни та ін. Протестні прояви реалізовувалися в різних сферах суспільного життя: культурній, релігійній, соціально-економічній, національній. Здебільшого вони мали анонімний характер, здійснювалися у вигляді розповсюдження листівок, національної символіки та ін.
Практично по всій Західній Україні були поширені катакомбні церкви і навіть катакомбні монастирі УГКЦ. Так, наприклад, навесні 1960 року було виявлено три жіночі катакомбні монастирі. Греко-католицький рух на Західній Україні був масовим. Населення чинило опір руйнації, розграбуванню храмів, використанню церковних приміщень як господарських складів та іншим проявам вандалізму радянської влади. Віруючі влаштовували страйки, викидали з храмів те, що там складувала влада, займали закриті церкви тощо. Були спроби захищати права віруючих шляхом петицій, відкритих листів, звернень. 15 листопада 1958 року священик катакомбної греко-католицької церкви Григорій Будзінський звернувся до Генерального Прокурора СРСР із протестом проти переслідувань його за релігійною ознакою.
Б. Захаров, правозахисник
Які форми протесту використовувало населення для захисту свого права на віру?
З культурництва, шістдесятництва, опозиційної підпільної діяльності поступово формувався й набирав сили окремий напрям опозиційного руху. Людей, які заявляли про незгоду з радянською системою та намір боротися з нею легальними методами, стали називати дисидентами.
Причини появи дисидентського руху та опозиційних настроїв:
- поразка національно-визвольної боротьби 1940-1950-х рр. у Західній Україні;
- згортання процесу десталінізації радянського суспільства;
- бездержавний статус України;
- утиски національного культурно-духовного життя;
- порушення конституційних норм щодо свободи совісті й віросповідань;
- істотні прорахунки в галузі соціально-економічної політики КПРС, зростання розриву між рівнем життя в країнах Європи і СРСР;
- світові процеси деколонізації 1950-1960-х рр.;
- антитоталітарні виступи в країнах народної демократії (Польщі, Угорщині, НДР, Чехословаччині);
- активізація міжнародного правозахисного руху.
Під «дисидентством» слід розуміти сукупність філософських, економічних, політичних, релігійних та культурних течій, які повністю або частково протистоять офіційним доктринам в усіх сферах матеріального та духовного життя суспільства. У процесі свого подальшого розвитку дисидентство, виходячи з конкретних умов, все активніше впливає на суспільну свідомість, поширюється на різні соціальні верстви, служить основою для формування опозиційних рухів.
О. Бажан, історик
Чи замислювалися ви, як знайти своє місце в суспільстві, якщо не маєш можливості вільно висловлювати свої думки і зазнаєш утисків за свої переконання? Як ви оцінюєте позицію людей, що наважуються протистояти системі? Чому виникають ситуації, у яких більшість не готова сприйняти іншу, відмінну від декларованої державою, систему цінностей?
4. Антирадянські виступи 1960-х рр.
Сформулюйте висновок про ситуацію в радянському суспільстві, що склалася в першій половині 1960-х рр.
На тлі зростаючих труднощів у радянській економіці причини для невдоволення мали практично всі групи населення, передусім - робітники, яким не подобалося зростання цін, зменшення та погіршення продовольчого забезпечення, відсутність споживчих товарів, результати реформування системи оплати праці, перегляд норм і розцінок на виробничі операції.
Мовою джерел
1. Прошу Вас переконливо, як батько трьох дітей, допоможіть нашому горю. З року в рік погіршується становище з постачанням населення м. Дніпропетровська молоком, м'ясом і особливо маслом. Ми дожили до того, що біля молочних, м'ясних магазинів займаємо чергу з 3 години ночі. Наші діти цілими тижнями не бачать молока. Прошу, допоможіть нам з постачанням молочних і м'ясних продуктів (Булгаков, робітник заводу ім. К. Лібкнехта, м. Дніпропетровськ); 2. Ми вже другий рік страждаємо без продовольства. Особливо це становище погіршилося із серпня цього року [1963]. Ковбаси в магазинах немає, масла вершкового не бачимо, хліб - той продають з перебоями. Ми один одному задаємо питання - як це так, що за виробництвом м'яса, молока й масла СРСР доганяє Америку, а в магазинах продуктів недостатньо (Група робітників м. Дзержинськ).
З листів до органів влади з монографії «Соціальні трансформації в Україні: пізній сталінізм і хрущовська доба» (2015)
Про що, на вашу думку, свідчать звернення громадян в органи влади?
У зведеннях Комітету державної безпеки при Раді Міністрів СРСР є чимало свідчень щодо виявів відкритого невдоволення населення в різних регіонах СРСР, зокрема в Україні. Найбільшу їхню кількість зареєстровано в 1962-1964 рр.
Приховані форми протесту: розповсюдження різного роду листівок, насамперед політичного характеру, з погрозами фізичної розправи на адресу партійного й радянського активу, створення підпільних організацій і груп. Населення висловлювало невдоволення владою, виборчою системою; скаржилося на складне матеріальне становище, на відсутність у магазинах продуктів; виступало проти зменшення зарплати, підвищення цін на продукти, надання допомоги іншим країнам, вивозу хліба за кордон. У листівках лунали заклики до страйків, мітингів, відмови від роботи та участі в голосуванні за висунутих кандидатів; заклики до повстання; траплялися заклики до створення самостійної України.
Кожний випадок «нездорових проявів» серед населення Української РСР фіксувався органами держбезпеки. У період з 1962 по 1964 р. загалом розповсюджено у 489 випадках 6929 листівок. 80 % осіб, які виготовляли та розповсюджували листівки, складала молодь.
Чому, на вашу думку, саме молодь наважувалася на опозиційні виступи проти системи? Як ви вважаєте, чи розцінювала молодь свою діяльність як ворожу до влади? Чому?
Публічне заперечення наявних у країні порядків також було однією з форм антирадянських виступів. Наведемо приклади публічних мирних протестів: вантажники Іллічівського порту (Одеська обл.) ухвалили рішення не розвантажувати іноземні пароплави (1962); 130 шахтарів Східного гірничо-збагачувального комбінату з добування уранової руди в м. Жовті Води (Дніпропетровська обл.) на знак протесту проти грубого ставлення й неуважності адміністрації до питань побуту, організації праці, порушення правил техніки безпеки протягом трьох годин не виходили із шахти (червень 1963 р.); портові вантажники Миколаївського порту відмовилися відвантажувати борошно на Кубу через те, що в той самий час у м. Миколаєві були великі перебої з постачанням хліба. На вантаження кинули військові підрозділи (вересень 1963 р.). Подібні виступи відбувалися в Краматорську, Черкасах, Харкові, Києві, Донецьку, Жданові (нині Маріуполь) тощо.
Упродовж 1961-1964 рр. нараховано 87 випадків групових відмов від роботи в різних галузях народного господарства: 1961 р. - 8; 1962 р. - 8; 1963 р. - 54; 1964 р. - 17.
Інструкції на випадок масових безладів, розроблені силовими міністерствами, дозволили правлячому режиму заблокувати вільну політичну діяльність громадян, придушити страйковий рух у республіці.
Аби приховати, применшити антисуспільні прояви та настрої на тлі економічних «звершень» в Україні 1959-1960-х років, влада здійснювала такі кроки: 1) приховувала такі факти від громадськості; 2) карала підозрюваних за статтями Кримінального кодексу («антирадянська пропаганда та агітація», «розповсюдження даних, які паплюжили радянський лад»); 3) для формування потрібного громадського бачення тих чи інших фактів переконувала засобами ідеологічного впливу; 4) інформаційні повідомлення свідомо «перекручували» дійсні факти в бік применшення наслідків та завданої шкоди.
В. Швидкий, історик
Як саме, на вашу думку, впливала на суспільство така діяльність влади?
Формуємо компетентності
Просторову. Ознайомтеся з інформацією щодо підпільних груп та організацій, які представляли опозиційний рух в Україні. Зверніть увагу на ареали діяльності цих об’єднань і сформулюйте висновок про географію поширення опозиційного руху в Україні.
Хронологічну. Установіть хронологічну послідовність проявів опору радянській системі, які відбувалися в УРСР у період хрущовської відлиги.
Інформаційну. Знайдіть у тексті параграфа та систематизуйте у формі таблиці інформацію про опозиційну діяльність населення. Рубрики сформулюйте самостійно.
Логічну. Складіть політичний портрет Л. Лук’яненка.
Аксіологічну. 1. «Дисидентство існувало й існує в кожній країні, але, на відміну від демократичних країн, у тоталітарних воно існує поза законом, тобто не має ні фактичного, ні юридичного права на існування та суспільне самовизнання» (Ю. Литвин, член Української Гельсінської групи). Прокоментуйте це твердження. Як слід розцінювати діяльність дисидентів в Україні: з позиції влади? Суспільства? Ваших особистих переконань? Свою точку зору аргументуйте. 2. Напишіть есе «Відлига: зміни в суспільно-політичних настроях населення в Україні».
Мовленнєву. Які події привели до формування в суспільстві опозиційних радянській владі настроїв?
Коментарі (0)