Войти
Закрыть

Економічні та соціальні зміни у світі в 1960-1980-х роках

11 Клас

Енергетична криза 1973 р., відома як нафтова криза чи нафтове ембарго, мала політичні причини й підтексти. Вона безпосередньо випливала з чергового загострення арабо-ізраїльського протистояння. У розпалі війни Судного дня 17 жовтня 1973 р. арабські країни-експортери нафти (об'єднані в групу ОАПЕК) повідомили про намір скоротити, а в перспективі припинити постачання нафти до країн, які підтримували Ізраїль. До ОАПЕК входили десять арабських країн: Абу-Дабі, Алжир, Бахрейн, Єгипет, Ірак, Катар, Кувейт, Лівія, Саудівська Аравія, Сирія. До списку «недружніх країн» зараховано США, країни Західної Європи, Японію. Від них вимагали змінити позицію й висловити підтримку «арабській справі». Це був перший випадок, коли економічні важелі так широко використано як засіб політичного тиску. Ці дії показали рівень залежності розвинутих економік від експорту нафти, спровокували економічний спад у світі. На практиці арабські країни тільки призупинили обсяги зростання нафтових поставок, однак цього було досить, щоби ціни на нафту різко зросли - з 2-3 доларів за барель* у 1972 р. до 13-14 доларів у 1974 р. Президент США Річард Ніксон закликав американців економити ресурси, обмежити використання автомобілів. Після кризи було створено Стратегічний нафтовий резерв США, цей приклад наслідували й інші країни, що згодом дало змогу мінімізувати подібні загрози. Залежність від закордонних експортерів зменшилася й унаслідок відкриття покладів нафти й газу в Північному морі біля узбережжя Шотландії та Норвегії. * Барель - одиниця виміру об'єму нафти, що дорівнює 158,987 літра. Від енергетичної кризи 1973 р. суттєво виграв Радянський Союз, який збільшив обсяги видобутку нафти для експорту. Це забезпечило країні надходження валюти й відносну економічну стабільність у період брежнєвського «застою». Головним наслідком нафтової кризи для розвинутих країн став значний поштовх для відмови від старої енергоємної системи промислового виробництва, на яку в основному спиралося повоєнне економічне піднесення. Країни Заходу почали структурні економічні перетворення, збільшили фінансування для розробки передових технологій, працювали над енергозбереженням. Набула розвитку ядерна енергетика....
0 Переглянути

Науково-технічна революція

11 Клас

Вираз «науково-технічна революція» (НТР) почали широко використовувати з середини 1960-х років. Йшлося про стрімкий розвиток продуктивних сил завдяки докорінним зрушенням у науці, які ставали провідним чинником розвитку суспільства. Важливою рисою НТР стало якнайшвидше впровадження наукових досягнень у серійне виробництво. До прикладу, якщо в ХІХ і першій половині ХХ ст. шлях фотографії від винайдення до масового використання тривав більше ста років, а електрики - близько вісімдесяти, то в другій половині ХХ ст. для телебачення було достатньо дванадцяти років, а транзисторів - п'яти. Результатом цього було перетворення індустріального суспільства на постіндустріальне (інформаційне). НТР мала всеосяжний характер, докорінно змінила роль людини на виробництві, істотно вплинула не тільки на економіку, а й політику, ідеологію, побут, духовну культуру та світогляд людей. НТР була багатою на технічні новинки. Так, у 1947 р. група американських фізиків під керівництвом Вільяма Шоклі винайшла транзистор (за цей винахід у 1956 р. вони отримали Нобелівську премію з фізики). У СРСР у 1946 р. під керівництвом Ігоря Курчатова споруджено перший у Європі атомний реактор, а в 1954 р. почала діяти перша у світі атомна електростанція в Обнинську. У 1956 р. з'явилися відеокасетний магнітофон і цифровий годинник. Інший американський фізик за освітою, адвокат за професією і винахідник за покликанням Честер Карлсон розробив апарат для копіювання документів Xerox, який у 1960-х роках з'явився в бюро і канцеляріях. Розвивалися космонавтика, хімічна й атомна промисловості. Зокрема, у 1957 р. в СРСР запустили перший штучний супутник, у 1961 р. космонавт Юрій Гагарін здійснив перший політ навколо Землі, а через чотири роки Олексій Леонов уперше в космонавтиці вийшов у відкритий космос. Першим українцем у космосі став Павло Попович (1962 р.). У 1969 р. американські астронавти Ніл Армстронґ, Майкл Коллінз і Едвін Олдрін здійснили політ на Місяць. В останній третині ХХ ст. з'явилися кишенькові калькулятори (1971 р.), цифрові камери (1975 р.), компакт-диски (1980 р.). НТР зумовлювала й негативні явища, які посилювали соціальну напругу. У сфері зайнятості зростало безробіття....
0 Переглянути

Етносоціальна структура населення і повсякденне життя

11 Клас

Політичною нацією називають спільноту, яка об'єднує всіх громадян держави незалежно від етнічного, соціального походження, культурно-мовних та інших особливостей. Попри те що Українська РСР суверенною державою не була, завдяки громадянській активності від 1950-х років у ній формувалися контури української політичної нації. Така нація мала виступати як своєрідне співгромадянство. Для політичної нації, крім спільності території, мови, культури, економічних зв'язків, психологічних особливостей, самоідентифікаційних характеристик, велике значення мають такі фактори, як суверенізація й політична воля до спільної діяльності впродовж тривалого часу. Це - одні з основних атрибутів сучасної держави. Тому-то імперські тоталітарні, недемократичні режими будь-якими способами протистоять консолідації національних спільнот на територіальній основі. Політична нація - це сукупність громадян країни, які незалежно від соціального статусу, мови, віросповідання, походження та інших соціально-групових відмінностей мають рівні права і на основі демократичних інститутів політичної влади та форм політичної участі, законодавчо встановлених норм і процедур здійснюють державне самоврядування, мають політичний і юридичний суверенітет, поєднані почуттями солідарності та ідеологією патріотизму. Комуністичний режим у СРСР чинив перепони для формування української політичної нації, вдаючись до переслідування інакодумців і політики переміщення населення. У прагненні підірвати соціальну базу для національних рухів влада штучно формувала багатонаціональність республік. Найголовнішими важелями, за допомогою яких центральний уряд впливав на національний склад населення, були промислове будівництво та розміщення військових частин. Загалом національний склад населення України змінювався внаслідок таких основних чинників: внутрішньосоюзних міграційних процесів; відтоку єврейського населення за кордон; асиміляційних процесів усередині окремих етнічних спільнот; різниці в народжуваності, яка пояснювалася національними традиціями і ступенем урбанізації кожної спільноти....
0 Переглянути

Опозиційний рух: шістдесятники і дисиденти

11 Клас

Поширення опозиційних настроїв в українському суспільстві в період хрущовської «відлиги» спиралося на тривалу традицію національно-визвольного руху. Ідейне визрівання покоління шістдесятників починалося з культурництва. Прагнення молодих митців позбутися тоталітарного диктату в творчому процесі переросло в культурно-просвітні акції, появу неофіційних об'єднань - клуби творчої молоді. Діяльність таких клубів полягала в проведенні мистецьких заходів (літературних вечорів, художніх виставок, показів замовчуваних театральних п'єс, вечорів пам'яті репресованих митців), спрямованих на пропаганду культурної спадщини і пробудження національної самосвідомості. До цього заохочувала й загальна культурна атмосфера, зокрема публікації українською раніше недоступних у СРСР творів тогочасної західної літератури (Альбера Камю, Франца Кафки, Еріха Марії Ремарка, Ернеста Хемінгуея). Першим об'єднанням молодих митців-шістдесятників став клуб творчої молоді «Сучасник», який виник у Києві наприкінці 1959 р. Багато зусиль для його організації й діяльності доклали режисер Лесь Танюк, літератори Іван Дзюба, Євген Сверстюк, Іван Світличний, Василь Симоненко, художниця Алла Горська. Ідея клубу виникла з ініціативи студентів організувати театралізовані групи колядників. Спочатку це викликало переляк у міськкомі партії, але коли за молодих людей заступився Олексій Аджубей, редактор московської газети «Известия» і зять Хрущова, київська комсомольська організація отримала вказівку очолити ініціативу. При клубі діяли секції: письменницька, художня, музична, кіно й театральна. Члени клубу організовували лекції з історії України, етнографічні свята, літературно-художні вечори, влаштовували краєзнавчі експедиції (як-от до місць захоронення жертв масових репресій у Биківні)....
1 Переглянути

Спроби реформування економіки

11 Клас

Повоєнна відбудова радянської економіки відбувалася на старій або застарілій технічній основі. У середині 1950-х років керівництво СРСР усвідомило проблему науково-технічної революції (НТР) як ключове політичне завдання. Радянська командна економіка не мала внутрішніх стимулів для підвищення технічного рівня виробництва й, тим більше, для перетворення науки на безпосередню продуктивну силу. Однак вона відрізнялася від ринкової економіки величезними мобілізаційними можливостями, які можна було приводити в рух адміністративними рішеннями. Україна для нового радянського керівництва на чолі з Микитою Хрущовим уявлялася не тільки політичною, а й економічною опорою. Вона вкотре мала слугувати майданчиком для поспішного сільськогосподарського експериментаторства. Розв'язуючи проблему прискорення науково-технічного прогресу, Хрущов ухвалив кілька принципових рішень, які визначили характер розвитку радянської економіки на весь подальший період існування СРСР: а) забезпечити фінансовими ресурсами активну соціальну політику; б) в оборонній сфері спрямувати більше ресурсів на виробництво стратегічної ракетно-ядерної зброї та на пов'язану з нею космічну програму; в) імпортувати сучасне устаткування й технології з Заходу. Однак, як показав наступний досвід, цього було замало для переходу до постіндустріального суспільства, як це чинили західні держави. Згодом постіндустріальним почали називати таке суспільство, у якому переважала індустрія наукових знань, а велика частина населення була зайнята у сфері послуг (а не в промисловому чи сільськогосподарському виробництві)....
0 Переглянути

Десталінізація в Українській РСР

11 Клас

Однією з хрущовських ініціатив у плані боротьби з «культом особи» (про яку було оголошено в 1956 р. на ХХ з'їзді КПРС) була реабілітація частини політичних в'язнів та повернення багатьох репресованих з таборів і заслання. У випадку українців це не стосувалося засуджених на значні терміни ув'язнення за «український буржуазний націоналізм» - політичних діячів і учасників підпілля УПА та багатьох церковних діячів. Утім в Україні, як і в СРСР загалом, припинили масові репресії й стали переглядати справи «ворогів народу». Визнання того, що багатьох жертв сталінського терору репресували незаконно й безпідставно, провадило до вимог їх реабілітувати. Із результатів роботи спеціальної комісії М. Хрущову було відомо, що з 1 966 делегатів XVII з'їзду ВКП(б), який відбувся в 1934 р., було заарештовано 1 108, з них розстріляно 848 осіб. Після ХХ з'їзду в умах рядових партійців почалася паніка, часом і відкрита критика керівництва КПРС. В Україні зростали вимоги реабілітувати насамперед репресованих під час партійних «чисток» націонал-комуністів. Символічними постатями тут були Микола Скрипник і Микола Хвильовий. Незабаром уже пропонували реабілітувати чи навіть просто повернути до історичної пам'яті такі ключові постаті культури, як драматург Микола Куліш, театральний режисер Лесь Курбас, кінорежисер Олександр Довженко і навіть мислитель з дев'ятнадцятого століття Михайло Драгоманов. Кожен з них по-своєму намагався піднести українську культуру над провінційністю. Позаяк ці вимоги зачіпали питання національної самобутності України, органи влади реагували на них стримано. Майже не відбувалася реабілітація колишніх членів ОУН і бійців УПА. З іншого боку, сама наявність таких вимог свідчила про притягальну силу в українському суспільстві, і навіть серед деяких представників радянсько-партійної номенклатури, поглядів репресованих діячів. І це турбувало центральну владу....
0 Переглянути

Нові кордони

11 Клас

Крим вступив у Другу світову війну як багатонаціональний регіон. Найбільшими етнічними групами напередодні війни були росіяни, кримські татари, українці, німці, євреї. Від 1921 р. півострів існував у статусі Кримської Автономної Соціалістичної Радянської Республіки (Кримська АСРР). Республіка підлягала юрисдикції не територіально прилеглої радянської України, а Росії. Утворення Кримської АСРР узгоджувалося з радянською практикою створення територіально-адміністративних утворень на національній основі. Татарське населення тоді складало більше чверті. І справді, кримські татари на початку стали домінуючою політичною та соціально-економічною силою Кримської АСРР. Але згодом питання щодо того, наскільки нова республіка буде татарською - і чи взагалі буде - за своєю природою набуло неоднозначності. Частка кримських татар у населенні республіки зменшувалася. Після німецької окупації радянська влада повернулася до Криму навесні 1944 р. Уже наступного дня після вигнання німецьких військ з Севастополя, 11 травня, Державний комітет оборони (ДКО) ухвалив постанову «Про кримських татар», згідно з якою всі особи цієї національності «з огляду на зрадницькі дії проти радянського народу» підлягали депортації в Узбекистан, Казахстан та інші віддалені регіони без права пересування. На світанку 18 травня кримським татарам оголосили, що вони за зраду батьківщини караються виселенням. За три дні з Криму вивезли 180 тис. осіб татарської національності й іще 11 тис. мобілізували військкомати на трудовий фронт. Фактично на півострові відбулася етнічна чистка....
0 Переглянути

Деколонізація і виникнення «третього світу». Близькосхідна проблема

11 Клас

Розпад європейських імперій (Британської, Голландської, Французької, Бельгійської, Португальської) і деколонізація становили один з найголовніших компонентів повоєнних політичних змін у світі. Усупереч першим повоєнним ілюзіям, що імперії вдасться зберегти або перебудувати, з плином часу ставало очевидним, що управляти колоніями не тільки надто складно, а й невигідно. Зрештою, деколонізація була доконечною умовою європейської інтеграції. Звільнившись з-під прямої колоніальної залежності, ставши формально суверенними державами, колишні колонії зберігали чимало форм і виявів економічного та культурного впливу (неоколоніалізм). Це давало змогу розвиненим західним державам надалі економічно використовувати колишні колонії. Від 1950-х років для окреслення економічно слаборозвинених (постколоніальних) країн Азії, Африки, Латинської Америки та Океанії почали використовувати термін «третій світ». Супутниками деколонізації були не тільки соціально-економічні труднощі, а й збройні конфлікти, які виснажували людські й матеріальні ресурси. На одну з найскладніших міжнародних проблем перетворився арабо-ізраїльський конфлікт на Близькому Сході. Країни, які намагалися залишитись осторонь жорсткого протистояння між західними демократіями і комуністичним блоком, організувалися в Рух неприєднання. Однак все одно не змогли повністю уникнути впливу «холодної війни», а серед правителів, які претендували на лідерство в цьому русі, не бракувало й відвертих диктаторів....
0 Переглянути

Особливості суспільного життя «на окраїнах» світових політичних полюсів

11 Клас

Усталеною є думка, що в другій половині ХХ ст. світ був двополюсним з радянсько-американською конфронтаційною віссю в основі. Однак ця характеристика буде неповною без погляду на історію країн і народів, які знаходилися поза євроатлантичним простором - епіцентром суперництва західних демократій і комуністичного блоку. Вочевидь ці країни також становили частину радянсько-американської конфронтації, були втягнуті в «холодну війну», але водночас вони намагалися жити в межах власних політичних і економічних режимів, спиратися на власну культурну ідентичність. Шукаючи своє місце у світі, деякі з них стрімко модернізувалися й урешті-решт здобули провідні позиції у світовій економіці (як-от Японія); інші були захоплені комуністичною ідеологією, але по-своєму її трактували (як-от Китай чи Югославія); ще інші воліли не наголошувати на конкретних ідеологіях і цінностях, а досягати умовної стабільності завдяки авторитарним режимам (такий підхід характеризував, головним чином, історію країн Латинської Америки). Незважаючи на великі відмінності, знайдемо в повоєнній історії цих країн і чимало спільних рис. Так чи так, а Друга світова війна зблизила країни. А що сутність повоєнної світової історії визначали три величезні зміни: глобалізація, загроза масового знищення і нестабільність соціальних стандартів життя, то й життя «на окраїнах» аж ніяк не гарантувало тривалого спокою....
0 Переглянути

Антикомуністичні виступи у Східній Європі

11 Клас

Рік 1948-й став переломним для країн «народної демократії». Підтримувані з Москви комуністичні сили здобули до того часу абсолютну владу, знищили найбільш дієздатних зі своїх можливих опонентів і зосередили в руках усі економічні важелі. Упродовж кількох наступних років країни Центрально-Східної Європи копіювали внутрішню й міжнародну політику СРСР. Контроль за країнами-сателітами з Москви здійснювали через комуністичні партії. Після 1948 р. всі вони зазнали «чисток» під гаслами боротьби з «національними ухилами». У Польщі змусили до принизливого каяття й урешті-решт кинули до в'язниці генерального секретаря ЦК ПОРП Владислава Ґомулку, у Болгарії засудили і стратили заступника прем'єр-міністра Трайчо Костова, в Угорщині засудили і стратили міністра закордонних справ Ласло Райка, у Чехословаччині до смертної кари засудили генерального секретаря ЦК КПЧ Рудольфа Сланського. Відтак криза комуністичних режимів Центрально-Східної Європи в першій половині 1950-х років була пов'язана спочатку з насадженням комуністичних режимів найбрутальнішими методами, а тоді зі смертю Сталіна (1953 р.) й високими суспільними очікуваннями щодо повалення цих режимів. Невдоволення зріло не тільки в інтелектуальних і політичних елітах, а й серед маси простого населення, у якого вривався терпець від економічних перетворень. Коли радянська армія забезпечила контроль над усією Східною Європою, Сталін запровадив тут фактичну однопартійність і почав жорсткі заходи з метою швидкої індустріалізації й насильницької колективізації в сільському господарстві. Ця політика була вкрай непопулярною серед населення захоплених країн. В останні місяці життя Сталіна, навіть попри суворий політичний контроль за діяльністю маріонеткових режимів, радянські спецслужби отримували повідомлення про зростання незадоволення в Болгарії, Чехословаччині, Угорщині, НДР, Польщі, яке загрожувало перерости в заворушення й бунти. Найбільшу тривогу в Кремлі викликало те, що протести захоплювали робітничі верстви. Влада побоювалася збурювати робітників і залишати їх з почуттям, що режим не здатний діяти розумно. До економічних претензій трудящих додавалися суто політичні вимоги щодо усунення радянського комуністичного диктату....
0 Переглянути
Вперед
1 ... 30 31 32 33 34 35 36 37 38 ... 40
Назад

Навігація