§ 16 ЖНИВА СКОРБОТИ, або ГОЛОДОМОР ЯК ГЕНОЦИД УКРАЇНСЬКОГО НАРОДУ

Роздивіться фотодокументи та прочитайте коментарі до них. Які деталі на першій світлині свідчать про те, що на ній зображено українських селян? Доберіть 5—7 прикметників, за допомогою яких можна описати людей, зображених на фото. Чи змінилося, на вашу думку, життя селянських родин за років радянської влади? Чи стали люди жити заможніше?

Селянська родина обідає в полі. Кінець 19 ст.

Збори колгоспників. Донеччина. 1930-ті роки.

1. Що визначало долю України в перші десятиліття після створення СРСР?

У грудні 1919 р. на більшій частині українських земель було встановлено радянську більшовицьку владу. Так розпочалася доба Української Соціалістичної Радянської Республіки (УСРР). Наприкінці 1922 р. УСРР увійшла до складу Союзу Радянських Соціалістичних Республік — скорочено СРСР. У цій державі Україна перебувала до 1991 р. На території радянської України більшовики впроваджували свої порядки, але не за потребами України, а відповідно до інтересів величезної радянської держави.

Прагнучи цілковитої влади, уряд більшовиків розгорнув боротьбу проти діячів української освіти, науки, мистецтва. Митців, учених, діячів держави та церкви, учителів, лікарів, які не погоджувалися з діями партії більшовиків, заарештовували, висилали до Сибіру, ув’язнювали. Багатьох було розстріляно. Такі заходи називають репресіями.

Репресій зазнавали й прості люди. Від другої половини 1920-х років у селах почалося примусове створення колективних господарств — колгоспів. У селян відбирали землю, коней, худобу, знаряддя хліборобської праці. Вони переставали бути господарями, бо не могли розпоряджатися ні своєю землею, ні зібраним урожаєм. Хлібороби з діда-прадіда, ставши колгоспниками, перетворювалися на безправних наймитів. Із такими порядками українські селяни не могли миритися. Але до тих, хто чинив опір, більшовики застосовували силу. Їх оголошували куркулями, відбирали майно — розкуркулювали, цілими сім’ями масово вивозили до Сибіру, де залишали «на поселення».

Роздивіться фотографії. Яким настроєм перейняті зображені люди? Чи дають фотографії підстави для висновку про куркулів як про багатіїв, які нечесно здобули свої статки? Як ви можете пояснити присутність озброєної людини під час розкуркулювання? Які почуття у вас викликають події, засвідчені фотографіями?

Сім’ю куркуля виганяють із власного двору. Донеччина. 1930 р.

Розкуркулювання селян. Донеччина. 1931 р.

2. Що розповідають історичні джерела про події в українському селі на початку 1930-х років?

Найбільшим лихом тих років став Голодомор (від словосполучення морити голодом) — так називають спланований владою голод. Для селянських господарств було встановлено плани на сільськогосподарську продукцію. За тогочасними порядками виконання плану було обов’язковим, тож до тих господарств, які його не виконували, застосовували різноманітні покарання. Зокрема, був наказ вивозити із сіл весь хліб у рахунок хлібозаготівель — навіть той, який родини зібрали для власного споживання. Села, які не виконували плану, заносили на так звані чорні дошки — такі села оточували збройними загонами, звідти вивозили всі продовольчі та насіннєві запаси, які знаходили під час обшуку на селянському подвір’ї.

Ось як характеризували ситуацію в українському селі в 1932 р. англійські дипломати: «Сільським трудівникам випала справді гірка доля: урожай, здобутий їхньою тяжкою працею, відбирають і вивозять невідомо куди, прирікаючи їх на голод. Великі території майже безлюдні, земля не обробляється або, у найкращому разі, обробляється погано й заростає бур’янами. До того ж, внаслідок вивезення куркулів, село втратило найенергійнішу й найпрацьовитішу частину населення».

Найтяжчими були зима-весна 1932—1933 рр., коли на родючих українських землях від голоду масово помирали люди. Загалом втрати українського народу від навмисного голоду становили кілька мільйонів осіб.

Хоч якою очевидною була зумисність голоду 1930-х років, правду про нього більшовики ретельно приховували. За часів, коли Україна входила до складу СРСР, годі було почути хоч слово про найбільшу з несправедливостей, заподіяних нашому народові за всю його історію. Застрашені українці, яким пощастило пережити голод, мовчали про нього, щоб уберегти себе й свої сім’ї. Та забути жахи Голодомору люди не могли.

Обкладинка першої книги-спогадів «33-й: голод: народна книга-меморіал» (Київ, 1991 р.).

3. Як в Україні вшановують пам’ять про жертв Голодомору?

Центром ушанування пам’яті мільйонів українців, убитих під час Голодомору, є Національний музей «Меморіал жертв Голодомору», розташований на Печерську в Києві. Меморіал почав діяти 2010 р.

Музей складається зі Свічі пам’яті, скульптури дівчинки з колосками в руках «Гірка пам’ять дитинства» на площі «Жорна долі», алеї «Чорні дошки» і Залу пам’яті, де представлені 19 томів Національної Книги пам’яті жертв Голодомору 1932—1933 рр., що містять списки жертв геноциду — цим словом називають винищення окремих груп населення за расовими, національними, релігійними мотивами.

Центральна частина меморіалу — Свіча пам’яті — є символом незнищенності української пам’яті про пережиту трагедію. Заввишки свіча 30 метрів і орнаментована більшими та меншими скляними хрестами, що символізують душі померлих від голоду.

Національний музей «Меморіал жертв Голодомору».

На початку алеї, біля входу до Меморіального комплексу, з обох боків розміщені скульптури ангелів. У центрі площі вимощено коло, по зовнішній частині якого розташовані кам’яні жорна — жорна історії, які мають подвійну символіку. З одного боку, вони символізують 24 години в добі, а з другого — те, що за одну добу Голодомору вмирало 24 тис. українських селян.

Скульптурна композиція «Гірка пам’ять дитинства».

У центральній частині площі пам’яті розташована скульптурна композиція «Гірка пам’ять дитинства», яка нагадує про трагічну долю найвразливішої категорії жертв Голодомору — дітей. П’ять пшеничних колосків у руках дівчинки символізують сумнозвісний «Закон про п’ять колосків», за яким до обвинувачених у розкраданні колгоспного майна селян застосовували 10-річне ув’язнення, а до тих, кого називали куркулями, — розстріл з конфіскацією майна. Крадіжкою державного майна вважалися навіть кілька колосків, зірваних дитиною, кілька замерзлих картоплин, знайдених на колгоспному полі.

Із Залу пам’яті відвідувачі виходять на сходи до основного Музею меморіалу та до символічних «чорних дощок» — гранітних плит, на яких викарбувані назви населених пунктів, що найбільше постраждали від Голодомору.

Державне вшанування пам’яті жертв Голодомору відбувається в четверту суботу листопада. У цей день о 16-й год оголошують загальнонаціональну хвилину мовчання, після чого відбувається акція «Запали свічку», коли всі охочі несуть свічки до пам’ятників жертвам або запалюють свічку у своєму вікні.

Перелічіть композиційні елементи Меморіалу жертв Голодомору та поясніть їхнє символічне значення. Які символи мають історичне коріння?

Поясніть символічний зміст першої частини назви уроку — «Жнива скорботи». Поміркуйте над значенням слова «терор», яким називають застосування насильства. Чому дії більшовиків в Україні можна назвати цим словом? Чому Україна прагне визнання Голодомору як геноциду українського народу від інших країн?

ОЦІНІТЬ СЕБЕ

1. Що ви дізналися про порядки, які заводили в Україні більшовики? 2. Що таке колгоспи? Чому їхнє створення викликало спротив українських селян? 3. Чому більшовицька влада намагалася знищити українські освіту, науку, мистецтво? Що ви довідалися про переслідування незгідних із діями більшовиків?

2. За картою на с. 110 з’ясуйте райони, які найбільше постраждали від Голодомору.

3. Назвіть нові слова, ужиті в тексті параграфа, витлумачте їх.

4. Поясніть, які більшовицькі порядки в українському селі зумовили появу прислів’їв: Усюди плачі, усюди крики — селян учать, як їм жити; У колгоспі добре жить — один робить, сім лежить; В тридцять третьому году люди мерли на ходу.

Прочитайте оповідання, побудоване на фрагментах свідчень очевидців із книжки «33-й: голод», і дайте відповіді на запитання до нього. Ознайомтеся з правилами опрацювання історичного оповідання.

ЯК ПРАЦЮВАТИ З ІСТОРИЧНИМ ОПОВІДАННЯМ

1. Спочатку прочитайте оповідання мовчки, обмірковуючи, якому історичному періоду та яким подіям чи постатям воно присвячене.

2. Визначте, яка історична інформація (про якого історичного діяча або які події) лежить в основі оповідання, а що в ньому є вимислом авторів.

3. Поміркуйте, яку історичну інформацію допомагають зрозуміти вигадані деталі, герої, обставини.

4. Прочитайте оповідання ще раз відповідно до завдання вчителя (за ролями, частинами, вибірково, ланцюжком).

5. Дайте відповіді на запитання до оповідання.

6. Порадьтеся з однокласниками з приводу прочитаного. Що сподобалося в оповіданні? Як його можна проілюструвати? Влаштуйте конкурс на кращий сюжет малюнка за оповіданням.

ЧЕРВОНА МІТЛА

— Тату, а хто оті чужі люди, що наїхали до нашого села? — ледь чутно шепотів Василько, смикаючи батька за руку. — Бабуня казали, що прилетіли вони на червоній мітлі й вимітатимуть нею наш хліб.

Батько мовчав. Навколо було тихо й моторошно. Хлопчик, пам’ятаючи батькове застереження, не наважувався спитати ще раз. І собі замовк. Так, обминаючи стежки, через чагарі й вибалки дісталися вони старого лісу. Проте й тут треба було пильнувати. Бо, як і в полі, можна натрапити на озброєного сторожа: береже від народу всенародну власність. Василько бачив таких охоронців. Одразу за селом, де раніше був і їхній наділ, починався колгоспний лан. Якраз біля їхнього колишнього поля височів грубезний дуб. Та то раніше він був просто дубом, що давав перепочинок від спеки натомленим жниварям. Тепер він став сторожовою вежею. Лихі дядьки, що наїхали бозна-звідки, влаштували в зеленому верховітті засідку, з якої спостерігали за полем: чи не йде часом хтось збирати недозбирані колоски. Коли ж з’явиться поблизу чи старий, чи малий — починають, регочучи, стріляти з рушниць.

Світало. Дерева, скинувши останнє листя, кістлявими руками торкалися холодного неба.

— Оце вже й зима, — тихо та якось сумно проговорив батько. — Як же ви без мене перезимуєте?

— А ви не їдьте, тату, — озвався Василько.

— Не можна, сину. Ти ж бачиш, що в селі коїться. Врожай забрали, та люди кажуть, що буде ще гірше: вимітатимуть усе, аби виконати план.

— А що то за план?

— Бог його святий знає. Тільки чув, що говорять оті активісти: «Куркуль, давай план державі!».

— А ми хіба куркулі?

— Зроду не були, а тепер стали. Де тим куркулям на нашому безземеллі взятися. Але ж викинули твого дядька Степана, маминого брата, з хати. Й сказали — куркуль. А той куркуль має десятеро дітей і сам аж чорний од каторжної роботи. Ет! — батько з серцем вдарив палицею об землю. — Чи є десь правда на світі?

— Тату, а в школі кажуть, що в колгоспі не буде куркулів і не буде бідних.

— А хто ж буде? Старці? Цілий рік працювали люди на той колгосп, заробляли трудодні, що на них обіцяли давати зерно. Де ж той хліб? І з чим зимувати некуркулям і небідним колгоспникам? Ще й сніг не випав, а колгоспниця тітка Одарка бігає позичати в сусідів борошно, бо нема чим дітей годувати. Ех, колгосп... Ну от і прийшли.

Батько озирнувся. Підійшов до дуплястого напівзгорілого дерева.

— Ось вона — лісова комора. Дивись, бережи її, Васильку. У ній — наш порятунок. Небагато тут харчів: мішечок пшона й півмішка гречки. Та як буде сутужно — знадобиться й це. Більшого я не міг вигадати, щоб подбати про вас. Хіба ж думалося, що цими мозолястими руками, — батько гірко всміхнувся, — доведеться ховати зароблене. Залишаєшся, сину, за старшого. Допомагай мамі й піклуйся про сестричок.

Василько пригорнувся до батька. По щоках в обох текли сльози. Чи побачаться ще?

Раптом десь хруснула гілка. За мить — знову шурхіт. А далі — загавкав собака, почулися голоси: «Шукай-но тих куркульських злодіїв». Регіт. Постріл. Залементував пес. Іще й іще постріли. І на галявині, заходячись гавкотом, опинився головний колгоспний сторож, чорний, мов тільки-но з пекла, вовкодав Полкан.

Василькові здалося, що пес от-от вхопить його за горло й розірве на шматочки. Не пам’ятаючи себе зі страху, він голосно скрикнув. Коли отямився, батько тримав його на руках, міцно притиснувши до себе. Просто перед ними стояв сільський активіст Федько. А з ним два широкоплечі зайди з рушницями. Всі троє реготали.

— Що це ти, Петре, так рано робиш у лісі? — хитро всміхаючись, поцікавився Федько й підійшов до дуплястого дерева.

У руках активіст тримав довгу металеву палицю з загостреним кінцем — щуп. Подейкували, що позичив того щупа Федькові сам дідько, бо не було в селі такої схованки, якої не викрило б його лихозвісне знаряддя. Штрикав ним Федько наосліп під стріху, у копиці торішньої соломи, у купи гною — і скрізь знаходив прихований селянами харч. Тепер цей щуп порпав затрушене листям дупло.

— Є! — переможно гукав активіст до своїх помічників, що вже взяли під варту батька із сином. — Не втаїш від більшовицького ока!

Опівдні заарештованих під прицілом гвинтівки привели до села. У дворі сільради хлопчик востаннє поцілував батька.

Наступного дня він прибігав туди із сестричками, щоб і вони попрощалися з татусем, якого оті зайди назвали ворогом народу. Але Федько-активіст прогнав дітей, пригрозивши спустити Полкана.

...Сипався перший сніг. Був грудень 1932 р. По селах мела червона мітла, за якою надходили голод і смерть.

1. Чим був зумовлений голод в Україні 1932—1933 рр.? 2. Які особливості життя українських селян, що про них довідалися з тексту пункту, відбито в оповіданні? Які деталі, описані в оповіданні, свідчать про умисний характер голоду 1930-х років в Україні? 3. Як ви думаєте, чому інформацію про масштаби Голодомору в Україні за радянських часів приховували?

скачать dle 11.0фильмы бесплатно