Фінікія та її сусіди в давнину
- 11-11-2022, 18:57
- 409
6 Клас , Всесвітня історія. Історія України 6 клас Голованов 2019
§ 14. Фінікія та її сусіди в давнину
Установіть відповідність між поняттями та поясненнями.
- 1. Гіксоси
- 2. Фараон Яхмос
- 3. Місто-держава
- а) держава, яка утворилася в межах однієї общини; поселення, що стало містом
- б) сирійські кочові племена, єгиптяни їх називали «царі пастухів»
- в) володар, який переміг гіксосів
1. Сирія в ІІ тисячолітті до н. е.
ФІЛІСТИМЛЯНИ (від давньоєвр. пиліштім) — народ, який із ХІІ ст. до н. е. заселяв південно-східне узбережжя Середземного моря.
Він належав до так званих «народів моря».
Війни, які вели філістимляни, описані в Біблії.
У VIII ст. до н. е. їх підкорила Ассирія. Від назви цього народу походить назва держави Палестина.
АРАМЕЇ — семітська народність, яка у ХІІ ст. до н. е. заснувала кілька держав у Сирії та Месопотамії.
Якщо подумки перенестися в місце, де південний берег півострова Мала Азія сходиться з узбережжям Близького Сходу, то опинимося в землях Сирії (див. картосхему на с. 68. Ми вже були тут, коли просувалися у Межиріччя.
На південь від неї склався міцний союз між племенами гіксосів. Сирія протягом тривалого часу перебувала під владою цього народу. Гіксоси понад сто років володарювали над Єгиптом.
Після того, як вони зазнали поразки від зміцнілої Єгипетської держави, у Сирії розпочався період роздрібнення. Міста-держави Угарит, Дамаск, Ебла, які утворилися ще в III—II тис. до н. е., постійно ворогували між собою, послаблюючи країну.
У XIII-XII ст. до н. е. із Середземномор'я на Близький Схід посунули войовничі племена — філістимляни. Вони осіли там, поєднавшись із місцевим населенням.
Наприкінці Х ст. до н. е. розпочалося піднесення Дамаського царства, яке створили арамеї. Там розвинулася торгівля з Месопотамією та Єгиптом.
2. Фінікія та її історія
На південь від Сирії на вузькій прибережній смузі розкинулася ще одна країна — Фінікія. Вона утворилася від поєднання землеробських общин, що їх очолював жрець, який був одночасно й царем.
Утворилися міста-держави Тір, Бібл, Сидон, назви яких збереглися в Біблії, а також Акко, Берута (сучасний Бейрут), Арвад.
Вторгнення до Фінікії «народів моря» (філістимлян) завдало значних збитків. Тільки в І тис. до н. е. фінікійські купці відновили морську торгівлю, заволодівши торговими шляхами Середземномор'я. Фінікійці не були войовничими, не нападали на сусідів, але фінікійські купці викрадали жителів прибережних селищ та міст, особливо дітей, і продавали їх у рабство.
У Фінікії було високорозвинені ремесла — кораблебудування, ткацтво, вироблення скла тощо. Фінікійці винайшли пурпурову фарбу, яку видобували з особливих морських мушель. Пурпур не втрачав забарвлення від води та сонячного світла.
Зауважімо: фінікійське письмо було вже абетковим, але передбачало позначення приголосних. Більшість систем письма, зокрема грецьке, на основі якого створено латинський алфавіт та кирилицю, беруть початок від фінікійського письма.
Фінікійські міста, розташовані на перехресті морських шляхів, багатіли від морської торгівлі. За століття цей народ набув величезного досвіду в торгівлі та мореплавстві.
3. Фінікійська колонізація
ФІНІКІЙСЬКІ КОЛОНІЇ
КОЛОНІЯ — поселення, що заснували переселенці з іншої країни, області.
У стародавньому світі — поселення, які греки, римляни, фінікійці заснували на чужих землях.
Найкращим засобом поширення морської торгівлі для фінікійців було заснування на морських берегах нових міст — колоній. Вони зазвичай були сильними опорними базами, портами для фінікійських кораблів. Тому, щойно склалися сприятливі умови, ослабли або зникли сильні сусідні держави, фінікійці з початку ХІІ ст. до н. е. розпочали заснування колоній на всіх берегах Середземного моря.
На картосхемі «Фінікійські колонії» ви бачите лише великі фінікійські колонії, засновані до ІХ ст. до н. е. Насправді їх було більше, зокрема — невеликі селища, укріплені торгові пункти. Колонії засновували в зручних затоках, бухтах, захищених від шторму чи сильного вітру.
Завдяки колонізації, яку здійснювали в кілька етапів, фінікійці заволоділи о. Родос, потім закріпилися на півночі Егейського моря (о. Фасос), проникли на о. Сицилію. Одночасно вони освоїли північні береги Африки (Карфаген, Утіка) і дісталися Піренейського півострова на заході Середземного моря (м. Гадір). Протягом ІХ-VII ст. до н. е. фінікійці продовжували успішно закріплюватися на Кіпрі та Сицилії. Завдяки успіху в заснуванні колоній фінікійці стали відігравати провідну роль у морській торгівлі на всьому Середземному морі.
Однією з найбільших колоній став Карфаген. Фінікійці цю назву вимовляли як Картхагаш — Нове місто. Це місто заснували жителі м. Тір на півночі Африки у 825 р. до н. е. як опорний пункт для торгівлі на заході Середземномор'я. Карфаген майже відразу ж став незалежним, швидко розбагатів на торгівлі та ремісництві й почав створювати власні колонії на Сицилії, Сардинії, у Північній Африці. Це було місто-держава з могутнім торговельним та військовим флотами, які виходили навіть в Атлантику. Боротьба за нові землі призвела до сутичок між Карфагеном і Римом (про це докладно дізнаєтесь у розділі «Стародавній Рим»).
Карфаген — крізь час і простір: макет (ліворуч); руїни Карфагена на території сучасного Тунісу
Карфагенська держава була знаряддям влади знаті. Верховна влада належала Раді, яку становили 30 вищих урядовців. Карфагеняни прагнули селитися ближче до узбережжя, тому, крім столиці, у державі було лише одне місто — Утика. На землях, далеких від берега, не було жодних поселень. Ця недалекоглядна політика послаблювала контроль над територією держави.
Окрім того, захищати країну без укріплених поселень було складно, що дозволило римській державі швидко заволодіти всіма землями Карфагена, а в 146 р. до н. е. квітучий Карфаген було зруйновано, його територію поділено між Римом і Нумідією.
4. Єврейське заселення Палестини, виникнення Ізраїлю та Іудеї
На Аравійському півострові мешкали скотарські племена (га-ібрі). У середині III тис. до н. е. вони вдерлися на землі фінікійців і підкорили частину країни, яка називалася Ханаан. Ханаанці поділялися на багато племен. Га-ібрі змішалися з деякими з них й отримали назву євреї (від староєврейського слова «івриш» — окраїна). Цей народ мешкав на околиці Палестини, на береговій смузі.
Євреї-скотарі дуже шанували тварин, яких вважали предками й тому обожували. Вони вклонялися горам, деревам, кам'яним стовпам, сонцю, численним духам.
Наприкінці ХІІІ ст. до н. е. з окремих племен утворилася єврейська держава — Ізраїльсько-Іудейське царство зі столицею в Єрусалимі. Першим ізраїльським царем був Саул. Він нагородив жерців і воєначальників за службу землею. Землероби-общинники мали утримувати своїх володарів, надаючи їм продукти та гроші, а цареві сплачувати податки.
В одній із битв, зазнавши поразки, Саул, щоб уникнути полону, кинувся на власний меч. У Х ст. до н. е. Ізраїльсько-Іудейським царством правив зять Саула — Давид. Він створив систему управління державою та сплати податків, упровадив переписи населення. Давид завдав поразки філістимлянам, підкорив ханаанців, за його правління Ізраїльсько-Іудейське царство стало сильною державою.
У першій половині Х ст. до н. е. царем Ізраїлю став син Давида — Соломон (965-935 рр. до н. е.). Він був мудрим і справедливим правителем. У Єрусалимі Соломон спорудив храм Яхве (960 р. до н. е.).
Жерці цього бога стали особливою групою, яка прибрала до рук владу в державі. Соломон зміцнив царство, споруджуючи численні фортеці, оборонні споруди Єрусалима. Для впорядкування правління державою він поділив країну на 12 округів та обклав їх регулярною даниною в певний місяць року.
Усі землероби були приписані до своїх общин. Їх зобов'язували, як і в Єгипті, відбувати трудову повинність на «царських роботах» чотири місяці на рік.
Усе населення поділяли на чотири великі групи: • вельможі та знать; • жерці та пророки; • селяни-общинники, які обробляли землю, служили у війську та сплачували основну частину податків; • чужоземці й раби.
Військовий корабель і воїн-філістимлянин
Цар Соломон. Худ. А. Доре
Рабство мало особливість: полонених чоловіків змушували виконувати важкі роботи, а потім убивали, жінок та дітей залишали прислугою. Євреї-боржники мусили бути рабами впродовж семи років, після чого їх відпускали. Вічними рабами залишалися євреї, яких жерці визнали злочинцями. Можна було продатися в рабство, але тільки на термін життя володаря.
У 935 р. до н. е. (після смерті Соломона) у державі стався розкол і утворилися два царства — Ізраїльське та Іудейське. Саме тоді сформувалася іудейська релігія. На перше місце виступила віра в єдиного бога — Яхве, бога племені Іуди (від цього й назва релігії — іудейська).
Бога Яхве уявляли як бика, його оточували боги різних рангів. Виник міф про те, що євреї колись перебували в Єгипті у полоні, а Яхве допоміг їм вийти звідти, бо вони є улюбленим народом Бога. Шанування єдиного Бога наводило єврейський народ на думку про підкорення всіх єдиному володареві на землі — своєму цареві.
Виникнення віри в єдиного бога прокладало шлях до створення в майбутньому новим світовим релігіям: християнству, ісламу та буддизму. Ці світові релігії зіграють свою роль у складанні світової цивілізації у ХХ столітті.
Основним заняттям населення Північної Палестини було землеробство, Південної — скотарство. Селяни жили общиною.
Рабство в Палестині було, але не проявлялося так брутально, як в інших народів. Рабів вважали членами сімей, їхні права захищали закони. Так, раб-єврей мав служити господареві сім років, а потім його відпускали.
Згодом землеробський устрій життя значно змінився, бо розвинулася торгівля. Раніше ізраїльтяни були переконані, що торгівля — негідна справа, якою займалися лише фінікійці, які «тримали в руках неправильні ваги та любили прибуток».
Але вже за часів Соломона торговців почали заохочувати, споряджали каравани, кораблі до далеких країн самостійно чи за допомогою фінікійців. Це сприяло зростанню міст.
Значна частина населення була охоплена торговельною діяльністю. Виникло лихварство (позичання грошей під відсотки).
Зростала різниця між багатими та бідними. Багатії споруджували будинки з тесаних каменів, жили в розкоші. А бідні будували халупи з плетеного очерету, обмазуючи стіни глиною. Вони постійно були напівголодними, жили в злиднях.
Первосвященик храму Соломона носив полотняний нагрудник із 12 коштовними каменями, що символізували 12 племен Ізраїлевих, які поселилися в Ханаані
Цікавинка про єврейські псалми — за посиланням https://is.gd/cwSmqF або QR-кодом
Як уже зазначено, після смерті Соломона Ізраїльське царство розпалося на Ізраїль та Іудею. Це послабило обидві держави, які постійно ворогували між собою. Із цієї причини Єгипту вдалося здолати в Х ст. до н. е. Іудею та Ізраїль, а у VIII ст. до н. е. Ассирія знищила Ізраїльське царство й завдала поразки Іудеї.
У VI ст. до н. е. вавилоняни на чолі з царем Навуходоносором захопили Єрусалим і зруйнували його. Храм і палац було спалено, жителів забрали в рабство. За звичаєм того часу, полонені євреї були розселені на всій території Вавилонської держави — тобто в усіх містах Дворіччя.
У 538 р. до н. е. цар Кір після перемоги над Вавилоном відновив зруйнований храм Яхве й дозволив євреям повернутися на батьківщину. Але більшість єврейського народу залишилася на чужині. Лише мала частина повернулася на рідну землю.
Історики стверджують, що на початку нашої ери тільки в Римській імперії жило 4-4,5 млн євреїв, тоді як у самій Палестині їх залишалося не більше мільйона.
5. Біблія як історичне джерело вивчення давньої історії
БІБЛІЯ — священна книга християн та іудеїв.
ХАНААН — стародавня назва території Фінікії, Сирії та Палестини.
Близько VII ст. до н. е. єврейський народ створив Біблію. Ця назва походить від назви міста Бібл, жителі якого виробляли папір першими в Передній Азії.
Книжки з паперу стали називати біблами, або бібліями. Біблія складається зі Старого та Нового Завітів. У Старому Завіті йдеться про те, як Бог створив світ, про перших людей, усесвітній потоп, переселення євреїв у Ханаан, період вавилонського полону.
Тривалий час вважали, що Біблія — це просто зібрання релігійних правил і оповідок. Але згодом історики знайшли підтвердження окремих фактів, згадуваних у Біблії.
У нижній течії Тигру та Євфрату археологи натрапили на наукові свідчення про повінь-катастрофу; навіть сьогодні там можна спостерігати бурхливі розливи, які жахають могутністю. Такі повені могли породити перекази про всесвітній потоп.
Окрім цього, у Старому Завіті є цінні відомості про історію стародавньої Палестини, про життя єврейського народу, його відносини із сусідніми державами — Вавилоном, Ассирією і навіть Римом. Це дає змогу припустити, що царі Ізраїлю — Саул, Давид, Соломон та події, пов'язані з ними, також були в давнину реальністю.
Біблія є важливим джерелом знань з історії Стародавнього Сходу, особливо Близького Сходу.
- 1. Що спричинило виникнення міст-держав у Сирії (ІІ тис. до н. е.)?
- 2. Чим уславилися фінікійці в пам'яті людства?
- 3. Чому торговельній державі треба засновувати нові колонії?
- 4. Як і коли утворилася держава єврейського народу? Як її називали?
- 5. Назвіть і покажіть на картосхемі фінікійські міста-держави.
- 6. Поясніть терміни пророк, лихварство, Ханаан.
- 7. Які групи населення були в Ізраїльсько-Іудейському царстві?
- 8. Яка доля Ізраїльсько-Іудейського царства після смерті царя Соломона?
- 9. Чому сутички між Карфагеном та іншими могутніми державами Середземномор'я (зокрема Римом) були неминучими?
- 10. Чому Біблія є важливим джерелом історичних знань? Які біблійні розповіді вам відомі? Розкажіть одну з них.
...Торговий караван спускається в долину Тигру. Сонце пече безжально. Як люди, так і тварини виснажені дорогою. Аж ось за поворотом відкривається величне й прекрасне місто. Це Ніневія, столиця Ассирії. Його добре видно звідси — у долині, на березі Тигру, розкинулося місто, оточене надійними мурами. Його палаци, храми, сторожові вежі випромінюють пихату самовпевненість і безжальність. Це столиця держави, яка визнає лише силу й розраховує тільки на неї.
Купці каравану стурбовано мовчать — вони не вперше тут. Ми також принишкли, нам неспокійно. Як зустріне нас столиця?.. Адже чужинців усюди зустрічають із насторогою...
Коментарі (0)