1. Географічне положення та природні умови Фінікії. Заняття жителів країни

Уже в глибоку давнину на східному узбережжі Середземного моря виникли поселення фінікійців. Країна, яку вони населяли, називалася Фінікією. Нині на місці стародавньої Фінікії розташована держава Ліван.

У Фінікії не було великих річок і долин із родючими ґрунтами. Мало було також місця для полів і пасовищ. Проте було поширене садівництво. Фінікійці вирощували виноград та оливкові дерева. Із оливок вони вичавлювали духмяну олію, з винограду робили вино. Олію та вино обмінювали на пшеницю. Ліванські гори славилися кедровими та дубовими лісами.

Давнє місто Бібл (Губл). Руїни

Фінікійська колонізація Середземномор’я

Руїни Карфагена. Фото К. Мангарта

У Фінікії сходилися караванні й морські торгові шляхи з Дворіччя, Єгипту, Греції та інших країн. З часом фінікійські поселення перетворилися на багаті торгові міста. На півночі розкинулося місто, яке греки іменували Бібл. Найбільше фінікійське місто греки називали Тир. Третє найбільше місто називалося Сидон, що означало «місто риболовлі».

Кожне фінікійське місто мало свого правителя — царя. Він був залежним від ради вельмож і від народних зборів.

Далеко за межами країни славилися вироби фінікійських ремісників: ювелірів, ливарників, будівельників, ткачів, різьбярів по дереву та слоновій кістці. У Фінікії стали виготовляти скло різноманітних сортів: від темного і непрозорого до прозорого.

Фінікійці вважалися в стародавні часи найкращими кораблебудівниками. З кедра та дуба майстри будували швидкохідні кораблі.

Фінікійські мореплавці для налагодження постійних торговельних зв’язків з віддаленими землями стали засновувати свої поселення — колонії.

Таким чином у XII-VI ст. до н.е. на узбережжі й островах Середземного моря поступово з’являються фінікійські колонії. Спочатку вони були на Кіпрі, у Північній Африці та на Піренейському півострові, а трохи згодом — в далекій Англії (Британії) та західноафриканському узбережжі.

Колонії фінікійських міст, як правило, ставали незалежними від Фінікії, лише підтримували з нею дружні зв’язки. Найбільшою колонією міста Тир у Північній Африці стає Карфаген. З часом він стане багатим і головним містом могутньої держави, яка встановила своє панування у Західному Середземномор’ї.

2. Фінікійський алфавіт

Фінікійські купці вели жваву торгівлю. Торгові записи слід було вести швидко. Ієрогліфи і клинопис були для цього надто складними. Фінікійці використали досвід єгиптян та вавилонян, у яких були знаки не тільки для слів, а й для окремих приголосних звуків. Наприкінці II тис. до н.е. у Фінікії винайдено алфавіт. Він мав 22 знаки. Літери нагадували зображення предметів, назви яких починалися з цих літер. Алфавіт був простішим і зручнішим, ніж клинопис, тому він швидко поширився серед народів Близького Сходу, а згодом й інших країн.

Фінікійське письмо

Фінікійський алфавіт перейняли греки. Деяким знакам вони надали значення голосних. Від фінікійського та грецького абеток походять майже всі алфавіти світу, в тому числі й українська абетка.

3. Виникнення Ізраїлю та Іудеї

Понад 3 тис. років тому в Палестину прийшли кочові племена ібрі — «зарічні люди». Так називали давніх євреїв, що належали до групи семітських народів. Вони витіснили звідти філистимлян. Із часом євреїв підкорили єгиптяни й насильно переселили в свою країну, перетворивши на рабів. Там вони займалися будівництвом, ремеслом, були слугами у заможних єгиптян. У XII ст. до н.е. єгипетський фараон відпустив євреїв на батьківщину. Вихід 600 тис. євреїв з Єгипту до Палестини, за переказом, очолив пророк Мойсей. Він був для них і вождем, і священиком, і суддею. Згідно з Біблією, вів Мойсей свій народ у Палестину 40 років. За цей час змінилося три покоління — мудрий провідник чекав, доки помруть ті, хто був народжений рабом.

Саул — перший цар Ізраїлю. З картини Рембрандта

На межі ХІ-Х ст. до. н.е. на півночі Палестини євреї утворили державу Ізраїль. За легендою, засновником і першим царем її був Саул (1020-1000 рр. до н.е.). У цей час на півдні Палестини виникла ще одна держава євреїв — Іудея.

4. Царство Давида й Соломона. Пророки

Після кривавих братовбивчих воєн Ізраїль та Іудея об’єдналися — утворилася держава, відома в історії як Давньоєврейське царство. Вважають, що правителем новоствореної держави був Давид (1000-965 рр. до н.е.).

Наприкінці свого життя він писав релігійні гімни-псалми та готувався до побудови найважливішого для євреїв храму — Єрусалимського, який став символом стійкості та єдності єврейського народу. Храм цей було побудовано за правління царя Соломона.

Давид. Художник Педро Берругете

Соломон. Невідомий художник XIX ст.

Правління Давидового сина — Соломона (965-928 рр. до н.е.) називають «Золотим віком» Давньоєврейської держави. Його вважали мудрим правителем.

Соломон розширив територію держави, захопивши сусідні землі, та поділив країну на 12 частин, кожна з яких упродовж місяця утримувала царя і його найближче оточення. Цар збільшив податки та запровадив обов’язкові чотиримісячні роботи на будівництві, яке розгорнулося в країні. Навколо Єрусалима, Мегіддо та інших міст були споруджені могутні захисні мури. У столиці збудували величний царський палац і храм бога Ягве. За правління Соломона Єрусалим став політичною та релігійною столицею євреїв.

Особлива роль у Давньоєврейському царстві відводилася пророкам. Євреї часто потерпали від нападів ворогів, їхні землі захоплювали сильніші сусіди. У такі моменти дуже цінною була порада мудрої та досвідченої людини. Жили пророки, переважно вихідці з низів суспільства, при царському дворі та храмах. Вони виконували роль ясновидців і проповідників, пропагували покірність цареві, але іноді були активними учасниками двірцевих інтриг.

Пророк Мойсей написав п’ять перших книг Біблії. В іудаїзмі вони мають назву «Тора». Історія зберегла згадку про те, що в XI ст. до н.е. пророк Самуїл благословив на царювання Саула. У VI ст. до н.е. пророк Єремія закликав євреїв, які вже не мали власної держави, підкоритися волі вавилонян, щоб зберегти свої звичаї і традиції. Саме завдяки пророкам та їхній діяльності єврейський народ, який протягом багатьох століть зазнавав переслідувань з боку володарів Єгипту та держав Дворіччя, не був знищений.

Після смерті царя Соломона Давньоєврейська держава розпалася. У 722 р. до н.е. цар Саргон II установив владу Ассирії над землями євреїв і змусив їх платити данину. На початку VI ст. до н.е. місто Єрусалим підкорив володар Нововавилонського царства Навуходоносор II, який забрав євреїв у «вавилонський полон». Після завоювання Вавилона персами останні дозволили євреям повернутися на свої землі. Але землі євреїв, що так і не об’єднались у єдину державу, пізніше, у 332 р. до н.е., захопив Александр Македонський. Згодом вони увійшли до складу Єгипетської держави. У 63 р. до н.е. ці землі стали римською провінцією, а після повстання євреїв проти римського панування римляни знищили Єрусалимський храм і розпорошили цей народ по всій території імперії.