Перемога і поразка. Від битви під Ярославом до подорожі в Орду
- 25-10-2022, 22:43
- 245
7 Клас , Перший український король 7 клас Васильків 2020
Перемога і поразка
Від битви під Ярославом до подорожі в Орду
Монгольське нашестя не припинило протистояння за галицькі й волинські володіння. Князь Данило повернувся до міста Холм, залишивши в Галичині вірних людей. До вирішальної битви готувалися також Бела IV і Ростислав Михайлович. Вони подбали про прихильність краківського князя Болеслава V Сором’язливого та дрібніших польських правителів. Розпочалися нетривалі сутички на русько-польському прикордонні, які упродовж 1243-1244 років переросли у справжню війну. Зібравши чималі сили, Романовичі на нетривалий час захопили місто Люблін та деякі сусідні містечка. Польські хроністи стверджували, що за князя Данила в Любліні розпочалося зведення кам’яної круглої вежі — своєрідного звичного символу підкорення.
Ян Длугош (XV ст.) про захоплення князем Данилом міста Люблін:
«...Русів та киян князь Данило, довідавшись про запустіння землі Люблінської, з військом до Любліна прибувши, самим замком та містом заволодіває, й усю землю Люблінську собі підпорядковує та узурпує. І щоб собі та своїм нащадкам зміцнити ту окупацію, вежею круглою із цегли випаленої посеред замку укріплює, замок та місто ровами й валами оббудовує, та усіх Люблінської землі рицарів і мешканців собі до послушності схиляє».
«Свєнтокшиські аннали» (XIV ст.) про захоплення Романовичами міста Люблін:
«...Року Божого 1244 руси несподіваним нападом Люблін та усю землю нищать і палять, й замок для себе відновлювати взялися та вежі оборонні збудували».
Галицько-Волинський літопис про бояр, які після монгольського нашестя захоплювали владу в галицькій землі:
«...У той же час, коли Яків сидів у нього, Доброслава, прийшли Лазар Домажирець та Івор Молибожич, два беззаконники, із роду смердів, і поклонилися йому до землі. Яків тоді здивувався і запитував про причину, чому вони поклонилися. І Доброслав сказав: "Я дав їм обом Коломию”. Яків тоді сказав йому: "Як ти можеш без княжого повеління оддати її сим обом, коли великі князі держать сю Коломию, щоб роздавати [сіль] оружникам? Сі ж обидва не достойні навіть Вотнин держати”. І він, усміхнувшись, сказав: "То що ж я можу говорити?”
Яків же, приїхавши, усе це розповів князю Данилові. І Данило уболівав і молився Богові за отчину свою, що нечестивим сим [вдається] держати її і володіти нею».
1. Назви вежі, що їх зведення ініціювали брати Романовичі в підлеглих місцевостях. Для чого, на твою думку, ставили такі споруди? 2. Про що свідчить той факт, що руси взялися відновлювати Люблінський замок і зводити нові оборонні вежі? 3. Поміркуй, навіщо Доброслав наділяв містами осіб, які не були дружинниками? Чи мав він право так чинити? Визнач із допомогою застосунку «Ґуґл Мапи», де розташоване місто Коломия. Чому наявність покладів солі в Галичині робила її терени ласим шматком для сусідів? Яку цінність для Данила становило володіння Галичиною та Коломиєю зокрема?
Водночас Бела IV вирішив діяти рішуче, так само твердо був налаштований його зять Ростислав. Улітку 1245 року вони зібрали потужне військо, до якого ввійшли угорські рицарі, польська кіннота Болеслава V і дружини галицьких бояр під проводом Ростислава Михайловича. Загальне командування здійснював угорський воєвода Фільній — гордий, досвідчений та «сліпоокий», як його назвав літописець. Усього згуртували до п’яти тисяч воїнів, що для Середньовіччя вважалося чималою армією!
Кампанію підготували дуже добре. Спершу підступили до міста Перемишль. Городяни, яких підбурили проугорські бояри, відчинили ворота. Підбурювачі перейшли до союзників і разом виступили до укріпленого міста Ярослав. Узявши його в облогу, князь Ростислав у передчутті перемоги навіть улаштував біля стін рицарський турнір, під час якого угорський рицар Ворш скинув його з коня.
Готуючись до відсічі, Данило Романович розраховував на певну кількість половців і ятвягів. Основною ж його силою були полки брата Василька та сина Лева. Серед союзників значився і мазовецький князь Конрад (із родини П’ястів), який, одначе, більше вичікував, аніж допомагав. Урешті Романовичі вирішили воювати, не сподіваючись на додаткову підтримку.
Вирішальна битва відбулася 17 серпня 1245 року. Князь Данило Романович розділив своїх воїнів на чотири полки. Передовий полк очолив боярин Андрій, великий полк — сам Данило, полк правої руки — брат Василько, а полк лівої руки — княжич Лев Данилович (щоби стримати молодого і гарячого юнака, до нього приставили досвідченого боярина Василька Гавриловича). Командувач Фільній виставив уперед галицьких бояр під орудою князя Ростислава. Поляки мали вдарити на полк правої руки. Решта ждали слушного моменту, аби перейти в наступ і діяти залежно від обставин. Угорський воєвода глузував зі своїх супротивників, мовляв, невдовзі їхній запал вичерпається і вони стануть легкою здобиччю для важкоозброєних рицарів. Однак його задум не здійснився!
Ще перед початком битви сталося знамення. Над полем пролетіла зграя чорних воронів, але раптом з’явився орел, який швидко їх розігнав. Галицько-волинські воїни сприйняли знак як передвісник успіху! Спочатку використовуючи чисельну перевагу, угорці тіснили підрозділи неприятелів. Але поступово в затятому бою шальки терезів дедалі більше схилялися на бік Романовичів. Полк боярина Андрія помалу почав відступати, князь Данило спробував допомогти, але невдало. Князь Василько мужньо бився з поляками, тому підтримати теж не міг. Відчуваючи швидку «вікторію», Фільній кинув у бій усе військо. Проте долю Ярославської битви вирішила атака княжича Лева Даниловича.
Він виявився справжнім звитяжцем, гідним батька! Повеліваючи боярами, націлив їх у саме серце угорців. Прорвавшись через їхні ряди, зламав свого списа об щит Фільнія та вибив того із сідла. Неочікувана поява молодого Даниловича і його полку посіяла паніку серед ворогів. Князь Ростислав, втративши контроль над ситуацією, відступив. За ним утекли поляки. Об’єднане угорсько-польське військо зазнало нищівної поразки. Командувач Фільній та чимало баронів загинули.
Галицько-Волинський літопис про Ярославську битву:
«...Данило тим часом, оружившись і взявши воїв своїх, пішов по ріці Сян. Але брід був глибокий, і вперед ріку переїхали половці, і, переїхавши, побачили вони стада їх, противників. І хоча не було сторожів їхніх коло ріки, та половці не посміли розграбувати їх, ці стада, без повеління княжого. А вони, противники, побачивши половців, утекли зі стадами своїми у стани свої.
Данило й Василько також не забарилися, а скоро перейшли ріку і, приготувавши до бою кінників з пішими воями, спокійно пішли на битву, бо серця їх обох завзяті були до бою і рвались до бою. Лев же був іще дитиною, і Данило поручив його Василькові Гавриловичу, хороброму та сильному бояринові, щоб він оберігав його в бою.
Коли ж побачив Ростислав прихід противників, він теж, приготувавши до бою воїв своїх, — русь, і угрів, і ляхів, — підійшов до них насупроти, а піших боїв зоставив навпроти воріт города: стерегти ворота, щоб не вийшли ярославці на підмогу Данилові й не порубали пороків.
Ростислав, отож, виладнавшись до бою, перейшов глибокий яр, — він бо йшов супроти Данилового полку, — але Андрій-двірський постарався, щоб він не зітнувся з Даниловим полком. Прискоривши хід, Андрій зітнувся з військом Ростиславовим кріпко: списи так ламалися об броню, наче це були удари грому, і з обох же сторін многі, упавши з коней, померли, а інші поранені були сильними ударами.
...Рушив на нього Данило зі стольником Яковом Марковичем і з боярином Шелвом. Шелв тоді був збитий списом, а Данила Філя схопив. Він вирвався з рук його і виїхав із битви... А об того гордого Філю Лев, ся дитина, зламав списа свого. І знову Данило скоро прийшов на нього, Філю, і розтрощив військо його, і хоругов його роздер навпіл. Побачивши ж це, Ростислав побіг, і повернули угри навтікача.
...Данило тим часом хотів гнати вслід за ними, але Василько заборонив йому. Ростислав же, збагнувши поразку, пустив коня свого навтіки.
Угри ж і ляхи многі побиті були і схоплені були; і з усіх військ багато схоплено було.
Данило й Василько не пішли тоді в город, і Лев став на місці бою, як воїн, посеред трупів, знаменуючи побіду свою. Воїни тим часом ганялися і приїжджали навіть опівночі й вели багато здобичі, так само всю ніч не переставав крик тих, які шукали один одного».
1. Як ти вважаєш, чому половці не накинулися на стада худоби, що паслися без належної охорони? Знайди в тексті слова, які підтвердять твої міркування. 2. Припускають, що Лев Данилович народився близько 1225 року. Визнач, скільки йому виповнилося років на час битви біля міста Ярослав. Чому літописець називає його дитиною? Згадай, що у Середні віки вагоме значення мали ритуали «посвячення в рицарі» чи першого бойового досвіду. Як підстрахувався Данило, доручивши синові керувати полком? 3. Віднайди в тексті слова, які підтверджують, що для Данила Романовича та його брата Василька важливою була перемога над військом суперника, а не пограбування населення міста. 4. Поміркуй, які емоції могли охоплювати княжича Лева після його першого переможного бою.
Галицько-Волинське князівство в середині XIII століття
Князь Данило Романович після славетної перемоги повернувся до Холма і наказав звести на згадку про Ярославську битву скульптуру із символом орла, який так вчасно розігнав вороння над полем. Шкода, що цей монумент українській військовій славі не зберігся до нашого часу. Докладніше про це розповідає Юрій Диба у статті «Холмський пам’ятник перемоги поблизу Ярослава 1245 року», яку опублікував журнал «Княжа доба: історія і культура» (Львів, 2015. Вип. 9. С. 91—132).
1. Деякі історики вважають, що саме після битви біля міста Ярослав Данило Романович утвердився повноправним правителем держави. Чому вони так міркують? Назви факти на доведення або спростування такої думки.
Галицьке князівство відтоді ставало повноправною власністю Романовичів. Насправді невідомо, хто з володарів отримав ці багаті землі (адже Данило перебував у Холмі, а Василько — у Володимирі). Можливо, їхня частина перейшла до молодого Лева Даниловича, що так успішно зарекомендував себе в бою. Літописець подробиць не навів, але не зміг змовчати про нових «господарів», які висловлювали свої вимоги. Ідеться про монгольських баскаків.
Вони твердили, що галицько-волинський правитель мусив би прибути до хана Бату, поклонитися тому й «випросити» власні міста і землі. Історики вважають, що ординці вимагали цього ще влітку 1244 року, тобто до Ярославської битви, але певний час старший Романович зволікав. Після остаточної перемоги над конкурентами відкладати поїздку стало неможливо. Шлях видавався довгим, нелегким, небезпечним, а фінал — непередбачуваним, адже воля і наміри хана лишалися невідомими. Князь Данило прийняв виклик долі й, попрощавшись із рідними, вирушив до монгольського володаря.
Прибувши до ставки Бату, він виконав усі вимоги чужого ритуалу — вклонився язичницьким ідолам. Для християнина чинити так було принизливо, але хан прийняв гостя прихильно. Літописець переповів його слова так: «Данило, чому ти скоріше не прийшов? Але добре, що бодай тепер прийшов! Ти п’єш чорне молоко, наше питво, кобилячий кумис?». Князь зізнався, що ніколи такого не куштував, але тепер, як господар каже, питиме. Той посміявся, назвав Данила татарином («Ти вже тепер наш, татарин, пий наше питво!»), але наказав принести також вина.
Хан Бату, середньовічна перська мініатюра
Пробувши у столиці монголів близько трьох тижнів, князь Данило отримав ярлик (грамоту) на Галицьку й Волинську землі. За це змушений був визнати себе васалом. До того ж Київ залишився поза межами його повноважень. Образа гнітила за таке! Коли він повернувся додому і розповів про це брату та синам, то, як зазначав літописець, вони «плакали» від безчестя його, але раділи поверненню.
Гірка образа наповнювала серце князя. Він так довго йшов до перемоги та об’єднання батьківської спадщини, а тепер змушений визнати себе слугою монгола-язичника. Із цією роллю змиритися не міг, тому постановив боротися до переможного кінця. Першорядно заходився будувати нові укріплення проти «татар» й звернувся до європейських володарів по допомогу. Першим зумів прилучити до себе Белу IV. Той настільки налякався Данилового повернення з ординським «благословенням», що поспішив укласти союз. Його скріпили шлюбом Лева Даниловича та Констанції, доньки Бели IV. До їхнього табору приєднався також краківський князь Болеслав V, одружений з іншою донькою угорського монарха. Це відкривало нові горизонти для співпраці, плоди якої вдалося зібрати згодом.
1. Як зафіксував літописець, князь Данило, вирушаючи до хана Бату, відвідав святі місця в місті Київ. Чому він так учинив? 2. Правителі колишніх князівств Русі корилися Золотій Орді по-різному: північно-східні (московитські) — більше, південно-західні (українські) — менше. Чому так склалося? Чому московити запобігали перед монголами, запозичали та втілювали їх традиції державотворення, а руси-українці навпаки — протистояли завойовникам та розвивалися самобутньо? 3. Уяви, що тобі випала нагода супроводжувати Данила Романовича в поїздці до хана Бату. Що ти побачила/побачив би в дорозі, у столиці Золотої Орди, на прийомі у володаря монголів? Склади невелику (не більше п’яти речень) розповідь.
Колись дослідники вважали, що напій, який споживав князь Данило в Золотій Орді, свідчив про його становище підданого. Однак тепер, коли вдалося дізнатися деякі особливості монгольського церемоніалу, з’ясувалося, що кумис (кобиляче молоко) із вином мали право споживати тільки представники правлячої монгольської династії — нащадки Чингісхана. Чому руського князя удостоїли такої честі — невідомо. Напевно, Бату поставився до нього справді прихильно.
Після поразки біля міста Ярослав князь Ростислав Михайлович ніколи не претендував на Галицьку землю. Його тесть, Бела IV, після унормування стосунків з Данилом Романовичем, дав зятеві землі в глибині Угорщини, подалі від кордонів Русі. У шлюбі з Анною у вигнанця народилася донька Кунігунда, яка 1260 року стала другою дружиною чеського короля Пржемисла Оттокара II, тобто — чеською королевою. В історії цієї країни вона посіла особливе місце, уславившись як перша чеська поетеса.
Галицько-Волинський літопис про поїздку чернігівського князя Михайла Всеволодовича до хана Бату.
«...У рік 1245 Михайло ж Всеволодович, почувши, що король Бела віддав доньку за сина його, утік в Угри. Але король угорський і син його Ростислав честі йому оба не вчинили, і він, розгнівавшись на сина, вернувся до Чернігова.
Звідти поїхав він до Батия, просячи волості своєї у нього. Батий же сказав: "Поклонися отців наших закону”. Але Михайло відповів: "Коли Бог передав нас і землю нашу за гріхи наші в руки ваші, ми тобі кланяємося і честь складаємо тобі. А закону отців твоїх і твоєму богонечестивому повелінню — не кланяємося”. Батий тоді, як той розлючений звір, роз’ярився, повелів заколоти князя Михайла, і заколов його беззаконний Доман, путивлець нечестивий, і з ним заколений був боярин його Федір. Так мученицьки постраждали вони і дістали обидва вінець од Христа Бога».
1. Чому Данило Романович змушений був відвідати столицю Золотої Орди? Наскільки безпечною була така поїздка? 2. Як ти вважаєш, поїздка Данила до Батия за ярликом — це вияв його слабкості чи сили? Які «вигоди» отримав князь, визнавши себе васалом Золотої Орди? Чи всіх, хто бажали отримати ярлик на князювання, у ставці Бату приймали так само, як Данила? Знайди підтвердження своєї думки в доступних джерелах. Зверни увагу на сюжет про поїздку в Орду чернігівського князя Михайла.
Коментарі (0)