Данило Романович. Король Русі
- 25-10-2022, 23:11
- 228
7 Клас , Правління князів: походи й реформи 7 клас Васильків 2020
Данило Романович
Король Русі
Князь Данило Галицький, модель пам’ятника, скульптор Анатолій Кущ, гіпс, 2000 р.
Особливе місце в українській історії належить князю Данилові Романовичу, який не тільки продовжив справу батька, а й отримав королівську корону. Однак такий успіх дався дорогою ціною. Усе життя він боровся і, незважаючи на перешкоди, простував до мети. Завдяки вродженій сміливості, військовій вправності, дипломатичним здібностям та політичному хисту Данило долав неприятелів. Коли зазнавав невдач, міць духу не дозволяла йому складати руки.
Княжич, як уважають, народився 11 грудня 1201 р. Його рід походив від Ярослава Мудрого, Володимира Мономаха та Мстислава Великого. Не менший уплив мав батько — «самодержець усієї Русі» Роман Мстиславович. Його дружина Єфросинія-Анна, донька візантійського імператора, здобула першокласні натоді освіту й виховання. У 1203 р. у подружжя народився другий син — Василько. Він став вірним помічником і соратником Данила, допомагав йому в битвах та управлінських справах. Проте коли Роман Мстиславович загинув, сім’ї довелося несолодко.
Княгиня Єфросинія-Анна стала на захист синів, але її сил, як і у вірних волинських бояр, виявилося замало. Вона сподівалася на допомогу угорського короля Андрія II, і той не відмовив. Малий Данило майже п’ять років прожив в Угорщині, де виховувався при монаршому дворі разом із майбутнім королем Белою IV. Ще змалку оволодів угорською мовою, окрім того, опанував польську і, можливо, німецьку. До того ж старший Романович бачив, як живуть за кордоном, запам’ятовував корисний досвід і потім упроваджував запозичення у своїх володіннях.
Триптих «Князь Данило Галицький», центральна частина «Мати», художник Володимир Липовий
У 1210 році бунтівні галицькі бояри запросили дев’ятирічного Данила на престол. Однак не для того, щоб віддати належне синові Романа, а щоб правити від імені хлопця на свій розсуд. До Галича прибула також Єфросинія-Анна, але знатні городяни не хотіли ділити з нею владу і вплив на княжича. Вони змусили княгиню покинути місто. Літописець зафіксував, що, перебуваючи в Угорщині, хлопчина навіть забув, як виглядала його мати, а впізнавши, розплакався й не бажав від неї відходити. Коли слуга потягнув коня за упряж, щоби відвести вередуна, той вихопив меча і хотів його вдарити. Проте зброя виявилася заважкою для малого, і він лише подряпав коня.
Галицькі бояри раділи своїй перемозі, однак поступово серед них виокремилися ті, які не вдовольнялися навіть такими високим становищем. Вони володіли чималими багатствами краю та наслідували угорських баронів, які сприймали свого короля лише першим серед рівних. За таких обставин деякі замислилися над тим, чи не очолити б князівство.
Близько 1213 року боярин Володислав Кормильчич самовільно посів князівський престол. Княжич Данило втік до «звичної» Угорщини.
Чому вдова князя Романа Єфросинія-Анна мусила з дітьми утікати з Галича, а згодом і з Володимира? Чому після загибелі князя Романа Мстиславовича Угорщина почала втручатися в галицько-волинські справи? Поміркуй, чому галицькі бояри чинили опір князівській владі й намагалися діяти самостійно?
Тим часом король Андрій II теж вирішив втрутитися в розподіл спадщини Романа Мстиславовича. У 1215 році він уклав з польським князем Пешком І Білим угоду, за якою його королевич Коломан одружувався з княжною Саломеею та перебирав владу в Прикарпатті. Тоді Андрій II навіть домігся корони для сина і утворив Галицьке королівство. Проте чужоземні вельможі, які прибули, швидко розсварилися з місцевими. Тому бояри запросили на престол іншого володаря — новгородського князя Мстислава Удатного.
Становище Данила виглядало доволі непевним. Братів відтіснили на Волинь, де вони княжили в дрібних уділах. Бажаючи синові кращого, Єфросинія-Анна організувала його весілля з Анною, донькою Мстислава Удатного. У цьому шлюбі народилися п’ятеро синів: Іраклій (помер молодим), Лев (бл. 1225 — бл. 1300), Роман (бл. 1230 — бл. 1261), Мстислав (? — після 1292) і Шварн (бл. 1230 — бл. 1269). Також розрадою для батьків стали дві доньки: Переяслава (померла після 1282) та Софія (1244-1290). Плідне сімейне життя аж ніяк не перешкоджало політичним намірам одруженого чоловіка. Він разом із вірним Васильком заходилися повертати батьківський спадок.
Амбітні плани, щоправда, довелося відкласти. Зі Сходу з’явилися нові вороги — монголи. Вони розбили половців і підступали до кордонів Русі. На з’їзді князів вирішити, що разом із залишками половецького війська потрібно дати загарбникам рішучу відсіч. Проте 31 травня 1223 року в битві обабіч річки Калка руси зазнали нищівної поразки. Князь Мстислав Удатний з галичанами і волинянами першим натрапив на основні монгольські загони. Не розрахувавши сил, він вступив із ними в нерівний бій. Князь Данило, що перебував при тестеві, здолав у двобої монгольського воїна та від’їхав до річки, щоб напитися води. Лише тоді побачив, що поранений. Так для нього закінчилася перша велика баталія, з якої виніс чимало уроків.
«Битва на Калці», художник Анатолій Теленік
Повернувшись із походу, він продовжив відновлювати свої права на Галицько-Волинську державу. Упродовж 1220-х років міста Володимир, Луцьк, Берестя, Пересопниця, Чорторийськ та дрібніші поступово переходили під його владу. На обрії виникла перспектива посісти столичний Галич! Однак Мстислав Удатний за намовою бояр віддав землі угорському королевичу Андрію, другому сину Андрія II. Князь Данило повів війну із чужоземцем. Спираючись на підтримку городян, він у 1235 році вступив у місто (під час облоги королевич загинув), проте втримати довкільні землі виявилося складніше. Галицькі бояри знайшли чергових претендентів — чернігівського та великого князя київського Михайла Всеволодовича і його сина Ростислава. Хоча 1238 року Данило Романович укотре оволодів Галичиною, вирішальні перемоги ще належало здобувати!
«Перемога Данила Галицького над хрестоносцями під Дорогичином 1238 року», художник Станіслав Серветник
Після стількох розчарувань князь не зневірився. Щоби зміцнити владу над волинськими володіннями, він заснував нову столицю — Холм. Як оповідав літописець, під час полювання Данило уподобав гарну лісисту місцину на великому пагорбі. Він пообіцяв своєму патронові — Святому Іоаннові Златоусту — побудувати тут храм на його честь. І слова дотримав! Ба більше, тут виросло прекрасне багатолюдне укріплення. У ньому засновник ініціював спорудження визначних пам’яток. Зокрема, для зведення собору Різдва Пресвятої Богородиці запросили європейських майстрів, які виклали стіни з цегли (вже у той час!). Внутрішнє оздоблення храмів викликало в очевидців захоплення — таких розписаних стін та ікон вони не бачили ніколи. Водночас засновник подбав і про захист. Міські стіни з каменю згодом витримають не один монгольський напад! Неподалік Холма поставили оборонні вежі — біля містечок Білавин та Стовп.
Блиск Данилового творіння тішить навіть сьогодні, бо нині Холм — це примітний Хелм у сучасній Польщі.
Тим часом зі сходу на захід посунула монгольська орда. Руські князі не зробили висновків із нещасливої битви біля Калки, тому до руйнівного походу степовиків не підготувалися. Незабаром, уже в 1239 році, довелося пожинати гіркі плоди усобиць та роздробленості. Під натиском монголів не встояли міста Переяслав і Чернігів. У Києві князював Михайло Всеволодович, який марно намагався знайти підтримку серед польських правителів. Він відмовився від Галича, уклав із князем Данилом мир, але у вирішальну мить злякався та втік. Доля столиці опинилася в руках галичанина. Керувати її обороною він залишив вірного тисяцького Дмитра, а сам гайнув просити допомоги в друга дитинства — угорського короля Бели IV. Однак події розгорталися надто стрімко. Вже 6 грудня 1240 року монголи під командуванням хана Бату (Батия) захопили столичне місто й рушили далі. 1241 року вони вдарили на Волинь, перебили мешканців Володимира, понищили Луцьк та чимало інших городів. Вистояли лише Кременець, Данилів і Холм, що мали потужні укріплення. Опісля ординці перейшли Карпати та вторглися в Угорщину.
Братам Романовичам довелося правити попелищами. Поселення лежали в руїнах, люди втікали, бояри підняли голови, а Ростислав Михайлович, одружившись із донькою Бели IV, оголосив про претензії на Прикарпаття. Князь Данило знову опинився перед складним вибором! Проте діяв рішуче! Насамперед ув’язнив бунтівників. Прибутки від соляних копалень повернув до державної скарбниці. Містам надав привілеї. Так само Василько чинив на Волині.
Але поки обидва відроджували життя, Ростислав із угорською та польською допомогою вторгся в Галичину. Він узяв в облогу місто Ярослав і навіть влаштував біля його мурів рицарський турнір, під час якого зазнав травми. Князь Данило із братом і союзниками рушили назустріч нападникам. Ще перед початком битви сталося знамення. Над полем пролетіла зграя чорних ворон, але з’явився орел, який швидко їх розігнав. Знак руси сприйняли як передвісник перемоги!
17 серпня 1245 р. відбулася вирішальна битва, де Данило продемонстрував військову майстерність. Він залишив у запасі полк під командуванням свого сина Лева. Саме той вирішив долю бою! У слушний момент княжич ударив у центр угорського війська, інші підтримали його наступ. Угорці та поляки втекли, втративши чимало воїнів. Князь Ростислав перебрався за Карпати і до Галичини більше не потикався. Здавалося, здобуто остаточну перемогу.
Але до братів Романовичів прибули монгольські посланці, які вимагали, щоби Данило прибув до Золотої Орди. Він мав визнати себе підданим хана Бату, випросити й отримати дозвіл на правління Галицько-Волинським князівством. Вважається, що цього вимагали ще влітку 1244 року, тобто до Ярославської битви, але галицький володар зволікав. Після вирішальної перемоги над конкурентами відкладати поїздку стало неможливо.
Хан Бату прийняв галицько-волинського князя доволі гостинно. Літописець передав слова монгола так: «Данило, чому ти скоріше не прийшов? Але добре, що бодай тепер прийшов! Ти п’єш чорне молоко, наше питво, кобилячий кумис? Ти вже тепер наш, татарин, пий наше пиття!» Руський гість отримав ярлик (грамоту) на Галицьку й Волинську землі. Натомість змушений був визнати себе васалом язичника. Однак місто Київ йому не дісталося! Коли він повернувся додому і розповів про це братові та синам, то, як зазначав автор Галицько-Волинського літопису, вони «плакали» від безчестя його, але раділи його поверненню.
Деякі історики стверджують, що Галицько-Волинське князівство стало своєрідним щитом, який захистив країни Європи від монгольського спустошення. Наскільки справедливе таке твердження? Доведи фактами. Згадай найбільші руські міста, які чинили спротив монголам. Що, на твою думку, допомогло їм у боротьбі?
Образа роз’їдала благородне серце! Руський володар вирішив боротися й проти монголів. Найперше уклав союз із Белою IV (причому його син Лев узяв шлюб з угорською принцесою Констанцією). До них приєднався краківський князь Болеслав V Сором’язливий, одружений з іншою донькою угорського монарха. Щоби досягнути більшого, Данило підтримав сина Романа, який на короткий час опанував австрійський престол. У ході військової кампанії разом із союзниками здійснив похід (хоч і невдалий) аж до чеського міста Опава. Літописець зауважував тоді, що так далеко в походах не бували «ані Святослав Хоробрий, ані Володимир Святий».
Зусилля галицько-волинського правителя не пройшли непоміченими. Папа Римський Інокентій IV запропонував йому королівський титул. Спільник західних християн мав намір організувати хрестовий похід проти монголів і планував доручити командування військом саме Данилові. Той зволікав, адже розумів, що поставить під удар не тільки себе, а й рідних та країну. Однак ідею коронації підтримали брат Василько та мати Єфросинія-Анна. Папа Римський обіцяв допомогти проти Степу, не наполягати на наверненні в католицизм, і старший Романович прийняв «вінець» у місті Дорогичин восени 1253 року. Утворилася нова держава — Королівство Руське.
Приймаючи титул короля Русі (не Галичини, як перед тим коронувався угорський принц Коломан), Данило ставав незалежним від монгольського підданства володарем. Як нащадок Володимира Мономаха, Романа Мстиславовича, він мав для цього необхідні династичні права. Для втілення своєї мрії залишалося повернути Київ не зважаючи на хана Бату.
Мовою джерел
Галицько-Волинський літопис про коронування Данила Романовича:
«...У той же час прислав папа послів достойних, що принесли Данилові вінець, і скіпетр, і корону, які означають королівський сан, кажучи: "Сину! Прийми од нас вінець королівства". Він бо перед цим прислав був до нього біскупа веронського і каменецького Якова Браганца, кажучи йому: "Прийми вінець королівства". Але він, Данило, у той час не прийняв був вінця, сказавши: "Рать татарська не перестає. Зле вони живуть із нами. То як можу я прийняти вінець без підмоги твоєї?"
Тим часом Опізо, посол папський, прийшов, несучи вінець [і] обіцяючи: "Ти матимеш поміч од папи". Але він, Данило, все одно не хотів, та умовила його мати його, і князі лядські Болеслав Сором’язливий та Земовит, і бояри лядські, кажучи: "Прийняв би ти вінець, а ми готові єсмо на підмогу проти поганих".
Він, отож, прийняв вінець од Бога, од церкви Святих Апостолів, від престолу Святого Петра, і від отця свого, Папи Інокентія, і від усіх єпископів своїх. Інокентій же проклинав тих, що хулили віру грецьку православну, і збирався він собор учинити про істинну віру [і] про возз’єднання церкви. Прийняв же Данило од Бога вінець у городі Дорогичині, коли він ішов на війну проти ятвягів із сином Львом і з Земовитом, князем лядським. Брат же його Василько вернувся, бо в нього рана була на нозі, але послав він із братом воїв своїх усіх».
Король Данило оголосив незалежність від монгольського підданства. Титул підкреслював його мету — об’єднання під єдиною владою земель, які колись визнавали старшинство Києва. Для цього потрібні були ресурси, і новий монарх узявся до реформ. Він розумів, що без сильної армії не можна розбудувати сильної держави. До війська почав набирати міських ополченців, яких озброювали коштом королівської скарбниці. Від монголів запозичили смертоносні метальні машини, захисні «кояри» для коней і легші від мечів шаблі. Із Західної Європи — арбалети, чиї постріли пробивали обладунки значно краще, ніж звичайні стріли, випущені з луків.
Руський монарх удосконалив управління. Наприклад, запровадив посаду двірського. Її обійняв найвідданіший із бояр, якому довіряли командувати військом чи керувати землями у скрутних ситуаціях. Ці своєрідні «кризові менеджери» в Королівстві Руському з’явилися під впливом Угорщини (там вони називалися палатини). Напевно, Данило зрозумів важливість такої посади, коли перебував хлопчиком в Андрія II. Містами правили тисяцькі й осадники. Галицько-волинські землі заселяли втікачі від монгольського ярма, полонені та європейські переселенці — німці, які отримували дозволи на створення своїх громад і церков. Прибульці виявилися вправними ремісниками. До того ж вони «привнесли» магдебурзьке право, що утверджувалося вже за нащадків Данила в XIV столітті. Завдяки іноземцям зміцнювалися контакти з країнами Західної Європи, що стимулювало подальше піднесення. Поступово відроджувалася торгівля. Зокрема, відчутні надходження забезпечував бурштин, який через місто Гданськ продавали до країн Європи.
Макет середньовічного Галича, споруджений біля церкви Різдва Христового в сучасному місті Галич Івано-Франківської області
Спираючись більше на міць дружини, ніж на європейську поміч, король Данило розпочав війну із монголами. Завдяки холодному розумові та умілим діям, він переміг впливового Куремсу, одного з ординських намісників Подніпров’я. Однак у 1259 році на Руське Королівство вирушило потужне військо Бурундая, дуже досвідченого полководця. Ті держави, які обіцяли хрестовий похід, під тиском обставин змінили погляди. Довелося покоритися нападникам. Суворий Бурундай наказав зруйнувати міцні укріплення галицьких та волинських міст — Володимира, Кременця, Луцька і Львова. Вистояв лише Холм, який брат Василько Романович урятував хитрістю.
Він із ординськими послами та перекладачем підійшов до потужних мурів. Узяв у руку камінець, окрикнув оборонців, вірних його братові. Князь говорив навмисно грубо (називав бояр «холопами»!) і напоказ зверхньо скомандував впустити монгольське військо. Однак під час промови кинув камінець у стіну — той відскочив та впав у густу траву. Містячи зрозуміли Васильків задум! Воріт не відкрили. Монголи не мали часу брати в облогу та штурмувати добре укріплену столицю, тому здаватися не було сенсу. Старший боярин відмовився впускати степовиків, додав, що служить королю Данилу і наступного разу тим камінцем поцілить Василькові в голову. Тлумач переповів відповідь, і ординці відступили. Так завдяки вигадливості та кмітливості вдалося утримати княжу твердиню неушкодженою!
Пам’ятник королю Данилові, скульптори Василь Ярич, Роман Романович, місто Львів, 2001 р.
Король Данило тим часом повернувся з Угорщини та Австрії, де намагався відновити контакти із союзниками і навіть устиг повоювати на їхньому боці. Монголи натоді вже відступили углиб степів — у віддаленій Азії назрівала нова війна за першість серед нащадків Чингісхана. Тому їм було не до руських справ. Правитель Королівства Русі й надалі залишався поборником незалежності, тому не втратив бойового запалу навіть після стількох невдач. Обстоювання спадщини Романа Мстиславовича усе ще було сенсом його життя. До того ж європейські володарі пам’ятали про східну загрозу, тому надії на хрестовий похід продовжували жевріти. Стало зрозуміло, що різні гілки роду Чингісхана не примиряться. Використати принцип «розділяй і володарюй» тепер можна було проти цих жорстоких завойовників!
Свої ідеї король Русі вирішив озвучити на снемі в містечку Тернава в 1262 році. Туди прибули також князь Василько із сином Володимиром, Лев, Шварн та Мстислав Даниловичі, а також краківський князь Болеслав V Сором’язливий. Виявилося, що авторитет Данила серед найближчих прибічників не похитнувся. На з’їзді уклали угоду щодо успадкування земель Галицько-Волинської держави. Обширне Володимирське князівство отримав Василько Романович разом із сином. Від них відокремили Луцьке князівство, яке очолив Мстислав Данилович. До Холмського князівства долучили Галицьку землю під володарюванням Шварна Даниловича. Найменше отримав князь Лев Данилович: міста Львів, Перемишль і деякі інші терени, що не відображало тих заслуг, якими спадкоємець відзначився. Тому він образився і місто Галич братові не віддав.
Князь Лев Данилович, схоже, пропонував інший спосіб протистояння монголам: не сподіватися на допомогу боязких західних спільників, а відразу перейти до сіяння чвар і усобиць між кочовиками. Брати не сприйняли таку пропозицію. Батько намагався поладнати із синами, але важка хвороба завадила цьому. Після повернення з Угорщини здоров’я короля Данила погіршилося, він часто хворів. Навесні 1264 року його серце перестало битися. Тіло поховали в соборі Різдва Пресвятої Богородиці, що в столичному Холмі.
Король Данило залишив світ вільним володарем. В історію України увійшов як знаний правитель, умілий дипломат, сміливий полководець, який не вагався, обираючи рішення, і докладав максимум зусиль, аби втілити їх у життя. Йому не вдалося звільнити Русь від ярма, але його стараннями монгольський чинник було зведено до мінімуму. Його держава — Королівство Русі — вписалася у найяскравіші сторінки європейського Середньовіччя.
У якому з періодів Середньовіччя відбувалися події, в яких брав участь король Данило? Доведи обчисленнями. Чому короля Данила вважають одним із найславетніших діячів української історії?
Коментарі (0)