Східні слов'яни у VI—IX ст.

§ 2. Східні слов'яни у VI—IX ст.

Опрацювавши цей параграф, ви дізнаєтесь: як відбувалося розселення слов’ян на завершальному етапі Великого переселення народів; як описувати за картою розселення східних, західних і південних слов’ян, а також східнослов’янських племен — предків українців; про сусідів східнослов’янських племен;

особливості етнічних і державотворчих процесів у східних слов’ян у VIII—IX ст.; що таке «Велике розселення слов’ян», «Балканські війни», «союзи племен», «етнічні процеси», «держава», «літопис».

Велике розселення слов'ян — розселення слов'янських племен із їхньої прабатьківщини, розташованої між Дніпром і Віслою, на сусідні землі в V—VII ст.

 1. Що таке Велике переселення народів? Коли і як воно розпочалося? 2. Як відбувалося розселення слов'ян під час Великого переселення народів? 3. Що вам відомо про витоки українського народу?

Слов'яни під час Великого переселення народів. Як ви вже знаєте, Велике переселення народів спричинило значні зміни на карті Європи. Складовою цього процесу стало Велике розселення слов’ян.

На завершальному етапі Великого переселення народів у V—VII ст. головну роль у переселенських потоках почали відігравати слов’янські племена антів і склавинів. Із межиріччя Дніпра і Вісли вони рушили до Подунав’я. Звідти ці племена стали здійснювати регулярні напади на Константинополь та візантійські володіння на Балканах, які дістали назву Балканських війн. Після перших успішних походів слов’яни почали залишатися за Дунаєм, а на кінець VII ст. майже повністю оволоділи Балканським півостровом.

Битва слов'ян із візантійцями. Художник Ю. Лазарев

Під час Великого розселення слов’ян одна їх частина залишилася на Балканському півострові, а друга рушила вгору за течією Дунаю і зайняла землі поряд з Ельбою (Лабою). Там вона зустрілася ще з одним переселенським потоком слов’янських племен, який прямував із межиріччя Вісли та Одеру (Одри) на захід. На межі VI—VII ст. слов’яни також активно просувалися на північ і північний схід, заселяючи землі, що належали балтським та угро-фінським племенам.

Слов'яни в бою. Картина-реконструкція

Переселення слов’ян. Сучасний малюнок

Розселення слов’ян відбувалося у складних умовах. У другій половині VI ст. важким ударом для них стала боротьба з кочовими племенами аварів, які з Азії спочатку переселилися до Північного Причорномор’я, а потім — на територію сучасної Угорщини, де й заснували свою державу — Аварський каганат. Тривалі аваро-слов’янські війни призвели до підкорення аварами склавинів, знесилення, а потім і розпаду антського об’єднання племен. Із 602 р. анти в історичних джерелах не згадуються. Назва «склавини» використовувалася досить часто стосовно племен, які в VII—IX ст. заселяли територію сучасної України. Вважають, що саме термін «склавини» з часом трансформувався у «слов’яни».

Результатом Великого розселення слов’ян стало формування нових територіальних об’єднань слов’ян. Їх почали поділяти на східних, західних і південних.

Розселення племінних союзів східних слов'ян на території України. У VIII ст. у східних слов’ян виникають союзи племен, про які повідомляє в літописі «Повість минулих літ» чернець Нестор.

Нестор (? — після 1111) — чернець Києво-Печерського монастиря. Упорядник «Повісті минулих (временних) літ» — найдавнішого серед літописів, що збереглися до наших днів. Літопис отримав назву за своїм вступним реченням: «Ось повісті временних літ, звідки пішла Руська земля...». Значення «Повісті...» для дослідників полягає в тому, що вона є головним, а в багатьох випадках і єдиним джерелом з історії східних слов'ян та Русі. Нестор-літописець зміг пов'язати давньоруську історію зі всесвітньою, проголосив важливу роль Русі у світовому історичному процесі.

Нестор-літописець. Скульптор М. Антокольський

Перша сторінка «Повісті минулих літ»

Територію сучасної України, за повідомленням Нестора-літописця, заселяли сім союзів племен — деревляни, поляни, уличі, тиверці, сіверяни, волиняни (дуліби) і білі хорвати. Саме їх вважають предками українців. На землях, які зараз входять до складу Білорусі, жили дреговичі й полочани, Росії — кривичі, радимичі, словени й в’ятичі. Археологічні дані підтверджують повідомлення літописця щодо розселення східних слов’ян. Так, деревляни займали землі південного басейну річок Прип’ять, Горинь, західного берега Дніпра і північного басейну Тетерева. Поляни жили на захід від середнього Дніпра, між його притоками Тетеревом на півночі та Россю на півдні. Сіверяни займали території на схід від середньої течії Дніпра, басейн нижньої течії Десни, Сули, Псла і Ворскли до верхів’їв Сіверського Дінця. Тиверці жили у нижній течії річок Дністер і Прут, що досягала узбережжя Чорного моря. Волиняни (дуліби) розселялися на землях на північ від верхньої течії Дністра, у басейні Західного Бугу, на південь від верхів’їв Прип’яті. Уличі займали землі, розташовані між річками Оріль, Дніпро, Самара та в лісостеповій частині Південного Бугу. Білі хорвати жили у Верхній Наддністрянщині на захід від річки Збруч, у межиріччі Верхнього Прута і Дністра, Північній Буковині, Прикарпатті й частині Закарпаття.

Особливу увагу серед інших східнослов’янських союзів племен Нестор-літописець приділяв полянам. За літописом, від них походили перші київські князі — брати Кий, Щек і Хорив, за яких почалося будівництво Києва. Це місто дістало назву на честь старшого з братів — Кия.

«Повість минулих літ» про заснування Києва

Поляни ж жили в ті часи окремо й володіли своїми родами... і були три брати: один мав ім'я Кий, другий — Щек і третій — Хорив, а сестра їх була Либідь. Сидів Кий на горі, де нині узвіз Боричів, а Щек сидів на горі, що нині зветься Щекавиця, а Хорив на третій горі, котра прозвалася по ньому Хоривицею. І збудували городок в ім'я старшого свого брата, і назвали його Київ, і був навколо міста ліс і бір великий, і ловили там звірів, і були ті мужі мудрі та тямущі, і називались вони полянами, від них поляни й до сьогодні у Києві. Як, за повідомленням Нестора-літописця, виник Київ?

Поселення східних слов'ян (VІІІ—ІХ ст.). Реконструкція

Пам'ятник засновникам Києва. Скульптор В. Бородай

Літопис — хронологічний послідовний запис історичних подій, зроблений їхнім сучасником.

Господарство та спосіб життя східнослов'янських племен. Східні слов’яни переважно займалися землеробством. Найдавнішим способом вирощування зернових культур у лісовій зоні було підсічне землеробство. Селяни спалювали повалені вітром на окремих ділянках лісу сухі дерева і таким чином проводили підготовку землі під посіви.

Згодом спалювали спеціально зрубані дерева. Нерідко перед вирубуванням лісу дерева підсікали, щоб вони швидше висихали у вертикальному положенні. Тоді їх валили і спалювали. Попіл був добривом і розпушував ґрунт. Після трьох років використання виснажену землю залишали й освоювали нову ділянку.

У лісостеповій зоні слов’яни мали постійні місця проживання. Селилися вони на берегах річок, де були гарні луки і родючі ґрунти. Ранні слов’яни використовували тут перелогову систему обробітку ґрунтів. Поле обробляли і засівали до того часу, поки землі давали добрі врожаї. Коли ж врожаї падали, це поле залишалося для «відпочинку», а інше використовувалося. Тоді вільних земель було багато, і слов’яни завжди мали добрі врожаї. Вирощували пшеницю, просо і ячмінь. Археологічні знахідки розповідають, що у слов’ян уже були залізний серп, мотики, кістяна і дерев’яна соха з металевим наконечником.

Слов’яни займалися й скотарством. Вони розводили корів, овець, кіз, коней, свиней. Також полювали на хутрових звірів — хутро було цінним товаром, займалися рибальством, бортництвом (примітивним бджолярством), у лісах збирали гриби і ягоди.

Поступово у слов’ян значного розвитку набувають ремесла. Найбільш поширеними були ковальство, залізоробне ремесло, гончарство, прядіння, чинбарство і ткацтво.

Свої житла слов’яни будували переважно з дерева, заглиблюючи їх наполовину в землю. Такі будинки були надійними й теплими.

Посередині хати стояла піч — для обігріву житла і приготування їжі. Над відкритим вогнищем підвішували казан. Неподалік будинку обов’язково розміщувалася яма-льох, де слов’яни зберігали зерно та інші продукти.

Слов’яни жили первісною сусідською общиною. Існували великі патріархальні сім’ї, які вміщували декілька поколінь. Вони вели спільне господарство, володіли окремими господарськими будівлями, житлами, навіть невеликими поселеннями. Общини родичів жили в близьких поселеннях, що називалися «гніздами». Група таких «гнізд» об’єднувалася у плем’я. Із них утворювалися союзи племен.

Давні слов’яни мали свої релігійні вірування. Їхня релігія називалася язичництвом. Слов’яни обожнювали незрозумілі їм сили природи. У них існував свій поховальний обряд, в основу якого була покладена віра у потойбічне життя. Померлих спалювали і ховали у спеціальних ямах. До могил складали речі померлого, знаряддя праці, посуд, їжу, інколи зброю.

Крім цього, у давніх слов’ян існувала віра в різних духів. Найдавніші писемні повідомлення про вірування слов’ян належать візантійському історику VI ст. Прокопію Кесарійському. Він писав, що слов’яни вважають «володарем усього» одного з богів — творця блискавокПеруна. Йому приносили в жертву биків та інших тварин. Крім Перуна, до нас дійшли такі назви слов’янських богів: Велес, Даждьбог, Стрибог, Род, Макош та ін. Слов’яни поклонялися також духам природи (джерелам, горам, лісам, полям тощо) та іншим божествам, готували їм пожертви і під час жертвоприношень ворожили. Місця поклоніння богам, де встановлювалися їхні ідоли, називаються капищами. До наших днів зберігся Збруцький ідол.

Сусіди східнослов'янських племен. Сусідами східних слов’ян на півночі, північному заході та північному сході були угро-фінські та балтські племена. Поступово ці спільноти розчинялися в слов’янському середовищі. Землі на захід від східнослов’янських теренів заселяли західні слов’яни. У західних слов’ян на території сучасної Польщі виникло декілька союзів племен (полян, віслян, мазовшан та ін.). Союзи західнослов’янських племен словаків, моравів, чехів та інших на початку IX ст. утворили Великоморавську державу, до складу якої входила частина Закарпаття, заселена білими хорватами. На півдні, південному сході та сході жили тюркські племена болгар і хозар. Племена болгар наприкінці VI ст. утворили в Приазов’ї свою державу під назвою Велика Болгарія. У середині VII ст. вона була знищена хозарами. Тоді частина болгар переселилася на середню Волгу, де заснувала нову державу — Волзьку Булгарію (її територія загалом збігається з межами сучасної республіки Татарстан у складі Російської Федерації).

Союзи племен — об'єднання кількох племен, які за певних умов давали початок державній організації.

Інша частина болгарських племен, очолювана ханом Аспарухом, переселилася на Дунай і спільно з місцевими слов’янськими союзами племен створила державу під назвою Перше Болгарське царство. Його поява започаткувала історію сучасної європейської держави Болгарії.

На завойованих землях хозари в середині VII ст. утворили державу Хозарський каганат. У VIII ст. вони підкорили східнослов’янські союзи племен полян, сіверян, радимичів та в’ятичів і примусили їх сплачувати данину. Важливе значення для розвитку східних слов’ян мало те, що через їхні землі пролягав один із важливих торговельних шляхів середньовічного світу — «із варягів у греки», який поєднував Балтійське і Чорне моря.

Збруцький ідол

У «Повісті минулих літ» наведено розповідь про данину полян хозарам. Після смерті Кия, Щека і Хорива, як зауважує Нестор, поляни зазнавали утисків від навколишніх племен. «І знайшли їх хозари, коли вони сиділи в лісі на горах, і сказали: "Платіть нам данину". Поляни тоді, порадившись, дали їм від кожної родини по мечу. І понесли це хозари князеві своєму і старійшинам своїм, і сказали їм: "Ось знайшли ми данину нову". А ті запитали їх: "Звідки?" І вони сказали їм: "У лісі на горах, над рікою Дніпровською". А ті запитали: "Що вам дали?", і вони показали мечі, і мовили старці хозарські: "Недобра се данина, княже. Ми здобули її однобічною зброєю, себто шаблями, а сих зброя обоюдогостра, себто мечі. Ці будуть брати данину і з нас, і з інших земель"». І все це справдилося, стверджує Нестор, бо говорили вони не зі своєї волі, а за Божим повелінням.

Варягами (від візантійського слова «варанги» — найманці) слов’яни називали предків сучасних норвежців, шведів, данців та ісландців. У Західній Європі вони були відомі як нормани (північні люди). Ці жорстокі й відважні шукачі пригод наймалися служити візантійському імператорові або засновували торговельні поселення на слов’янських землях, накопичували в них товари — мед, віск, хутро і рабів, а потім везли продавати їх грекам до Візантії.

Державотворчі процеси — процеси, що пов'язані з виникненням у певних народів держави — системи влади, за якої порядок у суспільстві підтримується за допомогою спеціальних організацій і людей — армії, чиновників, наглядачів тощо.

Етнічні й державотворчі процеси у східних слов'ян у VIII—IX ст.

Тривалий час після завершення розселення у східних, західних і південних слов’ян зберігалося багато спільного в етнічній сфері. Зокрема, деякі дослідники вважають, що досить довго для всіх

слов’ян була зрозумілою єдина слов’янська мова. Одночасно із цим, переселяючись, як правило, на вже заселені землі, слов’яни потрапляли під вплив місцевих жителів. У VIII— IX ст. як у східних, так і в інших груп слов’ян поступово виникали і поглиблювалися етнічні відмінності між віддаленими союзами племен і головним слов’янським осередком на його історичній прабатьківщині між Дніпром та Віслою.

У VIII—IX ст. у східних слов’ян набирають сили державотворчі процеси. У результаті об’єднання окремих союзів племен виникають нові утворення — племінні княжіння. Кожне з них мало власну територію. Сучасні вчені вважають, що ці об’єднання містили елементи державності.

За свідченням арабських авторів, на східнослов’янських землях існували три об’єднання: Куявія (землі полян із Києвом), Славія (землі ільменських словенів) та Артанія (Ростово-Суздальська земля, а можливо, також Причорноморські або Приазовські землі).

Вважається, що племінне княжіння полян у Середньому Подніпров’ї, відоме арабам як Куявія, стало осередком, довкола якого зростала східнослов’янська державність.

Етнічні процеси — процеси, що характеризують особливості розвитку (національно-культурні, мовні тощо) якого-не будь народу.

Висновки. Унаслідок розселення слов’ян у VI—IX ст. на великій території Європи виникли три групи слов’янських племен: східна, західна і південна.

Торг у країні східних слов'ян. Художник С. Іванов

Заморські гості. Художник М. Реріх

Східнослов’янські союзи племен деревлян, полян, уличів, тиверців, сіверян, волинян (дулібів) і білих хорватів, що заселяли територію сучасної України, вважаються предками українців.

В етнічному розвитку східних слов’ян визначальною залишалася спільна спадщина історичної прабатьківщини.

У VIII—IX ст. у результаті розгортання об’єднавчих процесів у східних слов’ян з’являються племінні княжіння.

V—VII ст. - Велике розселення слов'ян.

VIII—IX ст. - виникнення у східних слов'ян племінних княжінь.

Запитання і завдання

1. Де розташовувалася прабатьківщина слов'ян? 2. Як відбувалася боротьба слов'ян з аварами? 3. Назвіть союзи племен східних слов'ян — предків українців. 4. Що таке літопис? 5. Які східнослов'янські союзи племен сплачували данину хозарам? 6. Які три князівства, за повідомленнями арабських авторів, існували на землях східних слов'ян?

7. Охарактеризуйте Велике розселення слов'ян та його результати. 8. Використовуючи історичну карту, розкажіть про розселення східнослов'янських племен. 9. Що ви знаєте про сусідів східнослов'янських племен?

10. Складіть простий план до розповіді за темою «Особливості етнічних і державотворчих процесів у східних слов'ян у VIII—IX ст.». 11. Розгляньте зображення реконструкції поселення східних слов'ян (с. 13). Які можна виділити основні елементи поселення? Чому слов'яни будували укріплені городища?

12. Візантійський імператор Константин Багрянородний (912—959) писав: «Зіслов'янилася вся наша земля і стала варварською». Поясніть, що він мав на увазі. 13. Користуючись додатковою літературою, підготуйте повідомлення про Нестора-літописця.

скачать dle 11.0фильмы бесплатно