Кревська унія 1385 р. і українські території. Опір руських князів політиці централізації та його наслідки
- 6-11-2022, 19:40
- 379
7 Клас , Історія України 7 клас Дудар, Гук 2020
§ 24. Кревська унія 1385 р. і українські території. Опір руських князів політиці централізації та його наслідки
Поміркуйте, чому литовська політика за принципом «Старого не змінюємо, а нового не впроваджуємо» сприяла піднесенню українських земель.
Передумови, зміст і наслідки Кревської унії
Дослідники вважають, що Велике князівство Литовське до кінця XIV ст. було своєрідною федерацією земель-князівств, зокрема українських Київського, Чернігово-Сіверського, Волинського та Подільського. Зміни сталися з приходом до влади великого князя литовського Ягайла Ольгердовича, за владу з яким боровся впливовий політик і талановитий полководець князь Вітовт. У складній ситуації Ягайло вирішив об’єднатися із польськими можновладцями, які прагнули залучити Литву до боротьби з Тевтонським орденом.
У 1385 р. у містечку Крево Ягайло уклав Кревську унію, що передбачала долучення до польської корони земель Великого князівства Литовського й перехід у католицтво усього підлеглого Ягайлу язичницького населення Литви.
1385 р. — укладення Кревської унії.
Унія — об’єднання держав, зазвичай під короною єдиного монарха.
Наступного року Ягайло уклав династичний шлюб із польською королевою Ядвігою. Відтоді у Великому князівстві Литовському посилився польський вплив і поширився католицизм.
А от васальна залежність удільних князів і надалі обмежувалася виплатою данини та наданням військової підтримки. У всьому іншому вони користувалися широкою автономією. Наприклад, київський князь Володимир Ольгердович навіть карбував власну монету.
Завдяки підтримці опозиції Вітовт домігся визнання його великим князем литовським.
Але київський князь Володимир, новгород-сіверський Дмитро Корибут і подільський Федір Коріятович відмовилися визнати владу Вітовта. У відповідь великий литовський князь ліквідував удільні князівства. Відтак наприкінці 1390-х років замість князів владу отримали намісники Вітовта. Це призвело до посилення централізації і на деякий час зміцнило незалежність Великого князівства Литовського.
Вітовт розпочав тривалу боротьбу з монголами за українське Причорномор’я. Проте у битві біля річки Ворскла 1399 р. його військо зазнало поразки від золотоординських ханів. Після цього Вітовт мусив шукати компромісу з поляками.
Невідомий художник. Вітовт Великий. Портрет із Брестського августинського монастиря
Авторитет князя відновився після перемоги над Тевтонським орденом у Грюнвальдській битві. Польща вимушена була піти на певні поступки Литві. Так, у 1413 р. польський король Ягайло і великий князь литовський Вітовт уклали Городельську унію. У результаті цієї унії відновлювалася політична самостійність Великого князівства Литовського, а українські землі залишалися у складі Литовської держави. Однією з умов Городельської унії було зрівняння у правах шляхти католицького віросповідання Королівства Польського та Великого князівства Литовського. Литовські феодали-католики на противагу православним отримали право обіймати державні посади.
Опір руських князів політиці централізації та його наслідки
Чому українська знать була невдоволена умовами Городельської унії?
Портрет Свидригайла. Гравюра з «Описання Європейської Сарматії» Гваньїні. 1581
По смерті Вітовта 1430 р. великим князем литовським було проголошено князя Свидригайла Ольгердовича. За підтримки руських православних феодалів він прагнув відновити незалежність Великого князівства Литовського. Невдоволені феодали-католики скористалися підтримкою Польщі і проголосили великим литовським князем брата Вітовта — Сигізмунда. Прихильники Свидригайла відмовилися визнавати владу Сигізмунда і «князі руські і бояри посадили князя Свидригайла на Велике княжіння Руське» (із Никифоровського літопису).
Боротьба тривала кілька років, аж доки у битві поблизу м. Вількомир у 1435 р. сили Свидригайла були переможені. До кінця 1438 р. Сигізмунд оволодів усією територією Великого князівства Литовського.
Проте невдоволені аристократи не скорилися. Так, у 1440 р. волинські князі Іван та Олександр Чорторийські організували змову і вбили великого князя Сигізмунда. Антипольські та антилитовські виступи набули такої сили, що литовські можновладці відновили удільні Київське й Волинське князівства. Київським князем став Олелько (Олександр), син усунутого Вітовтом київського князя Володимира Ольгердовича, волинським — Свидригайло.
Поміркуйте, на що сподівалася литовська знать, відновлюючи удільні князівства.
Олелько Володимирович та його син Семен продовжували політику попередників. Окрім Київщини, Переяславщини і Брацлавщини, під їхнім контролем опинилися Чернігово-Сіверські землі. Князі укріплювали оборонні споруди порубіжних замків у Любечі, Острі, Каневі, Черкасах та інших містах. Реставрували храми Києва: церкву Спаса на Берестові та Успенський собор Печерського монастиря. Семен Олелькович сприяв діяльності вченого гуртка при Софійському соборі.
Та посилення удільних князівств шкодило планам Литви й Польщі. Тож згодом удільні князівства було ліквідовано повторно: Волинське 1452 р., по смерті Свидригайла, а Київське — 1471 р., по смерті Семена Олельковича. Владу тут отримали литовські намісники.
У 1481 р. нащадки Володимира Ольгердовича — Михайло Олелькович, Федір Бєльський та Іван Гольшанський — вирішили усунути від влади великого князя литовського Казимира, а натомість поставити на великокнязівський стіл Михайла Олельковича. Проте змову було викрито. Відтоді, як писав автор Густинського літопису, «на Києві князі пересташа бити, а вмісто князів воєводи насташа».
- 1. Як змінилася політика литовських князів щодо українських земель у XV ст?
- 2. Чому боротьба руських князів проти посилення централізації зазнала поразки?
- 3. Виконайте онлайн-вправу.
Домашнє завдання
1. Складіть хронологічну схему найважливіших подій перебування українських земель у складі Великого князівства Литовського.
2. Підготуйте біографічне повідомлення про одного з діячів, згаданих у тексті параграфа.
Коментарі (0)