Українські землі у складі Угорщини, Молдавії, Московії та Османської імперії. Кримське ханство

§ 20. Українські землі у складі Угорщини, Молдавії, Московії та Османської імперії. Кримське ханство

Опрацювавши цей параграф, ви дізнаєтесь: за яких обставин українські землі опинилися під владою Угорщини, Молдавії, Московії та Османської імперії; яку політику проводили ці держави щодо українських земель; коли утворилося та як розвивалося Кримське ханство; які наслідки мали татарсько-турецькі набіги на українські землі.

 1. Коли припинило своє існування Галицько-Волинське князівство? 2. До складу якої держави в ХШМ ст. увійшла більшість українських земель? 3. Яку політику проводила Польща на загарбаних українських землях?

Закарпаття у складі Угорщини. Племена угрів, що переселилися наприкінці ІХ — на початку Х ст. до Паннонії (сучасна Угорщина) — Придунайської низовини, зіткнулися тут із місцевим слов’янським населенням, що мешкало переважно в передгір’ях Карпат.

Як оповідає угорський хроніст початку ХІІ ст. Анонім, коли племена угрів на чолі з вождем (ханом) Алмошем (Арпадом) пройшли через Верецький перевал і рушили далі на захід, то під містом Гунгом (Ужгород) зустріли опір слов'янського князя Лаборця, що залежав від болгарського царя. Після чотириденної облоги міста князь був змушений відійти до фортеці Земплін, однак під час відступу його військо наздогнали угорці. Після кривавої битви поранений князь потрапив у полон і був повішений на березі річки, що згодом стала називатися Лаборець. Образ князя міцно вкоренився в народній творчості жителів Закарпаття. Він став підтвердженням слов'янського характеру населення краю.

Легендарне місце загибелі князя Лаборця — річка Лаборець поблизу міста Міхалівце (Словаччина)

Хан Арпад на чолі племен угрів переходить Карпати

Боротьба угрів за підкорення слов’янського населення Закарпаття розтяглася на століття. За часів розквіту Русі та Галицько-Волинського князівства край неодноразово входив до їхнього складу. З ослабленням Галицько-Волинського князівства Закарпаття остаточно приєдналося до Угорщини, де було поділене на окремі територіально-адміністративні одиниці — комітати. Їх очолювали призначені королем із-поміж угорських панів намісники — ішпани (жупани), що здійснювали адміністративну, військову і судову владу. Землі, особливо в низинних районах Закарпаття, роздавалися угорським землевласникам, а в міста переселялися угорці, німці, євреї. Слов’янське населення витіснялося в гори або піддавалося мадяризації (перехід на угорську мову та засвоєння угорської культури).

Помітний слід в історії краю залишив подільський князь Федір Коріятович, який був змушений тікати від гніву великого литовського князя Вітовта. Федір отримав від угорського короля місто Мукачеве та став намісником Березького комітату. Прихід Коріятовича із 40 тисячами подільських селян, як стверджують писемні джерела, зміцнив становище слов’янських народів у населенні краю. Федір Коріятович виступав проти запровадження кріпацтва і мадяризації. Із його ім’ям пов’язаний бурхливий розвиток краю: значно зросли міста Мукачеве та Берегове, виникло багато нових поселень. Був добудований Мукачівський замок, саме місто було обнесене захисним валом, а поряд, на Чернечій горі, був заснований православний монастир Святого Миколая, що діє й дотепер. Згодом у Мукачевому виникло православне єпископство. Саме завдяки православній вірі більшість закарпатських українців зберегли рідну мову, культуру, усвідомили свою національну належність.

Доля Буковини. Буковина як історико-географічний регіон сформувалася в XIV ст. Зараз північна частина Буковини входить до складу нашої держави (Чернівецька область), а південна — до складу Румунії. Назву краю дали букові ліси, що густо вкривали його в минулому. За часів Русі та Галицько-Волинського князівства Буковина була невід’ємною їх частиною.

Після монгольської навали край потрапив у залежність від Золотої Орди. Північна його частина стала називатися Шипинська земля, нею управляли ординці. Від середини XIV ст. Буковина опиняється під владою Угорщини, а південна частина краю активно заселяється волохами (румунами).

У середині XIV ст. спалахнула боротьба волоського та молдавського населення за створення власної держави, яка завершилася проголошенням у 1359 р. незалежного Молдавського князівства. Шипинська земля увійшла до складу князівства як автономне утворення, що зберігало свій статус до середини XV ст.

Українська мова та культура справляли значний вплив на духовне життя молдавського суспільства. До середини XVII ст. офіційною діловою мовою тут була давньоукраїнська, якою писали літописи та літературні твори. Великих землевласників, як і на українських землях, називали боярами.

У XIV—XV ст. Шипинська земля починає швидко розвиватися в господарському відношенні, зростає кількість населення. Міста Xотин і Чернівці стають важливими осередками ремесла й торгівлі. У Xотині проходять найбільші в Молдавському князівстві ярмарки.

Свідчення очевидця про Хотинський ярмарок

...Вивозиться багато биків, м'ясом яких значною мірою харчується не лише населення Угорщини і Русі, а й поляки, німці, навіть Італія, головним чином місто Венеція.

1. Яка галузь господарства Буковини була найбільш розвинутою? 2. Із якими державами підтримувалися торговельні відносини?

Після ліквідації автономії в XV ст. Шипинська земля була перейменована в Буковину. Уперше назва «Буковина» зустрічається в грамоті молдавського господаря (князя) Романа І від 30 березня 1392 р. Від другої половини XV ст. Молдавії довелося вести жорстоку боротьбу за незалежність від Османської імперії, володіння якої наблизилися до кордонів князівства. Спочатку Молдавія (а в її скла-

Хотинська фортеця. Сучасний вигляд

Руїни княжого замку 1374 р. в Сучаві. Сучасний вигляд

ді й Буковина) була змушена визнати васальну залежність від турків, а згодом у 1514 р. безпосередньо увійшла до складу Османської імперії, у залежності від якої перебувала до 1775 р.

Українські землі у складі Московської держави. Остаточна ліквідація на українських землях удільних князівств у складі Великого князівства Литовського та наступ католицької церкви відбувалися одночасно з піднесенням Московської держави, яка звільнилася від монгольського панування й була єдиною незалежною православною державою після падіння під ударами турків Константинополя (1453 р.). Ці обставини дали можливість московським великим князям вступити в боротьбу з Великим князівством Литовським за давньоруську спадщину. Вони заявляли, що саме Москва є спадкоємицею Русі. Великий князь московський Іван ІІІ почав титулуватися «Государем і великим князем усієї Русі», а в 1489 р. вперше зауважив великому князю литовському й королю польському: «Наші города, і волості, і землі, і води король за собою держить».

Така позиція московського правителя вкрай загострила відносини між Москвою й Литвою та спричинила майже безперервну низку війн початку ХVІ ст. (1500—1503, 1507—1509, 1512—1522 рр.). У результаті, спираючись на підтримку удільних чернігово-сіверських князів, що були переважно нащадками Рюриковичів, Московія збільшила свої володіння за рахунок Чернігово-Стародубського і Новгород-Сіверського князівств. Усіх, хто був невдоволений цим приєднанням, московські воєводи стратили або захопили в полон. Новоприєднані землі були поділені на повіти на чолі з воєводами.

Удільні князі, що перейшли до Московії, отримали службу й володіння від великого московського князя. У 1523 р. Новгород-Сіверське князівство було ліквідоване.

Кримське ханство. Монгольська навала та захоплення степових просторів Причорномор’я та Криму суттєво змінили склад населення цих земель. Панівною етнічною групою стали монголи, що змішалися з половцями та іншими місцевими етнічними групами, до яких переважно стали застосовувати назву «татари».

Північне Причорномор’я та Крим у складі Золотої Орди утворювали окремий улус. Від кінця ХІІІ ст. монгольські хани дедалі частіше обирали Крим для постійного проживання. Одним із таких місць було місто Солхат (тепер Старий Крим).

Утвердження монголів на кримських землях згодом привело й до поширення там ісламу. Брат Батия золотоординський хан Берке (1209—1266) особисто прийняв іслам і поширював його серед підданих. У другій чверті XV ст. Золота Орда розпалася, і на її територіях виникло кілька самостійних держав: Велика Орда, Астраханське, Казанське, Сибірське ханства, Ногай і Кримське ханство.

Виникнення Кримського ханства пов’язане з ім’ям хана Хаджі-Гірея (1428—1466 рр.).

Великий князь московський Іван III

Походження Хаджі-Гірея остаточно не з'ясовано. На думку деяких істориків, його справжнє ім'я — Даулет-Бірді. Він був сином кримського хана Таш-Тимура (кінець XIV ст.). Інші стверджують, що Хаджі-Гірей був представником двох могутніх кримських родів — Ширинів і Баринів. У юнацькі роки жив при дворі литовського князя Вітовта, який і допоміг йому утвердитися на престолі.

Хаджі-Гірей зміг, спираючись на Литву, відстояти незалежність свого ханства від зазіхань хана Великої Орди. Це сталося, за різними джерелами, у 1449 або 1455 р. Після смерті Хаджі-Гірея у результаті міжусобиці влада перейшла до його молодшого сина Менглі-Гірея (1468—1514 рр.).

Кримські хани зберігали формальну зверхність над українськими землями у складі Великого князівства Литовського та видавали великому князю ярлик на княжіння на цих землях. Останній ярлик був виданий у 1472 р.

Менглі-Гірей на прийомі в султана. Середньовічна мініатюра

Проте влада Менглі-Гірея була хиткою. На ханський престол претендували представники інших знатних родів. Менглі-Гірей був позбавлений влади й ув’язнений. Бунтівний бей Емінех звернувся по допомогу до турецького султана Мехмеда II. Останній, скориставшись із цього, у 1475 р. оволодів усім південним узбережжям Криму та фортецею Азов у гирлі річки Дон.

Менглі-Гірей, що опинився на волі, був змушений визнати зверхність султана, а Кримське ханство від 1478 р. стало васалом Османської імперії.

У Кримському ханстві склалася своєрідна система управління, яка частково була запозичена з ісламських країн. На чолі держави стояв хан — «Великий хан Великої Орди та престолу Криму і степів Кіпчаку». Хан як спадкоємець Мехмеда користувався правом верховного володіння землею.

Частина землі була в безпосередній власності хана, яку він міг передати в спадок. Крім цього, хану належали всі соляні озера, а також необроблені землі. Основну частину прибутку хана складали надходження від торгівлі невільниками, що були захоплені в полон під час походів, а також награбованими багатствами.

Другим та третім за значенням після хана були офіційно оголошений спадкоємець — калга-султан та нуреддін-султан. Вони обидва мали значні володіння, а їхня влада відрізнялася від ханської лише тим, що вони не могли карбувати власну монету.

Особливе місце в управлінні ханством посідав великий бей — «очі та вуха хана». Він командував особистою гвардією, стежив за порядком у столиці — Бахчисараї, вирішував усі судові справи.

За зовнішню безпеку ханства й відносини з ордами, що кочували за межами Криму, відповідав ор-бек.

Усі найважливіші питання в житті ханства (війни та миру, витрат на утримання ханського двору тощо) вирішувалися на державній раді — дивані, до якої входили найвищі посадовці ханства.

Важливу роль в управлінні ханством відігравав релігійний лідер — муфтій, який завідував судами, церковними володіннями, освітою.

Бахчисарайський палац. Сучасний вигляд

Більшість населення ханства складали вільні люди. Основу господарства становило скотарство (коні, велика рогата худоба, вівці). У гірській частині Криму також було розвинуте землеробство. Тут вирощували злакові, городні культури; поширювалися виноградарство й садівництво. Стрімко розвивалося ремесло: гончарство, килимарство, виготовлення мідного й олов’яного посуду, зброї тощо.

У період становлення ханства відбувалося формування самобутньої кримськотатарської культури. На її розвиток значною мірою вплинули спадщина народів, що населяли півострів до приходу татар, та ісламська культура. Центрами формування культури стали резиденції ханів: спочатку це був Солхан, згодом — Кирк-Ор, а на початку XVI ст. — Бахчисарай.

До найдавніших архітектурних пам’яток ханства належать купольні усипальні правителів, впливових людей і духовних лідерів — дюрбе. Вони будувалися з тесаного каменю, скріпленого міцним вапняним розчином. Найдавніше дюрбе розташоване у Чуфут-Кале. Найбільш відомим дюрбе XV ст. є Ескі-дюрбе, що розташоване в межах сучасного Бахчисараю.

Значне місце в архітектурі ханства відводиться мечетям. Однією з перших мечетей була шестистовпна базиліка під двосхилим дахом, закладена 1314 р. в Солхаті на честь хана Узбека. Її дерев’яне перекриття підтримується ізсередини двома білокам’яними аркадами (арками). Головний вхід із півночі виділений порталом, який прикрашає майстерне різьблення по каменю. Храм добре зберігся до наших днів.

Поєднуючи архітектурні форми Візантії та Сходу, використовуючи місцеві будівельні матеріали, зодчий створив у Криму витончену та гармонійну архітектурну споруду.

Татарський лучник. Сучасний малюнок

Продаж дитини-невільника. Художник В. Верещагін

Ранні мечеті будували без мінаретів (башт), але всередині вже був мембер — трибуна зі сходами і майданчиком для імама (голови мечеті).

Важливими архітектурними й інженерними спорудами були колодязі, які забезпечували жителів півострова водою в умовах посушливого клімату. Один із таких колодязів зберігся в Чуфут-Кале.

У ХVІ ст. починається розбудова Бахчисарайського палацу, який став перлиною культури кримських татар.

Для культури Кримського ханства характерне широке використання різьблення по каменю і дереву, що було головною окрасою споруди.

Татарсько-турецькі набіги на українські землі. Дике Поле. Після розпаду Золотої Орди, яку литовські князі вважали одним із головних ворогів, Велике князівство Литовське втратило інтерес до союзу з Кримом. Цією ситуацією скористався Іван ІІІ: після наполегливих домагань він зміг схилити Менглі-Гірея до союзу, який був спрямований як проти Великої Орди, так і проти Великого князівства Литовського. Завдяки цьому союзу Менглі-Гірей завдав остаточної поразки Великій Орді, захопивши й знищивши в 1502 р. місто Сарай.

Цей московсько-татарський союз трагічно позначився на долі українського народу. Для українських земель Кримське ханство виявилося дуже небезпечним сусідом. Протягом наступних десятиліть воно перетворилося на головне джерело постачання рабів на невільничі ринки чорноморського узбережжя.

Перший великий напад кримських татар на українські землі відбувся 1474 р. У результаті були значною мірою пограбовані Поділля й Галичина. Через декілька років чергового вторгнення зазнало Східне Поділля.

Особливо спустошливим був похід татар 1482 р. на Київ.

Київський воєвода Іван Ходкевич надто пізно дізнався про наближення татар на чолі з ханом Менглі-Гіреєм і не встиг організувати оборону міста. Київ був пограбований і спалений. Крім того, Менглі-Гірей узяв багато полонених, серед яких були воєвода та ігумен Києво-Печерської лаври. Також татари знищили 11 прикордонних міст. На знак дотримання своїх союзницьких зобов'язань кримський хан надіслав Івану ІІІ золоту чашу й таріль із пограбованого Софійського собору.

Ясир — бранці, яких захоплювали турки й татари під час нападів на Велике князівство Литовське, Польщу, Московську державу.

У цей самий період на кордоні українських земель з’явилися й турки, які в 1476 р. спустошили Буковину, а в 1498 р. — Галичину, де взяли в полон близько 100 тис. осіб. За першими походами відбулися й інші. Один із найбільших стався 1500 р., у результаті був зібраний 50-тисячний ясир. Від часу утворення Кримського ханства до кінця XV ст. на українські землі було вчинено понад 40 нападів (здебільшого на Волинь), окремі з яких мали характер великих військових походів. Унаслідок цього було частково або повністю спустошено деякі міста та регіони, захоплено в полон 220 тис. осіб (при

загальній кількості населення українських земель близько 3,7 млн осіб). У XVI ст. зафіксовано 69 нападів протягом 63 років (на Поділля, Волинь, Руське і Белзьке воєводства, Лівобережну Україну). Втрати населення становили 353 тис. осіб. Загалом протягом другої половини XV — XVI ст. було здійснено близько 110 великих татаро-турецьких набігів, у результаті яких українські землі на південь від Києва були майже знелюднені й спустошені. Ці землі дістали назву Дике Поле, або просто Поле.

Через нищівні татаро-турецькі набіги постало питання захисту південних кордонів володінь Литви та Польщі. Однак Вільно й Краків виявилися не готовими вжити рішучих заходів для припинення набігів. Населенню українських земель довелося майже самостійно вирішувати це

складне завдання. Опір українського населення став одним із важливих чинників формування українського козацтва — нової верстви суспільства, перша згадка про яку в писемних джерелах з’явилася під 1492 р. (деякі історики називають 1489 р.).

Козак — слово тюркського походження, що означає вільну озброєну людину. Спочатку застосовувалося для назви жителів Дикого Поля, які на свій страх і ризик на цій території займалися різними промислами. Згодом стало позначати соціальний стан.

Напад турецьких військ на Галичину 1498 р. Гравюра. XV ст.

Фортеця Судак. Сучасний вигляд

Генуезькі колонії. Князівство Феодоро. У той час як монголи опановували степову частину Криму, у гірських районах і на південному узбережжі відбувалися бурхливі події. За Німфейським договором між Візантією і Генуєю (1261 р.) генуезці отримали виключне право на торгівлю в Чорному морі. Генуезці на місці стародавньої Феодосії заснували торговельну факторію Кафу, яка стала важливим торговельним пунктом між Сходом і Заходом. Також їм вдалося витіснити з Криму своїх суперників — венеціанців.

У генуезців складалися непрості відносини з монголами, а згодом і з кримськими татарами: періодично спалахували війни, після чого укладалися союзи. Поступово на початок XV ст. генуезці оволоділи всім південним узбережжям Криму від Кафи до Херсонеса. У Судаку таЧембало (нині Балаклава) вони збудували міцні фортеці. Укріплення Судака збереглися й до сьогодні.

Від XIV ст. Кафа стає центром торгівлі невільниками, яких кочівники захоплювали під час грабіжницьких набігів. На середину XV ст. місто стало одним із найбільших у світі, тут проживали 70 тис. осіб.

Поряд із генуезькими факторіями (торговельними поселеннями) від кінця XII ст. в гірських районах Криму розвивалося князівство Феодоро. Його столицею було місто Феодоро, відоме також під назвою Мангуп. Феодорити змогли знайти спільну мову із монголами і мирно співіснувати. Розквіт князівства припадає на XV ст., період правління Олексія І та його сина Олексія ІІ. Князівство мало розвинуте сільське господарство й ремесло, його населення складало 200 тис. осіб.

У 30-ті рр. XV ст. розпочалася боротьба з генуезцями за вихід князівства до морського узбережжя. Війна тривала з перемінним успіхом аж до підкорення Кафи й Мангупа турками в 1475 р. Оборона Мангупа тривала майже півроку. Захисникам міста допомагав загін молдавського господаря Стефана ІІІ Великого. При захопленні Мангупа турки втратили майже всіх яничар. Після падіння міста 15 тис. його мешканців було знищено або продано в рабство. Князь Олександр був захоплений і страчений турками в Стамбулі.

Генуезька фортеця Кафа (Феодосія). Сучасний вигляд

Висновки. У другій половині ХIV — ХV ст. не всі українські землі опинилися у складі Литви та Польщі. Так, на Закарпаття остаточно поширилася влада угорського короля. Буковина під назвою Шипинська земля увійшла до складу Молдавського князівства, що постало в 1359 р. Чернігово-Сіверщина наприкінці ХV ст. увійшла до складу Московської держави.

У причорноморських степах і Криму сформувалася держава кримських татар — Кримське ханство, яке разом із Молдавським князівством потрапило у васальну залежність від Османської імперії.

Наприкінці ХV — на початку ХVІ ст. трагедією для українських земель стали татаро-турецькі набіги, які спустошили значні території України на південь від Києва (Дике Поле).

Кінець XII ст. — 1475 р. - існування князівства Феодоро.

1359 р. - входження Шипинської землі до складу Молдавського князівства.

1392 р. - перша згадка назви «Буковина» в писемних джерелах.

Друга чверть ХV ст. - виникнення Кримського ханства.

1474 р. - перший великий напад кримських татар на українські землі.

1478 р. - установлення васальної залежності від Кримського ханства Османської імперії.

1500—1503, 1507— 1509, 1512—1522 рр. - литовсько-московські війни початку ХVІ ст.

1503 р. захоплення Чернігово-Сіверщини великим московським князем Іваном ІІІ.

Запитання і завдання

1. До складу яких держав потрапили українські землі в ХIV—ХVІ ст.? 2. Якою є сучасна назва Шипинської землі? 3. Під яким роком уперше згадується назва «Буковина»? 4. Коли Московська держава захопила Чернігово-Сіверщину? 5. Як і коли утворилося Кримське ханство?

6. Визначте головну мету набігів кримських татар на українські землі. 7. Що таке Дике Поле? 8. Якою була роль Федора Коріятовича в історії Закарпаття?

9. Охарактеризуйте долю Буковини у складі Молдавії та Османської імперії.

10. До яких наслідків призвели татаро-турецькі набіги на українські землі?

11. Під впливом яких культур розвивалася культура Кримського ханства?

12. Складіть схему державного устрою Кримського ханства. 13. Визначте державну належність українських земель на початок XVI ст. Відповіді подайте у вигляді таблиці (у зошиті).

14. Чим були обумовлені претензії Москви на спадщину Русі? Обґрунтуйте свою думку.

скачать dle 11.0фильмы бесплатно